Борис Цюрхер

Однією з ідей, які треба забути, є те, що для нас скоро закінчиться робота, і тому її потрібно краще розподіляти, щоби запобігти масовому безробіттю.

 

 

Строго кажучи, ідея кінця роботи не є частиною традиційної економіки. Однак навіть великі і видатні економісти не мають імунітету на її чари. Яскравим прикладом є Джон Мейнард Кейнс, який піддався їй у своїй статті 1930 року «Економічні можливості для наших онуків». Він припустив, що протягом століття — або близько того — продуктивність праці досягне настільки високого рівня, що економічні проблеми будуть вирішені. Кейнсові власні слова:

 

«Я роблю висновок, що при відсутності значних воєн та відсутності істотного зростання населення економічна проблема може бути вирішена — або принаймні окреслено її вирішення — в межах ста років. Це означає, що економічна проблема не є — якщо ми дивимося в майбутнє — постійною проблемою роду людського».

 

У тій же статті Кейнс увів вираз технологічного безробіття.

 

«Воно означає безробіття, спричинене випереджаючими темпами — в порівнянні з нашою здатністю знаходити нові сфери застосування праці — винайдення засобів економії використання праці».

 

Замисливши, може бути, невелику провокацію своїм сучасникам, він прийшов до висновку, що «3-годинної зміни або 15-годинного робочого тижня» буде достатньо, щоб виконати всю «роботу, яку ще належиться виконати».

 

Ідея, що внаслідок технологічного прогресу і постійно зростаючого виробничого потенціалу в нас скоро закінчиться робота, надихнула багатьох — не тільки економістів, а й філософів, інтелектуалів і, зокрема, політиків, які нібито просто стосують здоровий глузд і елементарні арифметичні резони. Політики схильні звинувачувати економістів в надмірному оптимізмі і наївності, а тут самі стверджують: безперечні факти і ясний погляд на світ дійсно показують, що робота дефінітивно зникне.

 

Дивно, але рекордно високий поточний рівень безробіття в Європі не надихає захисників цієї ідеї запроваджувати програми дисперсизації робочих завдань, парцелювання роботи і скорочення робочого тижня. Зате вони схильні лякатися диґіталізації та поширення роботів, які, на їхню думку, призведуть до зниження попиту на робочу силу і в підсумку зроблять працю людини непотрібною. Додайте до цього глобалізацію і світовий поділ праці, які посилюють цю проблему.

 

Разом з тим, ми, яко економісти, також не можемо належно оцінити досягнення більш продуктивної економіки. Нам не вистачає відповідей на питання, що робити з постійно зростаючою пропозицією товарів. Бо загальна думка пов'язує технологічний прогрес і підвищення продуктивності тільки зі збільшенням виробництва.

 

І, нарешті, існує питання: де будуть створені нові робочі місця і чи вони продовжуватимуть зростати. Коренем проблеми, яку ми повинні вирішити для того, щоб візуалізувати завтрашній ринок праці, є брак нашої уяви. З появою диґіталізації, наприклад, посадові обов'язки, які 25 років тому для більшості людей нічого не означали, стали нормою. Історія показує, що кожна структурна зміна, кожна "революція" внесли інтенсивні зміни на ринку праці. Вони творили нові робочі місця, нові можливості і нові можливості для працевлаштування.

 

Однак ні наука, ні політика не провадить нас на цьому шляху і не висвітлюють нових можливостей. Економічній науці не вистачає уяви, коли вона стикається з майбутнім роботи. Людське існування стає або атрофованим, або понурим, бо "нова" робота ніколи не розглядається як нове задоволення чи нові перспективи.

 

Натомість озирнувшись на вже перейдені структурні зміни, значно інтенсивніші за нині спостережувані, побачимо, що завше з'являлися нові робочі місця, нові можливості, нова оплачувана робота, і ми ставали багатшими. Цього разу буде так само. Однак чи не занадто багато уяви ми вимагаємо від нашої похмурої науки.



Державний Секретаріат з питань економіки, Берн, Швейцарія

 


Boris Zürcher
The End of Work
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (2017)
Зреферував О.Д.

 

 

 

07.09.2017