В цьому числі "Львівських Вістей" друкуємо спомин Михайлини Рошкевич Іванцевої про нашу визначну письменницю Ольгу Кобилянську.
Авторка спогаду, молодша сестра Ольги Рошкевичівни, першого кохання Івана Франка (народжена в 1860 році) належала до найближчих особистих приятелів Франкових: від 1874 р. майже до смерти поетової підтримувала з ним близькі взаємини, часто відвідувала його, навіть деколи ставала в пригоді.
Під впливом і за намовою І. Франка обидві сестри спробували своїх сил у письменстві. Ольга взялася до етнографічних записок і до перекладів з іншомовної белетристики, Михайлина написала кілька оригінальних нарисів і дещо з цього було друковане. Франко 1879 р. у видаваному ним і М. Павликом "Молоті" (1879 р.) помістив її "Кума з кумою". Кобринська в жіночому альманасі "Перший Вінок" (1887 р.) надрукувала "Таку Бог долю судив" і "Теща".
У цих нарисах виявила авторка бистру спостережливість, добрий письменницький хист і чимало таланту. Шкода, що не писала вона більше — було ж тоді наше письменство ще таке убоге! Окреме зацікавлення тоді, в починах праці феміністки Н. Кобринської збуджувала поява нової робітниці пера.
Треба і те підкреслити, що Іванцева виступила під прапором поступу і то між лівими. Адже Франко і Павлик були судово переслідувані і покарані соіялісти, яких відреклася власна суспільність. А в їх журналі в суміш із виклятими авторами молода 19-літня дівчина, попадянка, показалася заляканим, зацуканим українцям не під псевдонімом, а під власним, батьківським імям. Так само Кобринська із своїм "Першим Вінком" була у свою пору революціонеркою — Іванцева ж, крім інших, стояла при її боці.
Не тільки авторськими працями помогла Іванцева Кобринській, вона була сірою співробітницею видавця. Редагування надісланих для альманаха творів узяв на себе І. Франко. Іванцева ж засіла до чорної роботи і переписала для нього (очевидно безплатно — треба додати з уваги на нинішні часи й умовини) всі манускрипти товстої на 464 сторінок книжки.
Написані Іванцевою, непубліковані спогади про сестру Ольгу і Франка використав М. Возняк у своїх статтях про перше Франкове кохання. Друга редакція спогадів Іванцевої, списана Д. Лукіяновичем, прийнята редакційною колегією "Записок Музею І. Франка", мала бути друкована в тих "Записках". Третя, поширена редакція мала появитись у "Радянській Літературі" — перешкодила війна одному і другому.
Тепер проживає Іванцева у зятя Ольги Рошкевич Озаркевичевої, о. Іванця в Миклашеві під Львовом. Потіхою її старости є спогади щасливого подружжя (1898—1920 рр.) і громадянська праця трьох її синів, головно ж Івана Іванця, маляра мистецтвознавця у Львові.
Відмічений спомин Іванцевої замітний тим, що кидає світло на Кобилянську, характеризує Кобринську і змальований на тлі мало відомого у нас третього арешту І. Франка.
У Франковому життєписі тільки згадується про його третій арешт, бо немає досі джерельної праці про його третій судовий процес. Судові акти першого процесу І. Франка (1878 р.) переписав М. Павлик коштом Ст. Федака і передав у переховок до архіву в "Національному Музею" у Львові. На основі цієї копії написав К. Студинський об'ємисту розвідку "І. Франко і товариші в соціялістичному процесі 1878 р."; надрукована вона в журналі українознавства "Україна", під редакцією М. Грушевського (Київ, 1926 р., кн. 6, стр. 56—114). Про перший процес чимало писала тогочасна українська преса ("Слово", "Правда", "Руський Сіон"), писала і польська. Присвятив йому декілька рядків сам Франко в автобіографії і в статті "Д-р Остап Терлецький, спомин і матеріяли" (Записки Н. Т. Ш. L. стр. 1—64).
Третій судовий процес І. Франка по-своєму теж цікавий, бо водночас діяв у Києві і генерал жандармерії Новіцький, свого часу велика і відома парсуна — його імення згадувалось у галицькій українській пресі, особливо ж у дописах наддніпрянців до "Народа". Центральний австрійський уряд пильно стежив за процесом, бо і весь процес спричинив безіменний донос з Києва, спрямований просто до міністра заграничних справ через австрійського консула в Києві. Цікавий цей процес і тим, що у слідчій в'язниці у Львові поруч Галичан опинилось аж п'ять російських підданих.
До судової розправи не доведено процесу, тому щоденна преса з виїмком дрібних нотаток у "Ділі" (з 17. VI., 16., 21. і 28. X., 18. X. 1889 р.) не займалася ним ближче, а навіть Павлик згадує його тільки принагідно в 1-ому числі "Народа" за 1890 рік. Згадав він про процес і в листі до Драгоманова (Листування, т. V., стр. 403). Але ж тому, що процес припинено у стадії слідства без прилюдної розправи, не вільно було копіювати актів — слідство завжди вважається за тайне! — ото ж ніяких автентичних документів з цього джерела не маємо. Було чимало тайних актів адміністраційних і поліційних. Зібрані були вони в архіві австрійського міністерства внутрішніх справ, приміщеному в палаті юстіції (Юстіцпаляст) у Відні, тільки ж ця палата згоріла 15. V. 1927 р., з нею згоріло багато тайних паперів, між ними й папери з процесу Деґена. Та раніше, ще перед пожежою, зробив із важніших актів нашого процесу д-р Ром. Роздольський відписи, так що тепер вони правлять за оригінали. Користаючись тими непублікованими копіями Вол. Левинськнй надрукував у варшавському журналі "З минулого" (кн. І, 1936 р.) статтю під назвою "Драгоманів і Драгоманівці в світлі тайних документів". Студія Левинського — це одинока досі джерельна праця про третій арешт І. Франка, дарма що автор поставив собі іншу, ширшу мету.
У житті І. Франка не проминув процес Деґена без глибоких слідів. Українська література терпінням і мукам поета в тюрмі завдячує сорок "тюремних" сонетів. Кількома сильними словами висказав Франко свою кривду і терпіння в листі до Драгоманова*). Матеріяльно відбилась тримісячна тюрма і на родині поета, він був уже батьком двох синів.
Тому, що третій процес І. Франка, знаний теж під назвою "процес Деґена" мало роз’яснений і ще менше спопуляризований — на основі відміченої студії Левинського і спогаду А. Маршинського**), одного з арештованих у цьому процесі наддніпрянців напишемо у формі коментаря до спогаду Іванцевої окрему статтю.
*) "Мене самого тюрма сим разом страшно придавила. Я думав, що зійду з ума, хоч сам не знав, що саме мене так болить. В казні я цілими днями нідокого не говорив і слова...". (Листування І. Франка і М. Драгоманова. В Укр. Акад. Наук, Збірник Іст.-філ. Матеріялів, ч. 52, Київ, 1928, стр. 301/302.
**) Апол. Маршинський, Поїздка в Галичину 1889 р., календар "Дніпро" на рік 1924.
[Львівські вісті]
12.07.1942