В понедїлок і четвер удїляє Є. Вел. Цїсарь, коли перебуває у Відни, авдієнціїй в цїсарскій палатї, званій бурґом і лиш дyжe рідко буває, що когось не прийме. Рід Габсбурґів мав собі то з давен давна за свій обовязок приймати на авдієнції представителїв всїх станів, всїх народів і всїх віроисповідань, найбільших достойників і людей найнизшого становища, богатих і бідних, вислухати их подяки, або приняти ласкаво их просьбу, почути их жалобу а відтак розсудити по справедливости. Як то цїсар Йосиф сам всего допильновував, як сам про все розвідував ся, о тім до нинїшного дня розповідають собі люде дуже богато, особливо у Відни, а о великодушности нашого Цїсаря, котрий за 44 лїт свого панованя принимав вже у себе сотки тисячів всїляких людей з просьбами з ріжних сторін монархії, могли би найлїпше розповісти ті, що в своїй тяжкій недоли звернули ся з просьбою до найвисшої инстанції в державі, до ласки Монарха. Поговорити з яким шефом бюра єсть не раз дуже трудно, а виробити собі авдієнцію у котрого міністра не кождому удасть ся ті панове, бачите, мають завсїгди повно роботи, а на их голові спочиває богато клопотів. Перед Цїсарем може станути кождий, хто має яку просьбу, чи войсковий, чи цивільний, князь чи селянин, високій достойник і найбіднїйшій жебрак. Не потребує більше нїчого, як лиш В T. зв. швайцарскім подвірю вийти двоє сходів в гору, отворити двері до ц. к. кабінетової канцелярії і предложити там урядникови свою просьбу а на слїдуючій понедїлок або четвер явити ся перед Цїсарем.
Авдієнціональний день в цїсарскій палатї представляє завсїгди дуже ріжнородний і цїкавий образ. Як раз о десятій годинї розпочинають ся авдієнції і кінчать ся нераз аж около першої. Є. Вел. Цїсар встає в зимі о пятій годинї, а лїтом ще ранше і кожду годину дня посвячає після точного порядку справам держави і своїх народів. Навіть коли Цїсар перебував де в горах на ловах, або коли лїтом виїде на село на віддих, або й перебуває де за границею, то все приїздить курєр з паперами из всїляких міністерств. Все иде без перерви своїм порядком. Так само по порядку відбувають ся і авдієнції два рази в тиждень і за кождий раз тревають по три години.
Зараз по 9 годинї котить ся віз за возом через велику браму в цїсарскій палатї. Сходять ся міністри і дипльомати в світячих і ордерами завішаних уніформах, тайні радники і шамбеляни, ґенерали і урядники; цивільні люде являються у фраках, сходять ся депутації из всїляких країв, деколи приходять і комітетові, що давним звичаєм запрошують Цїсаря на свої забави — але немало єсть і таких, що перед найбільшої непогоди і студени йдуть таки пішки до цїсарскої палати, бо их не стати наймити собі віз. Приходять вдовицї і сироти, селяне з найдальших сторін Монархії, що нераз пішки ишли кілька недїль до Відня, щоби там упросити ласки цїcapcкої в якім процесї, або в якім справедливім, але строгім засудї.
Широкими, але трохи темними сходами, приходить ся на першій поверх до ґардероби, де здіймає ся з себе верхну одїж, і з відси входять ся до авдієнціональної салї. По сходах стоять двірскі жандарми і показують дорогу, коли хто не знає. В передній комнатї переглядає двірскій фурір лєґітімацію приходячих, т. є., він дивить ся в свій спис, чи они там записані і переконує ся, що они просили о авдієнцію. Тепер аж входить ся до передної комнати, до котрої безпосередно припирає саля авдієнціональна. Єсть то простора і висока комната, в котрій крім кілька лавок, обитих оксамитом, кількох фотелїв і великих образів работи маляря Крафта, нема більше нїякої прикраси. На право від дверей до авдієнціональної салї, стоїть коло малого столика цїсарскій адютант, що має того дня службу і має перед собою також спис тих, що старались о авдієнцію, але вже в тім порядку, якій приписує двірскі етікети (звичай). Перед самими дверми від авдієнціональної салї стоїть параван, а за ним єсть слуга, що отвирає двері тим, котрі входять — він мусить мати добрий слух і знaти добре всї звичаї, бо хоч би з найменшого шуму і руху мусить зміркувати, що авдієнція вже скінчила ся і що виходячому треба отворити двері так тихенько, як то лиш в звичаю на цїсарскім дворі. Під зеркалом, на лїво від дверей до авдієнціональної салї, зараз коло самого пapаванy, стоять два ґвардисти в пишних уніформах і з добутими шаблями. Они міняють ся що години, але так тихо, що анї слова не промовлять, анї не чути, коли йдуть.
Позаяк міністри, тайні радники і шамбеляни идуть перші на авдієнцію, то другі, з котрих не оден явив ся першій раз в цїсарскій палатї, мають час розглянути ся та придивити ся величезним образам, що висять на стїнах. Они представляють сцени з часів цїсаря Франц. Особи на тих образах суть по найбільшій части — як кажуть — вірними портретами тих людей, що жили тогди у Відни; особливо вірно має бути представлений Архікнязь Каpoль.
Тимчасом зібрало ся світле товариство. Уніформ Коло уніформа стоїть побіч себе, трошки дальше від тих, що задля своєї ранґи мають першеньство ити на авдієнцію. Нераз cтpітять ся тут старі знакомі, що вже давно не видїли ся, подають собі руки і мигають їм та лиш шепчуть до себе, бо в голос не вільно говорити. На лавках і фотелях сидять старші люди або дами, що прийшли на авдієнцію, а селяне і всїляка біднота чекають терпеливо в другій сали, дока аж і на них не прийде черга.
На вежи в подвірю цїсарскої палати бє як paз десята година Робить ся глубока торжественна тишина. Не чути анї найменшого голосу, але по рухах тих, що мають службу, видко, що Є. Вел. Цїсар готов вже до авдієнції. Адютант цїсарскій входить до авдієнціональної салї і заповідає першого, що просить о авдієнцію; за хвильку вертає і просить того, щоби ишов. Коли то тайний радник, що має складати приписану присягу в руки Цїсаря, то убирають єго скоренько в историчний червоний плащ, в котрім він мусить приступати до сеї церемонії. Авдієнції тайних радників і шамбелянів суть звичайно етікетальні візити, котрі складають ся що року і по котрих наступає зaпpошенє на цїсарскій обід. По достойниках двірских приходять відтак достойники войскові, урядники і т. д. по черзї після своєї ранґи — поміж впускають звичайно послів. Авдієнція треває звичайно дві aбo три мінути; Монарх пpомовить до кождого ласкаво кілька слів.
Коли отворять двері до авдієнціональної салї, то Є. Вел. Цїсар стоїть коло малого столика під вікнoм, на котрім складав просьби, котрі єму подають. Монарх подходить скорим крикомь до входячого і слухає єго подяки або просьби; часом де що запитає, розвідуєсь у депутації про відносини в якім містї або краю, котрі депутацію вислали і кінчить авдієнцію склонивши легенько головою. Просьба, котру Єму подадуть залагоджуєсь зараз: Є. Вел. Цїсар пише на нїй велику сиґнатуру, т. є., перші букви своїх имен, або й не пише нїчого.
Коли бє дванацята година, то в сали майже вже порожно. На авдієнції були вже і лейтнанти і поменші урядники, чекає ще лиш кількох селян тої хвилї, коли і на них прийде черга. Oт до салї війшла якась бідно одїта стара бабуся, ледви суне ногами, бо від тої пишноти і тих світячих уніформів аж дух в нїй заперло.
В pуцї держить звиток паперів, на котpi вже нинї покотила ся не одна сльоза. То из-за сина прийшла она сюди пішки мало що на сто миль з далека. Син єї, чоловік молодий, палкій допустив ся якогось злого дїла, а тепер єго честь, єго будучність, єго житє готові пропасти. От старенька мати видумала ще одну раду; коли ще Цїсар не поможе, то вже нїхто нe поможе! Так і зробила: Сїмдесять лїт у неї на плечах а она таки вибралась в дорогу, ишла о прошенім хлїбі, аж зайшла до Вїдня і ось тепер стоїть перед троном найвисшого володїтеля, котрий ще лиш оден може їй дати поміч. Аж в голові їй закрутило ся, коли закликали єї по имени... Захитала ся... слуга мусїв єї піддержати... шепче до неї, щоби не боялась і отвирає двері. Стоїть перед цїсарем... минають три може чотири мінути... аж і знов двері отвирають ся. Бабуся ледви ще може ити. Рісні сльози котять ся їй з радости по лици; цїле лице яснїє від щастя... мусить тo сказати цїлому світови: "Цїсар помилував мого сина", каже придушеним голосом і паде на колїна, лицем до комнати, з котрої вийшла і наголос говорить "Отче наш"..., за здоровлє Цїсаря... Авдієнція скінчила ся.
[Дѣло]
02.12.1892