Львів, 1. листопада 1942.
Стоїмо на передодні четвертої воєнної зими. Oба ці слова зима і війна мають кожне про себе, а ще більше оба разом важкий свій зміст, велику життєву строгість. Кожний з нас це добре розуміє, а неодин уже мав змогу досвідчити це й на власній шкірі. Тому ніколи не була така актуальна справа всебічної суспільної допомоги, як саме тепер у ці строгі воєнні часи.
З дня на день зростають недостачі та збільшуються ряди потребуючих. Одним недостає засобів поживи, іншим необхідного одягу та обуви, а ще іншим навіть даху над головою. Крім усіх тих, що опинилися у крайній потребі через воєнне лихоліття, є ще звичайні потребуючі, що заслуговують на окрему опіку громадянства. Це в першу чергу наша студіююча молодь усіх родів шкіл, цей найцінніший капітал нації.
Отже потреби сучасної суспільної допомоги є такі велетенські, що заспокоїти їх можна тільки тоді, коли за це візьметься цілий український загал. Тому для цієї справи потрібна мобілізація всіх наших засобів та сил. Активна участь у цій акції є святим обовязком кожного українця, який мусить тямити, що доля всіх нас сплетена в одне, що викувати її можемо тільки спільними зусиллями. Ми є свідками, як поодинокі народи змагаються за свою кращу долю, віддають все для спільної справи. На подив і признання заслуговують не тільки геройські вояки, що боряться зі зброєю в руках на полі бою, але також усі жертвенні громадяни, що не жаліють зі свого боку нічого, щоб прийти в допомогу своїй національній спільноті. І саме ця загальна жертвенність є найкращою чеснотою, що осяює душі поодиноких народів як цей світляний момент на фоні злощасної сучасної дійсности.
І не бракує цiєї жертвенности й у нашому українському народі, чого найсвіжішими доказами є справді видатна всенародня допомога для наших полонених, рятункова акція для потребуючих на Підкарпатті та переселення тисячів загрожених голодом дітей. З вдоволенням та признанням глядимо на ці успішно переведені акції та радіємо, що дух жертвенности так могутньо опановує нашу національну спільноту. Це наповнює нас новими надіями оживляючи нашу віру в життєву силу українського народу.
Справою суспільної допомоги займається впродовж майже трьох років Український Центральний Комітет враз зі своїми низовими клітинами. Він користується і поважною допомогою державної влади. Але мусимо ясно здати собі справу з того, що виконання завдання суспільної допомоги в цілій ширині буде можливе тільки через послідовну самодопомогу за знаним гаслом: Брат братові! Дух жертвенної охоти помагати один одному мусить опанувати всіх нас. Як члени одної родини мусимо турбуватися долею кожного члена нашої нації та якстій спішити йому з поміччю. Тверда дійсність, що її переживаємо, ставить до нас усіх особливі вимоги, що їх мусимо вповні зрозуміти та виповнити. Сьогодні рішається наше бути чи не бути. Боротьба йде за найосновніші речі до фізичного існування народу включно.
Тому справа збереження нашої національної субстанції висувається на перше місце. Зокрема у важкому положенні українське населення в містах. Це мусить взяти під увагу українське село та прийти з такою допомогою, яка тільки є можлива. Віримо, що ця допомога буде переведена в цілій ширині, бо знаємо, що є вже в нас належне розуміння ваги українського міста. Не час тепер думати про зиски ні особисте таке чи інше збагачення. Тепер усі спільно мусимо собі помагати, щоб вдержатись при житті та переможно вийти з важкого воєнного лихоліття.
Хай спомини про наші геройські змагання, незабутні подвиги листопадових днів скріплять нашу віру у світле майбутнє та додадуть сил до успішної боротьби з труднощами сучасного твердого життя.
[Краківські вісті]
01.11.1942