† Д-р Юліян Целевич

Сумною вістію приходить ся нам сегодня подїлити ся з нашими Впов. Читателями:

Д-р Юліян Целевич

професор исторії в рускій ґімназії, член руско-народних товариств, писатель, автор многих цїнних праць историчних, горячій патріот рускій

упокоїв ся сегодня о 4-ій годинї в ночи скоропостижно на удар серцевий.

Неожидана вість о смерти сего щирого і вірного сина Руси-України, розійшовшись нинї рано по містї, тяжко опечалила всїх Русинів львівских, — з таким самим чувством печали приймуть єї всї Русини в краю і по-за єго границями, бо имя покійного, яко патріота і яко писателя, знане скрізь по Руси-Українї.

Житєпись д-ра Юлїяна Целевича, єго дїяльність яко громадянина і яко писателя, не дасть ся уняти в рами так вузонькі, як отсе нинїшна наша згадка посмертна в кілька годин по тім, як замкнулись очи покійника, — ми зазначимо ось-тут лише побіжно деякі факти з єго житя.

Д-р Юліян Целевич, син священика, родив ся 1843-го року в Павелчи, в околици станиславівскій. Науки ґімназіяльні скінчив в Станиславові. Потім удав ся до Львова на студії богословскі і довершив их по чотирох лїтах, яко питомець семинарії духовної, в роцї 1864-ім. По скінченю богословских наук вписав ся на один рік [1865-ий] яко звичайний слухатель на видїл фільософічний університету львівского, віддаючи ся студіям историчним, а по роцї переселив ся на дальші студії до Відня. У Відни перебув три роки [1866, 1867 і 1868], скінчив факультет фільософічний, зложив испит на учителя ґімназії а потім ріґорозум для осягненя степеня доктора фільософії. З Відня повернув до краю і обняв посаду суплєнта исторії в нїмецкій ґімназії львівскій. Небавом потім одружив ся з дочкою священика о. Танячкевича з Манастирчан, а в роцї 1872-ім перейшов яко дїйстний учитель ґімназії до Станиславова. По пятьох лїтах служби в ґімназії станиславівскій перенїс ся до Львова до ґімназії рускої і тут, доповнивши незабавом ріґорози та одержавши степень доктора фільософії, трудив ся шіснацять лїт, до кінця житя.

Яко писатель-историк дав ся пізнати покійний ще в часї своїх студій у Відни науковою розвідкою під заг. "Де-що за поселенє угорскої України Русинами і за унію церкви православної угорских Русинів з Римом" [друкованою в "Правдѣ" 1868 року в чч. 35—42]. Пізнїйше, осївши у Львові, написав він більше студій историчних — многі містило наше "Дѣло" в фейлєтонї, містила деякі й "Зоря" — а головні з них, то жерелови на архівальних розслїдах оперті твори: "Скит манявскій" [надрукований окремою книжкою] і три серії студій про опришківство гуцульске [друковані в "Дѣлї"]. Від кількох лїт покійний збирав по архівах матеріяли до исторії боротьби православія з унією в Галичинї і на сю свою працю клав дуже велику вагу, однакож не судилось єму довести дїло до кінця. Кільколїтна недуга жени а потім смерть єї [перед двома роками] вплинули некористно на хід роботи. Кромі того покійний, належачи за весь час побуту у Львові до комісії укладаня руских учебників, часто бував занятий перекладами підручників историчних і статистики для ґімназії, а в остатних часах укладав на половину з проф. Вахнянином оріґінальну "Исторію Руси Украини" яко підручник т. зв. исторії краєвої в руских школах середних. Покійний уже кінчив сю Исторію — мав ще написати кілька карток — до 12 години в ночи писав, а занедужавши о годинї 2-ій, о 4-ій перестав жити. Поміч лїкарска показалась безсильною.

По-при свої працї наукові покійний займав ся рівно щиро справами народними. Був членом всїх руско-народних товариств, був членом Ставропігії, а деякі товариства віддавали єму провід, вибираючи єго головою: так був він ще у Відни головою "Сїчи", у Львові головою "Рускої Бесїди", а умер яко голова товариства имени Шевченка, видавши недавно першу книжку наукових Записок того-ж товариства. Сегорічні загальні збори "Просвіти" почтили єго заслуги на поли просвітнім, именувавши єго почетним членом "Просвіти". Покійний нїколи не відтягав ся також від політичного руху руского і брав участь в комітетах виборчих. На якім-небудь поли треба було єго співдїланя, він не відказав ся і всюда по совісти сповняв свій обовязок патріотичний.

Смерть д-ра Юліяна Целевича мусить спеціяльно ще опечалити товаришів єго по службі і всїх єго учеників давнїйших і нинїшних, бо був се і товариш сердечний, і учитель взірцевий, що знаменито учив молодїж і був правдивим для неї батьком. Руска ґімназія потерпіла нинї через смерть покійного неожидано тяжку втрату.

Покійний від двох лїт, по смерти жени яко вдовець бездїтний, тілько мав розради, що в праци в школї, в товариствах і дома над книгами з пером у руцї. І житє закінчив з пером у руцї над Исторією своєї землї і свого народу!

Над холодним тїлом благородного труженника і борця сумує нинї вся Русь, — она проведе єго домовину на вічний супочинок з тяжким сумом по втратї одного з найкрасших своїх синів...

Честь памяти покійного д-ра Юліяна Целевича і земля єму пером!

[Дѣло]