(Спомин і дійсність).
Літ близько двадцять тому, якраз у день св. Володимира, багряний круг сонця поволі ховався на верх Чорногори. Ми — а було нас трьох студентів — втомлені до краю, спрагнені, голодні останками сил свої ноги. Наш співмандрівник — буйногривий, довгоносий Володко, щоб додати нам нових сил, поклявся звеличати "свій день" ґелеткою холодної, як лід, жентиці (така ж примана — подумайте тільки: 13 годин маpшy в жахливу спеку й ґелетка жентиці!). А наша ціль на сьогодні — велике гуцульське село — Богдан, що заховалося перед нами в широкій долині — ще досить далеко. Та по смак жентиці (якже ж замляскали в нас язики!) й чарівний запах полонинського сіна (ой! люлі, люлі!) наглядно роблять чудо: наші в три погибелі згорблені хребти випрямлюються й охлялі мязні знову стають тугі, а наші як грань спаленілі ноги (бідні ж вони, бідні) — холонуть і бадьоро вже цокають об каміння гостинця. І не проминуло й півтора години — а ми вже в гостинній літниськовій хаті нашого професора географа С. Рудницького.
*
Жентиця нас здорово підкріпила. (Влодко тим разом дотримав слова!). Що правда прийшло до неї ще пів баранця й гідна "мищинка" бульби з квасними огірками (якже вони нам смакували!). І пропала десь втома й розвязались язики...
Небо засіялося морем зірок. Місяць сріблив чарівно гірські верхи, а наш "старий колиба" — як залюбки звав себе наш професор — снував перед нами райдужні, рожеві пляни: "Небаром вже їду на Україну. Там праці стільки ж чекає!
Найперше великі два томи географії України, а потім може й в пятьох томах вдасться! Великий атляс України. Те, що ще у Відні ми почали, Ігоренку, — вдасться гідно скінчити. А поруч того статистичний збірник, що стільки було з ним мороки повніських два роки й не встиг нам видати Гасенко, а потім наше посольство. А — нова мапа України! Та, що Ви замовляли ще з Києва від "Вернигори" вже — перестаріла. Маю нові матеріяли — до неї. А мапи стінні... Ex, хлопці — скільки роботи, роботи! Нам треба стільки молодих, нових сил! Коби ще тільки пожити трохи!"...
З небозводу схитнулася зірка — й мигнула тільки стрілою й згубилась-завмерла у засвітах. За нею друга, там... третя...
Падали роси на трави, а наш "старий колиба" снував перед нами далі райдужні, рожеві плани...
*
Професор відїхав в Україну. Минуло вже близько літ двадцять від того часу. Та — не судилася видати йому ні одної книжечки, ні одного листочка атлясу. Большевицькі кати — заслали в Сибір. І пропали всі мрії і пляни, як ті зірки, що вмірали на небосклоні в ту ніч св. Володимира.
*
Зломилося перо нашого першого найстаршого великого географа.
На щастя в тому ж часі, як вніч св. Володимира "старий колиба" Степан Рудницький журився, хто прийде йому на зміну, як його не стане — знайшовся молодий тоді ще географ Володимир (безперечно це імя припадок) Кубійович.
Його статті, що починають щораз частіше появлятися, чи то у пресі, чи різних наукових, фахових журналах відразу звертають на себе увагу своєю фаховістю. Зміст їх це здебільша дотепер зовсім майже не торкані питання з демографії українських земель, головно наших Карпат.
Спеціяльністю Степана Рудницького була геологія і фізична географія і тому тій сторінці присвячував він звичайно більшу увагу. Знову ж В. Кубійович, як спеціяліст антропогеограф щораз то ширшим і глибшим опрацьовуванням антропогеографічних, в тому найбільше демографічних проблем — щораз більше починає заповнювати ту прогалину, яку досі давалося відчувати в українській географічній літературі. Таким чином праці й досліди В. Кубійовича стають знаменитим доповненням дотеперішніх надбань нашого першого великого географа Степана Рудницького.
Впродовж двадцять років (перша друкована розвідка В. Кубійовича "Причинок до антропогеографії Ґорґанів" появляється в 1920 р.) з під пера В. Кубійовича виходить близько сотня наукових статтей і розвідок. Більшість з них займається проблемою карпатських осель в Галичині, Підкарпаттю, Словаччині й Буковині та проблемами людности (головно національного складу й його перемін) і господарського життя всіх українських земель.
Тут не місце вичислити хочби й тільки найважніші праці Кубійовича й давати їх оцінку. Все ж таки треба підчеркнути дві найважніші загальні риси всіх тих численних праць, а саме: вони є зовсім новими, ориґінальними в нашій і почасти в чужій географічній літературі й завдяки тому є вони дуже цінним вкладом у нашу географічну літературу. При тому їх опрацьовання вимагає не тільки першорядного фахового знання, але й дуже великого вкладу мозольної праці в терені та при обчисленнях числового матеріялу. (Нераз невеличкі статистичні таблички, ба й навіть одно, два числа вимагають цілої низки складних і дуже довгих обчислень). І якраз треба це мати на увазі при оцінці великої власноcти наукового вкладу, яким збагатив В. Кубійович нашу літературу. До того ж він зілюстровує висліди своїх дослідів сотнями мап, діяґрамів, завдяки чому вартість їх набирає ще більшої ваги.
І тому не дивнішій, що численні наші й чужинецькі (німецькі, польські, словацькі, чеські, румунські, югословянські) редакції фахових географічних журналів радо відступають місця на його цінні праці.
Як ми вже згадали, багацтво й різнородність наукового доробку В. Кубійовича не дозволяє їх розглядати у рамках обмеженого фейлетону. Все ж таки не можемо поминути й окремо це відмітити чотирьох його праць. Перша — це суспільний огляд антропогеографії наших земель, поміщений в Українській Загальній Енцикльопедіі; друга — це чотири випуски українського статистичного річника, що появилися під його головною редакцією і в якому більшість матеріалу є з-під його пера. Вкінці два останні передвоєнні географічні твори — це Великий Атляс України й Велика Географія України, які появилися в Українському Видавничому Інституті щоправда як збірні твори, але в значній частині з його власним науковим матеріялом і при дуже великому вкладі його редакційної праці. Вони зєднують йому заслужено — як перші й одинокі того року у нас твори — не тільки найповажніше місце в нашій географічній літературі, але й численні, письменні та усні признання чужинецьких географічних кругів.
При цьому слід пригадати, що видання останнix двох творів пoпередили численні вистави мап не тільки по всіх важніших містах Галичини, але й в Берліні та Софії (на міжнародному географічному зїздї). Їх зорганізував і зразково перевів виключно сам В. Кубійович та при тій нагоді виголосив цілу низку рефератів, що були дуже великим вкладом в наше культурне життя та сповнили прецінну пропагандивну ролю.
Доповненням до згаданого, сказати б так "гeoграфічно-письменницького" дорібку В. Кубійовича є його "картографічний" дорібок. Під цим оглядом українська географічна література була жахливо вбога. Завдяки В. Кубійовичеві збагачується вона крім сотень дрібніших мап і діяграмів по журналах, новими стінними фізичними, етнографічними й адміністративними більшими мапами цілої України взагалі й Галичини зокрема.
Вкінці слід згадати, що в рукописі залишився ще другий том великої географії України та підготовка до великого атлясу Галичини й загальнoгo атлясу. Буревій сучасної війни перервав покищо започатковану вже працю й задуми В. Кубійовича. Події, які покотилися, відірвали його від "географічного наукового варстату" й заставили присвятити ввесь свій час іншій ділянці.
Все ж таки й тепер за безліччю різних справ знаходить В. Кубійович на стільки часу, щоб, поруч дрібніших праць, опрацювати мапу Лемківщини, Холмщини та приготовити видання географії укр. земель, великої стінної мапи чорноморських країв та інших мап до шкіл.
*
Це, про що мріяв у Богдані наш географ Степан Рудницький літ тому близько двадцять у день св. Володимира при пошумі ялиць Чорногори не судилось йому довершити.
Доповненням до згаданого, сказати б так "гeoграфічно-письменницького" дорібку В. Кубійовича є його "картографічний" дорібок. Під цим оглядом українська географічна література була жахливо вбога. Завдяки В. Кубійовичеві збагачується вона крім сотень дрібніших мап і діяграмів по журналах, новими стінними фізичними, етнографічними й адміністративними більшими мапами цілої України взагалі й Галичини зокрема.
Вкінці слід згадати, що в рукописі залишився ще другий том великої географії України та підготовка до великого атлясу Галичини й загальнoгo атлясу. Буревій сучасної війни перервав покищо започатковану вже працю й задуми В. Кубійовича. Події, які покотилися, відірвали його від "географічного наукового варстату" й заставили присвятити ввесь свій час іншій ділянці.
Все ж таки й тепер за безліччю різних справ знаходить В. Кубійович на стільки часу, щоб, поруч дрібніших праць, опрацювати мапу Лемківщини, Холмщини та приготовити видання географії укр. земель, великої стінної мапи чорноморських країв та інших мап до шкіл.
*
Це, про що мріяв у Богдані наш географ Степан Рудницький літ тому близько двадцять у день св. Володимира при пошумі ялиць Чорногори не судилось йому довершити.
Як глухо, болючо глухо й насмішливо дзвеніти мусять тобі, великий, перший наш географе, твої слова колишні: "велика географія України, атляс України, статистичні річники і мапи"... якщо ти ще живеш де й коротаєш дні свої останні у сибірській тайзі.
Та легше стало би тобі напевно, якщо би міг ти знати, що все ж таки знайшовся той, що вже змінив тебе "на стійці" й вже сповнив за тебе те, про що ти тільки мріяв... літ близько двадцять тому... якраз у день св. Володимира.
[Краківські вісті]
28.07.1942