14 жовтня офіційно відзначають 75 років від дня створення Української Повстанської Армії, вояки якої боролися за Українську державу одночасно з кількома супротивниками.
Легендована група УПА з офіцером МГБ.
В історії УПА багато складних і неоднозначних сторінок, які досі не до кінця вивчені. Ми й нині не знаємо всієї правди про українських повстанців, про методи боротьби проти них радянських спецслужб. У день, який вважають днем заснування УПА, хотілося би поговорити про методи, якими боролися проти повстанців чекісти, а саме: про так звані агентурно-бойові групи (АБГ) НКВД, створювані для боротьби зі «справжньою» УПА.
Вони більш відомі в історичній та популярній літературі як «легендовані групи», «переодягнені енкаведисти», «лжебоївки УПА». Своїм зовнішнім виглядом АБГ нічим не відрізнялися від справжніх підрозділів УПА. Власне це й дозволяло чекістам вводити в оману та вступати в контакт зі «справжніми» упівцями. Завдяки таким групам їм удалося знищити та захопити в полон багатьох членів рядового та навіть керівного складу УПА.
Дослідники досі не встановили, кому належала ідея створення АБГ. Історик Дмитро Вєдєнєєв твердить, що ініціатором створення «легендованих груп» був капітан держбезпеки Віктор Кащєєв. Його колега-історик Юрій Зайцев вважає, що «батько» АБГ – нарком внутрішніх справ УРСР Василь Рясний. Утім, усі переконані, що такі дії представників НКВД не були підкріплені законодавчо, а лише кількома відомчими нормативними документами. Зокрема, як пише Дмитро Вєдєнєєв, нормативно використання «легендованих груп» закріпила директива НКГБ УРСР №1697 від 3 серпня 1944 року. А директива МГБ СРСР №22 від 25 березня 1949 року регламентувала використання АБГ у найбільш кваліфікованих оперативних заходах зі знищення націоналістичного підпілля в Україні.
А проте цей метод, як ідеться у нечисленних збережених документах з цього приводу (1990 року КҐБ знищило майже всі відповідні документи) був одним із найдієвіших у війні СРСР з українськими повстанцями. Завдяки АБГ на 1 травня 1945 року чекісти ліквідували 1163 повстанців. На той час уже діяли 246 таких груп з 1011 учасниками. Радянські спецслужби зуміли закинути в ОУН/УПА близько тисячі агентів, із яких 125 потрапили до керівного складу. Від липня 1948-го до березня 1949 року, за даними радянських спецслужб, такими методами вдалося знищити 238 повстанців, 328 – захопити в полон.
Група «повстанців». Другий справа – агент МГБ Роман Тучак ("Кіров"). У підпіллі займав посаду округового провідника СБ, що дало йому змогу знищити багато повстанців.
Безперервну боротьбу з українським підпіллям чекісти розгорнули від початку лютого 1944 року. Спочатку з упівцями воювали регулярні війська Червоної армії, а проти учасників підпілля – підрозділи СМЕРШу (радянська фронтова контррозвідка). Утім, що далі фронт віддалявся на Захід, то більше ці функції переходили на внутрішні війська НКВД. За таких обставин у надії швидше ліквідувати УПА радянські спецпризначенці почали масово створювати АБГ. Від 1947 року використання «легендованих груп» стало систематичним: «Органи Державної безпеки західних областей УРСР під час виконання наказу МГБ СРСР №00207 від 22 квітня 1947 року з ліквідації підпілля ОУН і його озброєних банд, поряд з проведенням цілого ряду різних заходів, систематично використовують спеціальні агентурно-бойові групи як один із ефективних заходів у боротьбі з вищевказаним підпіллям, – ішлося в одній із доповідних записок МГБ. – Застосування у практиці чекістської роботи спеціальних агентурно-бойових груп повністю себе виправдовує».
Основу АГБ спочатку складали підрозділи радянських партизанів, а згодом до них почали активно залучати завербованих вояків УПА та членів ОУН. Але передусім до АГБ намагалися брати завербованих працівників СБ УПА, які досконало знали роботу повстанської служби безпеки й могли реалістично імітувати допит «есбістів». На жаргоні радянських спецслужб легендована Служба безпеки УПА» називалася «МСБ» – «мнимая СБ». Відповідні групи чисельністю 2-5 осіб зазвичай створювались із завербованих повстанців. Інколи їх очолювали оперативні працівники МГБ. Діяли зазвичай під виглядом представників СБ або зв’язкових вищих центрів ОУН/УПА.
Ось, що з приводу цього писалося в доповідній записці МГБ УРСР від 25 вересня 1949 року: «Специальные агентурно-боевые группы успешно действуют тогда, когда они подбираются из местных жителей или бывших участников подполья ОУН, отлично знающих местные особенности и обычаи, условия жизни, язык, правила общения и поведения среди оуновского подполья и его вооруженных банд, знающих практику и методы работы СБ, а также не расшифрованных своими связями как с органами МГБ, так и советскими органами вообще».
Основне завдання спецгруп полягало в дискредитації та дезорганізації ОУН і УПА. Члени АГБ, видаючи себе за упівців, чинили насильство щодо населення Західної України. Псевдоповстанці намагалися вийти на зв'язок зі справжніми підпільниками, щоби завербувати або знищити їх. Головними цілями спецзагонів були боївки СБ ОУН і керівні кадри українського підпілля.
Найенергійніше у цій царині діяла легендована група під проводом самого Віктора Кащеєва у ролі повстанця «Тимоша», нібито начальника охорони командира сотні УПА. В ролі останнього виступав «Хмара», колишній керівник диверсійної групи УПА. Дмитро Вєдєнєєв пише, що спецгрупу в січні 1945 року спрямували в диверсійний рейд для ліквідації підрозділів УПА «Чумака» і «Недолі», які скоїли напад на районний центр Городницю на Житомирщині. Під час рейду кілька загонів повстанців були знищені. При цьому група діяла настільки артистично, що навіть заслужила повагу в повстанців.
Варто зауважити, що елементи артистизму у таких групах були на найвищому рівні. Один із учасників АБГ Ігор Купрієнко, коли йшлося про підготовку спецагентів АБГ, зауважував: «Агенти-«повстанці» під керівництвом оперативних працівників готували і розігрували цілі спектаклі з мізансценами. Це була справжня акторська робота».
З часом радянські спецслужби перейшли до формування цілих легендованих територіальних проводів УПА, які згодом зіграли вирішальну роль у захопленні провідникі УПА. В 1951-1953 роках в Україні діяло 7 легендованих проводів. З їхньою допомогою лише в Станіславській області до 1954 року ліквідували або захопили 300 підпільників, знищили та взяли в полон кількох членів Проводу ОУН в Україні: референта пропаганди Петра Федуна («Полтава»), Василя Галасу («Орлана») і самого Василя Кука («Леміша»).
Методи вербування та «розколювання» повстанців за допомогою АБГ
«Досвід з використання АБГ показує, що їх застосування дає швидкий ефективний результат при обов’язковому знанні агентурної справи, його фігурантів, всебічно продуманих комбінацій і техніки застосування цих груп», – йшлося в одній із доповідних записок МГБ УРСР.
У більшості випадків захоплені МГБ повстанці чи підпільники відмовлялися називати свої прізвища, не давали показів щодо своєї повстанської діяльності, не видавали організаційні зв’язки, явочні квартири, склади зброї, друкарську техніку і тим самим давали можливість побратимам перелаштуватися і не допустити майбутніх провалів і арештів. У таких випадках, як свідчать звіти радянських спецслужб, АБГ часто давали чекістам неоціненну допомогу.
Ось кілька таких методів. На об’єкт цікавості чекістів оперативники збирали всю необхідну інформацію. Відтак до людини додому приїздили представники МСБ, які пропонували проїхати на допит до керівника боївки, крайового, обласного чи районного проводів ніби для розмови. Якщо людина відмовлялася, застосували погрози і силою доправляли на місце, де проводили допит. Іноді для цього до підпільника спрямовували одного-двох агентів, які, видаючи себе за розвідників чи зв’язкових одного з керівників УПА, пропонували проїхати до нього на розмову.
Члени легендованого МГБ підрозділу «УПА».
Зазвичай під час таких допитів повстанця звинувачували у зв’язках з чекістами. Звичайно, той відкидав звинувачення і для виправдання розповідав про своє становище в УПА, про пророблену роботу й імена своїх побратимів, які можуть засвідчити його чесність. Все це АБГ фіксувала.
Уже після допиту підпільнику пропонували їхати до провідника, який мав би вирішити його долю. У дорозі на таку групу «нападали чекісти», під час бою він разом із членами АБГ з протоколами допитів «потрапляли в полон». У цьому випадку повстанцю було неможливо відмовитися від написаного у протоколі. Користуючись нагодою, чекісти намагалися завербувати затриманого.
Для тих, хто на допитах не «ламався», чекісти вигадали інший варіант вербування. Їх після допитів відпускали з в’язниці, а через кілька днів затримували і допитували від імені МСБ. Згідно з планом, легендована група СБ звинувачувала підпільника у роботі на МГБ, роблячи акцент на тому, що інакше його би не випустили з в’язниці. Виправдовуючись, підпільник розповідав все про свою діяльність і своїх побратимів.
У разі, коли затриманий підпільник нічого не говорив на допитах, і чекісти розуміли, що після звільнення він негайно втече до лісу, застсовували інший сценарій. Арештованому оголошували, що його етапують до сусіднього відділення МГБ (нібито для проведення слідчих дій). Під час переїзду на конвой «нападала» АБГ, «відбивала» підозрюваного й вела до лісу для допиту від імені МСБ.
Арештований, будучи переконаним, що його звільнили свої, давав необхідні покази чекістам. Але на цьому сценарій не закінчувався. Під час «бою» один із чекістів ніби втікав від АБГ до МГБ і розповідав там про все. Відразу до відомого місця виїжджали радянські спецпризначенці та влаштовували постановочний бій з легендованою групою, у результаті якого АБГ зникали в лісі, а арештованого з протоколами допиту залишали працівникам МГБ. Добута таким чином інформація повністю викривала його та давала можливість для подальшого арешту та вербування.
Таким методом вдалося викрити не одну повстанську групу. Скажімо, управлінням МГБ Львівської області при ліквідації пункту зв’язку Краєвого проводу ОУН була затримана утримувачка цього пункту Стефанія Олех. На допитах жінка мужньо трималася і не давала ніяких показів. Розуміючи, що таким чином витягти з неї інформацію не вийде, чекісти застосували метод із перевезенням її до іншого відділення МГБ і нападом АБГ. Після потрапляння до МСБ, жінка, вважаючи, що має справу зі «своїми», розповіла їм про відомих їй членів Краєвого проводу ОУН.
Група підполковника МГБ Віталія Захарова (сидить посередині), яка під виглядом повстанців займалася терором на Прикарпатті
Упівці нераз знищували представників партійно-радянського активу. Знайти винних у таких справах чекістам було вкрай важко. Тому чекісти активно використовували під час таких розслідувань АБГ, які з’являлися до підозрюваних у селах під машкарою повстанців і проводили допити. Для прикладу, одну з таких операцій провели в селі Іспас Чернівецької області 17 квітня 1949 року. Бійці УПА вбили в селі колгоспного бригадира. Тривалий час слідчі не могли розкрити вбивство. Вдалося це лише після того, як легендована група прибула до запідозреного у зв’язках із УПА пана Григоряка. Чекісти викрали його і допитали від імені МСБ. Григоряк на допиті розповів, що є представником ОУН, а вбивство бригадира колгоспу скоїли керівник СБ Буковинського окружного проводу ОУН «Кривоніс» і група селян. Псевдоповстанці після допиту відпустили чоловіка, а згодом його та виконавців вбивства заарештували чекісти.
Заохочення завербованих
Повстанців, які дали згоду брати участь в АБГ, радянська влада намагалася різними способами заохочувати. Їх звільняли від кримінальної відповідальності, повертали зі сибірських спецпоселень їхніх рідних, давали престижні путівки на відпочинок, стимулювали матеріально. Скажімо, 1952 року такий «спецагент» отримував 1,5 тис. карбованців зарплати та стільки ж на екіпіювання. Активні учасники АБГ отримували в місяць не менше 3,5 тис. крб. 200-300 крб їм видавали готівкою, а інші йшли на ощадну книжку.
Командирів АБГ із колишніх повстанців, які відзначилися перед радянською владою, остання намагалися перевиховати «радянською дійсністю». Зазвичай їх разом із сім’ями відправляли до великих індустріальних центрів, аби показати здобутки комуністичного режиму та мирне життя в інших регіонах України. Один із оперативників-кураторів, описуючи поїздку такого свого підопчного до Києва, зауважив, що його з дружиною здивувало все побачене в столиці, адже він ніколи не був у таких містах. У Києві його з родиною поселили в люксовому готелі, водили по музеях, до опери, за покупками. Навіть відпустили самого погуляти центром Києва з донькою. Він був у захваті від побаченого. Засмутило його дві речі: що в музеї Т.Шевченка екскурсовод не розмовляла українською мовою і що в Києві «багато євреїв».
Грабунок мирного населення під виглядом повстанців
Але описані заходи не завжди мали для радянських спецслужб позитивні наслідки. Досить швидко АБГ починали розкладатися зісередини, часто вдавалися до пиятики, насилля щодо мирного населення, грабунків, про що писалося в доповідних записках до вищих керівників у Києві.
Міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач у доповідній записці від 9 червня 1949 року зауважував міністру внутрішніх справ СРСР Круглову: «Останнім часом зареєстрований ряд випадків, коли особи, що входять до агентурно-оперативної мережі органів МГБ західних областей України, були організаторами й учасниками грабункових груп. Працівники МГБ дають їм зброю – тим, хто має зв’язки зі злочинцями, не контролюють, не виховують, як наслідок вони діють під виглядом ОУНівських бандитів, займаються грабунком мирного населення».
За допомогою АБГ грабунком мирного населення активно займався начальник відділення відділу «боротьби з бандитизмом»» УНКВС Рівненської області Авраам Швець. Під час перевірки його діяльності було встановлено, що керовані ним групи займалися грабунком у селах Рівненщини. Відбирали у селян одяг, гроші, продукти харчування та живність. Потім награбоване перепродували на базарах, а виручені гроші ділили між собою. Нерідко жителі пограбованих учасниками АБГ сіл бачили свої речі на членах спецгрупи у Рівному. «Руководитель» спецгруппы Чупринский Ф.М. по кличке «Андреев»… лично получал задания от т. Швеца о «заготовке» продуктов питания: муки, мяса, денег и т. д. В селе Арестово, Ровенского района, было изъято 6 лошадей, корова и другое имущество. Лошади были реализованы через участника спецгруппы «Орла», как установлено на сумму 40.000 руб., деньги передавались Швецу, якобы на хранение», – йшлося у звіті перевіряючих.
Часто-густо чекісти від виглядом повстанців ґвалтували жінок, аби очорнити повстанський рух і посіяти серед людности ненависть і страх щодо його учасників. У своїй доповіді від 19 лютого 1949 року військовий прокурор військ МВД Українського округу Григорій Кошарський зазначав: «Як показують факти, грубо-провокаційна і нерозумна робота ряду спецгруп і допущені ними безчинства та насилля над місцевим населенням, не тільки не полегшують боротьбу з бандитизмом [так чекісти називали збройний національно-визвольний рух – В.Г.], але навпаки». Далі прокурор наводить приклади негідної поведінки спецгруп. Зокрема, пише, що спецгрупа, очолювана агентом МГБ «Крилатим», у березні 1948 року в селі Грицьки Дубровицького району Рівненської області жорстоко знущалася над двома дочками Гордія Паламарчука. Ця ж група 23 липня 1948 року піддала тортурам жительку села Підвисоцьке Ніну Ріпницьку. Допитуючи жінку, переодягнені чекісти жорстоко її били, підвішували вверх ногами, вводили дрючок у статевий орган, відтак по черзі зґвалтували.
Легендована МГБ боївка ОУН "Довбуша". 13 липня 1947 р.
Як зауважує американський дослідник Джефрі Бурдс, ґвалтування жінок легендованими групами було для чекістів у боротьбі з повстанцями своєрідною тактичною зброєю, яка мала посилити недовіру місцевого населення до УПА.
Проблема діяльності АБГ у боротьбі з УПА ще потребує детального вивчення істориками. Але навіть уже зібраний матеріал свідчить, що в такий спосіб радянські спецслужби знищили тисячі повстанців і скривдили значну кількість мирних жителів, посіявши у них зерна недовіри до українського підпілля, які й досі часом проростають на ґрунті антиукраїнської пропаганди.
Всі світлини – з книги «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених». – Львів, 2007. – 352 с.
14.10.2017