Проєкт української конституції.

На останній сесії Центральної Ради я мав честь і приємність предложити високому зібраню від комісії для виробленя проєкту автономного статуту України головні основи сього проєкту — проєкту будучої конституції Української Републики, що має бути внесена на Українські Установчі Збори. Хоч проєкт сей істнує ще в недокінченім і сирім видї, проте комісія встигла до сеї сесії виробити й приняти головні підстави його — так би сказати кістяк сеї конституції, і я думаю, що не тільки Центральній Радї, але і взагалї українському громадянству цїкаво буде познайомитись з запроєктованими комісією основами її.

Конституція в проєкті подїляєть ся на шість частий. Насамперед іде часть загальна, — декляративна, яка уставляє державний характер України, її територію і основні права громадянина Української Републики.

Частина друга вияснює її відносини до федеративної Російської Републики, в склад котрої входить Република Українська.

Частина трета займаєть ся висшою законодавчою властю України — її "Всенародними Зборами" (соймом) і їх президією, котрій віддаєть ся представництво України на внї.

Четверта частина присвячена власти виконавчій (кабінетови мінїстрів).

Пята — найвисшому орґанови судовому, "Ґенеральному Судови": основи сього орґану були розглянені комісією перед самою сесією,— вже, можна сказати, під обстрілом.

Зовсїм необробленою зісталась шеста і останна частина, що має установити конституційні ґарантії прав національних меншостий.

Коротко подам перегляд зробленого, — ще раз нагадаючи, що все те ще тільки проєкт, поки-що в самій комісії ще не підданий останній стилїзації.

Відкриваєть ся він параґрафами, які уставляють державний характер нової України:

Відновивши своє державне право, яко демократична Република, Україна входить в склад Федеративної Републики Російської для лекшої оборони і забезпеченя добробуту своєї країни.

Верховне право (суверенність) в Українській Републицї належить українському народови разом з тими народностями, які живуть з ним на українській землї. Воно здїйснюєть ся через всенародні збори України, о скільки певні права з нього не передані федеральним орґанам Російської Републики.

Територія Української Републики обіймає такі землї з переважно українською людностю, які тепер приналежать до російської держави: ґубернїї Київську, Подільську, Волинську, Холмську, Чернигівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську, за виключенєм частин не українських (як Крим), а з прилученєм сусїдних українських територій. Колиб до Російської Републики на основі свобідного бажаня прилучились західні українські землї, вони можуть також увійти в склад Української Републики.

Докладне розмежуванє в пограничних територіях має бути зроблене мішаними комісіями, що за останну підставу приймуть бажаня місцевої людности належати або не належати до Української Републики.

Територію сю думає комісія подїлити на "землі", доволї великі, з 3 до 4 нинїшних повітів, з широкою самоуправою (автономією), забезпеченою від втручань і обмежень з боку виконавчої власти. Вони подїляють ся на волости й громади, також з значними правами самоуправи. Але означеня круга дїяльности їх полишаєть ся звичайному законодавству Републики.

З ґарантій особистих прав українського громадянина наведу отсї параґрафи:

Актова, громадська і полїтична правомочність починаєть ся з 20 лїт. Нїякої ріжницї між мущиною і жінкою право Укр. Републики не знає.

Громадяни в Укр Републицї рївні в своїх громадських і полїтичних правах. Уродженє, освіта, ценз не дають нїяких привілегій в них. Нїякі титули в актах і дїловодстві Укр. Републики вживати ся не можуть.

Громадянин Укр. Републики не може бути обмежений в правах слова, сумлїня й орґанїзації, наскільки вони не суперечать постановам карного права.

Громадянин Української Републики і нїхто инший не може бути затриманий на території її без судового наказу инакше як на горячім вчинку. Але і в такім разї він має бути випущений не пізнїйше як за 24 год., коли суд не установить якогось способу його задержаня.

Громадянин Укр. Републики і нїхто инший на території її не може бути покараний смертю анї підданий яким небудь актам, які понижуть людську гідність, як кари по тїлї, наложеня кайданів, штампу або виставленя на понижуюче видовище.

Відносини Української Републики до Російської Федерації проєктують ся такі:

Федеральним центральним орґанам Російської Републики передають ся заграничні зносини, укладаня і приниманя трактатів полїтичних і торговельних і орґанїзація дипльоматичного представництва від цїлої републики. Сим не укорочуєть ся право Української Републики мати за границею своїх фінансових і торговельних аґентів для охорони інтересів своїх громадян. Рішеня про війну і згоду, веденє війни, командувач воєнними силами підчас війни. Установленє одиниць мір, ваги і монети; законодавство митове; нормованє почтових, телєґрафних, зелїзничних, річних, ґрунтових і авіяційних зносин і оплат, о скільки вони уставляють ся одностайно для всеї федеративної Російської Републики; охорона торговлї і мореплавства Федеративної Російської Републики за кордоном; нормованє постанов про натуралїзацію, набуванє і утрату громадських прав в ріжних краях Федеративної Російської Републики, користуванє з громадських прав по-за межами свого краю і охорону чужеземцїв в межах Федеративної Російської Републики; постанови про переселенє в кольонїї Федеративної Pосiйськoї Републики; постанови про доходженя цивільних претенсій поза межами свого краю, виконуванє засудів, доказову силу документів; нормованє певних спільних принципів права цивільного, карного і процесу; нормованє правил санїтарних і карантинних; охорона авторської власности і патентів; нагляд за додержуванєм прав національних меншостий.

В инші подробицї відносин України до Російської федерації я тут не буду входити, бо се річ порозуміня, і може бути, ще певні підстави федеративного заявку винесе Всеросійське установче зібранє, як що йому вдасть ся зібратись в недалекім часї. З формального ж боку дати останню форму федеративній ерґанїзації се буде дїло конґресу (чи як там його назвати) народів і областий, які завязувати-муть федерацію.

З виїмком вичислених тільки що справ, що проєктують ся до передачі федеральним орґанам, все инше Україна полагоджує через свої Всенародні Збори, вибрані загальним, рівним, безпосередним, тайним і пропорціональним голосуванєм, з таким рахунком, щоб один депутат припадав приблизно на сто тисяч людности (що на всю Україну далоб приблизно коло 400 депутатів).

Голова, вибраний Всенародними Зборами, являється заразом головою Української републики, себто заступає місце президента (форма більш демократична). Він заступає Україну в зносинах з федеральним правительством і сповнює инші чинности, звязані з представництвом Української републики. Уряд його тріває до вибору нового голови новими Всенародними Зборами, так що Всенародні Збори, ухваливши свій роспуск, тим самим без усякої крізи можуть перевибрати голову. При тім сей уряд фактично колєґіяльний, бо Збори вибирають в поміч голов товаришів і секретарів.

Всенародні Збори вибирають ся на три роки, але можуть і перед часом роспустити себе своєю постановою. Нові Збори розписує голова: між роспуском старих і вибором нових не може минути більше як три місяцї. Сесія збираєть ся не менше, як два рази на рік; перерва між сесіями не може бути більше трьох місяцїв, а на пропозицію, внесену пятою частиною депутатів, Всенародні Збори мають бути скликані не пізнійше місяця по її одержаню.

Законодатні проєкти на розгляд Всенародних Зборів вносять ся: президїєю за порозумінєм з Радою старшин Зборів, фракціями зapеґістрованими Всенародними Зборами, депутатами в числї не менше 30, кабінетом мінїстрів Української Републики, орґанами самоуправи, які обєднують не менше 100 тис. виборцїв і нарештї — безпосередно громадянами Української Републики в числї не менше 100 тис.

Без ухвали Всенародних Зборів не можуть збиратись на території України нїякі податки, не можуть робитись нїякі позички на рахунок У. Р., громадяни України не можуть бути покликані до обовязкової війскової або міліційної служби.

Всї справи Всенародними Зборами рішають ся простою більшістю; тільки для відданя мінїстрів під слїдство і суд треба двох третин кворума (більшости депутатів).

Для зміни конституції треба трьох пятин голосів, причім ухвалена зміна стає правосильною аж тодї, коли се рішенє буде поновлене Всенародними Зборами в новім складї (після нових виборів).

Що до орґанїзації виконавчої власти, проєкт зазначує, що вона може походити тільки з народнього вибору — з виборів громад, волостей, земель і всього народу, дістаючи від вибраних ними орґанів свою повновласть і перед ними відповідаючи. Законодатні і виконавчі орґани громад, волостей і земель, на скільки розвивають свою дїяльність в межах означених законом Української Републики, не можуть бути обмежені або стиснені в своїй дїяльности нїякими виконавчими орґанами Републики. Справами, які зістають ся поза межами орґанів місцевої самоуправи та дотикають цїлої Української Републики, порядкує кабінет мінїстрів Української Републики. — Він же координує і настроює їх дїяльність, не порушуючи їх компетенцій, та приходить їм в допомогу, коли вони до нього звертають ся. — Кабінет сей дістає свою повновласть від Всенародних Зборів Української Републики і тільки перед ними відповідає.

Формує кабінет Голова Всенародних Зборів за порозумінєм з Радою Старшин Всенародних Зборів, і потім кабінет подаєть ся на затвердженє Всенародним Зборам. Таким самим способом робить ся частинне доповненє кабінету. Число членів кабінету і спеціялїзацію їх портфелїв установляють Всенародні Збори.

Найвисшим сторожем конституції й права Українької Републики являєть ся Ґенеральний Суд, зложений в рівній части з судїв, вибраних Всенародними Зборами і делєґованих висшими судами земель, з доживотним урядом. Він являєть ся найвисшою апеляційною і касаційною інстанцією Української Републики, служить спеціяльним трибуналом для деяких справ (напр. для суду над мінїстрами по справах їх урядованя), провіряє правильність виборів до Всенародних Зборів (практика канадського висшого суду, що дала дуже добрі результати), пильнує згідности законів Всенародних Зборів з конституцією Української Републики і обовязковими для неї постановами федеральними пильнує законности всякого роду постанов oрґанів самоуправи і урядників Укр. Републики і нарешті — згідности федеральних постанов з конституцією України.

Законодавчі ухвали Всенародних зборів, осуджені Ґенеральним судом, можуть бути переглянені Всенародними Зборами в новому складї і коли будуть ухвалені наново, мають остаточну силу і не підлягають переглядови Ґенерального Суду. Поміченя над незгідністю федеральних постанов з конституцією Ґенеральний Суд передає до ужитку представникам Укр. Републики о федеральних орґанах.

Такі головні основи проєкту.

При всїй недокінчености його з них виразно вступають основні принципи будучого полїтичного ладу України, як його проєктує комісія Центральної Ради — република демократична не на словах тільки, а й на дїлї, де не лишаєть ся місце нїякому "лїчному режімови", де виконавча власть поставлена в докладно означеній рамцї.

Република одноцїльна, але з широкою автономією її земель, з широкою самоуправою місцевою, конституційною захищеною від втручань адмінїстрації, і з конституційними ґарантіями прав меншостий в сферу культурно-національних інтересїв.

Думаю, що сї основні принципи дїйсно відповідають завданям революційної демократії України. А при тім ті умови до змін конституції, які пpoєктyє комісія, дають змогу без великих трудностий пpoвoдити в ній поправки, відповідно до того досвіду, який принесе час.

[Дїло]