Економічний прогрес і зростаючий добробут не завжди дають більшу політичну стабільність.
Що мають спільного фермер з Айови, графічний дизайнер з Чилі, пенсіонер з Об’єднаного Королівства і робітник на конвеєрі з Китаю? Вони належать до соціально-економічного класу, який включає в себе людей, гадані фрустрації яких подекуди спричинилися до драматичних політичних подій (наприклад, виборів Трампа, вуличних протестів чи Брекзиту) і цілком можуть призвести до того самого навіть у таких закритих суспільствах, як Китай.
Поширеною є думка, що у багатьох місцях розвинутого світу середній клас скаржиться на стаґнацію чи навіть погіршення його рівня життя. Згідно з цією точкою зору, токсична суміш глобалізації, імміґрації, автоматизації виробництва, нерівності, націоналізму і расизму може посилити фрустрацію, що спонукає виборців розправлятися з ідеями і політиками «істеблішменту». Звісно, «середній клас» є категорією, котра охоплює мільярди людей по цілому світі, багато з яких не вважають себе розчарованими чи пригніченими. За Трампа в США і за Брекзит у Великій Британії голосували і бідні і багаті виборці, а значна кількість людей середнього класу голосували проти в обох випадках. Проте також ясно, що в багатих країнах, зокрема в Сполучених Штатах, люди з середніми доходами утворюють сегмент виборців, які зазнають найбільших економічних збитків.
Ба більше: оскільки у вуличних протестах задіяний середній клас у Бразилії, Туреччині, Китаї або Чилі, може видатися, що певна смута, яка гризе американський та західноєвропейський середній клас, також спонукає їхню рівню в бідних країнах виходити на вулиці.
Та коли середній клас в деяких країнах Західної Європи і в Сполучених Штатах, можливо, бореться за збереження своїх економічних, соціальних і політичних позицій у власних суспільствах, то в решті світу середній клас останнім часом різко збільшився. Проте, як це не дивно, економічний прогрес і більший добробут не завжди дають більшу політичну стабільність. Попри те, що справи сотень мільйонів людей в Азії, Латинській Америці та Африці поліпшуються, це не означає, що люди там задоволені.
Дослідники і такі інституції, як Світовий банк, означують середній клас як прошарок з доходами в дуже широкому діапазоні: від 11 до 110 дол. в день. І потрясіння у цьому сегменті населення не є чимось новим. Ще 2011-го я написав, що «основною причиною прийдешніх конфліктів буде не зіткнення між цивілізаціями, а обурення, викликане нереалізованими сподіваннями середнього класу, який іде на спад в багатих країнах і різко зростає у бідних країнах».
Я аргументував це тим, що середній клас у Сполучених Штатах та інших країнах із вищим рівнем доходів населення може побачити, як його рівень життя знижується, коли в Китаї, Туреччині, Колумбії та інших країнах з перехідною економікою економічна ситуація найбідніших поліпшиться. Я попереджав, що як зменшення, так і збільшення доходів можуть зумовити соціальну та політичну нестабільність. Іншими словами, підвищення доходів людей у бідних країнах може насправді зробити їх менш задоволеними.
«Є неминучим, – писав я, – що деякі політики в розвинутих країнах спад в економіці відносять на рахунок злету інших держав». І робив висновок, що міжнародні наслідки ще не є очевидними.
На жаль, у деяких випадках тепер вони є очевидними.
Багато людей за три минулі десятиліття змогли покинути прошарок бідняків. Але обсяг і темп зростання середнього класу в бідних країнах були направду вражаючими.
Економіст Гомі Харас у нещодавньому дослідженні оцінює, що 3,2 млрд осіб, тобто 42% усього населення світу, нині є світовим середнім класом. Щороку він збільшується на 160 млн осіб, тож якщо взяти до уваги теперішні темпи росту, через кілька років більша частина людства житиме – вперше в історії – в домівках середнього класу чи навіть краще.
Але середній клас у різних місцях розширюється з різною швидкістю. Коли в Сполучених Штатах, Європі, Японії та інших розвинутих економіках ринок покупців середнього класу кожного року зростає лише на 0,5%, в Китаї та Індії цей ринок збільшується на 6% щорічно. Попри те, що середній клас зараз більший, ніж будь-коли, в таких країнах, як Нігерія, Сенегал, Перу і Чилі, його збільшення є головно азіатським феноменом. На думку Хараса, переважна більшість (88%) того мільярда осіб, що приєднається до середнього класу в наступні кілька років, житиме в Азії.
Економічні наслідки всього цього є колосальними. В країнах, що розвиваються, споживання зростає від 6% до 10% щороку і вже становить третину світової економіки.
***
Політичні наслідки можуть бути такими ж важливими. В деяких європейських країнах і в Сполучених Штатах вони вже є помітними під час виборів і референдумів – у Франції, Нідерландах, Об’єднаному Королівстві, Угорщині і Польщі – через збільшення кількості раніше немислимих кандидатів та програм. Як написав недавно Білл Еммотт, колишній головний редактор «Економіста»: «Ми живемо у політично турбулентну епоху. Партії, яким заледве рік, нещодавно прийшли до влади у Франції і у велетенському Токійському столичному регіоні. Партія, яка з’явилась неповні п’ять років тому, займає перше місце в опитуваннях громадської думки в Італії. В Білому домі сидить політичний неофіт, і це спричиняє глибокий дискомфорт для істеблішменту республіканців і демократів».
Політична турбуленція також є відчутною в країнах з низьким і середнім рівнем доходів, економіки яких ростуть швидкими темпами. А там, де середній клас збільшується, його сподівання і потреби також ростуть. Нові, більш технологічно поєднані соціальні актори, які мають більшу купівельну здатність, більшу освіту, більшу інформацію і є більш свідомими своїх прав, чинять колосальний тиск на свої уряди, яким часто бракує ресурсів та інституційного потенціалу, аби задовольнити ці потреби.
Згадані країни вже демонструють розколи, схожі на ті, що є в США та Європі. В Чилі, яке завдяки своїм економічним успіхам вже давно стало взірцем для інших бідних країн і суспільство якого є одним із найстабільніших в Латинській Америці, мали місце насильницькі форми вуличних протестів, масова неучасть у голосуванні і навіть штурм конгресу – так громадяни мстяться за свою фрустрацію урядові, котрий, як вони відчувають, обманув їхні сподівання.
В Китаї дослідники помітили різкий спад довіри громадян, які належать до середнього класу, до правових інституцій, уряду і поліції у 2002–2011 рр. – попри те, що то був період потужного економічного росту і поліпшення соціальних програм. Китайський уряд явно стривожений. Насправді багато хто думає, що стрімкий економічний розвиток Китаю є основоположним елементом стратегії Пекіну, аби задобрити середній клас – можливо, логіка така: якщо уряд не збирається забезпечити тобі конституційну демократію, свободу слова та універсальні права людини, тоді він принаймні зробить тебе заможним, а може, навіть багатим. Проте зворотною стороною є те, що тривале погіршення економічної ситуації в Китаї може спровокувати політичну нестабільність, якої пекінські лідери явно бояться.
Причин для невдоволення в усьому світі – навіть попри поліпшення рівня життя – багато, але, без сумніву, ключовим фактором є легкий доступ до інформації. Людей, які є освіченими і поінформованими, важче контролювати. Ба більше: коли мільярди людей можуть побачити у своїх смартфонах, як добре живеться іншим, існує більша ймовірність, що вони будуть незадоволені власною ситуацією. Радше за все, вони думають: «Я працюю так само тяжко, як і вони, я також на це заслуговую». «Цим» є вища платня, дешевша медицина, рівноправність, кращі державні послуги чи свобода слова. Але дешевий і розгалужений зв’язок та інформаційна революція не є єдиними релевантними факторами. Ними також є урбанізація, міґрація, зростання нерівності і навіть нові очікування, характерні для культурного коду народу, що стосуються корупції, влади та ієрархій.
Що нас чекає в майбутньому? Ясно, що ми і далі будемо свідками драматичних і часом радикальних змін, поштовх яким даватиме середній клас. У багатих країнах, де рівень доходів знизився, громадяни середнього класу вимагатимуть від своїх урядів результатів, які б підтримали їхній історичний рівень життя. Водночас середній клас у країнах з перехідною економікою боротиметься за гарантію того, що їхній прогрес триватиме, а їхні уряди забезпечать кращі державні послуги.
Ці зміни не завжди проходитимуть гладко і не всюди здійснюватимуться ненасильницькими методами. Будуть вогнища напруженості, люті і репресій; насправді неясно, як демократії збираються діяти під таким велетенським тиском. Дональд Трамп і Брекзит були лише двома видимими проявами, яким почасти дав поштовх протест середнього класу в багатих країнах, а гнів середнього класу в країнах з низьким і середнім рівнем доходів також кипить. І наслідки цього є непередбачуваними.
Moisés Naím
The Uprising of the Global Middle Class
The Atlantic, 25.08.2017
Зреферувала Галина Грабовська
27.09.2017