Українська Захоронка у Львові.

Одно з найважнійших завдань часу повнить Товариство "Українська Захоронка" у Львові. Воно гуртує і виховує нашу найбіднійшу і найбільше занедбану дітвору в столиці краю; дітвору, що в холоді і голоді темних сутеренів прийшла на світ і вже долею присуджена до нужди й пороку. Не будь тут помічної руки "Української захоронки", або якби се Товариство не розвинуло так видатної діяльности, — не вкладало в свою мозольну роботу стільки посвяти, — ся вся дітвора без виїмку пропала би і для суспільного ладу, і для народа!

Заснована за почином і ведена трудом і посвятою львівських українських пань — "Українська Захоронка" у Львові удержує тепер в ріжних частях міста шість Захоронок, в котрих захищуєть ся пів тисячки найбіднійших українських дітей. Діти одержують в Захоронках сніданки і обіди, а найбіднійші — обув і одіж. Шість фахових учительських сил подає дітворі плянову науку. — Який із сеї праці успіх, свідчить кількалітний досвід. Чим раз густіще заповнюють ся дітворою львівські українські школи, — а число дітей по Захоронках постійно зростає. Концертики і сценічні продукції дітвори із Захоронок нераз вже чарували ширшу публику і свідчили о успіхах сеї тихої, невсипущої праці над найменчими із "найменчих братів".

Та чи здаєш собі справу, Велика Українська Родино, — з якими неймовірними трудностями боре ся "Українська Захоронка" у Львові, щоби могла подужати се своє завдання?! Удержувати шість Захоронок, значить: оплачувати шість льокалів, шість кухонь і кухарок, шість учительок, — подбати про харчі, світло, топливо, прилади до науки і забави для півтисячки дітей, — про одіж, шматтє, то-що, — які на се у нинішний час потрібні фонди?! Поминаючи безінтересовну, ідейну і повну посвяти працю невеличкого гуртка наших пань, з котрих деякі за сею громадянською працею і забувають навіть про власні обовязки і здоровля!

І які фонди має на се Товариство? По правді — ніяких! Якби не жертвенність львівської громади, та дари визначнійших одиниць і інституцій, — то прийшлось би було серед злиднів 1918 і 1919 року, роботу — одну із найконечнійших — понехати, а Захоронки замкнути! Бо навіть сі мізерні місячні вкладки, котрі давнійше будь-то приносили, нині не впливають. Обставини не позволяють бавити ся курендами, візваннями, — а наші члени хиба на се й чекають, коли вкладок не платять!

Нині не час пригадувати кождому з окрема його обовязки; народня честь і совість мають бути кождому одиноким напімненням!

Сею прилюдною дорогою завзиваємо і відкликуємо ся до всіх, хто членом Товариства: платіть вкладки і заляглости; а хто не є членом: приступайте громадно в члени "Української Захоронки" у Львові!

Відкликуємо ся до цілого українського громадянства Галичини і за кордоном: подайте поміч "Українській Захоронці" у Львові! — не допустіть, щоби се Товариство занепало. Бо не о Товариство йде, а о діло, яке воно творить у столиці краю! Львівська українська громада несе вже так великі жертви, що сі жертви переходять її слабі сили. Вона в праві — жадати помочи від ширшого Загалу.

Виділ "Української Захоронки" у Львові відкликуєть ся у першій мірі до наших патріотичних громад і священиків, щоби не забували на найменшого і найбіднійшого брата у столиці краю. Кожда парохія, кожда громада, — колиб раз у рік спомянула збіркою чи даром "Українську Захоронку" у Львові, — товариство могло би розвинути ще видатнійшу працю — без жури про завтра!

Знаємо невідрадну нинішню долю Української інтеліґенції; вонаж — нашою долею! Та чим тяжша доля — тим більша натуга! Несімо сі злидні і терпіння для яснійшої будучини грядучих поколінь. Хоронити — й виховувати сі покоління, у вірі в яснійше завтра, — се наше завданнє; се завдання "Української Захоронки" у Львові! Подай Українська інтеліґенціє посильну поміч товариству, щоби воно се завдання могло сповнити! І Ти великий, обездолений Український Народе! — що в горю і сльозах вже шестий рік караєш ся і кістьми волочиш та кровю полочеш на півночи і півдни чужі побоєвища, щоби добути собі волю, — Українське Міщанство і Селянство! Ви найкраще зрозумієте і відчуєте нужду і сльози сих обездомних, — для котрих вже не стало куска хліба на своїй землі, і вони бездомні і безземельні опинились як денні зарібники, сторожі, рубачі і т. и. — в столиці краю... Їх дітвора гине з голоду і холоду, родить ся і виростає в нужді і пороці. Подайте помічну руку для їх ратунку; на дайте їм марно загибати у вирі великомійських шумовинь! Допоможіть "Українській Захоронці" у Львові піклувати ся і виховувати сю Вашу найбіднійшу молодь! Із неї вийдуть свідомі горожани, котрі жертву на них ложену, народови сторицею відплатять!

Виділ "Української Захоронки" звертає ся до усіх, — кому дорога будучина свого народа — за матеріяльною помочию в грошах і натураліях. Дари, жертви і вкладки просимо слати на адресу голови товариства о. Леонтія Куницького, пл. св. Юра ч. 5. або касієрки п. Марії Федакової, вул. Сикстуська ч. 46.

Рівночасно складає Виділ "Української Захоронки" у Львові прилюдну подяку всім культурним і економічним інституціям та приватним жертводавцям, котрі у сей тяжкий час прийшли товариству з видатнійшою помочию. З окрема висказує Виділ подяку інституціям: "Дністрови", "Товариству для збуту худоби", "Земельному Банкови гіпотечному", "Народному Домови", "Ставропигійському інститутови", "Народній Торговлі", "Краєвому Союзови Кредитовому", "Союзови торговельних спілок", "Сільському Господареви", та добродіям: о. Миколі Білецькому з Пацикова, громаді Дуліби і о. Теофілеви Приймі з Дуліб, о. Оляновичови з Лисинич, п. Марії Зельській з Полонич, і о. М. Осадці з Полонин, за їх щедрі дари в хосен товариства.

Від Виділу "Української Захоронки" у Львові.

Нова Рада