Політика – це мистецтво співіснування без насильства між суперечливими точками зору; володіти цим мистецтвом означає розуміти, чому всі інші не є такими, як ми, намагаючись при цьому не демонізувати відмінностей.
Великий французький антрополог ХХ ст. Клод Леві-Строс зазвичай казав: аби зрозуміти світ, потрібно надівати окуляри, тобто дивитися на нього через загальну пояснювальну теорію. Якщо окулярів у вас нема, уточнював він, ви ризикуєте абсолютно нічого не зрозуміти і потонути в несуттєвій сучасності. Проте також потрібно знати, додавав він, що всі лінзи спотворюють, що будь-яка наукова теорія є тимчасовою, в т.ч. і в політичних та економічних науках. Лінза Леві-Строса називається структуралізмом, і попри те, що є науковою, далі дуже помічна для тлумачення людської поведінки, а конкретніше – для того, аби вловлювати глибинну подібність між на позір різними діями в дуже різних, на перший погляд, культурах. Будьмо простими і конкретними. Наприклад, в економіці на сьогоднішній день панує загальна домовленість між економістами визнавати, що – пересічно – наш вибір є раціональним: ми прагнемо максимізувати наші особисті інтереси на ринку товарообмінів. Щоправда, останній нобелівський лауреат в галузі економіки Річард Тейлер тлумачить граничні випадки, в яких ми не є цілком раціональними, тому що є погано поінформованими чи занадто щедрими. Але психологічних вправ Тейлера не достатньо для того, аби замінити загальну теорію особистого пошуку матеріальних вигод: умисне збідніння залишається поодинокими випадками. Загальна теорія класичної економіки дає змогу, наприклад, зрозуміти, чому китайці збагатилися, відколи їхній уряд надав їм право це зробити, або чому корупція і чорний ринок процвітають в країнах, де повага до законів могла б призвести до злиднів. Коротше кажучи: загальна теорія пояснює відносне процвітання індивідів та держав, тоді як Тейлер не пояснює нічого. Іноді Нобелівський комітет проявляє поспішність.
Чи маємо ми в політиці такі окуляри, які дали б нам змогу за точковими подіями побачити краєвид в його сукупності? Що ж, ми можемо впевнено сказати, що народи статистично діляться навпіл: це майже природні дані у всіх державах, які відповідають, ймовірно, людському психізму. Таким чином, концепції національної єдності чи спільного блага можуть вважати поверховими і нетривкими конструкціями, які, попри це, мають свою політичну придатність. Важче зрозуміти, якою насправді є лінія, що розмежовує два табори, оскільки два табори досі існують. Наприкінці XVIII ст., на зорі представницької демократії, було домовлено прийняти французьке розрізнення між правими та лівими. В глобальному масштабі цей ключ відмикає майже усі двері, якщо знати, що правиця розміщена більш-менш справа, а лівиця – більш-менш зліва. Але використовуючи цей ключ, треба думати, що те, що кожен каже про себе самого, є оманливим. Так, лівиця завжди стверджує, що є прогресивною, але кажучи це, означує прогресивні ідеї так, як їй пасує. Правиця, яку називають консервативною, – чи сприймають такою її супротивники, – іноді породжує більше поступу, ніж лівиця. Наприклад, Європейську Унію спочатку вигадала правиця, християнська правиця. Хіба вона не є прогресивною? Мені здається, що нині це розрізнення «праві-ліві» абсолютно не працює – ні на локальному рівні, ні на глобальному: окуляри розбилися, треба їх замінити. Та якою новою теорією ми повинні їх замінити? Незаперечний підйом так званого популізму, серед базових компонентів якого є етнічні чи племінні претензії, змушує змінити окуляри. Зверніть увагу на каталонський рух за незалежність: він лівий чи правий? Він радше неоплемінний. І те саме відбувається з новим австрійським канцлером, який є більше неоплемінним, ніж правиця, або з угорськими чи польськими націоналістичними керівниками. В Німеччині супроти Анґели Меркель виступають німецькі неотрайбалісти, а в Сполучених Штатах Трамп згуртовує неотрайбалістів і пробуджує все більшу ворожість як консерваторів, так і лібералів. Якщо подивитися на Схід, то дві Кореї протистоять через дві версії того, що означає «корейське»: неоплемінне на півночі і відкрите до світу на півдні.
Тож нові окуляри, які я пропоную, щоб замінити зчеплення «праві-ліві», являють собою так само нездоланне і радикальне протистояння між прихильниками відкритого суспільства і прихильниками закритого суспільства. Відкрите суспільство, що виступає за економічні і політичні обміни, супроти закритого суспільства, яке означується етносом, ідеологією чи релігією. Цей ключ є недосконалим, він не працює у всіх замках, але здається мені більш відповідним нашій епосі, ніж ключ «праві-ліві».
Ми повинні жити разом, а між правими і лівими це ніколи не було легко, ніде. Співіснування між відкритим і закритим суспільствами буде ще важчим: корисність принципово консенсусних конституційних текстів і демократії полягає в тому, що вони уможливлюють це співіснування, не доводячи до громадянської війни. Політика – це мистецтво співіснування без насильства між суперечливими точками зору; володіти цим мистецтвом означає розуміти, чому всі інші не є такими, як ми, намагаючись при цьому не демонізувати відмінностей.
Guy Sorman
Gafas para descifrar el mundo
ABC, 23.10.2017
Зреферувала Галина Грабовська