Вчена Верховна Рада

У Верховній Раді теперішнього скликання кожен четвертий народний депутат може зарахувати себе до наукової спільноти. Згідно зі свіжою інформацією, яку опублікував львівський науковець Роман Радейко, у парламенті працює 30 нардепів, котрим присуджено ступінь доктора наук, а також 77 обранців із титулом кандидата наук. Цілком незле, погодьтеся, як для органу, котрому при телевізорах приписують значно нижчий рівень інтелектуальної потенції…

У ВР – понад сотня науковців

Асистент кафедри у Національному університеті «Львівська політехніка» Роман Радейко отримав інформацію про вченість українських законодавців, звернувшись із запитом до апарату Верховної Ради. Водночас пан Радейко спробував відшукати теми наукових робіт народних обранців у відкритих академічних джерелах. З-поміж цих понад ста доробків йому вдалося знайти всі 30 тем для докторських робіт, а також 82 теми кандидатських дисертацій (уточнимо: ці 82 роботи належать і тим депутатам, котрі залишилися кандидатами наук, і тим, котрі згодом подалися в доктори).

Найпопулярнішою галуззю науки для захисту наукових робіт, як виявилося, є економічні науки (25 кандидатських, 5 докторських) і юриспруденція (20 кандидатських і 6 докторських). Математичні і технічні дисципліни становлять ледь помітну частку: серед кандидатських 6 робіт – технічні науки, 1 – фізико-математичні; серед докторських – 4 (технічні науки).

Теми робіт бувають від геть розмитих (на кшталт «Адміністративно-правового статусу виконавчих органів міських рад» Михайла Добкіна і «Реформування пенсійної системи в Україні» Михайла Папієва) до вузькоспеціалізованих («Судинні невуси: патогенез, діагностика, лікування» Ольги Богомолець, «Аграрне питання в програмах та діяльності українських політичних партій Західної України, 1919–1939 рр.» Олени Кондратюк).

Роман Радейко розповідає в коментарі Z: ідея систематизувати наукові ступені народних депутатів виникла, коли він почав проводити дослідження на тему законотворчості. Асистент із «Львівської політехніки» провадить блог на платформі Асоціації докторів філософії України. Ідея його сторінки – публікувати корисну інформацію для науковців. Починалося з посту на тему вимог до оформлення бібліографічного опису списку використаних джерел в дисертаціях. Виявилося, в інтернеті високий запит на подібну інформацію. Найпопулярнішою публікацією в блозі Радейка є перелік українських журналів, які індексуються у науковометричних базах Scopus і Web of Science (вчені звання доцента і професора присвоюються тим науковим та науково-педагогічним працівникам, які публікуютья саме в цих журналах) – понад 50 тисяч переглядів.

Романові згодом випало готувати доповідь про форми лобіювання у законодавчій діяльності ВР, а також експертизу у законодавчому процесі. «Для підготовки наступних доповідей мене зацікавили відомості про наукові ступені та вчені звання народних обранців для проведення кількісного та якісного аспектів законотворення. Не знайшов цих даних у систематизованому вигляді – почав їх збирати з відкритих джерел на інтернет-ресурсах», – каже Радейко.

Влітку минулого року Роман підготував подібний запит про наукові ступені працівників апарату Верховної Ради України. Виявилося, що серед 992-х «технарів» апарату є 9 докторів наук і 101 кандидат. «Згідно з законом про регламент ВР, [апаратом] проводиться наукова, юридична чи інша експертиза, здійснюється інформаційне чи наукове дослідження законопроектів. У висновках головного науково-експертного управління надається науковий аналіз проектів, однак переважно зауваження цього управління не завжди враховуються при прийнятті законів. Це породжує чимало правових колізій та прогалин», – розповідає Радейко.

Втім, Верховна Рада – то, звісно, не лише експерти, а й народні депутати. «Саме тому для бачення цілісної картини вирішив ще подати запити щодо народних депутатів як суб’єктів законодавчої ініціативи», – додає Роман.

Більшість народних депутатів отримали свої звання тоді, коли вже почали власну політичну кар’єру, немовби це мало додати ваги їхньому статусові (найбільше цим переймалися члени Партії регіонів – про це підеться нижче). Хоча є й мастодонти, котрі починали свій шлях в науці ще 30 років тому, в радянські часи.

Першим із народних депутатів свої наукові ступені здобув Віктор Пинзеник: 1980 року він захистив кандидатську дисертацію («Економічні проблеми стимулювання підвищення рівня якості продукції (на матеріалах підприємств машинобудівної промисловості»), а 1989-го – докторську («Ціни в механізмі управління якістю машинобудівної продукції виробничо-технічного призначення»).

Звання доктора ще з часів «совка» має «співаючий ректор» Михайло Поплавський (1990 рік; тема – «Соціально-педагогічні основи організації дозвілля молоді, що вчиться»). П’ятьма роками раніше Поплавський захищав кандидатську («Педагогічні умови вдосконалення позаучбової виховної роботи в середніх профтехучилищах»).

Кандидатські роботи в реаліях Совєцького Союзу захистило загалом семеро осіб: окрім Пинзеника та Поплавського, ще Володимир Литвин (1984 рік; тема – «Діяльність Комуністичної партії України з удосконалення підготовки викладачів суспільних наук (1966–1975 рр.)»), Олександр Співаковський (1985 рік; «Сепараторно факторизовані кінцеві групи»), Сергій Ківалов (1986 рік; «Управління автомобільними дорогами в РСФСР: адміністративно-правові питання»), Віктор Єленський (1989 рік; «Протестанське сектантство в радянському суспільстві: аналіз адаптивних процесів»), Іван Кириленко (1991 рік; «Соціальний розвиток Придніпровського села УРСР в 1980–1990 рр.: історико-партійний досвід, уроки і проблеми»).

Найновішим серед кандидатів наук є Руслан Лук’янчук, котрий цього року захистив роботу на тему «Державне управління у сфері забезпечення кібербезпеки України», а серед докторів – Наталія Агафонова (2017 рік; тема – «Конституційна реформа в Україні : поняття, інституційний механізм та забезпечення ефективності»).

Найбільша частка докторів наук у складі фракцій є у депутатській групі «Воля народу»: там кожен четвертий (23,5%) має найвищий науковий ступінь – 4 доктори на 17 членів групи. Менше – у «Опозиційного блоку» (16%, 7 докторів) і «Відродження» (15%, 4). Тобто власне перша найбільш учена трійка – це політичні команди, укомплектовані переважно вихідцями із Партії регіонів. Справді, у «реґіоналів» був пунктик на ґрунті наукових титулів. Тут пасує згадати про те, що єдиним доктором наук серед українських президентів (решта – «лише» кандидати наук) є двічі несудимий «проффесор» Віктор Янукович...

У абсолютних числах найбільше докторів має фракція Блоку Петра Порошенка – 11, це 8% від загальної чисельності. Доктори складають по 5% у складі «Батьківщини» та Радикальної партії (власне, по одному науковцеві). У «Народного фронту» – 1% (1 доктор). Депутати «Самопомочі» докторських ступенів не отримували. Ще один доктор є серед позафракційних.

Найбільша частка кандидатів наук зосереджена у «Опозиційному блоці» (37%), «Волі народу» (35%), «Відродженні» (31%) та «Батьківщині» (30%). У фракції Радикальної партії кандидати наук становлять 20%, а у БПП – 19%. У «Народному фронті» – 9%, у «Самопомочі» – 4%.