Науковці з’ясували, за яким рецептом виготовляли знамениту теракотову армію. Згідно з отриманими результатами, ремісники використовували однорідну глиняну основу, котра, проте, містила різні інгредієнти залежно від призначення матеріалу. Чітка організація та непорушний розподіл праці дали можливість створити єдині стандарти на всіх етапах виробництва. На відміну від попередніх припущень, аналіз матеріалу засвідчив: глиняні фігури випікали в міцних печах.
Зображення: YasmineV/ thinkstock.
Генерали, піхотинці, лучники, офіцери, візники: теракотова армія китайського імператора Цінь Ши Хуан-ді – унікальна та всесвітньовідома. Понад 7000 реалістичних фігур, які імператор наказав створити як свій надгробний пам’ятник, виставлені на військовий лад. Велика частина солдатів – це композиція заготовлених глиняних частин, яку потім прикрашали і наділяли на диво правдоподібною мімікою. Також попередні дослідження засвідчують, що фігури колись були кольоровими.
Та загадкою залишається, як і де виготовляли ці незчисленні фігури. «З огляду на їхні розміри та вагу припускали, що глиняні скульптури створювали в самому мавзолеї або неподалік від нього, але дотепер науковці не знаходили поблизу ні інструментів, ні відходів виробництва», – повідомили Патрик Шон Квін (Patrick Sean Quinn) та його колеги з Університетського коледжу Лондона.
Також техніка, якою створювали глиняних воїнів, залишається неописаною та суперечливою. Деякі дослідники припускають, що ремісники використовували переважно невипалену глину. Проте є аналізи, які виявляли випалений матеріал.
Аби більше з’ясувати про процес виготовлення глиняних воїнів, Квін та його колеги проаналізували зразки 14-ти теракотових фігур і порівняли їх з пробами п’яти глиняних цеглин з підлоги та глиняним наповнення трьох бронзових скульптур з гробниці.
Аналіз засвідчив: сировина для будівництва гробниці та фігур була однакова, але залежно від мети використання її доповнювали та покращували трьома різними способами. Основа містила безвапняну глину, численні гранули кварцу та біотиту. Ймовірно, вона походила з великих шарів лесу поблизу поховання, повідомили вчені.
Для цегли стіни та підлоги в самій поховальній камері імператорські ремісники використали глину значною мірою неочищену. Глиняну суміш просто стиснули в форми та висушили, про що свідчить її мікроструктура. Також аналіз підтвердив: цеглу не випалювали.
А з фігурами було інакше: до глиняних воїнів ремісники домішували сиру глину з дрібним річковим піском, на це вказують знімки мікроскопа. «Цей пісок покращував клейкість чистої глини, полегшуючи процес виготовлення форм, – пояснили Квін та його колеги. – До того ж пісок створював пори в глині, через які вода краще випаровувалася при висиханні».
Аналіз засвідчив, що після висихання глиняні фігури випалювали при майже 750 градусах – це майже на 150 градусів менше, ніж припускали дотепер. «Для цього мусили існувати закриті міцні печі для випалювання, – пояснили вчені. – Лише в них глину могли нагрівати так повільно, щоб хімічно зв’язана вода витікала з товстих стін скульптури без утворення тріщин». Водночас лише такі печі гарантували тривалу та рівномірну температуру.
Чому ж донині не знайшли жодних слідів таких печей, залишається відкритим запитанням. Квін з колегами припускає: більшість майстерень демонтували після завершення гробниці 210 року до н. е.
До бронзових фігур ремісники домішували піщано-глиняну суміш з подрібненим рослинним матеріалом. «Його частково обвуглили та спалили при випалюванні, але він залишив характерні щілини», – пояснили вчені.
Імператорські робітники могли використовувати цю техніку, аби зменшити вагу глиняного наповнення. Водночас завдяки численним повітряним дірам після випалювання було простіше витягувати наповнення з порожнини бронзових фігур.
«На відміну від попередніх припущень, необхідний був на диво складний процес, аби з сировини отримати придатну для виготовлення фігур пасту», – повідомили вчені. Це свідчить про те, що глиняні продукти виготовляли різші робочі групи – кожна була навчена спеціально конкретного процесу.
Цілісне доповнення глиняної основи у всіх рецептах доводить, що в мавзолеї була центральна «фабрика» для приготування глиняної основи. Потім окремі майстерні отримували свою сировину та продовжували її обробляти. «Це доводить, що всюди використовували стандартизований основний рецепт», – кажуть учені.
Розподіл праці та ефективні потоки матеріалу можуть пояснити, чому великий мавзолей спорудили за порівняно короткий час. Строга організація створила можливості для того, щоб кожен із близько 700 000 працівників та ремісників точно знав, що він має робити і за яку частину виробництва відповідає.
Rezept der Terrakotta-Krieger entschlüsselt
Antiquity, 30.08.2017
Зреферувала Соломія Кривенко
04.09.2017