[Письмо з провінції.]
Гадки, піднесені в двох дописях "Дѣла" п. К. Чайківским, повинні звернути на себе увагу руского загалу і не проминути без наслїдків, бо то річи великої ваги, над котрими наші патріоти повинні глубше задуматись і взяти ся чим скорше до дїла.
В першій дописи була піднесена гадка будови дому для руского театру і для наших народних товариств "Просвіта", "имени Шевченка", "Бесїда", "Народна Торговля", "Днїстер", "Зоря" і пр., аби ті наші товариства не тинялись по наймлених льокалях, віддалених від себе, так що Русин з провінції, приїхавши до Львова, мусить натомитись ходом, заким полагодить свої орудки в товариствах.
Гадка будови руского театру у Львові не нова, бо від кількох уже лїт плинуть досить щедрі, як на наші економічні відносини, жертви на ту цїль і узбиралось того всего аж кілька тисячів, а єсли складки тим самим темпом дальше пійдуть, то осущенє наміреного дїла в дуже далекій перспективі! Длятого дуже розумну гадку подав Вп. К. Чайковскій, аби не гаячи дорогого часу, завязати товариство акційне, приступити чим скорше до будови дому для театру і наших народних товариств.
Будинок не потребує бути надто великій і дорогій, — нам до Чехів тепер годї рівнятись, — але чей же зможемо зложити на удїли 200—250 тисяч зр.! Зложили ми на "Днїстер" 50.000, знайдесь і на так благородну цїль! Знаю, що пессімісти пoxитають недовірчиво головами, але я від таких людцїв чув, що Русинам не можливо буде зложити 50.000 зр. на "Днїстер", а показалось, що знайшлось би було й більше як 50.000 мимо противної аґітації "Галицкой Pyси". Саля театральна не потребує бути велика, — о тім найлучше доконатись можна в часї побуту руского театру у Лвові, — але сором для нас, аби наш театр скитав ся по "Ґвяздах" та "Фрозінах"... "Просвіта" має зо 20,000 зр., "Руска Бесїда", товариство "имени Шевченка" і другі платять великі чинші за лихі й недоступні льокалї, чи-ж не лучше вложити ті гроші на безпечні удїли на спільну хату? Кождий хоть-би найбіднїйшій Русин на становиску зможе закупити бодай один удїл на 50 зр., а прецї ж як добре поглядаємо, знайдуть ся меценати, котрі закуплять удїлів за кілька, або кільканацять тисячів зр.! Відтак можна затягнути позичку до половини вартости реальности, а маємо також повне право жадати помочи від сойму і від громади міста Львова. Одним словом гадка Вп. К. Чайковского — побудувати театр а разом дім для наших народних товариств у Львові за гроші удїлові — видаєсь менї дуже практичною і не так то трудною до осущеня, бо одноґульденовими лептами не збудуємо театру і для наших внуків!... Треба лише бажати, аби наші львівскі патріоти, не гаючи ся, скликали патріотів з провінції, обговорили всесторонно справу, зважили свої сили, обчислились, завязали комітет, зорґанізували повіти а відтак в имя Боже зачинали роботу.
Пок. Гнат Рожаньскій, парох з Хотїня під Калушем, наміряв за фонди удїлові побудувати повітовий "Народний Дім" в Калуши з салею на театр, концерти, вечерки, народні збори, на поміщенє руского склепу, бурси ремісничої, — а при звістній єго енерґії і помочи калуских патріотів міщан, котрих до житя розбудив, певно був би довершив намірене дїло, але смерть передчасна не дозволяла єму того. Міщане калускі і духовеньство в околицї зложили вже були пізнїйше поважну сумку, звиж 1.000 зр., як було виказано в однім з давнїйших калєндарів "Просвіти", але від кількох лїт нема нїгде про той фонд анї згадки, a навіть ходять слухи, що він мав загиритись... Отже єсть річею дуже пожаданою, щоби хто з калуских Русинів подав через "Дѣло" до публичної відомости: що стало ся з фондом на будову "Народного Дому" в Калуши? Жадати виясненя такої справи маємо право.
Не менче важну, коли й не важнїйшу справу піднїс недавно Вп. К. Чайківскій в своїй дописи до "Дѣла" під заг. "Право горожаньства руского язика". Дїйстно, дивна і у инших народів нечувана річ, аби интеліґентні Русини боялись чи встидались уживати публично своєї матерної мови? Се неимовірне, але правдиве. Суть у нас патріоти, котрі завсїгди пишуть по руски до всїх урядів державних і автономічних, але, прийшовши до ц. к. старости, до начальника суду, до поборця і т. д. за якою орудкою личною або урядовою, говорять не инакше як по польски, з побоюваня нїчим неоправданого, що ті их не розуміють, або що справа их не буде полагоджена успішно. Послухайте панове, як ті урядники гарно розуміють селян а навіть розмовляють з нами по руски! І виходить таке диво, що интеліґентний Русин, і то патріот, стоячи поруч з Русином в сїрацї в урядї, перед старостою, судєю або поборцем чеше по польски, а пізнїйше глагольствує на вічах і передвиборчих зборах про Русь, про красу руского язика, a навіть менторує "темного брата", аби дорожив своєю рідною мовою і тримав ся свого! Чи то консеквенція і не дивогляд руского патріотизму?!
Так поступають люде не тілько з москвофільского сторонництва, але на жаль, многі і з сторонництва народного, а Русинів, що уживають консеквентно руского язика в письмі і слові, єсть ще дуже мало, — то ще білі круки. і будемо-ж потім дивуватись, що урядник [староста, або хто другій] вибалушить очи, почувши від интеліґентного Русина в своїм бюрі руску бесїду? будемо-ж дивуватись, що так часто неґують нам наші національні права? — що так много виплекали ми нашим руским хлїбом ренеґатів — Ruthenos лише gente а не natione?!
Для илюстрації нашого сервілізму і крайної уляглости можна-б навести много фактів, як польскі підписи Русинів-судовиків на адресї для презідента Симоновича, як латиньскі письма скільского уряду деканального — о чім уже в "Дѣлї" була згадка, — але я наведу ще цїкавійші що до уживаня рускої мови. На митрополичій візитї деканата буського зібране в селї Ж. духовеньство руске підчас обіду вело розговір о красї і милозвучности рускої мови w języku urzędowym, бо був присутний ґраф Д... На зборах руских женщин в Стрию панї предсїдателька відозвалась до комісаря правительственного словами: "Przepraszamy pana, żeśmy go tak długo wynudzili". Деякі уряди парохіяльні пишуть навіть для ужитку других руских урядів парохіяльних по латиньски...
Деякі люде толкують ся н. пр. так: "Я знаю ся з тим а тим урядником, здибаю ся з ним приватно і розмовляю з ним по польски, то вже менї якось ніяково коли прийду до него в якім дїлї до уряду, говорити по руски." Така арґументація не витримує критики, а єсть лише заслоною сервілізму, трусливости або зле понятою чемностію. Чував я і такі оправданя: "Як же можна розмовляти [н. пр.] в старостві по руски, коли там самі Поляки!" То вже сервілізм крайний.
Здобуваймо-ж право горожаньства для руского язика не тілько письмом руским, але й живим словом нашим. Не лише пишім до всїх урядів, але й говорім до всяких урядників безусловно завсїгди по руски, а призвичаємо навіть шовіністів противників наших поважати наш язик і нашу справу народну. Тут берім собі примір з Чехів, котрі так консеквентно поступають і побороли сильнїйшого противника, нїж ми єго маємо. Тую преважну справу порушуймо на публичних зборах а в приватних кружках, на забавах, именинах, на соборчиках деканальних, а тогди нїхто не цвікне нам до очей: "Ja nie гоzumiem po rusku", навіть не посміє, а буде мусїв навчатись, чи він цїсарско-королївскій або автономічний урядник, бо закон змушує єго: знати другій краєвий язик, — чи то властитель реставрації або торговлї, бо до пошанованя русчини спонукує єго власний интерес. Час уже найвисшій отрясти ся раз з того сервілізму! Слабодухів не поважають в душі самі противники розумні а честні.
Дїйстно, правду пише Ваш Вп. дописуватель, що "не поможуть наш нїякі концесії правительства що-до язика, коли ти самі не виробимо для него права горожаньства". Руска переписка, уживанє рускої мови, рускі білєти, руска адреса [а не утраквістична, як н. пр. в "Посланнику" і др.] — то не дрібницї, a річи дуже важні. Вивіски по торговлях, в котрих купуємо, повинні бути також і рускі; того виразно домагаємось від властителїв складів, инакше не купуймо у них. А до якої степени доходить наша рівнодушність, видно н. пр. з того, що торговлї М. Димета у Львові і Т. Стахевича в Станиславові мають доси головні вивіски польскі, хотяй майже виключно торгують з Русинами.
Будьмо солідарними і консеквентними, виробляймо між собою карність, слабодухів напоминаймо, а то й пятнуймо, а шкаралупки посилаймо до музея через Хв. Редакцію "Дѣла" на спомин потомків...
[Дѣло]
03.11.1892