о. В. Лициняк

 

Сих двох назв уживає ся часто цїлком хибно в тім пересвідченю, що се одно і те саме, міжтим се дві зовсїм відмінні інституції, з окремими завданями і уладженями та своєю власною управою.

 

Захист — се як би численнїйша родина; до него приймаєсь маленьких і старших сиріт, що не мають вже нїкого, на постійне вихованє аж до часу, поки дитина зможе піти в світ о власних силах. Домашна управа захисту має заступити сиротї у всїм родичів, отже дати їй повне удержанє і вихованє до слушного часу та помогти дитинї у виборі стану. Таких українських захистів у нас дотепер майже не було, їх конечну потребу викликала що йно війна і в двох послїдних лїтах основано їх у східній Галичинї вже близько 20. В львівській архиепархії повстали доси сирітські захисти у Львові (3), в Городку, Бережанах, Камінцї струм., Журавнї, Долинї, Готові і Сколїм. В перемиській і станиславівській епархії істнують також такі захисти для сиріт з їх територій.

 

Зовсїм що иншого є захоронка. Се знова як би маленька школа; до неї сходяться щоденно дїти маленькі, в передшкільнім віцї (2—6 лїт) о год. 8 рано і під проводом доходячої учительки-фреблянки бавлять ся там до год. 3 або 4 по пол., а відтак вертають домів. В тій шкілцї мають вони лавочки до сидженя, всїлякі образи, забавки, співають, машерують і т. д. так, щоби могли провести день не на улицї, а під вишколеним до сего проводом. Се очевидно не сиpоти, тільки їх родичі мусять як зарібники бути більшу часть дня поза хатою і не мали би з ким лишати дїтий дома, отже захоронка є для них неоцїненим добродїйством, тем більше, що як н. пр. у Львові, де Товариство "Українська Захоронка" удержує аж 4 такі захоронки, дїти дістають в них тепле снїданє і обід (все те приготовляє служниця, яка постійно мешкає в кухнї захоронки).

 

Розуміє ся само собою, що така інституція має також велике національне значінє і повинна би бути не тільки в кождім містї, але навіть у кождім селї. Почин до основаня захоронок по наших селах дав в 1892 р. звісний дїяч о. шамбелян К. Селецький, парох в Жужели, який при помочи покійного Василянина, о. Єремії Ломницкого, отворив тодї в своїй парохії новіціят СС. Служебниць Пр. Д. М. і при нїм першу українську захоронку.

 

Крім того повстало в яких 10 лїт опісля у Львові товариство "Українська Захоронка", яке при помочи збираних жертв удержує у Львові 4 захоронки і робить для ратованя наших дїтий далеко більше, ніж — не в гнїв їм кажучи — всї разом часто заповідані т. зв. полїтичні і просвітні орґанїзації.

 

Отже захист се родина, а захоронка се шкілка, длятого не треба мішати сих двох назв, бо з того виходять часто непорозуміня; н. пр. в однім селї зібрано жертви в натурі для сиріт в захистї, а дали знати до захоронки, щоби собі забрала, — або приходить грошевий переказ до заряду захисту, а на відтинку є дописка: жертва на захоронку. Дехто звертає ся за інформаціями, як би отворити "захоронку", а відтак по довгих переписках показує ся, що йому ходило о "захист". Непотрібні непорозуміня. Отсих кілька заміток подано для памяти тих всїх, що інтересують ся тими справами.

 

[Дїло]

19.01.1918