25 грудня як день народження Сина Божого Ісуса Христа більшість християн світу відзначатимуть цьогоріч уже 435-й раз поспіль. Від 1582 року церковним календарем у католицизмі (нині 1,2 мільярда вірних), а з 18 сторіччя і в протестантизмі (ще 920 млн вірних) є той, яким «у миру» тепер користується майже вся (в тому числі православна) світова спільнота. Зветься він григоріанським, бо запровадив його Папа Римський Григорій ХІІІ на зміну календарю юліанському (запровадженому Юлієм Цезарем у 45 році до н.е).
Різниця між двома календарями, які називаємо старим і новим стилем, зараз становить 13 днів – і власне стільки часу до свого Різдва Христового залишилося чекати вірним тих Церков, які й тепер обчислюють час так, як це робилося ще до народження Спасителя.
Йдеться про деяких православних (203 млн з 270 млн вірних) й деяких католиків, які дотримуються візантійської традиції (5 млн вірних).
Власне до них належать усі традиційні християнські конфесії України: УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ і, ясна річ, УПЦ МП. Але оскільки православні українці в цьому календарному питанні опинилися не просто в світовій меншості, а ще й у товаристві – лише – тих, кого тепер називаємо «русскім міром», то й про ймовірність навернення до «нового стилю» говоримо вже дещо голосніше.
До того ж, старі добрі аргументи на користь запровадження григоріанського календаря в українських Церквах нікуди не поділися. Тут тобі й більша астрономічна точність, і логіка святкування Нового року вже по Різдві, а не в часі посту.
Тож чи переглядає український клір свою позицію щодо ймовірної календарної реформи? З цим питанням Z звернувся до речників трьох традиційних християнських конфесій України.
Керівник департаменту інформації Української Греко-Католицької Церкви
протоєрей Ігор ЯЦІВ:
«Рішення про перехід Церкви на новий стиль мусить виходити з народу і бути спільним для всіх»
Спершу скажу від себе. Питання переходу українських Церков на григоріанський календар виникає чітко двічі на рік: перед Різдвом та перед Великоднем. На мою думку, це свідчить, що постійного думання на цю тему немає, а якби було, то це питання на тепер вже було б вирішене. Натомість перед святами ми починаємо про це говорити, а свято минає – ми перестаємо про це говорити. Якщо ж якесь питання є важливим і справді злободенним, то воно не затихає після свят, воно й далі має свій резонанс.
Як священик я насамперед задаю собі питання, якою є користь тих чи інших змін (у даному разі календарних) для спасіння людини. Зауважу, що кажу так не тому, що є проти григоріанського календаря, а тому, що хочу загострити увагу на тому, що питання дати святкування Різдва не вирішує нічого для спасіння людини. Важливо не КОЛИ я святкую Різдво, а ЯК я святкую Різдво. Якщо я відтепер святкуватиму Різдво 25 грудня, але це святкування обмежиться вечерею вдома і я не буду в церкві, не буду в сповіді, не приступлю до Євхаристії, то це нічого для мене не поміняє. Єдине, що актуальності питанню переходу на григоріанський календар сьогодні додає політична ситуація – війна з Росією, загарбання нею наших територій.
Тепер щодо позиції Церкви: вона незмінна. Наша Церква є за те, щоби святкувати Різдво з усім християнським світом, з цілою спільнотою. Але для нас надзвичайно важливо, щоби таке рішення в межах України було ухвалене не однією конфесією, а всіма традиційними Церквами. Тобто якщо до такого рішення прийдуть і греко-католики, і православні, то наша Церква буде першою готова імплементувати таке рішення в дійсність. Нам залежить на єдності Церков України, а зайвий елемент поділу на основі календаря не додасть позитивних елементів до такої єдності. Ба, навпаки – створить ще одну відмінність, тобто якщо греко-католики, раптом, святкують 25 грудня, а православні 7 січня. Це стане ще одним елементом розділу, хоча насправді традиція у нас та сама, обряд у нас візантійський, походимо ми всі з Київської церкви, з Володимирового хрещення. Відповідно, зберігаючи цю спадковість, цю традицію, ми маємо ті елементи єдності, про яку нам йдеться.
Отже, позиція Церкви така: ми «за», але рішення треба прийняти всім разом. Чи ведуться на цю тему дискусії між Церквами? Ні, не ведуться. Виходячи навіть з того, що я сказав на початку – питання переходу на новий стиль звучить у суспільстві спорадично, від свята до свята, то воно на цей час ще не має особливої актуальності.
Що ж стосується внутрішньої ситуації в УГКЦ, то ми маємо приклади в США та Канаді, де є вже сформована дійсність: одні парафії живуть за новим календарем, інші – за юліанським. Є й такі парафії, де частина вірян святкують Різдво 25 грудня, а інша частина – 7 січня. Так є, зважаючи на душпастирські потреби, задля ситуації, яка склалася в тій чи іншій парафії.
Ще одна важлива річ: рішенню про перехід з юліанського на григоріанський календар має передувати велика і відповідальна просвітницька робота, щоби ця зміна не створила поділу, наприклад, всередині самої Церкви.
В 60-70-х роках минулого століття в діаспорі через такі календарні рішення самі громади між собою ділилися. Це був болючий процес, ніякої немає з того користі й позитиву. Тому і йдеться про питання доцільності: що воно дає для спасіння людини? Якщо воно створює всередині Церкви конфлікт (а напевно будуть серед вірних ті, кому залежить святкувати Різдво 7 січня) – і що тоді робити?.. Тому таке рішення ухвалюватиметься не раніше, аніж охочих перейти на григоріанський календар буде переважна більшість. А для того, щоби така більшість була сформована, і повинна бути здійснена просвітницька місія, яка б пояснювала, що, чому і для чого. Бо на загал григоріанський календар є попросту астрономічно точнішим – в юліанському календарі кожні 100 років додаємо ще один день. І у 2101 році, якщо до того часу нічого не змінимо, то відсвяткуємо Різдво вже не 7, а 8 січня – до календаря додаватимемо вже не 13 діб, а 14, аби воно більше відповідало сонячному року. Зрештою, григоріанський календар є світським і загальноприйнятим в усьому світі – за ним живуть усі держави, країни, народи. І ще важливо, що 25 грудня – це дата, за якою Різдво святкує все ж більшість християн світу. І тому нам, напевно, потрібно буде врешті теж прийняти таке рішення, щоби бути всім разом. Але ще раз наголошу про дві передумови: єдина думка всередині самої УГКЦ і спільність такого рішення для українських традиційних конфесій, аби не створювати додаткового міжконфесійного поділу.
І ще раз про актуальність теми у цей момент: на моє відчуття, це не є злободенною проблемою церковного життя на сьогодні. Якщо це стане темою для обговорення окремих громад, парафій, прицерковних організацій і так далі, то воно створить резонанс і стане рушієм процесу. Бо це не може бути рішенням, яке ініціює Синод, – це має бути рішенням народу, потребою людей, яку вони висловлюють. Це має бути чіткий запит Божого люду до Синоду. До єпископів УГКЦ мають почати звертатися громади, спільноти церковні й прицерковні, окремі парафії. Таке рішення УГКЦ має мати висловлений вияв потреби у ньому. Рішення Церкви має бути рішенням у відповідь на прохання вірних.
Архієпископ Чернігівський і Ніжинський, керівник Інформаційного відділу Київської патріархії, секретар Священного синоду УПЦ КП
Євстратій ЗОРЯ:
«Ісус Христос не народився ні 25 грудня, ні 7 січня. Календар – то умовність»
Коли ми хочемо знайти відповідь на будь-яке питання – особливо таке, яке не має однозначної відповіді одразу, – то нам потрібно подивитися на приклади того, що відбувалося дотепер. Так-от, усі історичні приклади свідчать, що рішення про введення календарних змін призводили до розділення, зокрема й до розділення Церков. Яскравим прикладом є введення григоріанського календаря, яке відбувалося під гаслами контрреформації у Європі, і йшлося не стільки про зміни астрономічного календаря, скільки про визнання авторитету Римського престолу.
Власне так було в Речі Посполитій, коли за короля Стефана Баторія православним і протестантам насильно нав’язували новий календар під вимогу визнання найвищого авторитету Папи, який цей календар своїм декретом запровадив. В той час це породило велику полемічну літературу, великий спротив і, власне, заклало фундамент календарних проблем, з якими Церкви стикаються дотепер.
Другий приклад – це спроби впровадження нового календаря в Православній Автокефальній Церкві Польщі у міжвоєнний період. Польська держава наполягала, щоби Православна церква, яка на той час була проголошена автокефальною, отримала своє визнання, перейшла на новий календар. Це категорично не сприйняв православний віруючий народ. Відомий приклад цього – коли в Успенській Почаївській лаврі за новим календарем почали звершувати богослужіння Успіння, то люди почали співати піснеспіви, присвячені пам’яті Іова Почаївського, якого поминають цього дня за старим календарем, – і змусили духовенство звершувати цю службу. Таким чином ця календарна реформа провалилася.
Третій приклад – це те, з чим зіткнулася Українська Греко-Католицька Церква в діаспорі в середині минулого століття. Прагнення уніфікації календаря якраз пояснювалося тим, що українці живуть в умовах західного світу, зокрема це Америка і Канада, де і життя, і всі церковно-релігійні святкування відбуваються за новим календарем, і тому треба і УГКЦ, як частині Католицької церкви теж перейти на новий календар. Це не призвело до розділення церковного, але викликало розділення календарне, що триває і досі. Видимою ознакою цього є існування двох великих соборів у так званому "Українському селі" в Чикаго в двох сусідніх кварталах. Коли собор св. Миколая, який є катедрою для греко-католицької єпархії Чикаго, перейшов на новий календар, та частина громади, яка не хотіла цього переходу, зорганізувалася і збудувала собор Володимира й Ольги, у якому богослужіння звершуються за традиційним календарем. І причина цього була якраз у небажанні латинізації, небажанні розчинитися у Католицькій церкві, а бажанні зберегти свою українську візантійську традицію. І дотепер в УГКЦ і в Америці, і в Канаді можна бачити це календарне розділення, коли одні парафії живуть за новим календарем, інші дотримуються традиційного календаря, а є кілька парафій, які одночасно використовують і один календар, й інший для двох частин однієї громади. І ні одна з цих частин не готова відмовитися від своїх переконань і перейти на інший календар.
Четвертий приклад – це коли в 20-х роках у Греції Константинопольська патріархія прийняла рішення про перехід на так званий новоюліанський календар, в якому всі «нерухомі» свята співпадають із григоріанським календарем. Тоді в Грецькій церкві стався розкол так званий старокалендарний, який триває дотепер: приблизно 20% православних у Греції не визнають календар, який був прийнятий офіційною Грецькою церквою, а дотримуються старого календаря і вважають це ознакою вірності православ’ю – а тих, хто дотримується нового календаря, вважають зрадниками.
Так-от, враховуючи всі ці прецеденти, ми ставимо питання: чи існує церковна потреба і бажання церковного народу переходити на новий календар? Ми такого бажання серед віруючих як масового і переконаного не бачимо. Те, що ми бачимо, – то це загострення уваги засобів масової інформації навколо календарних питань з наближенням Різдва Христового, Нового року і Великодня.
Я як єпархіальний єпископ спілкувався з священиками і розпитував їхньої думки та думки людей на парафіях. Думка така: впровадження нового календаря в життя Київського патріархату призведе до поглиблення церковного розділення. Православна церква в Україні і тепер, на жаль, розділена, а якщо впровадити новий календар, то це викличе ще більше розділення.
Отже, враховуючи сумнівність потреби, мотивації й успішності календарної реформи, для нашої Церкви це не є актуальне. Але якщо у майбутньому виникне церковна потреба, буде підтримка в церковному народі і ми будемо бачити, що це питання не викличе розділення, а навпаки сприятиме зміцненню церковної єдності, то тоді таке питання може бути розглянуте. Я уявляю собі ситуацію: таке може бути, що питання переходу на новий календар стане для нашої Церкви актуальним – ми, на відміну від декого, питання календаря не догматизуємо. Календар – це умовність: Ісус Христос не народився 25 грудня; і 7 січня Він теж не народився – це все умовні дати. Нам як християнам треба більше дбати про зміст свята Різдва Христового, аніж про те, в який день його відзначати, бо не в датах суть християнства і не в цьому є ознака цивілізованості.
Що стосується аргументу про те, що юліанський календар тримає Україну в ментальній єдності з Росією, то я скажу наступне: як далеко ми можемо зайти? Спершу календар. Наступним поставлять питання переходу з кирилиці на латиницю?! Що ми ще повинні зробити?! Ця логіка, якщо її рухати далі, приведе до того, що православним треба відмовитися від православної віри, бо православні мають ту саму віру, що і росіяни.
Неприйнятною є логіка, за якою ми будемо відмовлятися від усього, що було традиційним, і чого український народ тримався століттями твердо, непохитно і переконано, незважаючи на всі зовнішні обставини і чинники, які на нього тиснули, і потім це відкидати, бо в Росії є щось подібне (до речі, вони багато чого саме від нас узяли). Тому я і кажу, що для переходу на новий календар повинна бути церковна мотивація, а зараз є мотивація ідеологічно-політична.
Є ще один аргумент: григоріанський календар, мовляв, астрономічно точніший. Але будь-який календар – це певна умовність. Наука час від часу пропонує «кращі», «точніші» календарі. Але чому в нас тиждень складається з семи днів, а не з десяти? Це б було набагато зручніше. Зручніше було б мати стандарті місяці по три десятиденки, наприклад, ніж оцю мішанину, коли один місяць – 30 днів, інший – 31, а ще один – взагалі 28 днів. І ці вчені, які такі календарі пропонували, власне казали, що «ви в своїй Церкві безнадійно застаріли». І що сталося з тими вченими і з тими календарями?! Вони благополучно пішли в історію, бо виявилися непридатними до практичного життя…
Це перший момент, а другий: чому з такими «новацтвами» ніхто не звертається до юдеїв чи мусульман? Їхні календарі є місячнини, використовувати їх ще більш незручно. Мусульманський календар постійно зміщується назад, і одні і ті самі свята у них рухаються по цілому році в зворотньому напрямі: якщо Курбан-байрам, припустимо, був у вересні, то через якийсь час він буде в серпні, а потім у липні, в червні і так далі. І нікому з мусульман не спадає на думку: а давайте ми свій календар стандартизуємо до нових досягнень науки.
Річ у тому, що церковний календар не претендує на наукову астрономічну відповідність. Ми не говоримо, що наш календар є найточніший і чимось кращий – бо скільки буде існувати наука, стільки буде тривати її вдосконалення.
Канцлер Львівської єпархії УАПЦ, митрофорний протоєрей
Володимир ЦЕЛЕНЬ:
«Я бачу, що народ наш до такого не готовий»
Давайте розмірковувати логічно. В Єрусалимі сходить Благодатний вогонь по старому стилю. То ви що, накажете Богові, щоби він переніс вогонь? Католицька церква не отримує цього вогню, а православні отримують. То як воно буде? Я собі того навіть не уявляю. І взагалі, мені здається, що на даний час це не є важливе питання. Мені навіть страшно таке сказати – це ж треба буде міняти все Богослужіння…
Я не знаю, як із тим всім бути: по-перше, сходження Благодатного вогню; по-друге, все що відбувається на Йордан; потім як на Преображення хмара сходить на горі Фавор… Тепер треба буде сказати Богові: «Відміни то все, бо йдем по новому календарю»?
Наш календар правильніший, він йде з апостольських часів. Чомусь же ж Єрусалимська церква не переходить на новий стиль?
Зрештою, від нас то все не залежить – ми в тому всьому пішаки. Але я вважаю, що це питання зараз не на часі, Україна до цього не доспіла. Може, колись, коли Бог дасть, ієрархи поєднаються, трохи стане обопільності – і тоді… Ми нічого наперед не можем знати: нині лягаємо спати і не знаємо, що завтра буде. Все в Божих руках. Але я бачу, що наш народ до такого рішення не готовий і категорично його не сприйме. Ще не час.
А те, що Верховна Рада зробила 25 грудня вихідним днем, то це є добре. Не є гріхом, що хтось іде собі за новим стилем. У нас багато католиків, є протестанти, і рішення держави про вихідний день особисто я підтримую.
23.12.2017