Стрілецька преса.

 

1. Сьогодня дуже рідко можна зустріти людину, котра дїйсно живе. Звичайно люде тільки істнують.

2. Життє лише тодї змарноване, коли уpваний його розвиток: щоб убити природу, треба її тільки зреформувати.

3. Людина будуччини вийде лишень з радости.

4. Нерішучість у молодечім вїцї — се знак духового занепаду, а в старечім — фізичного.

5. Вірність у наших почуваннях — се те саме, що послїдовність у нашім інтелєктуальнім життю: доказ слабости.

З афоризмів Оскара Уайльда.

 

Як "вівцї по плаю", розбрили ся наші люде по світї. То більшими, то меншими гуртками живуть вони в ріжних сторонах широкої австро-угорської монархії або й поза її межами. Одні Українські Сїчові Стрільцї, зібрані в поважну громаду, творять свій лєґіон і можуть спільно працювати (як що на те позволяє їх неспокійне життє) у ріжних напрямах між своїми. Ширшому українському загалови дуже мало відомо про їх внутрішнє життє, а ще менше про їх працї в духовім напрямі. Тому думаю, що незайва річ згадати на сїм місцї коротко про один віддїл такої працї, а то про внутрішню стрілецьку пресу. Будь що будь воно цїкаве хоч би з того погляду, що ті видання се дух і настрій самих стрільцїв, невимушений гумор у днях недолї, праця дуже часто в невідрадних обставинах, котра має свої цїли та змагання. Неможливо в сих часах бачити ширшому загалови ті видання, тому старати ся буду познайомити бодай в части наш цїкавий загал з тими виданнями й по можности наведу деякі цїкавійші уступи. Правда, свого часу "Громадський Голос" подав був коротку замітку про одно виданнє "Самохотник" і навіть навів був з нього "Стрілецьку думу", одначе то була коротенька згадка, написана дуже загально.

 

Думаю, що український загал цїкавий буде довідати ся дещо більше про сї небуденні видання, котрим судило ся побачити світ у глухих гірських або подільських селах або й на самім фронтї, в замкненім від світа крузї молодих Сїчовиків. Тепер може видаєть ся декому уся та робота нїкому непотрібною й тільки марнуванням часу, та инакше представлявсь ся вона на будуче. Вже тепер уміють оцїнити ту працю инші народи, як Нїмцї, Французи, Мадяри, Анґлїйцї, а навіть наші сусїди Поляки, котрі старанно ховають всякі видання до архивів, музеїв і біблїотек, а також зайві числа продають і то за високу суму, бо 150-200 корон за число. Та у нас "народу без історії", як каже один з українських публїцистів, рішучо ще далеко до того. Ми не знали й не знаємо дїйсної вартости, на яку воно заслугує, тому цїлком не новина й не дивниця, коли часто можна почути такі голоси, як "дурницї!", "непотрібне марнуваннє часу!"... Як чудово можна приложити до Українцїв ще отсї слова з афоризмів Уайльда: "Сьогодня знають усьому цїну, але не знають вартости!"...

 

Стрілецька преса в порівнанню напр. з внутрішньою пресою польського лєґіону за убога. Там бачимо більше видань в однім віддїлї, нїж у нас у цїлім лєґіонї. Не кажу се тому, щоб натякнути, що замало появляєть ся полевих видань у наших стрільцїв, та бажаю, щоб більше виходило їх!.. Кождий признасть то, що живе слово се корм душі, розбудженнє приспаних ідеалів, тим більше в полї. (Не думаю тільки про гумористичні часописї!). От візьмім і порівняймо "Пресову квартиру" польського лєґіону й нашого. В "Прес. кв." польського лєґіону працюють визначнїйші сучасні письменники й публїцисти, як: В. Оркан, Г. Лєвартовський, Й. А. Тесляр, Данїловський, Ю. Каден, В. Похмурський, др. Б. Мервін, др. Ефенберґер-Слївінський і инші. До того майже не слїдно у них людей, байдужних і противних тій працї. За стараннєм їх "Пр. кв." бачимо численні друковані видання про польський лєґіон, що познайомлюють народ з подїями їх національного війська в часї війни та їх орґанїзацією. Наведу деякі видання, що вийшли тільки заходом І-шої бриґади: "Szlakiem bojowych Legionów (стор. 274). Z bojów brygady Piłsudskiego, Kalendarz legionistów, Wielka wojna", не згадуючи уже дрібнїйших видань, як альбоми, нариси, новелї та кілька повістей. У нас же за цїлий час істнування стрілецтва появили ся: Виданнє Союза визволення України "Українські Сїчові Стрільцї" Б. Темницького, "Стрільцї в Карпатах" (вид. У. П. У.) "Крівавим шляхом Укр. Сїч. Стрільцїв" (зредаґоване д-ром Назаруком вид. "Просвіти"), "Слїдами У. С. С." д-ра Назарука (виданнє Союза визволення України), "У. С. С. над Золотою Липою" д-ра Назарука (вид. У. Б. У.) та "Калєндарь-альманах" зібраний і виданий силами й заходами самих стрільцїв.

 

З полевої преси польського лєґіону бачимо друкований "Goniec polowy legionów", де містять ся усї прикази й розпорядки головної команди, вістки зі світа, а крім того виходять (тільки в першій бриґадї!) видавані самими леґіонїстами "Jednodniówka legionistów" (гумор, збірка), "Legionówka" (гуморист, часопись), "Drut", сатиричний орґан телєфонїстів, "Reluton", гумор. часопись обозу й ин.

 

У нас подібна праця незвичайно обмежена. Хочби глянути на авторів друкованих видань про У. С. С., побачимо, що все обертаєть ся кругом одної-двох одиниць. Гурток людей, котрий взяв на себе добровільно відповідальність працювати пером, аби дати грядучому поколїнню доказ дїл У. С. С. живим словом, звичайно робить то у вільних хвилях поза службовими обовязками (головно в полї). Не дивниця-ж, що др. Назарук, як згадує у своїх спогадах, вельми здивував ся, коли приїхав обняти уряд у "Прес. квартирі У. С. С." і побачив, що кількомісячна праця се кільканадцять аркушів записаного паперу без належних дат і уступів, як звичайні записки молодих ґімназистів... Сею працею зайняли ся люде, котрим довело ся вперве стрінути ся з нею, а до того не мали вони потрібних інструкцій.

 

Стрілецька преса се кілька видань, переважно гумористичних, котрі появляли ся або появляються дальше неперіодично, бо їх правильне видаваннє неможливе й залежне від обставин. Звісно, що воєнне життє (думаю про військо!) се розбурхане, неспокійне море, крім того кочовниче. Не треба зараз думати, що гумористичні видання тільки длятого появляють ся, щоб розбудити веселість у приспаних, знидїлих душах стрільцїв і що в них поміщують ся нїчого неварті жарти, які по хвилевім перечитанню та сміху перестають бути цїнними. Так не є! Гумористичні й сатиричні видання мають на цїли переважно всї їдким гумором чи сатирою направляти хиби одиниць або загалу, як зі стрілецького, так і з позастрілецького світа. Найдете в них цїкаві нотатки з нашої полїтики, себто гірку іронїю її дїл, найдете й болючу, а правдиву сатиру зі сучасного нашого життя, що правда, недуже засмієте ся, а сльози в очах закрутять ся вам. Хиба ж се не доказ, що стрільцї у сїрім мундїрі, знеможені тяжкою та довгою недолею, не забувають про своїх дорогих, що їх також болить серце задля гіркої недолї власного народу?..

 

Внутрішні видання Українських Сїчових Стрільцїв звичайно писані або відбивані на "шапіроґрафі" (гектоґрафічній масї, лїтоґрафії). Зміст се переважно теми біжучих днїв. Звичайно появляють ся вони за дозволом стрілецької команди. Видавцї — самі стрільцї, котрі заразом є й авторами змісту. Дуже часто "друкують" свої видання у вільних хвилях від своїх службових обовязків (напр. ночами).

 

Кождого видання виходить смішно малий наклад, бо найвище 80—100 примірників, а то тому, що мізерні технїчні прилади не позволяють своєю слабою тривкістю побільшити наклад. Не дивно, що по випуску якогось видання стрільцї рвуть ся, щоб купити його, й густо — часто жалують, що не можуть усї набути їх. Видавництва не мають нїяких фондів, розпоряджають виключно тими малими засобами грошей, що дістануть з розпродажі. За них купують папір, чорнила, краски. Кожда редакція постійно передає свої випуски архивови "Союза визволення України" й "Українській Боєві Управі".

 

Дотепер появили ся у стрільцїв отсї видання: "Самохотник", "Бомба", "Вістник Прес. Кват. У. С. С.", "Самопал", "Уcycу" й "Тифусна Одноднївка".

 

Найстарший з усїх є "Самохотник", значить самоохотник (доброволець). Так називали стрільцїв старі ополченцї, котрі в 1914—1915 р. бороли ся в Карпатах враз зі стрільцями.

 

З усїх видань наведу деякі цїкавійші уступи, одначе багато ще цїкавійших неможливо подати до відома тому, що то справи, взяті з внутрішніх стрілецьких відносин. Тому можливо читачеви видасть ся усе те за слабке, що довідаєть ся зі змісту тих видань, одначе годї инакше... Се кождий повинен зрозуміти й усправедливити.

 

Перше число "Самохот.", видане т. А. Б., появило ся 21 липня 1915 р. під час перебування Коша в Камінцї коло Сколього. Цїле писане пером. Цїлий наклад то... 8 чисел. На першій сторінцї представлений стрілець з крісом, як іде до приступу в авреолї промінїв сонця. Споміж промінїв виринає назва "Самохотник", потім ідуть дальші написи: "Рік І, ч. 1. Камінка, 21 липня 1915. Гумористично-сатиричний часопис У. С. С. Виходить, коли сам хоче. Цїна 10 сот. Як що буде інтерес, "Сам." обіцює 15% на Пресовий Фонд У. С. С. Редакція під оборогом, адмінїстрація ще не знайшла кватирі. Ч. телефону 0.04. Редактор боїть ся признати". (Сторін 8. Формат чвертка аркушевого паперу. 17+21 цм.).

 

В першій довшій статї "Самохотник" "представляється"... себто відкриває читачам свою програму. Статя кінчить ся: "Се виданнє забезпечене, бо грошевих кар зі сторони прокуратори не боїть ся, бо грошей на войнї "Сам." не накував, а "лєнунґи"1) усї в Мрочка2). Криміналу також нї, бо зі завідателем арешту "Сам." знаєть ся, бо разом воювали. Конфіската для нього також нестрашна, бо вона не в силї злизати галицького чорнила! Абонаменту не приймає і банкроцтва не боїть ся..."

 

В рубрицї "Телєґрами" на 4 сторінцї допосить "С.", що "з поля прийшла пiшa телєґрама, котра в скорім бігу згубила кріс, пояс з набійницями та баґнетом, і звучить коротко, що в полї строго заборонений австрійським військам відворот!" В другій знов оповідає про добро в полї. Там "кождий стрілець "фaсyє" 100 консерв і дві кулї (що дїєть ся противно! А. Б.), а тими останнїми вбиває 10 Москалїв".

 

Рисунок на 5 сторонї представляє на тлї гірського краєвиду старого ополченця в задумі, як іде з крісом на плечах, а на нїм висить торба. За ним біжить дитина та кричить: "Хлїба, тату!" Підпис: "Ох, Боже, Боже, коли буде "ґляйх"3). Зараз по сїм іде нарис: "Не буде нїколи мира!" підслухана бесїда стрільця з ополченцем. Оповіданнє правдиве, тому наведу його в цїлости:

 

Ополченець стоїть з "верндлем"4) на вартї, стрілець переходить побіч і зачинає розмову:

 

— Славайсу Христу, вуйку!

 

— Слава на віки Богу!

 

— Не чули ви, вуйку, що нового?

 

— Та як ви не чули, то я відки? Письма не знаю, та й нїби відки?

 

— Не знати, коли вже буде той спокій?

 

— Ой, де ваш спокій, спокою нїколи не буде! Може би й був спокій, аби не ті Українцї5)... Та же слухайте, то ті молоді Українцї то аж пищать битися. Я був з ними в "швармі". Kay вам, сидїлим кілька день і було тихо, ми не стрілєли та й Москаль нє. Але прийшли тоті Українцї, то не можу вам сказати! Та то хлопцї, то дїти, ми гадали, що то буде бояти сї, а то "гиндри било" в "дикунках", а далї як зачєло стрілєти, то роздрочили Москалїв, як осей. І зробило сї чисте пекло, але дєкую Богови, що мене вратував. А до "штурми" як то біжить, аж страшно. Ну, та й де буде мир божий через тих Українцїв?!.. Та й є їх є, кау вам, всюди повно... Ми маємо своїх Українцїв, Нїмець має своїх, Москаль своїх, Серб своїх, Француз своїх, Анґлїк своїх, ну й де ту буде спокій, кажіть сами?!..

 

— Ой, правду кажете, вуйку, не буде спокою через тих Українцїв..."

 

Се перше число повітали стрільцї з великою радістю й одушевленнєм. Ce й додало охоти видавцям і за 4 днї появилося друге, котре більше дописало гумором, одначе вийшло тільки у трьох примірниках, тому тепер є воно дуже великою рідкістю. Воно й принесло 10 стрілецьких заповідей:

 

І. Я є твій сотник, котрого маєш слухати.

 

IІ. Не будеш мати пана над свого сотника.

 

III. Памятай, щоб ти день "лєпунґу" святив і все до Мрочка відносив.

 

IV. Шануй батька й матїр свою, щоб тобі грошей присилали, щоб ти дав Мрочкови вторгувати.

 

V. Не забивай з порожного кріса.

 

VI. Бреши при "рапортї", щоб ти кари не мав.

 

VII. Не кради, як не умієш, бо зловлять.

 

VIII. Хоч би ти сам мав потерпіти як свідок, то борони товариша, хочби брехнею.

 

IX. Не жадай в свого товариша дївчини, бо він тобі її не дасть.

 

X. (Найважнїйша). Не жадай дві "менажі" бо не дістанеш.

 

Третє число появило ся в більшім числі примірників, бо писане й відбиване вже на гектоґрафічній масї, про котру постарав ся один добродїй. В нїм починаєть ся статя Семена Смика: "Дещо з неба", котра продовжуєть ся потім числами цїлих два роки. Се алєґорично представлені відносини в стрілецтві. Також на численні домагання виходить другий наклад 1-го числа.

 

В дальших числах пізнати уже инший напрям і дотепнїйші й вартіснїйші уступи.

 

В пятім числї ілюстрація: "Десятий раз в поле" представляє карикатуру стрільця, худого, згорбленого вдвоє, з познаками тяжкої недолї, як обвантажений тягарами, вибіраєть ся 10-й раз в поле. Рисунок знаменитий! Є в сїм числї ще одна ілюстрація, котра вколола "красний пол", і тому один непокликаний до того "добродїй", хитрим способом сконфіскував у "Базарі" сливе цїлий наклад. Також у сїм числї порушує (автор Дворський) отсе питаннє:

 

Що на світї вічне?

 

I. Вічний Жид.

 

II. Вічний революціонер.

 

ІІІ. Вічний правник.

 

IV. Вічний "маркирант".

 

В иншім числї, як у Кіш приїхала висудча комісія, щоб признати призначених до висуду (супровіту) стрільцїв (хорих, ранених) за нездатних, описує "Сам." той віддїл, простує перед комісію, так:

 

Виють, виють пси зза плота,

Се-ж бо струями болота

Бродить славний "супровіт",

Намір в нього йти до хати,

Де би можна показати,

Що "хороба" кличе в світ!..

 

В десятім числї (1915 р.) хвалить ся "Самохотник" у передовицї своїм істнуваннєм і говорить:

 

У час війни, у час зараз

Нехай стрільцї читають!

Десятий раз, десятий раз!

У Кіш мене пускають!

 

Як хто не звик, — даремний крик,

Той з ним нехай таїть ся!

Moє перо і мій язик

Нїкого не боїть ся!

 

Десятий раз! Десятий раз!

У Кіш мене пускають, —

У час війни, у час зараз

Нехай стрільцї читають!

 

Також в сїм числї поміщена "Стрілецька дума-сатира" про нараду старшини, котра була уже передрукована в "Гром. Голосї".

 

11 число присвячене походовій сотнї, що на днях відходила в поле. Є се перерібка з "Гамалїї" Шевченка на "Стара война — Гуцулїя". Автор Поперечний. Кінчить ся вона прощальним питаннєм:

 

Стара войно! Гуцулїє!

Ти йдеш в поле знову!

А по тобі що зостанесь?

Дїло, — а не слово...

 

В найблизшім числї у вірші "Прелюдія", як у Кіш приїхала нова (друга) сотня з Відня, потїшає "Сам." усїх тим, що в нїм є й дївчата.

 

Прийшла недавно сотня з Відня,

Прегарна сотня молодцїв.

Радїй же, Коше! матко плідна!

Не вмре чей слава про стрільцїв!

 

Не вмре! Не вмре! Не вмре нїколи!

Хочаб нестало гір Карпат!

Та-ж маєш в лонї спільні пчоли:

Нових представників дївчат.

 

*

 

Як хто з уроду любить даму,

Кому вже чорно у вочах,

Нехай спішить запити "штаму",

Бо й кожда — чар, лиш жаль... (що) в штанах.

 

Тимчасом рознесла ся чутка, що появить ся нове виданнє "Самопал" і "Самох.", затрівожений сим немало, пише на иншім місцї:

 

"Самопале" — Самопале!

Гей, старий козацький дїду!

Щож тобі на мозок впало,

Що говориш: "Я вже їду!?"

 

Га, як їдеш, їдь, небоже!

Лиш шануй себе і всїх

І все "брацтво" — Запороже,

Щоб не впхало в темний міх!

 

В міх — і бух до Нараївки6),

Впав би рибам там на жир, —

Тож не випив-б в нас горівки,

Як загостить "чудом" мир!

 

У річницю видання святкує "Самох." ювилей і в передовицї приносить ось таку розмову між читачами й собою:

 

І. Читачі вчителеви:

 

Рік отcе... як раз сьогоднї —

"Самохотник" вийшов в світ!

Ми у честь його, — коб' годні, —

Знесли-б з світа весь ґранїт...

І високу піраміду

Ми поставили-б йому,

А цікавим для розвіду

Вбили-б таблицю в стїну:

"Самохотник, майстер духа,

Веселив в Коші стрільцїв;

Брав за се він поза вуха,

Брав нераз і штовханцїв.

Часто... ай, та часто били

І нераз ломив ся бук,

Заким його похвалили,

Зак' послухали наук...

Та тепер тут слїд признати:

"Самохотник"... докір... жарт...

Вмів... без злоби в світ пускати, —

Тим то й піраміди варт!"

Вдячні читачі.

 

II. Відповідь до слїз зворушеного "Самохотника". Motto: "Ах"...

 

Я щасливий до безміру

За признання всї від вас...

Вашій щирості я вірю, —

Дух тим більше мій не згас!

Піраміди — непотрібні!

Навіть хочби був і мир, —

Тішусь тим, що ви вже здібні

Слухать жартів та сатир!..

Доручаю ся докладному студіюванню Самохотник-ювилят.

 

В тім самім числї стараєть ся "Самох." розбудити легким натяком у стрільцїв занепале духове життє і у вірші "Кошовикам" говорить:

 

Тодї, як вас віддали рідні

В обійми тій страшній війнї,

Ви були ще зовсїм погідні

Та з нїжним блеском на лицї.

 

Ну, хто-б тепер під гук гармати

Не сквасив ся неначе сич...

Ще кілька лїт війнї тривати, —

Та й дехто став би: чиста дич!..

 

Так чей — у тихім ви постою, —

Можлива-б тут зарада в вас:

Духова праця над собою

Істерла-б з лиць... і злість і квас... (К.Р.К.).

 

Дальше йде ще сатира-пісня на козака Нитку, що є світливцем Коша. Зачинаєть ся:

 

Гей, у славних Усусусів козак Нитка жив...

 

а кінчить ся його заповітом :

 

...І до свого апарату Нитка так припав,

Що в свойому заповіті таке написав:

"Як умру я, — то в апарат мене положіть,

А ізверха на могилі таке напишіть:

"Тут лежав у апараті світливець Коша,

Коша славних Усусусів; вмер та й вже нема;

Що всїх славних Усусусів в апарат хапав,

А по смерти в апаратї і себе сховав..." (Тото-Долото)

 

Відзнаки на стрілецькі шапки-мазепинки появили ся у виді льва, в котрого на хвостї є два нарости, що виглядають так, неначеб він мав два хвости. І от "Самох." в однім числї оповіщує конкурс для малярів намалювати льва з трьома хвостами, а то тому (так поясняють собі смішком стрільцї), що український лев з кождим роком війни дістає новий хвіст...

 

Гей, артисти—малярі!

Ось робота є для вас:

Другий рочок вже війні,

Третій вже біжить до нас.

За рік другий — другий хвіст

Славний лев наш роздобув,

З роком третім новий ріст,

Щоб хто з вас не забув

Причепити третій в час, —

Конкурс тут голосим ми:

Хто найкраще з усіх вас

Намалює три хвости,

В нагороду сей візьме

На три сотки три квітки, —

Нy... ще й славу, як ніде,

Тож розроблюйте хварби!!..

(Підписана одна з українських інституцій).

 

1) Лєнунґ — виплата, жовнїрська заслуженина.

2) Мрочко — кошовий кантиняр (власник бaзapy).

3) Ґляйх. нїмецьке слово, значіннє його тут — спокій, мир.

4) Верндль — кріс на один набій, стара система.

5) Українцями називають усїх стрільцїв. Ополченець розуміє під сею назвою воєнних добровольцїв, як наших, так і чужих.

6) Нараївка — річка в тодїшнїм місцї постою.

 

(Далї буде).

 

[Вістник Союза визволення України, 23.09.1917]

 

(Докінченнє).

 

Осїннє число з 1916 р., прикрашене краєвидом з часу, починаєть ся: "Осїньою елєґією", котра написана досить поважно, одначе має в деяких місцях дуже болючі й вразливі слова.

 

Наводжу дещо з неї:

 

Злїзла осїнь нехлюйна, брудная

На дороги й поля розлогі,

З дерев здерла зівялую зелень

І понесла на вихрах під ноги

Та й змішала з болотом розкислим

Наче наші мрії молодії,

Що їх буря всесвітня звялила

І згасила останнї надїї...

Сине небо все саваном сїрим

Вслала осїнь од краю до краю

Й небо плаче слотою: криком

Ворон чорних по соняшнім маю...

Недобитки селян в селах вбогих

Не для себе стягають добитки,

Реквірує війна їх для себе,

Пожирає останнї добитки...

 

Різдвяне число 1917 р., прикрашене дуже вдатними рисунками, принесло вірш, котрий наводжу також, бо неменше інтересний:

 

Мороз тріскучий, люта снїговиця,

Вибігли дїтки маленькі з хати,

Хоч напів босі щоби подивить ся,

Чи там на небі зірки не видати.

І тужним зором шлють ся дїти в небо:

"Зіронько, зірко ясна, покажи ся,

Нам тебе дуже, ах, дуже так треба,

Скажем матусї: "Христос вже вродив ся!"

Ми тії дїти із тугою в небо

Зовемо: "Зірко мира, покажи ся,

Нам тебе дуже, ах, дуже так треба,

Бо вже задовго війна люта злить ся.

Рік третій пісню, чудовий гимн мира

Й благоволення зглушують гармати,

Гимн, що лунав в нас від Володимира,

За гармат громом мина наші хати.

Ми, тії дїти, зіроньки шукаєм,

Вона-ж далеко в безвісти темряві,

Тільки надїя шлях до неї знає,

Не вмить засяє вона ще на яві.

Не вмить, — та геть від нас буде зневіра,

Хоч тільки в снах нам сяє сяйво зорі,

Як труд і праця і в народ наш віра

Сіяти буде на нашім прапорі!"

 

До лютого появило ся 21 число "Самох.", а з новим 1917 роком загордїв він на титуловій картцї написю: "Рік видання третїй". Редакція позістає дотепер в тайнї. Додати мушу, що в сїй часописи дуже часто можна побачити чудові карикатури й рисунки визначних стрілецьких артистів-малярів. На численні домагання видає тепер редакція "Сам." річники за 1915 і 1916 рр.7)

 

Другим з ряду виданнєм є гумор.-сатиричний журнал "Бомба". Появило ся воно в полї над Стрипою в мартї—квітнї 1916 р. Формат — купецький папір (23х30 цм.). Число в більшім обємі сторін, старанно писане рукою і багатьома артистичними (часто кольоровими) ілюстраціями та змістом, котрі перевищають може всї инші видання. Виходить поки-що в однім примірникови, а хто хоче перечитати, може позичити собі у видавців (видавцї, члени "Артистичної Горстки УСС." в полї). Зміст — се переважно теми дня з внутрішнього життя стрільцїв та нашої полїтики. Кожде число буває присвячене комусь, напр.: старшинї, Боєвій Управі, Кошеви, обозови і т. ин. До лютого появили ся 3 числа. Видавцї задумують видати другим накладом усї числа в більше примірниках, аби могли задоволити своїм вельми цїкавим журналом увесь стрілецький загал. Не наводжу нїчого з його змісту, бо невідповідний в теперішнім часї до опублїкування.

 

В маю 1916 р. появляєть ся в Коші поважний журнал: "Вістник Пресової Кватири УСС." і виходить яко місячник. Формат, як "Бомби", сторін 16, ц. 40 сот.

 

Вже здавна відчувала ся недостача такого журналу, котрий був би дзеркалом життя стрілецької "новітньої" Сїчи, де попри звідомлення з життя в Коші та в полї містили ся-б й лїтературні твори, що були-б також дзеркалом життя стрілецтва, його думок, ідей, змагань шляхом сонця й краси..."

 

Редакцію підписали УСС. Микола Угрин-Безгрішний і Антін Лотоцький.

 

У сїм числї крім звідомлень з дїяльности "Прес. Кват. УСС." є кілька поезій, нарисів і новель, авторами котрих є стрільцї.

 

Ось одна з них, підписана псевдонімом А. Бей:

 

Сміх крізь сльози.

 

Вечір на Вкраїнї.

 

Садок вишневий коло хати,

Кулї над вишнями летють, —

Не йдуть, співаючи, дївчата,

З плугами плугачі не йдуть,

Вечерять матері не ждуть.

 

*

 

Семї немає коло хати,

Хоч вже й вечірниця встає, —

Дочка вечерять не дає,

Не хоче мати научати, —

Хоч соловейко їй дає...

 

Не клала мати коло хати

Дїток, а смерть поклала всїх,—

На вік заснула й мати їх,

Затихли соловій й дївчата,

Та гук ґранатів не затих...

 

Також приносить се число довшу статю: "Дещо про чистоту нашої лїтературної мови" — автор А. Л. М. У. Б. В нїй доказує автор, що велика частина Українцїв не знає своєї рідної мови й уживає частенько багато польонїзмів, москалїзмів і т. ин. Наводить також деякі уступи з українських часописей сього часу, котрі пишуть часом так, як писало ся у нас перед 10 — 15 роками. Статя, продовженнє котрої заповідаєть ся в другім числї, легко й зрозуміло написана, незвичайно корисно, думаючи про інтелїґентів, котрі, виховані на правописи австрійської шкільної ради, не вміють по українськи писати!

 

Є ще поезія "Іронія весни", автором котрої стрілець — Юра:

 

Батько гасне на постели...

Сповідь щойно лиш провели...

А синочок на печи:

"Мамо, хочу вийти з хати

З дїточками погуляти

І віночків наплести!.."

 

Син побіг; а тут з розпуки

Рідна мати ломить руки, —

Муж на постелї кона,

Син побавив ся, вертає,

Двері на розстїж втвирає, —

Бачить: батько погаса:

Мати плаче і ридає:

"Сину, батько помірає!"

Впала мов трава в покіс...

А синок: "Мамуню, прошу,

Що за квітку прехорошу

Я із поля вам принїс!.."

 

Другий випуск, подвійне число за червень—липень, присвячений памяти Івана Франка. В довгій символїчно написаній статї, присвяченій його памяти, малюєть ся цїле трудне життє великого працьовника:

 

— Прийшов час жнив... — говорить ся в однім уступі. Настигла буря, страшна, велика, увесь світ обняла... І в тій бурі впав великий плугатирь, змучений, обезсилений сороклїтньою працею. І ховали його брати й ховали його дїти... Ховали й ридали. Ридали та плакали й ті, що перше каміннєм кидали на нього... тепер кидали на його могилу грудки землї й говорили: "Пером Тобі земля, великий Брате! В страшну годину кидаєш ти нас, без проводу лишаєш"...

 

За нею йде довша поезія Юри: "Заповіт Пророка", котрий кінчить ся:

 

...Я лиш те для народа зробив,

Що було в моїй силї, —

Ви ступайте в дорогу мою, —

Я спочину в могилї.

 

Не бичуйте язиком народ,

Не кричіть, не горлайте, —

Ви спокійно на сонце глядїть

І вперед поступайте!

 

Всї найкращі хвилї життя

Посвятіть для народа, —

Ідеал ваш хай буде: весна,

А мета вам: свобода.

 

Не зважайте, що клятий сусїд

Наставляє на вас сїти, —

Ви не впадете в них, лиш глядїть,

Щоб не впали в них дїти!

 

Та однак між своїм і чужим

Будьте все справедливі,

Так сповніть тільки мій заповіт,

А будете щасливі!...

 

По сїм іде статя, підписана криптонїмом А. Ч. "Про Івана Франка", в котрій автор виводить, чим міг був бути Франко у инших народів, на иншім ґрунтї та чого міг доказати ще своєю працею в инакших обставинах, як він у нас жив. Колоди й брили каміння, що кидали тому великому працьовникови на його шляху під ноги одиницї власної суспільности, припинювали його працю, приневолювали тільки бороти ся цїле життє...

 

За нарисом А. Б-юка: "Стрілецька грудка землї на могилу громадянинови" поміщена поезія Т. В. (М. Угрина-Безгрішного).

 

"Безконечний глум"...

 

Умер борець од куль в борнї,

Поклав ся в домовину, —

Ридають рідні і... чужі

У ту сумну годину...

 

Борець для всїх добра бажав,

Був батьком всїм й... слугою, —

За теж і мав він ворогів,

Де-б лиш не став ногою...

 

У перехресному вогнї

Од куль чужих і... рідних

Упав таки, по вік заснув, —

Покинув світ негідних...

 

А над могилою вони

Убійників прокляли —

Та й на нових борцїв своїх

Гармати лаштували...

 

Борець — се Франко, його життє та відносини двох кордонів до нього, потім смерть і її вражіннє під сю хвилю. Форма вірно приложена до сьогоднїшнїх часів.

 

Ідуть ще спогади з московської неволї стрільця Т. Вогника (псевдонїм): "На білім столї", звідомленнє з дїяльности "Пресової Кватири У. С. С." та продовженнє статї: "Про чистоту нашої лїт. мови".

 

Та на великий жаль дотеперішня редакція заповідає при кінцї сього числа, що перестає видавати "Вістник Прес. Кв." Стало ся се тому, що дотеперішній голова "Прес. Кв." уступив зі свого уряду й тим самим перестав видавати орґан тої інституції. Нїхто не зайняв ся дальшим видаваннєм того такого корисного видавництва й воно перестало істнувати.

 

Четвертою стрілецькою часописю є "Самопал", що "стріляє" всяку нечисть, лїнь і т. ин. Формат, як "Вістника Пр. Кв.", сторін 16.

 

Перше число появило ся 15 мая 1916 р. й продавало ся для стрільцїв по 50 сот., для старшини по 1 коронї, для цивільних тільки по 10 корон.

 

В передовицї оголошує свою програму. Згадує коротко нашу славну бувальщину та її героїв-Запорожцїв, що самопалами проганяли ворогів...

 

Гей, браття, не згибла козацька ще мати,

Не згинув ще в нас для народу запал,

Любов до свободи, охота посвяти, —

Будити їх буде: новий "Самопал".

 

І заповідає, що:

 

Буде безпощадно стріляти, вбивати

Між нами зневіру й знемогу усю...

 

Нa дальших сторінках А. Бей представляє одну картину п. заг.: "Канцелярія" (світлина, виконана несвітливцем). І починає так:

 

— Було собі таке військо, а в сїм війську була... також канцелярія, а в сїй канцелярії, як у кожній канцелярії, були канцеляристи. Були великі, менші й іще менші, як се скрізь водить ся при війську... ба, нї, не при війську, а при "такому", при "також війську"...

 

Стрілець Полукіпок Гаврило подає пісеньку (уривок):

 

Я стрілець собі моторний,

На приказ як стій стріляю, —

Дївчат люблю й без приказу

Й без приказу все співаю...

 

Не лякаю ся нїчого,

Не то кріса а й лопати, —

Навіть з плугом, коли треба,

Все готов я йти орати...

 

Ідуть ще спогади Т. Б-юка з карпатських походів про "плащ-самольот", кілька віршів, довша "Дума про козацьку раду в Коші "Українського Сїчового Війська" Р. Б. 1916, місяця мая, 7 дня, в другу недїлю по Великоднї", "Вісти" від Перебендї з Правобережжя й анонси. На кінцї поміщений малий вірш від редакції:

 

Всїх, хто правду щиро любить,

А неправду — кривду губить,

Хто сміхом вміє колоти,

До пера не без охоти,

На сїм місцї ми прохаєм,

Хай нам "віців" присилає...

"Віців" навіть і стодвадцять,

Одбере Feldpost 17.

 

Всї у скрипочку кидайте,

А в коверту залїпляйте

І адресу нашу дайте,

А про решту не питайте...

Редакція.

 

Другий "вистріл" появив ся в червнї й принїс незвичайно цїкаву й гарну статю: "Слово характерника". Характерник — се людина, котра живе ще від козацьких часів. Бурлакуючи по світї, заблукав характерник і між новітнє Сїчове Військо. І в довшій статї говорить він про своє довге життє та пророкує, як то будуть згадувати теперішнїх стрільцїв за сто лїт. Представляє се у видї переписки малого Тарасика зі своїм дядьком, батько котрого був "колись сотником УСС." Є се справа стрілецьких шапок — мазепинок й одностроїв. Малий Тарасик, читаючи всякі книжки про стрільцїв, оглядає їх світлини й не може пояснити собі, чому не ходили УСС. у ріднім однострою, як напр. польські, а аж пізнїйше зачали убірати їх? Про се питає він свого дядя й той пояснює йому.

 

Є се, розумість ся, тільки натяк, щоб присвітити справу одностроїв, котра незвичайно пиняво посуваєть ся.*

 

Ряд вдатних карикатур і віршів та нарисів заповнює дальші сторінки.

 

Одначе по випуску сього числа приказом команди Сїчового Коша заборонено аж до відкликання дальше видаваннє й "Самопал" перестав "стріляти".

 

Заповідженого напряму тримав ся совісно "Самопал" і їдкою — болючою (часто поважною сатирою (або критикою) старав ся вказати всякі хиби у внутрішнїм життю й по змозї направити їх.

 

"Усусу" (так стрільцї вимовляють букви У. С. С. й звичайно називають себе так) появляєть ся в Коші яко перший і заразом другий випуск. Є се "орґан неінтелїґентних інтелїґентів", видає Юрко Каламарь. Виходить, коли треба, цїна 30 coт. Сторін 12, формат 14+23 цм.

 

Неінтелїґентними інтелїґентами називають себе ті стрільцї, котрим не судила ще доля здати матури. (А недостачу такого патенту можна часто болючо відчути).

 

Виданнє незвичайно симпатичне, як з естетичного, так і гумористичного боку. Редакція до сьогоднїшнього дня окрита строгою тайною. Заповідженої в першім числї програми, себто рішучої — безоглядної сатири, придержуєть ся "Усусу" точно у всїх числах. Наперід заповідає "орґан неінтелїґентних інтелїґентів", що:

 

...Допекти умієм ми.

В нас сатири повна миска, —

Ой, дріжать будуть (людиска),

Як той Брисько під дверми.

 

Бо не з мила се є банька,

Що пускає дїтям нянька, —

Але скрізь фактичний факт,

Фактом стверджений віддавна,

Щось неначе просьба правна

З печатками, важний акт.

 

Звісно, що "стара вся война"

На сатиру здавна гойна,

Вміє впхати кольку в бік, —

Бо сатира се наука, —

А наука не без бука

(Людським) примхам добрий лїк...

 

Іде кілька гуморесок і довша статя (з портретом автора): "З жалїв стрільця Гриця Запеки" — та ряд знаменитих загадок.

 

Дальше йдуть чудові карикатури "нїжнесенького" стрільця, що бавить ся стрільцем-лялькою, наче "у давнї дитячі лїта", портрет на конї лицаря Івана Перського, що "іменований" у Віднї наказним обозним, вибіраєть ся зі своїм обозом повним любисток, до — "дорогих борцїв" — на свята — та карикатура одного полїтичного дїяча, що замісць шаблї має припоясаний топорець і чухаєть ся в навечеррє 5 падолиста 1916 р. "Вісти з Усусущини" й "Зі світа" та найновійша пісня з нотами доповнюють число.

 

Велике попертє й признаннє знайшов собі новий — небувалий орґан у стрільцїв, але тільки у стрільцїв.

 

Третїй випуск появив ся на саме Різдво. Окрашений гарною вінєтою, як бачимо на поданій світлинї. В новорічних бажаннях на другій сторінцї написано віршом:

 

І ось уже наспів четвертий

Воєнний рік до нас,

Чи й він царь руїн і смерти, —

Чи й мир принесе враз?...

 

Здасть ся, нї! Й він ріки крови

Й гори руїн нам в дарі дасть,

Далеко ще, нїм царь любови

І мира візьме власть...

 

Та щож він нам принесе, браття,

Чи хоч надїю скріпить в нас

На кращу долю і багаття

Волї розведе враз?..

 

Чи може нас за кров й терпіння,

Як попереднїй, обдарить,

Кине під ноги нам каміння

І все життє в нас роздавить?..

 

Нї! у розпуку не вдаваймось,

Бо й попереднїй нелиш зло

Дав нам, — ми радше пригадаймо,

Як то колись у нас було!

 

І згадує дальше, що попереднїй рік принїс нам рідні однострої і шапки—гетьманки.

 

...І прийде час: батько до сина

Скаже: "Ось, синоньку, гляди!

У сих шапках ми воювали

За волю України всї;

З їми ми спомини звязали

І мрії наші золоті..."

 

В дальших рядках бажає гурток "Усусусників", аби як найскорше уся старшина й стрільцї вбрали свої шайки, свій однострій, щоб наші рідні не мали нас за чужих...

 

Стрілець Гриць Запека продовжує дальше свої жалї:

 

— "Ой, чи знаєш, любий брате, що війна се річ страшна, — се є ризико народів — у великі карти гра!

 

Але доля справедлива: знає, що кому подать, на презлобних вражих грудях вибє все свою печать.

 

Ось Румунїя недавно ликувала, що аж ну, нинї каєсь, плаче гірко, що вплелась в сесю війну...

 

Отже знайте, що прислївє нинї вже инакше є: "Де два бють ся, не пхайсь, третїй, бо оба набють тебе!" і т. д.

 

Один рисунок з Вишколу новобранцїв УСС., дві коляди, "Вісти з Усусущини" й "Зі світа" доповнюють число.

 

Четверте число — саме тепер, як пишу се, — в "друку".

 

Шосте з ряду виданнє — се "Тифусна Одноднївка", памяткова збірка кварантанників в Коші УСС. Зредактував Юрко Каламарь". Формат — чвертка аркушевого паперу.

 

В Коші вибухла хороба — тиф і на неї захворів кухарь підстаршинної харчівнї. Хорого вивезли в приют, а всїх членів харчівнї замкнули на 21 днїв, аби виказало ся, чи й з них хто не має сеї хороби. Там то й побачила у запертї світ "Одноднївка"... Сторін у неї 44, цїла писана чорнилом і вийшла тільки в однім примірнику, як памятка "тифусників".

 

Нa першій сторінцї виднїє присвята:

 

"Радуй ся, воєводо, великий тифоборче!"

(Зі стрілецького акафісту).

 

Дальше йде інформаційна статя: "Ой, щож то за шум учинив ся? — котру написав у "гарячцї" Ю. Каламарь. Потім переписка й "гимн кварантанників". "Наш альбом" — се окремий роздїл, в котрім поміщені поезії усїх "кварантанників". Під назвищем кождого є коротка поезійка. Наведу кілька для прикладу:

 

1. Пише працьовник одної з кошових канцелярій:

Щож менї на світї сиротї дїлати?

Взяли в кварантанну мене з мої хати...

І я тутки мушу сидїть — нудьгувати, —

Анї "пасіршайпів" нї "маршрут" писати

Не дають ось тутки, анї виходити,

Нї на баль поїхать, нї дївчат любити...

На колїнах зовсїм подерлись штанята,

Одно тільки добре: можна довго спати...

 

2. Залюблений Юра: (уривок).

...Снїжок паде,

Мороз тріщить,

А "пост"** так змерз, —

Аж весь дріжить.

Та що менї,

Лиш в блюзцї я

З огнем в душі

Біжу туда,

Де жде мене

Моя любов, —

Горить душа

Кипить вся кров...

То щож мороз,

Що снїг менї?

Хай нiс, як боз,

Синїє мій, —

При нїй, при нїй

Розгріюсь я

Увесь як стій. —

Ось є вона!..

 

3. Инший журить ся, що менше їсти дають, і каже (уривок):

Кварантанна то мій гріб.

Ах, який маленький хлїб!!

На обід лиш бараболя, —

Ах, тяженька моя доля!!..

 

4. Ще инший, нудьгуючи, каже:

Кварантанна та проклята!

Гей, за що така заплата?

То для мене колька в бік, —

Згине марно чоловік.

Моя муза ледви дише,

Десь статї поїли миши, —

А мої святі новелї,

Довгі—довгі аж до стелї,

Влежуть ся мов грушка та, —

Ах, біда моя, біда!..

 

5. Двох стрільцїв з "вартового віддїлу" пишуть разом (уривок):

Чи чував, чи видав хто таке:

Щоби варту під варту давати?

Се-ж порядку—ладу все підпора знай є, —

Якже можна її замикати?

 

6. Стрілець—вістовий (Meldereiter) говорить:

Мій коник — вороник

Чогось то поник, —

Ой, знаю, чого то:

До мене привик.

 

А там чужі люде

Гарцюють на нїм —

І він так сумує

За паном своїм.

 

А я в кварантаннї

Сиджу та й сиджу,

Неначе на гранї

На вихід той жду...

 

Збірку закінчує рисунок: "Кварантанний годинник". Його вказівки показують схід сонця на 10 год., полуднє на 4 пополуднї, захід на 11 в ночі, значить, пори дня, коли "тифусники" будили ся зі сну, обідали й лягали спати.

 

Останнїми часами ходять глухі вістки, що незабаром появить ся поважний журнал — місячник "Сїчові Кличі". Поки-що ще нїчого певного не знати.

 

Отсе й усе, що міг я сказати про внутрішню — стрілецьку пресу та висвітлити невідомі дотепер деякі її відбитки ширшому загалови. Може воно дещо й неясне та неточне, одначе не моя в сїм вина... Щоб мати повний образ і пізнати наскрізь дух тих видань, треба-б перечитати їх, а се, думаю, нелегка справа. Цїлість тих видань є уже тепер дуже великою рідкістю. Зрештою я представив тільки кістяк з деякими його відтїнками...

 

Все-ж-таки се доказ, що у стрільцїв неприспані, незнидїлі душі, що їх буйна — молодеча — в самім розквітї фантазія й веселість навіть у таких тяжких — жорстоких часах робить своє.

 

Будучому-ж історикови смію поручити звернути увагу на в с ї видання, а певно він знайде в них неодно таке, чого нїде не дошукаєть ся, хоч усї ті видання творять окремий роздїл в історії У. С. С., а також є дуже важним знадібком до неї.

 

Усї видання заховають ся певно в цїлости в наших архивах або біблїотеках.

 

Писано в лютім 1917.

 

7) Вже вийшли. Ред.

* Сьогодня є уже примусовий приказ УСС. з найвищої військової команди носити шапки—мазепинки.

** Вартовий.

 

[Вістник Союза визволення України, 30.09.1917]

30.09.1917