на станиславівскім вічу о народній проґрамі Русинів.
Панове Громадо! Дорогі Братя!
Кождий чоловік, що бере ся до роботи — зараз і роздумує: що він хоче робити і як він буде робити. Так само як у роботї господарскій і у нашій роботї політичній треба нам всїм докладно знати: куда ми хочемо йти і як ми туда зайдемо. Коли будемо знати цїль і дорогу, то будемо знати також, чи нам добре туда ити, а як спізнаємо, що наша дорога чиста і добра, то спішім чим скорше, щоб нам, рускому народови в дорозї не зайшло ясне сонце.
Тому конечно нам треба знати лад у нашій роботї народній, треба нам всїм уміти наші постанови народні, то єсть треба нам знати проґраму нapoдну. Хочу отже розповісти вам панове громадо тоті постанови народні, котрі повинен знати кождий з нас і их виповняти.
Хто ми є?
Не оден з вас панове громадо скаже: та на що таке питати? прецїнь кождий знає, що ми є Русини. Тому треба нам се добре знати, бо нинї такій час, що неоден шепче вам до уха: ти не Русин а сякій; другій каже: ти не потребуєш бути Русином а будь такій. Тож треба нам знати наше політичне "я" і треба всякому сказати, кому слїд, що ми нарід рускій, що ми самостійний нарід словяньскій, котрий жиє, жив і буде жити, що ми боронити будемо справ народу руского а на боки не підемо! — Ми нарід не нинїшний — може кимсь видуманий, але нарід давний, що має за собою минувшість историчну, що всяку долю пережив а не минув ся. Се очевидний доказ нашої живої сили у народу руского! Ми нарід рускій пережили часи: коли над нами панували князї і королї рускі, ми ставали твердинею против Татар і Турків, ми боролись за волю під Польщею і Pocсiєю, а нинї наш нарід руско-україньскій числить висше 20 міліонів. Часть того народу, то ми Русиеи галицкі, і ми жиєм під панованєм держави австрійскої. Ту в державі австрійскій найшов наш нарід охорону і свободи, найперше з волї монархів австрійских а тепер силою свобідного права або конституції. Користаючи з свободи політичної, ми нарід рускій яко нарід самостійний розвиваємо ся, а не яко приймаки другого народу, бо нам дорога наша минувшість, дорога нам наша мова, письменство і звичай, дорога нам наша земля і весь наш рускій нарід. Тому високо підносимо за нарід рускій свій прапор народний під окликом "Русь для Руси"! — [Голоси: "Славно! славно!"]
Чого ми хочемо?
Хочемо жити і успішно розвивати ся яко самостійний нарід рускій, щоби нам всїм Русинам добре було, не лиш одним, але всїм: тим, що коло рілї працюють яко господарі і тим, що им помагають яко робітники, і тим, що працюють по варстатах або крамах, лїсах або дорогах і тим, що працюють по хатах чи по урядах, — обнимаючи цїлу тоту громаду Русинів в одно — яко нарід! — Звідси виходить перша точка нашої народної проґрами: "Хочемо всесторонного і свобідного розвою нашої рускої народности яко самостіної народности словяньскої..." [Голоси: "Славно! славно!"]
Щоби той нарід рускій пізнав себе і дійшов до гаразду, мусить він прийти до розуму і до того має єго привезти просвіта. Ту треба вести роботу від ґрунту, з долини. — Так добрими школами в нашій рускій мові, як і всякими письмами і книжками, товариствами просвітними і зібранями маємо ширити просвіту між народом, то єсть знанє всего того, що чоловікови в житю знати треба про світ і людей, а щоби тота просвіта була для нас користна, мусить она стояти на ґрунтї національнім, то єсть мусить она будити почутє народности своєї і свідомости самих себе, вказуючи на свій нарід яко основу лїпшої будучности. — Без самосвідомости горожаньскої не підемо наперед.
На тім основуєсь друга точка народної проґрами: "Хочемо просвітою будити наш рускій нарід до самосвідомости горожаньскої, помагати єму до дальшого розвою духового і піддержувати почутє національне, — уважаючи нарід підставою нашої сили."
По-при просвіту мусимо дбати ще і про xлїб насущний, про наш добробит народний, бо розумієте добре панове громадо: що в світї може бідолаха? О добробит, достаток і маєтки мусимо передовсїм самі старати ся. З нашої землї батьківскої не повинні ми уступити нї одної скиби, але ще доробити ся єї більше, а з нашого господарства придбати як найбільше доходу. Годї нам всїм сидїти на ґрунтї, нам треба брати ся більше до ремісла, купецтва і промислу, щоби весь гріш, якій видаємо ишов в наші руки і від других до них приходив. Де сили одного чоловіка за слабі до якої небудь роботи, там ставаймо до купи, завязуючи товариства і спілки ґосподарскі, то єсть власними руками, самопомочею двигаймося з упадку до гаразду. — Там знов, де причиною нашої біди є невідповідний лад в громадї, краю чи державі — там всїми законними средствами а особливож через наших послів яко заступників народних стараймо ся усунути все, що нас кривдить. Домагаймо ся, щоби податки були справедливі і рівномірно розложені; щоби особливо наше селяньство і міщаньство взагалї люде робітні, наше рільництво і наш промисл дізнавали охорони і помочи від держави, краю і всякого уряду; щоби той уряд хоронив слабших розумом чи то маєтком перед визиском сильнїйших, щоби чи то дорогою розпоряджень чи нових законів, усунено все, що спинює розвій господарскій нашого народу.
Як просвітою маємо наш нарід рускій довести до розуму так ґосподарностію маємо привести єго до гаразду і сили та дальшого поступу. — Тому стоять в третій точцї народної проґрами: "Хочемо всїми средствами двигати наш рускій нарід з упадку економічного... і довести всї верстви народу до добробиту яко підстави розвою народного."
Як ріка не стоїть а все пливе дальше і дальше, так і люде не стоять на однім місци. Дух людскій не спить, а все думає над тим: як би то змінити житє людей, як би уладити працю і маєток на світї, ґосподарство, промисл і весь лад межи людьми, щоби людєм на світї було лекше і лїпше жити. До сего иде вся наука на світї і се називає ся поступом.
Ви знаєте, Панове громадо, що то є поступ, хоть може не по ученому, але так з житя вашого. От возьмім з житя ґосподарского. Знаєте добре, як ґаздували ваші батьки і дїди, якими прирядами робили коло рілї, як збирали і ужиткували плоди земскі а як знов ви се робите. Люде обдумали нові способи і приряди (машини), щоби на людскі руки було лекше а більше пожитку. Ви знаєте дорогі братя поступ з житя ширшого, політичного. Декотрі з вас пригадають собі часи, коли то не всї люде була однакі, рівні, свобідні; коли то одні мали свободи і права а другі того не мали. То був час панщини. Поступ принїс нову гадку і люде зачали голосно говорити: ей! то не добре, щоби одні були свобідні а другі, щоби на мали свобід і лише працювали; най будуть всї люде однакі і вільні! Той поступ принїс вам панове громадо і цїлому нашому рускому народови: свободу, бо відтак знесли панщину і ви стали вільні, рівні з панами. — [Голоси: Славно!]
З того добре познаєте що то є за сила той поступ. Такій поступ, що помагає людем є то річ вельми важна і добра і за таким здоровим поступом стоїмо ми Русини, бо бажаємо добра людям. Нарід мусить поступати на перед, як тота вода пливе в ріцї; инакше нарід не жиє, але дрімає і упадає. Тож і ми нарід рускій мусим ити на перед. Нам за мало самої просвіти яко основи але треба нам ити дальше, треба ширити межи собою науку і свою питому штуку. Пізнаваймо наукою що люде в світї роблять, куда они йдуть і куди нам ити треба, щоби нам добре було. Працюймо розумом для добра людей! На тото поклали ми четверту точку народної проґрами: "Хочемо освідомляти наш рускій нарід з всїми здобутками здорового поступу і науки."
Я сказав вам панове громадо, що поступ принїс нам свободу. Найважнїйше свобідне право принесла нам конституція з року 1867. Тота конституція принесла нам великі свободи політичні. Она постановила найперше право, що всї люде рівні перед правом а всї народи мають рівне право, чи то в школї, урядї, чи то в якій иншій справі. Тим чином наша руска народність має рівне право з другими народностями держави австрійскої. Конституція надала всїм людям свободу особи, охорону спокою домашного, свободу слова і письма, свободу сумлїня, товариств, зборів і и. На тій підставі і ми нинї зібрали ся тай можемо свобідно свої гадки висказувати. Дальше конституція дала нам самоуправу громадску, повітову і краєву а в кінци найбільше право, силою котрого уряд не може подавати народови законів, але сам нарід через своїх послів яко заступників народних кладе для себе установи, яких єму треба і яких він хоче а монарха затверджує право для народу. Се найвисша самоуправа народна. З того видите дорогі братя, що конституція то добра ґаздиня, котра красною скатертію покрила богатий стіл для всїх людей і сказала им: люде маєте все! держіть ся, бо як зробите, так вам буде! А чи ми Русини хіснуєм з тих великих прав горожаньско-політичних, чи бодай всї знаємо их і розуміємо их велике значінє для добра народу руского? Чи може нам чужі тоті установи політичні а серед байдужности нерозумної губимо себе самих? Так! у нас нема самосвідомости політичної, нема почутя своєї сили народної та своїх потреб і интересів. Тож крайний час будити межи народом тоту свідомість всїми средствами: зборами політичними, товариствами, письмами, часописами і и., щоби нарід сам за себе був в силї хіснувати з свобід політичних. Не буде нам добра, доки нарід наш несвідомо як стадо овець дасть ся гнати наперед чужими людьми і аж тогди поправимо свій бит політичний, коло нарід цїлий стане розуміти своє право і яко нарід живий скаже, яких свобід політичних єму треба: "нарід собі!" З уваги на наші права політичні поклали ми пяту точку народної проґрами: "Хочемо образовати політично маси народу руского і довести их до самосвідомости політичної, щоби цїлий нарід був в силї добувати і берегти повні свободи політичні, зміряючи до поправи свого биту політичного дорогою самоуправи."
Куди йдемо?
Йдемо до житя нового, наш нарід воскресає з своєї довговічної дрімоти, сам за себе має промовити важке слово, добиваючись належних прав.
Куда оглядаємось за нашою долею? Ми не хочемо і не будемо оглядати ся нїкуди за границю до инших держав, але хочемо таки ту в державі австрійскій здобути собі поважне становиско, яке пристало народови рускому. Ту в державі австрійскій має нарід рускій найбільші свободи і ту може він яко нарід свобідний розвивати ся. Хочемо жити в Австрії і бажаємо єї поваги межи другими державами світа; хочемо і дуже бажаємо, щоби наша держава австрійска була сильна у внутрі тим, що всї єї народи будуть задовільнені своїм добром а межи тими народами і ми нарід рускій! Нарід рускій дав докази своєї вірности для Австрії і тої вірности він певно не зломить нїколи, а жадна сила войскова не скріпить так монархії — як нарід вірний і задовільнений своїм добром. [Голоси: "Славно! славно!"].
Тому, щоби не посуджено нас, що жадаючи для себе найширшого розвою народного, виступаємо против нашої держави, поклали ми шесту точку народної проґрами: "Бажанєм нашим єсть в державі австрійскій, — на основі конституційній, законними средствами здобути народови рускому таке становиско політичне, яке єму належить ся межи народами сеї держави."
По державі йде віра. Кажуть деякі люде, що справа віри не належить до проґрами, бо віра не належить до політики. [Голоси: "То радикали!"]. Так! они трохи мають рації, але не зовсїм, бо у нас Русинів віра і обряд тїсно звязані з народностію рускою. Недавний час, коли тих лиш називано Русинами, котрі була руско-католицкого обряду. Той обряд тим є нам милий, бо в нїм є наша руска мова. В обрядї нашім тлїла искра народности тогди, коли нарід рускій переживав найтяжшу долю. Проповідники тої віри, наше священьство патріотичне заступалось за нашу руску народність і нарід в тих часах, коли ми ще були дуже слабі! Наше священьство і нинї з посвяченєм подає народови рускому свою помічну руку, бо ширить межи ним світло добра і любови рідної народности. З другого боку, правда, конституція признає кождому чоловікови свободу віри, — але-ж ми нїкого не силуємо, лиш по нашій воли идемо кажучи в точцї семій народної проґрами, що хочемо стояти при нашій вірі і обрядї і тому жадаємо також належних прав для руско-католицкої церкви. Уважаємо отже шкідливим для народу руского в Галичинї: зміну нашої теперішної віри як і ширеня межи народом безвірія. [Голоси: "Славно! Славно!"] — Кождий нарід має свою віру, котра відповідає єго потребам народним а нашим интересам відповідає наша віра з руско-католицким обрядом.
По церкві йдуть наші найблизші Русини, то єсть сторонництва або партії, о котрих добре знаєте панове громадо. [Голоси: "Знаємо! сором им!"] Наш нарід рускій зачинає поступати наперед, тож не дивниця, що між ним творять ся партії. Одні хотїли би так провадити справу руску а другі знов инакше. Як будемо з ними поступати? Нашою народною проґрамою ми не хочемо разоряти, але созидати. Кождий Русин нам дорогій, тож хотїлибисьмо, щоби всї Русини, всї партії рускі працювали для добра народу, бо чим більше робітників, тим лїпше иде робота, але ту є границї, по-за котрі не можна виступати. Хто хоче для народу руского щиро працювати, той мусить нарід уважати за нарід, то єсть уважати нарід рускій народом самостійним і мусить своїм дїланєм помагати тому народови в єго борбі за права народні і лїпшу долю. Хто своїм дїланєм шкодить лиш тому народови, від того нарід рускій мусить відвернути ся з погордою! З тої причини поклалисьмо в осьмій точцї народної проґрами: "…що згода і спільне дїланє можуть наступити лиш з тими, котрі своєю дїяльностію не будуть виступати против интересів справи рускої."
Відтак идуть наші сусїди Поляки. Справа Русинів з Поляками се дуже важна, але і прикра справа. Дві народности руска і польска замешкують сей край і жиють з собою в великій незгодї а крайний час спамятатися та полагодити тоту вражду межинародну. Ми Русини охотно подаєм руку до згоди Полякам, бо хочемо з ними яко з нашими сусїдами жити в супокою, але жадаємо одного услівя. — Ми Русини нарід супокійний, ми чужого не бажаєм і не хочемо дїлати на шкоду народови польскому, але жадаємо, щоби і Поляки не виступали против нашої рускої народности, хочемо жити з нашими сусїдами в згодї на основі рівного права з Поляками, то є рівноправности. Рівного права домагаємо ся для народу руского такого як має нарід польскій. І від того жаданя рівноправности ми не відступимо! А як Поляки на се не схотять пристати, не будуть нас узнавати народом рівноправним а дїлати будуть на шкоду народу руского, то наш рускій нарід ще викреше з своєї твердої груди настілько огню і сили, щоби на своїм поставити та станути на рівнім праві з народом польским! [Голоси: Славно! Славно!]. — Отсе наше послїдне слово до Поляків в девятій точцї народної проґрами: "З народом польским хочемо жити в згодї, на основі повної рівноправности народу руского, — а тої рівноправности будемо добиватись всїми силами."
На кінци треба нам звернути ся і до правительства. — Я сказав вам передше, що після конституції, нарід сам пише право а монарх затверджує. Правительство єсть супротив того лиш властію, що має право перевести в дїло, що має стеречи ладу, безпечности і справедливости. Оно стоїть на сторожи наданого права або законів.
Обовязком правительства єсть дбати о тото, щоби по мисли конституції, котра кождій народности надала рівне право — оден нарід не розвивав ся зі шкодою другого народу, бо тогди тому другому слабшому народови діє ся кривда. На тій підставі і ми Русини маємо право жадати від правительства, щоби оно боронило прав і интересів народу руского, котрий має рівне право до розвою з народом польским.
Не дасть ся заперечити, що наше правительство довгій час призабуло на нарід рускій, на нас Русинів. У Відни відсилали нас до сойму краєвого а ту пани посли кричали: Nie ma Rusi! Нарід наш тяжко боров ся о найменшу справу а правительство так, як би не знало, що ту є нарід рускій! Справа руска все більше терпіла за своїх і себе, виродились і такі, що стратили надїю на поправу нашої долї народної, але нарід надїї не стратив і стояв при своїм. І дїйстно прийшов час а правительство зблизило ся до Русинів. Тому два роки виступив в соймі краєвім у Львові заступник монарха наш намістник краю і сказав тоті слова, що правительство бажає розвою народу руского. І тому не можна дивувати ся нашим народним послам, що они зблизили ся до правительства в тій цїли, щоби представити єму найконечнїйші потреби і жаданя народу руского. В напрямі полагодженя справи рускої видїти мусимо повну, хоть ще невелику зміну на лїпше. Доказом зміни поступованя правительства супротив Русинів є: більше пошанованє нашої рускої мови в урядах, заснованя заходами правительства рускої ґімназії в Коломиї, семинарії учительскої в Самборі, руских шкіл народних в Станиславові, Тернополи і Львові, призволеня на основанє руского товариства обезпечень "Днїстер", — а другі справи — хоть поволи — поступають наперед, в хосен руского народу.
Політика наших народних послів иде до того, щоби нарід наш рускій під теперішну хвилю розвивав ся свобідно і спокійно та не нищив своїх сил на борбу з правительством а наші посли яко заступники народні дбають о тото, щоби справи рускої не маловажено, щоби єї з всею вагою підносити перед соймом краєвим, радою державною і правительством і придбати як найбільше хісна для народу руского. [Голоси: "Честь им за тото!"].
Се не значить здати ся на ласку і неласку правительства, бо ми не зрікаєм ся нїчого, а лиш кажемо, що не будемо виступати против такого правительства а наші посли будуть попирати таке правительство, котре доложить заходів в цїли заспокоєня справедливих жадань народу руского.
На тім стоїть десята точка народної проґрами: "Від правительства жадаємо конституційної оборони прав і интересів народу руского, і правительство, котре доложить заходів в цїли заспокоєня справедливих жадань народу руского, — будемо підпирати."
Отсе тоті установи народні, що називають ся проґрамою народною. Я представив их вам дорогі братя, а ви, панове громадо роздумайте: чи добрі справи поклали ми у тій проґрамі. Коли они добрі, то ширить их всюда межи нашим народом в найдальший кругах, аж до найменшого брата!
Йдїть по ваших селах і хатах і там голосїть тих десять заповідей народних. Знайте их добре і виконуйте их на кождім місци та в кождім часї! Як бо найлїпше право на нїчо не здасть ся, коли уряд і нарід инакше дїлають, так і найлїпші установи народні не принесуть нам хісна, коли их не виповнимо. Не забувайте-ж нїколи панове громадо, що в ваших руках ваша доля, ваша сила і слава народу руского! [Грімкі оплески і голоси "Славно!"]
[Дѣло]
07.07.1892