Сокаль, 19-го квітня.
Один з найбільш діяльних священників і культурних робітників в Галичині, основник Згромадження СС. Служебниць і СС. Йосифіток, о. Кирило Селецький, народився 29 квітня 1835 в Підбужжі, помер як парох Жужеля в прилученім селі Цеблові 28 квітня 1918 р.
Дня 27 серпня 1892 р. створив він нoвiціят СС. Служебниць в Жужелі, для яких, як основник, написав правила, затверджені Митрополичим Ординаріятом дня 6 травня 1892 р. до Ч. 452/Орд.
Одна з найголовніших цілей Згромадження СС. Служебниць — вести захоронки, діточі садки.
Тому зараз після оснування Згромадження почав о. Селецький шукати кандидатки на провідницю захоронки.
До новіціяту зголосилась сестра настоятелька Анна Гордашевська зі Львова і їй поставив основник як умову приняття покінчення Фреблівської школи, чи взагалі знання ведення захоронки.
За старанням о. Селецького приняли її на практику СС. Феліціянки у Львові, які вели тоді дві захоронки. По відбуттю захоронярської практики приняв її о. Селецький до новіціяту СС. Служебниць в Жужелі 20 квітня 1893 р. і вже 19 травня 1893 створив в Жужелі першу у нас українську захоронку в Галичині.
Коло новіціяту СС. Служебниць стояла стодола, яку переробив о. Селецький на велику кімнату, в якій помістилась перша захоронка, перший дитячий садочок.
Сповнилась одна з мрій о. Селецькото. При укладанні правил для СС. Служебниць він докладно подав, як треба вести захоронки. Багато років пізніше пишуть різні люди до о. Селецького за правилами, щоб на основі його вказівок вести дитячі садки.
Захоронками мають СС. Служебниці ширити Божу славу між українською дітворою, мають працювати над вихованням дітей. Сам о. Селецький дуже дбав про те, щоб кімната першої захоронки була гарно устроєна, прибрана квіттям вліті і взимі, щоб у ній було свіже повітря, мірне огріття взимі, вода до миття, мило, ручники. Діти бавились в саді не тільки вліті, але і взимі. Приходили до захоронки рано після снідання, здоровили Сестру-Провідницю словами: "Слава Ісусу Христу".
Сам о. Селецький майже постійно вже рано був в захоронці, уважав, чи діти приходять чисто умиті, убрані, чи мають чисті ноги, чи вичищені чобітки, чи здорові — веселі.
День в захоронці починався молитвою. Потім була забава. При забаві діти вчились, як треба прилично стояти, ходити, сидіти, говорити, дякувати. По забаві йшла наука. Вона тривала недовше, як пів години. Сестра розказувала дітям про все, що навкруги себе бачили, розповідала їм казочки, учила віршів, катехизму, біблії, істоpiї, учила рахувати на яблуках чи каштанах, а навіть початків читання.
СС. варили дітям обід, чи варений пригрівали.
Пополудні йшла робота в садку. Діти копали, пололи грядки, возили тачками пісок, замітали стежки, а старші дівчатка займались робітками. По забаві була знову наука пів години. По науці обговорювали Сестри а дітьми денні справи. Відтак ішли діти до церкви на молитву.
О. Селецький писав вірші для дітей в захоронці, укладав пісні, хореографічні вправи, забави. Познайомлювався теоретично з матеріялом і набуте знання переводив практично в захоронці, давав вказівки Сестрі провідниці. Сам часто виручував Сестру і цілими годинами бавився з дітьми і їx учив, маючи ціллю розвинути всі сили душі і тіла дитини, щоб витворити з них повновартісних членів церкви і народу.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 20.04.1944]
(Докінчення)
Сокаль, 20-гo квітня.
Ще в 1869 р. видав о. Селецький підручник для школи і родини з численними прозовими і віршованими уступами. Коли відкрив захоpoнкy, побачив яка бідна у нас дитяча література. "Ниво моя, ниво Ниво моя рідна, Яка ти марненька, яка пуста, бідна... Сівач зажурився, серце в грудях билось, в голову зболілу чорні думки врились"... "Ей, сівачу руський, бідний небораче, чомуж твоє серце на недолю плаче?
Чому в біді тратим надію послідну
Чому проклинаєш свою ниву рідну?
Не проклинай, брате, і не трать надії,
Закладай до плуга воли половії.
І не жалуй, брате, ні праці ні труду,
Сій здорове зерно для свойого люду.
Тоді твоя праця не піде на марне,
А надія в Бозі, буде жниво гарне."
(Сівач).
Для дітей в захоронці писав о. Селецький багато віршів. Він видав їх друком в 1904 р. в Перемишлі в Уділовій печатні у місійній книжочці. Це т. зв. Золота книжочка. В рукописі і досі лежить в архіві Eп. Консисторії в Перемишлі твір о. Селецького: "Християнська захоронка в п'ятдесятлітну річницю священства українському народові на незабудь присвячує автор". Хоч Т-во "Просвіта" видало підручник для провідниць дитячих садків, твір о. Селецького і досі не втратив своєї вартости. У додатку є там пісні для дітей в захоронках. Є там оригінальні вірші, а є і позбирані від інших авторів.
Для прикладу наведемо деякі вірші о. Селецького, призначені для дітвори в захоронках:
Що робить дитина, як збудиться зі сну?
"Як очі відчинить дитина раненько,
Хай спершу до Бога піднесе серденько.
І хрест хай положить ручкою на собі,
Згадає побожно три Божі особи
Отця хай прославить і Божого Сина
І Духа святого побожна дитина.
Хай все до молитви буває готова,
Як тілько збудилась раненько здорова".
Раненько кличе сонце дитину, щоб вставала.
"Мийся і чешися і чисто вберися,
Приклони коліна, щиро помолися".
Кожна дитина повинна бути все весела, як пташка, і чемна.
"І бавиться чемно і не пустує,
І з дітьми не б'ється і не галасує".
Є там вірші-молитви по обіді і перед спанням; є молитви дитини в церкві за рідний край:
"Молю також Бога і за край мій рідний.
Щоб не зазнав лиха, щоб був все свобідний.
Щоб наш любий нарід жив в згоді і мирі,
Прийми, о мій Боже, ці молитви щирі".
Дитина дивиться на ангеликів і хотіла би бути з ними. Нараз чує голос з неба:
"Хочеш, в небі з нами, вкрийся добрими ділами.
Цілим серцем люби Бога, ось де до неба дорога".
Діти мають бути милосердні, мають ділитися з убогими останнім кусником хліба (Милосердна Настуня).
В деяких віршах виступає більше осіб. Наприкл.: Івась і Петро при гнізді. Петро найшов в хащах гніздочко і хоче забрати пташенята. Івась відраджує йому:
"Чи ти Бога не боїшся зло таке творити?
Хочеш пташку, бідну матір так осиротити?
Бідна пташка в густих корчах гніздочко увила,
Свої діти у тернині перед котом скрила.
Петро:
"Чи то може такий дуже гріх пташки забрати,
Більший був би з цього сміх найти і не забрати,"
та Івась промовляє йому до сумління і говорить:
"3а тобою би мамуня день-ніч горювала,
Ні їла би, ні пила би, ні сну би не мала".
Такими аргументами переконує Івась Петруся:
"Правду кажеш, Івасуню, аж страх погадати.
Як би дуже банувала бідна моя мати.
Твоє слово як згадаю, аж плакати мушу"
Є там віршик про те, як дівчатка держать лад у хаті.
"Аж глянути мило, всюди ладно біло,
Заметена хата, чистенькі горнята,
Стіл та лава вмиті, аж любо дивитись".
Але є і такі дівчата, що у них:
"Неметена хата, у сміття багата
Свині в сінях риють, пси начиння миють,
А ложки під лавою поросли муравою".
Як бачимо, вірші о. Селецького мають ціллю виховувати дитину в релігійнім і народнім дусі. На прикінці вірш о. Селецького, взятий з його читанки: "Своя хата":
"Мила мені хата рідна хоч низенька, хотяй бідна.
Бо в низенькій тій хатині любо-мило при родині.
Мила мені рідна хата, бо там маю маму, тата,
Мила рідня і землиця; де мій брат є і сестриця.
Миле мені село рідне, де плило життя свобідне,
Своє поле, свій лісочок, своя річка, свій ставочок.
Мила церква хоч убога, бо в ній молюся до Бога,
Там в неділю, в кожне свято ведуть мене мама, тато.
Мила мені рідна мова, зрозуміла вся до слова,
Гей, яка то мова мила, що мати її учила!"
Задовго було би переповідати всі вірші о. Селецького з твору: "Христіянська захоронка". Є там вірші поважні, релігійні, є гумористичні, сатиричні, а всі зміряють до того, щоб з дитини виховати здорову, характерну людину. Є і вірші чисто катехізмові, є й принагідні, наприкл. на повитання архієрея.
Як дуже тішивсь би о. Селецький, що сьогодні пишно розвинулась дитяча література, і то в бажаному ним релігійно-національному дусі!
[Львівський голос, 21.04.1944]
21.04.1944