Частині мешканців сієї країни достовірно відома проблема, котра не дозволяє цьому прекрасному місцю стати правдивим раєм на землі. Таким із садочком вишневим коло хати, хрущами над вишнями, плугатарями, плугами та іншими неодмінними атрибутами сьомого неба.
Причина всіх бід, кажуть ці знаючі люди, криється в державному стязі. І достатньо лиш поміняти блакитну й жовту барви місцями, як миттєво все зміниться: закінчаться війни, розпогодиться небо, люд перестане смітити, влада припинить брати хабарі, вареники самі залітатимуть до писка, надої зростуть, злочинність впаде, колорадські жуки переберуться на вічне проживання в Росію, всіх нелюбих – любитимуть, всіх невинних – звільнять й реабілітують, всі непокарані – зізнаються добровільно, вороженьки на сонці зійдуть із росою, ті, хто сварилися, – обіймуться, побратаються та посестряться, спортивні збірні стануть непереможними, а першість Козівського району з футболу матиме більшу вагу, ніж європейська Ліга чемпіонів.
А допоки море на верхній частині прапора заливає сонце на нижній – не бути такому. Це ж елементарний фен-шуй, каждий посполитий це знає. Ось вам хрест на підтвердження, кажуть.
Переворот стяга перетворився на сакральну мрію, котра непокоїть уми тисяч громадян сієї країни. Се чарівна паличка, котру воліють здобути, аби втрапити в новітній рай на землі. Проте поки вони почуваються в меншості, поки не можуть перевернути прапор – мусять «сублімувати» якось свою переворотну (первородну?) енергію.
Од того ті, що мають задатки до спорту, подаються в стріт-аут. Там годинами можуть підтягуватись, а головне – сотні разів робити різні «годинники» та підйоми з переворотом. Відео цих масових тренувань стають культовими в мережі, а всією країною ширяться змагання зі стріт-ауту.
Ті, хто втрапляє у внутрішні органи (і мова таки про поліцейських, а не лікарів та чорних трансплантологів) – дуже швидко перетворюються на перевертнів у погонах. Вони так зневажають владу, настільки не люблять державу, що займають сторону злочинців, себто антисистемну позицію.
Більше них ненавидять владу та державу лише політики. При чому се не залежить од того, чи вони при кориті, чи в опозиції, бо діяльність їхня однаково деструктивна. Кількість перевертнів поміж них колосальна. Достатньо вивчити трохи біографію депутатського корпусу Ради, аби пересвідчитись, що не так вже й багато зосталось там тих, хто не перебігав з однієї партії в іншу. Вони переходять із фракції в фракцію, аби заплямувати собою репутацію всім, до кого примкнули. Правда, їм далеко не завше це вдається, бо на деяких репутаціях стільки плям, що нові вже немає де ставити.
Усім іншим, аби вижити в цій країні, доводиться перевертатися на когось і прикидатися тим, ким не є. Вдавати із себе поліцію та владу, підміняти держапарат та закривати всі діри. Од цього вся ця вдаваність та імітативність, а заодно й нелюбов до держави.
Все це свідчить про антисистемність народу. Таємниця його ненависті до держави – ніяка не таємниця. Суть цього явища криється в історії, адже багато століть нація не мала своєї держави. І поява незалежної України, безсилість, корумпованість й злочинність її влади призвели до травми. Народ не хоче вірити, що це свої таке чинять, тому відбувається перекидання відповідальності за всі проблеми та негаразди на інші народи: євреїв, росіян, поляків, американців, угорців, румунів та ін.
Од того всього анархізм як одна із ключових національних рис та необов’язковість як наслідок несприйняття чужих приписів. Все це призводить до постійного розпалювання, до підбурювання люду до переворотів. До гайдамаччини та махновщини, котрі, в свою чергу, нерідко закінчуються поразкою всього народу.
У такій мутній воді колотнечі почуваються як свої різного роду савченки, котрі готові робити перевороти заради перевороту. Бунт заради бунту, без мети та сенсу.
Ця нав’язлива ідея про переворот прапора проявляється й в революціях. Зміна влади відбувається, але не системи. Фінансово-промислова група змінює іншу ФПГ. Бо переворот, ніби перекидання клепсидри – все потрібно з нуля наповнювати змістом.
Аби щось справді змінилося – мусить відбутися переворот в свідомости самих людей. Бажано коперниканський.
А поки що від постійних перевертань усіх вже добряче нудить. Все змішується та заплутується, ніби навушники в кишені. Од того ж і каша в голові. Люди заплутуються і не знають, на чию сторону пристати. Інші діляться на табори. Діляться кашею в головах.
Власне, ця пристрасть до каші – це інстинкт самозбереження. Тому розмітання каш всіх ґатунків і видів з прилавків під час відчуття тривоги – головне заспокійливе в цій країні. Можливо, саме каша в головах й дозволяє народові виживати. Це така стратегічна захисна реакція за найскладніших обставинах. І не лише за рахунок того, що люди при відчутті негараздів запасаються крупами, аби могти пережити чорні дні, а й тому, що це дозволяє не збожеволіти в тім інформаційнім потоці, котрий спадає на людські голови. Тому кожен та кожна висмикують те, що підходить, і з тим собі живуть. Бо при цих постійних перевертаннях вкрай важко зберегти чисту й просвітлену голову. А часто – ще й шкідливо, бо переворотники та перевертні таких знищують першими.
Все це є клеєм, тією ниткою, спільною сюжетною лінією, котра тримає країну вкупі. Не дає їй розломитись на частини, дуже віддалятися та відділятись, а постійно все перемішує, ніби заминає незручні теми в розмові. Перевертає все всередині перевертнів, що самі вже нічого не розуміють.
А все одно очікують перевороту прапора, мов манни небесної, аби врешті могли заварити всю цю кашу – бо думають, що поки вода на стязі заливає сонце, з цією країною каші не звариш.
Шкода, що чилійський художник Хосе Басо (Jose Basso), схоже, також нічого не відає про нефеншуйність поєднання кольорів, як на вітчизняному прапорі, а то одразу захотів би перевернути свої картини.
06.05.2018