Авторський вечір письменника в Літературно-мистецькому Клюбі
Львів, 3 жовтня.
Український романтизм не можна розглядати із погляду циклічности літературних стилів; його мотором була і є не так реакція на реалізм особистого, чи громадського життя, як — передусім — невижитий історизм і велике перечулення на його тлі — він — стихійний гін національних сил у дзеркалі минулого найти голос і завершитись у висококолонному храмі майбутнього. Хоч за романтизмом, чи — як його тепер звуть — неоромантизмом криється загроза втекти і хай в національне мрійництво — нежиттєве й ялове, то активні сучасники романтизму висувають проти нього конструктивний романтизм, в якому гармонійно поєднується здоровий реалізм з усіма поривами, що на них спроможний людський дух. Цей конструктивний романтизм, беручи життя в усій його складності, шукає в ньому саме тих рис, які те життя підтримують, активізують його. Звідси і випливає одна з головних рис нового романтизму: боротьба за героїчну поставу до життя, за героїчну духовість.
Значення історії для сьогочасної літературної діяльности характеризує творчість Юрія Косача. Сам письменник писав про історію, що:
"...Історична сюжетність існуватиме завжди, доки існуватиме на світі мистецтво — не тому, що історія — за словами Юрія Липи — "надія життя", не тому, що історичні зразки повинні кріпити нас на дусі, розповідати нам про те, "чиїх батьків, чиї сини, ким, за що закуті" й гартувати нашу національну гордість.
Косач закоханий завжди у старих джерелах. Він находить постаті минулого в їх справжній величі та кидає їх з усією барвистістю та запашністю романтичного пера на папір. Княжі дружинники, козаки, мандрівні студенти й філософи, українські декабристи, найновіші бойовики — оце його улюблені типи, що їх в останньому часі завершує письменник постаттю великого Гетьмана — Богдана. Дар творити типи і кидати їх з усією грайливістю кольорів на тло доби — це найпритаманніша Косачева риса. Тай постаті нашого сучасного виростають у нього з перспективи великого минулого; вони теж мають патетичні, але наскрізь правдиві та переконливі жести.
Косач — дуже активний письменник. 6 окремих книжок прози, 2 томи поезій і багато оповідань, нарисів, статтей і поезій у різних журналах — між ними і фрагменти більших повістей — це його дорібок. Його оповідання загально відомі із збірок: "Клубок Аріядни", "13-та чота" і "Чарівна Україна" Повісті: "Сонце в Чигирині", "Дивимось в очі смерті" та "Чад" мають теж широкого читача. До цього доходить нова повість про Гетьмана Хмельницького п. н. "Світанок бурі", що друкувалась уже в краківському щоденнику. Дві збірки поезій: "Черлєнь" і "Мить із майстром" винесли Косача на передове місце між галицькими поетами. Нову збірку поезій здав письменник саме до друку. Крім прози та поезій Косач теж автор кількох драм, з яких "Кирка з Льолео" ставилась із великим успіхом на українській сцені. З недрукованих драм згадати б: "Марш Чернигівського полку" (з 30-их рр. XIX. ст.), "Облогу"— драматичний епізод про Тимоша Хмельницького й "Емігрантку" (про княжну Дараган). У воєнній хуртовині пропало авторові дві закінчені повісті: "Затяг під Дюнкеркою" і повість про українського маляра у Франції, Лосенка.
Цей творчий гін у цього в повні сил автора (народився Косач 5 грудня 1909 р. у Києві) лежить зовсім у великій традиції його родини, яка дала українській культурі такі яскраві постаті, як Драгоманів, Леся Українка й Олена Пчілка.
У всіх творах Косача показаний яскраво його власний стиль. Велике знання і барвиста, часом барокова мова, та найбільш — яскрава й вічно жива уява, що дозволяє авторові виводити у своїх творах людей завзятих і жорстоких і — передусім — повних життєвих сил, — це такі риси талану, які характеризують автора, як справді відповідального і знаменитого письменника. Любов рідного краю, що проявляється в повному ліризму відтворенні прекрасної Волині у творах письменника, та велика, справді европейська письменницька культура, кажуть ставити творчість Юрія Косача, як зразок живої творчости.
Ось зміст короткої доповіді Святослава Гординського, яку відчитав, після відкриття авторського вечора Юрія Косача ред. Василем Софроновом-Левицьким і після оваційного привітання письменника численно зібраною публикою, ред. Олекса Гай-Головко у п'ятницю, 2 жовтня, в залі Українського Літературно-мистецького Клюбу у Львові. У мистецькій частині вечора артистка Львівського Оперного Театру, п. Ніна Лужницька відчитала з чуттям прекрасний вірш Косача із збірки, "Черлень" п. н. "Житомирська весна". Зчерги артист Київського Театру, Сергій Дубровський прочитав справді по мистецьки два фрагменти з нової повісти письменника п. н. "Світанок бурі". Тлом повісти є боротьба між двома таборами у 30-літній війні, які очолювали еспанські й австрійські Габсбурги, королева з Ґонзаґів і її прихильники у Франції з одної сторони та кардинал Мозарен, Бранденбург і король Володислав із другої. Головною постаттю повісти є Богдан Хмельницький — ще заки став гетьманом. Місцем дії є Данціґ, де повернувся корпус козаків під командою чигиринського сотника, Богдана Хмельницького з Франції після участі в облозі Дюнкерки 1846 р. У виконанні артиста Дубровського почули ми фрагменти п. н. "Недоспівана пісня" (про любов доньки ґравера Ґондіюса до Хмельницького) та міцний і справді захоплюючий фрагмент про бунт у козацькому лєґіоні. У другій половині вечора п. Н. Лужницька прочитала ще такі вірші: "Забутий порт", "Трістанова мить", "Летун", "Титан", "При домовині Яна Казимира", "Король Юрій" і "Байда Вишневецький''. Сам автор прочитав уривок із роману п. н. "Іван Вишенський" та вірші: "На лезі кинджала", "Ґоя", "Ніч, нераз вогнями..." і "Провістя".
Останній авторський вечір Юрія Косача був справді на дуже високому мистецькому рівені. Літературна публика, яку ми вже у Львові маємо, прийняла письменника зі справжнім захопленням, не маючи ніколи передше змоги слухати безпосередньо цього загально відомого письменника. Сам автор мав теж змогу побувати поміж своїми, на рідній землі, до якої — як знаємо — не хотів його впустити польський уряд.
[Львівські вісті]
04.10.1942