І. Кр-ч

Кінець ілюзій — такий заголовок має перший розділ нової працї Ґустава Лє Бона "Найблизші наслїдки війни" (Premieres consequences de la guerre, Paris, Flammarion, 1916). Автор відомий широкий кругам зі своєї студії Психольоґія юрби, — ся нова його книжка немов продовженє тамтої, має розглянути зміни в психольоґії народів, які принесла велика війна.

 

Понура катастрофа, якої театром є Европа, дотикає нетільки матеріяльного істнованя народів, але також їх думок. Багато ілюзій, які ми уважали за певні річи, тепер розвіяло ся. Теорії знов, що були колись без значіня, стали очевидними правдами. Розпала ся скала традицій. Старі верстви суспільного житя зрушені. Все зміняєть ся або починає зміняти ся.

 

Заслїплений блеском високої цивілїзації, всїми відкритями, що улїпшували з кождим днем його житє, новітний чоловік уважав себе остаточно забезпеченим перед знищенєм віків варварства. Обичаї, здавало ся, злагіднили на все. Міжнародне право утвердило ся. Пацифізм став доґмою.

 

І отсе над країною сього спокійного істнованя розшалїв ся цикльон, що руйнує все, що є на його дорозї, не тільки народи, памятники, міста, як також моральні цїнности, здобуті зусилями віків. Нема вже поважаня для договорів, нема усвячених законів, нема кодексів, що боронили слабого. Одна тільки сила панує на світї.

 

Війна і знищенє все були на землї. Річники історії народів складають ся з описів самих майже воєн, періоди мира видаються дуже короткі і припадкові. Але нїколи не було війни, що малаб на цїли викорінити людий. Нїколи народи не нищили себе з таким завзятєм. Нїколи цїль війни не була в такій диспропорції до її вислїду. Пролито потоки крови, зруйновано старинні міста, сплюндровано цїлі провінції з таким тільки наслїдком, що прийшла загальна руїна і як перші жертви катастрофи впали сї, що її спричинили...

 

Европейська війна покаже раціоналїстам, що не треба забувати, яку слабу ролю грає розум у людських дїлах.

 

Всї воюючі сторони понесли страшні жертви, — однакові жертви в тім, що втратили давні ілюзії, які панували на ріжних полях нїби блискучі правди,

 

В рядї тих знищених ілюзій, на першім місцї є мрія пацифістів про се, що можна буде завести братерство серед народів. Ся ілюзія пропала на давні часи.

 

Звикла також ілюзія, що наука, школа, цивілїзація можуть злагодити звичаї, зменшити боротьбу, або зробити її менше жорстокою. Всї поступи воєнної науки не обмежили війни, противно облекшили її і зробили ще більше варварськими способи знищені.

 

Так само знищена ілюзія, що міжнародний трибунал буде мати хочби найменший вплив на боротьбу між народами, що принайменше установить якісь правила людяности між воюючими сторонами.

 

Наконець упала ілюзія, що якенебудь право може удержати ся, не маючи відповідної сили на охорону.

 

З сих поглядів француського автора особливо інтересний один, — що культура не має впливу на моральний розвиток чоловіка. Думка, може посередна, але цїкаві арґументи ученого психольоґа. Отсе його міркованя.

 

Нїхто не відважив би ся нинї диктувати про ролю розуму в дослїдї наукових явищ. Розум, ведений досвідом і обсервацією є єдиним орудєм пізнаня. Доказуючи, що всї явища підлягають строгим законам, він знищив віру і інтервенцію богів, якої придержувала ся старинність. Через се тільки ми змогли опанувати природу і сотворити стільки чудес цивілїзації.

 

Пануючи в науцї, що є його властивою сферою, раціоналїзм почув ся в праві кермувати також явищами житя полїтичного, релїґійного і морального. Се в його імени люди великої революції намагали ся перебудувати суспільність у всїх її областях,— так само й нинї думає про се богато розмріяних голов.

 

Чомуж наука, що збудувала стільки річий, не може забезпечити щастя суспільности?

 

Тому, що раціоналїстичні чинники не стоять у нїякім відношеню до елєментів афективних, містичних і колєктивних, які рішають про житє одиниць і народів. Тут справа инакша як у чистій науцї — коли сї річи оцїнюємо самим розумом, оцїнюємо їх хибно.

 

В нормальних часах, перед війною елєменти біольоґічні, ефективні, містичні, колєктивні і раціоналїстичні в нашій натурі рівноважили ся і примінювали ся до потреб середовища. Але як обставини знищили насильно середовище, рівновага пропала. Один елємент, котрийнебудь, містичний, ефективний або инший став пануючим, і в житю індивідуальнім і суспільнім прийшла катастрофа.

 

Особливо латинські народи піддавали ся тій раціоналїстичній льоґіцї. Коли чоловік втратив давних богів, мусїв піддати ся виключній кермі розуму.

 

Тим треба толкувати успіхи соціялїзму, що мав ту раціоналїстичну закраску; в сїм було жерело віри в неможливість війни, теорій пацифізму і т. д., які завели підчас війни.

 

Значінє теперішної війни є саме в тім, що всякі теорії сього рода зіткнули ся з дїйсністю і розсипали ся в руїну.

 

З тих звалищ треба ставити нову будову. Будова не буде трівка, коли будівничі не схочуть числити ся зі справжнїми потребами, кермують людьми. Розпадеть ся в нових катастрофах, коли будемо її будувати для суспільностий, що живуть тільки в умах теоретиків.

 

Про сї нові основи суспільного житя говорить автор в дальших роздїлах.

 

[Дїло]

30.11.1917