Вцілілий на мінному полі

 

10 жовтня виповнюється 145 років Миколі Грунському – людині, відомій в іпостасі визначного українського мовознавця. Втім, знайомлячись з життєписом і доробком цього науковця, важко позбутися враження, що «українським», а не «російським» він став лише тому, що на місце Російської імперії свого часу прийшла УНР, а потім Українська СРР.

 

 

До пам’ятної дати Z подає два тексти, присвячені Миколі Грунському. Зі своєрідного некрологу авторства Юрія Шевельова постає як образ науковця досить пересічного, так і образ людини, що, перебуваючи у міжвоєнний період на такому «мінному полі», як українське радянське мовознавство, спромоглася «пробігти поміж крапельками».

 

Саме другий момент примушує проігнорувати невиразність наукової сильветки Миколи Грунського. Згадати його варто не так з огляду на його творчу спадщину, як через унікальність його долі. Один із небагатьох українських мовознавців, хто успішно пережив радянський терор 1930-х років, у 1941-му він не евакуювався на Схід, натомість його праці виходили друком у часи німецької окупації, він очолив правописну комісію відновлення "харківського" правопису (проти прийняття якого виступав), у ці ж роки його долучили до числа українських академіків (хоч сама Українська академія наук у Києві фактично не діяла), окупаційна управа міста Києва передала професору в довічну власність його квартиру, а газета «Наші дні» опублікувала статтю до 70-річчя вченого. Проте восени 1943-го, на відміну від решти українських інтелігентів, Грунський не виїхав на Захід, а залишившись у Києві, «був безперешкодно поновлений в усіх правах після повернення більшовиків».

 

При тому, за свідченням Юрія Шевельова, покійний мовознавць не належав до «людей  активно-вислужницького характеру».

 

 

 

Ювілей проф. Миколи Грунського

 

У листопаді 1942 р. громадянство Києва святкувало скромним святом 70-ліття визначного українського вченого, проф. Миколи Грунського, відмічуючи водночас 45-річчя його наукової праці.

 

Уроженець міста Сумів на Харківщині, син місцевого адвоката (* 1872), проходив звичайний освітній шлях тодішнього українського інтелігента: покінчив історично-філологічний факультет університету, захистив дисертації і став професором слов'янознавства, викладаючи то в Харкові, то в Одесі, то в Юрієві (в Естонії); з 1915 р. постійно пробував у Києві, займаючи катедри слов'янського, українського й російського мовознавства в університеті та педагогічному інституті. Науковий дорібок проф. Грунського великий, доходить до 100 наукових праць. Спеціальність його староболгарська мова, зокрема ж займався він та займається т. зв. глаголицьким київським місалом; у дослідах над цією відомою мовною пам'яткою дійшов до цікавих наукових висновків, які звернули на себе увагу західноєвропейських славістів. Та, крім цього, займався він різними питаннями з ділянки слов'янських літератур: чеської, хорватської, російської і т. д. Українською мовою почав проф. Грунський основніше займатися з приходом української влади а цікавився він передусім правописною справою, історією правопису, синтаксою, а далі формами та їх історією. Висліди цих останніх студій це його спільна праця з доц. Ковалевим, що появилася двома виданнями (останнє вийшло заходами Українського Видавництва у Львові, 1942). А його зацікавлення справою правопису виявляється в його активній участі в устаткуванні української ортографії, де в різних часах треба було різно до цього ставитися... І тепер він стоїть на чолі комісії для унормування цієї справи й енергійно веде свою працю в тому напрямі, щоб один правопис обов'язував усіх українців. Із інших, новіших його праць назвемо ще дуже гарний, один з найкращих відомих підручників староболгарської мови для вищих шкіл, що теж появився у Львові накладом і заходами Українського Видавництва 1941, т. з. „Вступ до слов'янського мовознавства". Та професор має ще багато недрукованих праць, що чекають іще друку, між іншим велика праця про „Слово о полку Ігорі.“

 

Свого часу в Київській Академії Наук ішли розмови про іменування проф. Грунського академіком у відділі суспільних наук. Та призначення чомусь його оминуло, академіком він тоді не став. Та тепер цю кривду направлено. Ті академіки, що залишилися в Києві, покликали проф. Грунського на дійсного члена Академії (академіка), дарма що Академія Наук не працює.

 

З приводу ювілею відзначила управа міста Києва проф. Грунського: передала йому у довічну власність кватиру, що її він займає. Скромний гостинець, дуже скромний, та на теперішній час приємнішого чогось для літнього ювілята не можна було придумати...

 

Ми ж, зі свого боку, вітаємо достойного професора й визначного вченого якнайщиріше та бажаємо довго ще прожити на користь української науки та на добро рідного краю й рідного народу!

 

 

[Наші дні №1 01.01.1943 с. 12]

 

 

 

 

Микола Грунський (1879-1951)

 

Юрій ШЕРЕХ-ШЕВЕЛЬОВ

 

13 серпня 1951 р. в Києві помер професор слов’янської філології Микола Грунський.

 

Наукова діяльність Грунського була зосереджена навколо трьох головних питань: історія вивчення синтакси слов’янських мов, мова деяких пам’яток староцерковно-слов’янської мови і «Слово о полку Ігореві». Першому питанню була присвячена найбільша обсягом праця небіжчика «Очерки по исторіи разработки синтаксиса славянскихъ языковъ», видана перед І світовою війною в Юр’єві (Тарту) ¹. Праця не відзначається якою-небудь ширшою самостійною концепцією, але корисна своїм скупченням матеріялу. У царині пам’яток староцерковнослов’янської мови Грунський зосередив свою увагу головно на дослідженні двох невеликих обсягом, але важливих характером текстів: так званих фрайзінґенських уривків і київських листків. Він вивчав їх не лише мовно, але й палеографічно. Частина статтів на ці теми була оголошена українською пресою в «Записках Історично-філологічного відділу» Всеукраїнської Академії Наук. Праця над «Словом о полку Ігоревім» зосереджувалася на коментуванні окремих «темних місць» тексту і на його популяризації. Крім того, Грунський брав участь у виданні низки різних підручників і загальних курсів, здебільшого в співробітництві з іншими авторами, але в усіх цих випадках ініціятива і переважна частина праці належала звичайно тим авторам.

 

Загалом у своїй науковій праці Грунський стояв осторонь широкої проблематики, а коли брався до неї, то здебільшого тільки переказував погляди інших. За типовий зразок цього може правити його стаття «Основи та проблеми сучасної лінгвістики» («Записки Іст.-філ. відділу» ВУАН, 1929), де він переповідає погляди найрізноманітніших сучасних мовознавців, обмежуючися на застереженнях щодо окремих пунктів і на спробах примирити найсуперечливіші погляди й концепції.

 

І в своїй науково-організаційній діяльності Грунський зберігав такий же холодний спокій і брак якихось особливих ентузіястичних зацікавлень. Буйний розвиток українського наукового руху навколо Академії Наук у Києві в двадцятих роках не надто захопив його. Спершу він стояв осторонь від Академії; коли ж вона набрала сили, він почав друкуватися в її виданнях (від 1926-27 року), але ніколи не брав ближчої участи в праці академічних інститутів і комісій. Це дало Грунському змогу уникнути репресій, застосованих владою проти співробітників Академії, як також і уникнути потреби надмірної «самокритики». Цій же властивості свого характеру Грунський завдячує, мабуть, і те, що пережив німецьку окупацію і був безперешкодно поновлений в усіх правах після повернення більшовиків.

 

За 35 років своєї праці в Київському університеті Грунський не виховав своєї школи. Його учні численні, є серед них визначні і невизначні, але перші завдячують своє становище насамперед самим собі, а не тому, чого навчилися в свого учителя. Не бувши ученим великої міри, Грунський не був також і педагогом, що пориває й захоплює своїх слухачів.

 

Головною заслугою Грунського було те, що своєю нейтральністю й гнучкістю він не раз мимохіть пом’якшував урядові нагінки, що могли б мати ще спустошливіші наслідки, якби на місці Грунського перебувала людина активно-вислужницького характеру.

 

 

[Ю.Ш. Микола Грунський (1879-1951) // Україна. Українознавство і французьке культурне життя. – Ч. 6. - Париж. – 1951. – С. 476.]

 

_____________________

¹ цей двотомник побачив світу 1910-1911 рр.

 

 

10.10.2017