М. Туган-Барановський

 

З уваги на вагу й загальний інтерес сього питання з одного боку, а з другого на авторитетне імя автора — Михайла Туган-Барановського, сьогоднї ґенерального секретаря України для фінансів, торговлї та промислу, познайомлюємо отсе наших читачів зі статею М. Туган-Барановського в "Русскомъ Словѣ" з 28 червня п. з. "Ще про соціялїзацію землї".

 

Зовсїм рівне користуваннє землею задля значних розмірів земельної території фізично недосяжне, бо й ся метода приближення до рівного користування землею, яка практикуєть ся земельною общиною невеличкого розміру, — надїлення кождого господаря кількома участками землї відповідно до ріжнородної якости земельних участків у межах території общини, — не може мати приложення до общини, що обхоплює широку територію в сотки тисяч квадратових верст.

 

Не можна представити собі селянського господарства, при котрім у того самого господаря одна полоса була-б в тверській, друга — в київській, третя в оренбурзькій ґуб. Міжтим тільки під ссю умовою можна осягнути повну рівність для усієї маси хлїборобського населення Росії. Надїл в полтавській ґуб. нїяк, хочби як ми не зміняли його великости, не може стати під господарським оглядом еквівалентним надїлови у володимирській або псковській ґуб., бо чим менший буде полтавський надїл, тим меншої витрати працї він потребує для свого оброблення.

 

Сього мало. Колиб в якійсь хвилї часу й осягнено дещо, що приближало ся-б до рівности, се приближеннє могло-б утримати ся тільки на дуже короткий час. Природні ріжницї в приростї хлїборобського населення в ріжних районах (а також переселеннє з села в місто й на відворіт) мусять неминуче дуже швидко нарушити рівність.

 

Для привернення рівности прийшло ся-б наново перевести новий загальний подїл землї. Але як здїйснити сей новий подїл? Треба ясно зрозуміти всї трудности такого нового подїлу. Хай в однім районї надїл на душу зменшить ся наслїдком приросту населення на 10%, в другім надїл на душу зросте на 5% наслїдком виселення до міста, в третїм зменшить ся на 15%. Щоб вирівняти між собою користуваннє землею в сих ріжних районах, треба або дати хлїборобському населенню в сїм останнїм районї часть землї в першім або другім районї (напр. в харківській або тверській ґубернїї) або переселити населеннє з одного района в другий.

 

Всякий новий подїл землї (а їх приходило ся-б повторювати часто, щоб оминути велику нерівність в роздїленню землї) переміняв ся-б у свого роду велике переселеннє народів: мілїони мешканцїв покидали-б свої рідні доми й направляли ся-б за тисячі верст шукати собі нового житла.

 

Взагалі се було-б рівнозначне з повним знищеннєм осїлого життя і поворотом Росії до кочевого періоду історії. Російське селянство перемінило ся-б у товпи номадів, котрі вештали ся-б по необмеженій території нашого рідного краю, осїдаючи на недовгий час на однім місцї, доки знову не випхає його з нього новий подїл землї.

 

Одержуємо крайно недоладну картину, але — і в тім уся суть — вона представляє собою неминучий льоґічний вивід ідеї рівного користування землею. Цїла справа в тім, що поширеннє територіяльних рямок земельної общини творить нові й зовсїм непоборні трудности для подїлу землї. При подїлї в серединї общини пересуваєть ся від одного члена общини до другого право користування якимсь земельним участком; але тому, що всї земельні участки общини розміщені в границях обмеженої території, се пересуваннє не вимагає пересування і житла хлїбороба. Навпаки, коли територія общини велика, коли всї мешканцї краю творять одну общину (хочби и розбиту на десятки тисяч дрібних общин), в парі з пересуваннєм права користування земельними участками не може не йти й пересуваннє житла хлїбороба, бо оброблюваний участок повинен бути у відомій близькости до житла хлїбороба.

 

І так — се треба признати без усяких обмежень — ідея рівного користування землею багата плодами в межах одної общини, а зовсїм не можна здїйснити її в усїм її обємі в рямках цїлого краю. Ідеалу загальної рівности не можна осягти на ґрунтї індивідуального користування засобами продукції. Тільки соціалїзм, — громадське користуваннє засобами продукції, в тім числї й землею, — може створити умови для здїйснення сього ідеалу.

 

А доки земля зостаєть ся в користуванню окремих селянських господарств, доти неминуча більша або менша нерівність в роздїлї землї, а тим самим й усякі спроби усунути сю нерівність лишать ся неминуче безуспішними, розібють ся о залїзну стїну економічної неможливости.

 

Зовсїм рівного користування землею, про котре мріють соціялїсти-революціонери, не можна здїйснити. Але з того я не роблю висновку, що взагалї вся аґрарна програма соціялїстів-революціонерів не може встояти ся і заслуговує тільки на відємне відношеннє.

 

Навпаки, я переконаний, що ся програма, не зважаючи на свою вказану основну недостачу, всеж зовсїм вірно намічує той загальний напрямок, ту провідну цїль, на яку заносить ся в Росії. Програма соц.-рев. грішить простолїнїйністю і доґматичністю, — вона занадто абсолютна; щоб вона стала життєвою і практичною, її треба внести в рямки можливого й такого, що можна виповнити, її треба приложити до реальних умов переживаної хвилї.

 

Не треба забувати, що рівне користуваннє землею і взагалї всяка форма націоналїзації землї, про яку можна думати, нїяк не можуть бути соціяльним ідеалом. Усяка земельна реформа се тільки хвилевий і дуже недокладний спосіб усунути деякі найяскравійші недостачі теперішнього господарського ладу.

 

Доки збережеть ся індивідуальне володїннє засобами продукції (а рівне користуваннє землею цїлком опираєть ся на сїй передумові, бо лише тому й домагають ся рівного користування землею, що земля знаходить ся в користуванню окремих господарів), доти збережеть ся і нерівність і екепльоатація одними членами громадянства инших.

 

З того виходить, що не можна проєктувати земельної реформи так, як колиб ішла справа про соціяльний ідеал. Ідеалом є соціялїзм. Рівне користуваннє землею не має змислу при соціялїзмі, а при капіталїстичнім або взагалі товарово-господарськім ладї його не можна осягти в цїлім його обємі.

 

Ідея рівного користування землею зовсїм непригідна для тих широких виводів, які схильні робити з неї деякі представники народницького напрямку. Вона не може лягти в основу громадського ідеалу, бо по самій істотї противить ся громадській орґанїзації працї, чого вимагає сучасний соціялїзм.

 

Та яко реґулятивного принципу практичної земельної реформи не можна відкинути ідеї рівного користування землею. Мало того: на сїй ідеї в сути сходять ся всї проєкти земельної реформи, видвигнені нашим часом.

 

Чейже всї ті проєкти мають на цїли дати більше або менше задоволеннє селянським домаганням землї шляхом передачі на тих або инших підставах усїєї або части землї, приналежної тепер великим власникам, в руки маси хлїборобського населення. Тому змисл всїх тих проєктів містить ся в зменшенню теперішньої нерівности користування землею, — инакше говорячи, в більшім або меншім зближенню до рівности сього користування.

 

Соціялдемократи нерадо говорять про те, яке призначеннє отримають землї по вивласненню їх у поміщиків. Та очевидне те, що вони перейдуть головно в безпосередне користуваннє селян, бо нїякої иншої розвязки земельної справи не допустить селянська маса.

 

А який инший принцип крім рівного подїлу землї можуть признати селяне при дїленню вивласнених земель? Чейже не можна подумати собі, що селянська біднота та взагалї малоземельна часть селянства відмовлять ся від землї, якої вони бажають так пристрасно, в користь селянських багачів?

 

І так то, що жде Росію в найблизшій будуччинї, се без сумнїву подїл землї між хлїборобським населеннєм в напрямі до рівности. Правда, ся рівність неминуче буде дуже й дуже неповна й недосконала. Повна земельна рівність неможлива, та зменшеннє земельної нерівности, рух в напрямі більшої рівности користування землею неминучий, — по реформі земля буде роздїлена між хлїборобським населеннєм рівномірнїйше нїж до неї.

 

[Вістник Союза визволення України]

04.11.1917