В послїднім випуску консерваторського видавництва "Mittelungen der k. k. Zentral Kommissich für Denkmalpflege" (1916/17, XV, 7—8) знаходимо інтересний для нас і на часї реферат краєвого консерватора Шидловського з Кpaковa про реквізиції галицьких церковних дзвонів. Його зміст гідний уваги передовсїм даними статистичними, зібраними перед обома послїдними реквізиціями на початку біжучого року.

 

Доперва воєнний тісний час заставив нас сповнити давний культурно-історичний постулят зінвентаризувати примусово і счислити всї дзвони церковні: звязані з історією і свідки її твореня ся імпозантні старики та молодші і наймолодші наші сучасники. По приказу мінїстерства війни зладили всї краєві дієцезії довгі списи дзвонів, які передано краєвому консерваторови до розгляненя і вилученя примірників культурно.

 

Списи ті, у нас одинока доси в тім родї і тим дуже цїнна річ, не грішать часом великою точностю, що вповнї оправдане очевидно браком відповідного знаня епіґрафіки їх авторів — духовенства. Вистарчить глянути лиш на подані низше найстарші дати, аби переконатись про хиби списів: виказ подає найстарші дзвони з XІ. і XII. столїтя, коли між тим відомо, що галицькі датовані дзвони сягають найдальше ХІІІ. столїтя в зад.

 

На підставі присланих зі Львова, Перемишля, Станиславова, Тарнова і Кракова матеріялів зложив конс. Шидловський статистику всїх дзвонів після їх віку, опираючись лиш на поданих йому датах. На превеликий жаль в списї тім не міг він узгляднити гр.-кат. львівської дієцезії, бо в лїсти її дзвонів не втягнено чомусь (а може не всюди) їх віку.

 

Дїлячи матеріял на столїтя подано згадану статистику як слїдує:

 

найстарший дзвін з XI. ст. мав заховати ся у нас в гр.-кат. станиславівській епархії;

 

з XII. ст. мали найти ся 4 в тій самій епархїї і 1 в лат. краківській діецезії;

 

з XIII. ст. лишив ся одинокий ще в лат. львівській епархії;

 

в XIV. ст. лишив ся один в гр.-кат. перемиській дієцезії, 2 в тамошній лат., 2 в тарнівській і 6 в краківській епархії;

 

з XV. ст. находить ся 2 в гр.-кат. перемиській eпapxії, 1 в лат. львівській, 7 в лат. перемиській, 4 в тарнівській і 12 в краківській дієцезії;

 

з XVI. ст. є 17 в гр.-кат. перемиській і 3 в станиславівській епархії, 6 в лат. львівській, 16 в перемиській, 23 в тарнівській і 43 в краківській єпартії;

 

з XVII. ст. було 265 в гр.-кат. перемиській і 41 в станисл. епархії, 24 в лат. львівській, 85 в перемиській, 66 в тарнівській і 67 в краківській епархії;

 

з XVIII. ст. було 500 в гр.-кат. перемиській і 224 в станисл. епархії, 78 в лат. львівській, 143 в перемиській, 95 в тарніській і 130 в краківській епархії;

 

старих дзвонів неозначеного віку було: 25 в гр. кат. станиславівській, 7 в лат. львівській, 14 в перемиській, 11 в тарнівській і 17 в краківській епархії;

 

в XIX. і XX. ст. було: 13 в гр. кат. станиславівській, 318 в лат. львівській, 247 в перемиській, 285 в тарнівській і 463 в краківській епархії;

 

молодих дзвонів неозначеного віку було: 3045 в гр.-кат. перемиській, 1203 в станиславівській, 415 в лат. львівській, 586 в перемиській, 296 в тарнівській і 496 в краківські епархії.

 

Беручи заздалегідь в рахубу неможливість точности наведеної статистики дістаємо з переведеної інвентаризації сумарично такі числа: з XI. ст.: 1 український; з XlІ ст.; 5 (4 укр. + 1 польський); з ХІІІ ст.: 1 польський; з XIV. ст.: 11 (1 укp. + 10 польских); з XV ст.: 26 (2 укр., 24 польських); з XVI ст.: 110 (20 укр. + 90 польських); з XVII ст.: 548 (306 укр. + 242 польських); з XVIІІ ст.: 1170 (724 укр. + 446 польських); з XIX і XX.: 1316 (13 укр. + 130З польських); старих недатованих: 74 (25 укр. + 49 польських); нових недатованих: 6041 (4248 укр. + 1793 польських).

 

Окремо мали eпapхiї: гр.-кат. перемиська 3830, станиславівська 1514, лат. львівська 850, перемиська 1100, тарнівська 772, краківська 1237 дзвонів. Усїх дзвонів в Галичинї зінвентаризовано тодї 9343 (5384 українських + 3959 польських). Кpoмі cегo виказала ще вірменсько-католицька львівська дієцезія коло 30 дзвонів, з яких лиш 3 вилучено з дзвіниці через їх вік. Не вчислено до спису лиш окупованих тодї частий львівської та станиславівської дієцезії; по інвазії забракло там коло 350 вивезених Росіянами дзвонів, а богато з инших впало жертвою огня.

 

На підставі тих списів запропонував був краєвий консерватор виключити з реквізиції майже усї старші дзвони до 1700 р. Задля ріжних браків були однак тодї часто случаї, що мимо опінїї консерватора військові власти цїнні дзвони забирали; нераз завинив при тім і парох, що подав за молодий вік дзвона. В тих случаях дало ся ще дещо додатково уратувати при точній ревізії транспортів на збірних станицях. Ті дзвони переховують ся у війсковім депозитї, як рівнож і всї культурно-історичної вартости дзвони і місцевостий близько фронту, де зареквіровано без розбору усї дзвони.

 

Для збереженя від цїлковитої затрати так цїнного наукового матеріялу роблять ся по збірних станицях дзвонів (для Східної Галичини у Львові) копії написів на ниx та відливи їх релєвів і орнаментів. На східну Галичину переняв ту акцію на себе д-р К. Бадецький, apхiвap міста Львова; весь матеріял перейде на власність збору консерваторів східної Галичини у Львoві і там прийдесь нам шукати колись жерел до історії українських міст, сїл, орнаменту та цїлого людвісарства.

 

Після послїдного реквізиційного розпорядженя підлягають тепер занятю усї дзвони повисше 25 цм. проміру без огляду вже на вік, а евентуальні реклямації доконують ся лиш на підставі передовсїм артистичної, а пізнїйше допepвa вікової їх вартости.

 

[Дїло]

15.12.1917