І.
Вистава рож у Львові. — Рожа і єї роди. — Исторія рожі і єї символіка. — Значінє рожі в городництві. — Рожа яко артикул торговельний. — Олїйок рожевий і єго фабрикація. — Розоліс, вино рожеве. Мід рожевий, рожеві цукри й консерви. — Рожа яко лїк і рожеві пахна. — Рожа і дерево рожеве в промислї.
Місяцї червень і липень, то місяцї рожеві, значить ся, місяцї, в котрих цвите найкрасшій цвіт из всїх цвітів на земли і званий тому королевою цвітів. Розуміє ся, що лиш в сю пору, і то найдогіднїйшу при кінци червня або з початком липня, можна устроювати виставу рож. Инша річ, чи така вистава рож може у нас — а вже не деинде, як хиба лиш у Львові — удати ся. У нас городництво, а спеціяльно культура рож ще за мало розвинені, щоби вже нинї могли повеличати ся виставою рож і цвітів взагалї. Тож вистава рож і цвітів, яку устроїло сполучене галицке Товариство для городництва і пчільництва в ботанічнім городї у Львові — представляла ся — скажемо словами Przegląd-у — скромно. А всеж таки що до рож, то она дала нам доказ, що суть у нас спеціялісти не лиш городники з фаху але і любителї цвiтів, котрі займають ся плеканєм рож в городї і вазонах. Годї нам тут описувати, хто і які рожі виставив, бо раз се обходило би хиба лиш самих знатоків, а відтак і перегляд на виставі не був того рода, щоби можна без похибки все докладно описати. Наведемо хиба лиш имена декотрих виcтaвцїв і занотуємо що цїкавійші окази их рож. З заведень городничих взяли участь в виставі заведенє п. Волиньского і Климовича, та Штарка, а відтак: др Адам Маєвскій, котрий між иншими дуже хорошими оказами виставив також красні окази рожі так званой remontant т. є. два рази цвитучої; дальше п. Пйонтковскій, — між иншими кілька красних темно кармазинових аж в чорне впадаючих рож; Кароль Якубовскій, секретар маґістрату, виставив, — коли не ошибаємось — пречудну рожу Her Majesty (Єї Величество), блїдорожевої краски а величини і подоби як півонія; богато рож повиставляли пп. Домбчаньскій, Волод. Левицкій з Коршелівки, Л. Бачевскій, панї Ляховска Божена і т. д. З поодиноких рож наведемо тут хиба ще н. пр. прекрасну рожу мохнату, котрої листки від чашечки суть так пірчасто порозтинані, що рожеві пупінки виглядають з них, як би були обложені доокола мохом. Дивним своїм убарвленєм виглядала рожа Perle Panachе, сороката, в смужки; одна смужка червона, друга біла, а то их кільканацять більших і менших на однім листочку. Дальше були: прекрасна т. зв. гербатова рожа восково жовта, Solfary, що цвите цїлими китицями; величезна жовта рожа Marechal Nill; темно понсова Souvenir dе Wiliam; біла, ледви що слїд як би рожево нахухана Моrveille de Lyon (чудо з Ліону) і т. д.
Умисно наводимо сих кілька назв, щоби показати, як називають ся всїлякі роди рож плеканих штучно і виводжених щіпленєм та окулізованєм. А єсть тих родів нї більше нї менше, лиш 6000! Кілько знов відмін мають ті роди, того і не перечислив би; их без числа. Досить хиба сказати, що найкрасший рід, так звана рожа столиста або центіфолія має около 1400 відмін. Всї ті роди рож, які нинї садять у нас по городах і в вазонах, особливо же рожа столиста, походять з теплїйших країв, именно же з Персії і Индії а відтак з Греції і Италії, куди они зайшли знов з Єгипту. У нас росте дико лиш кілька родів рож знаних загально під назвою шипшина, котрої овоч, червону ягоду, називають "свербиусом", мабуть від того, що дїти из пустоти виймають з ягоди зеренця з твердими як щетина волосками та запихають одно другому за обшивку від сорочки, аби их від них тїло свербіло. Шипшина не має повного цвіту, але з неї через плеканє в городї можна вивести повну білу рожу, бо єї пиляки, котрих она має дуже богато, перероджують ся з часом в білі листочки. Через старанне плеканє в городї можна взагалї виводити множество всїляких відмін, котрих, як сказано, нинї так вже богато, що нїхто им кінця не знає. Навіть годї всїх их так поназивати, щоби нїхто назвами не баламутив ся. Городники, що плекають рожі лиш на продаж, не роблять собі з назвами богато заходу і називають просто именами людей, а то зарівно людей загально звістних і славних, як всїляких кopoлїв і королев, князїв і княгинь, великих панів, учених, артистів, як і людей зoвcїм нeзвicтниx. З того пішло, що маємо рожі, котрі називають ся: королева Вікторія або "єї величество", Наполеон, Помпадур, Нільзон, Віліям Вуд, маршалок Ніль і т. д.
Як велике значінє мала рожа у стародавних Римлян і як они дуже любили рожі, можна пізнати з сего, що они в часї, коли рожі в Италії не цвитуть, спроваджували их з Александрії в Єгиптї до Риму цїлими кораблями. Они не лиш вкривали столи рожами, але й вистелювали ними підлоги на кілька стіп грубо та випихали листками з рож подушки. Коли єгипетска королева гостила одного разу у себе свого любовника, Римлянина Антонія, то велїла підлогу в палатї устелити листками з рож на дві стопи грубо; поверх тих листків була розтягнена сїтка, щоби було легко ходити. За сю підстїлку заплатила королева, рахуючи на теперішні гроші, около 2000 зр. Цїсар Неро спровадив був одного разу пир аж за 4 міліони cecтepцїв рож з Азії; рахуючи сестерц по 10 кр., то виносило би то суму 400 тисячів зp. Припустіть же, що одна рожа коштувала вже разом з перевозом хоч би 5 зр. або навіть і 10 зр., то він спровадив нараз все таки 30 до 40 тисячів штук рож. З ceгo можемо мати понятє, як велику масу рож саджено вже в глубокій старинї. В самім Римі, де найбільше було потреба рож, були городники, котрі нїчого більше не садили, лиш самі рожі, а попри них заробляло гроші ще й богато жінок, що плели вінки та их продавали.
Подібно любувались в рожах і Хинцї вже від найдавнїйших часів та любують ся ще й до нинї. В городах хиньского цїсаря садять до нинї так велику масу рож, що він має з них до 60 тиcячiв зр. річного доходу.
Як велике значінє для городництва має рожа і в наших часах, єсть доказом, що в многих краях суть городники, котрі займають ся виключно лиш плеканєм самих рож, і то на великі розміри, а виходять при тім дуже добре. Впрочім кождий городник потребує бодай чи не найбільше рож, а чим більше може их доставити в пору, коли они не цвитуть в городї, тим они лїпше платять ся. Коло Ніцци в Франції заложив француз Мері теплівню, котра займає 6000 квадратових метрів, (більше як морґ), а в котрій плекає лиш зимові рожі і их розсилає по цїлій Европі. Крім того засаджує він ще що року 4 гектарів (около 7 морґів) весняними і лїтними рожами. В часї від 15 грудня до 15 цвітня розсилає він на день около 6000 штук рож і має з них 5 до 6 тисячів зр. чистого зиску. Але бо єго рожі бувають і красні; декотрі доходять до величини 12 центіметрів в промірі. В Нїмеччині ще в 1857 р. садив плекатель рож, Герґер, аж 15 морґів самих рож на продаж. Сих кілька пpимipів показує достаточно, що значить рожа в городництві.
(Дальше буде).
[Народна Часопись, 03.07.1892]
(Дальше.)
Річ очевидна, що коли рожа єсть так загально любленим цвітом і коли єї в так великих масах плекають в теплівнях і городах, то она мусить приносити і великій хосен, мусить отже бути важним артикулом торговельним. Наша рожа появляє ся на торгах виключно лиш яко живий цвіт. Єї продають у нас або цїлими корчиками в вазонах яко прикрасу вікон в наших мешканях або весною яко садженицї до городів; найбільше однакож розходить ся рожевого цвіту, а то або поодинокими галузками або уложеного в китицї і вінки. Поодинокі рожі розцвилі продають ся у нас хоч би н. пр. у Львові, в перших днях, скоро лиш зачнуть розцвитати ся, навіть досить дорого, штука по 60, 50 і 40 кр., пізнїйше вже дешевше по 20, 15 і 10 кр. Окремий рід рожі, т. зв. рожа цукрова, продає ся досить великими масами на робленє рожевих конфітур. Найбільше цвіту рожевого розходить ся зимою і на весну, головно по великих містах. В Парижи н. пр. продають в тім часї більше як за 75.000 зр. самих відpiзaниx рож, а Франція взагалї єсть тим краєм, котрий продукує найбільше рож на продаж і висилає их до Aнґлії, Нїмеччини, Россії а навіть і до північної Америки. На парискім торзї продають рік річно около 150.000 штук рож і цїлими корчиками, а за границю висилають пересїчно около 800.000 штук щіплених і 150.000 нещіплених рож. Обчисляють загально, що парискій торг доставляє рож що року за 2 міліони зр. не вчисляючи тих, що продають ся на публичні і приватні забави. В послїдних роках збільшили ся значно також в Италії і Нїмеччині торги на рожі.
Крім самого цвіту становлять важний артикул торговельний також і всїлякі продукти з рож як: олійок рожевий, вода і есенція рожева, всїлякі лїки і пахна з рож, турецкі пацьорки з рож, дерево рожеве і т. д., а найважнїйшим і найдорожшим из всїх єсть олійок рожевий.
Нема другого пахна ростинного на світї, котре би видавало так сильний запах а заразом і так живо нагадувало запах живого цвіту, як олійок рожевий. Порожна посудина, в котрій був колись рожевий олійок, видає через кілька лїт из себе все ще запах рожі. На віденьскій всесвітній виставі було в єгипетскім павільоні кілька таких посудин. Вітчиною рожевого олійку єсть цїлий Всхід, де єго уживають головно по гаремах жінки турецкого султана і всїляких пaшiв. Им не вільно показувати ся на світ Божій та любувати ся самими цвитучими рожами, тож запахом олїйку того присолоджують им житє в палатах.
Олїйок рожевий не єсть з тих, що п. пр. олива або олїй з сїмя, гарбузових зернят, з микдалів и т. д.; єсть то олїйок т. зв. етеричний, або легко улїтаючій у воздух, якій єсть у всїх цвітах, що мають запах. Він знаходить ся у листочках свіжо розвившої ся рожі, в маленьких оком невидних клїточках тих листочків, улїтає з них поволи у воздух і ширить запах. Єго єсть дуже маленько і длятого треба множество цвітів, щоби єго видобути з них в більшій скількости. Краєм, де найбільше вирабляють рожевого олійку, єсть Болгарія. Тут при сподї гір балканьских, в сторонї межи звістним из россійско-турецкої війни вивозом Шипка а містом Казанликом (у всхідній Румелії), єсть около 150 сїл, в котрих господарі нїчим так не занимають ся, як управою рож. Як у нас н. пр. сїють на олій ріпак та коноплї, так там садять рожі з рода столистої рожі і рожі дамасценьскої, щоби з єї цвіту добувати відтак дорогоцїнний олійок. Корчики рож садять тут на півтора метра оден від другого і доводять их до висоти півтора або і двох метрів. Рожі в тих сторонах цвитуть скорше як у нас, бо там теплїйше, а именно вже в цвітни і маю. Чудно виглядають тогди поля і городи. Куди лиш оком глянути, всюди червонїють ся рожі; цїлі села стоять в рожах, а ще й доми в селах стоять в рожевих городах. А якій запах у воздусї; то й годї того описати. Аби однакож корчик рожі приносив добрий хосен, треба чекати аж пять лїт; тогди аж найбільше на нїм цвіту.
Коли вже рожі розцвитають ся, виходять люде до всхід сонця на поля і зривають цвіти і складають их в темні місця, щоби их відтак віднести до дестілярнї. Рожі треба дестілювати ще того самого дня і длятого дестілярні розкинені всюди по рожевих полях. В дестілярни кидають ся рожі або до кипячої води, або через них пускає ся пару. Кипяча вода або пара розпускає етеричний олїйок, що єсть в листочках рожі, і вибирає єго з них; тим способом робить ся вода дуже пахуча і називаєсь тогди "рожевою водою". Аби з тої води добути олїйок, треба єї ще раз перепустити в пару; тогди все ще остає ся вода, котра сильно пахне рожами. Колиж хто хоче мати лиш самий олїйок рожевий, то дає до води якого небудь олїю з ростин, звичайно олїю микдалового, а тогди той олїй забирає в себе олїйок рожевий, а вода лишає ся вже без запаху.
Сей олїйок, хоч він нинї вирабляє ся в Болгарії, називая ся все таки турецким. Правдивий турецкій олїйок рожевий єсть білий, або трохи жовтавий і густий, при 16 степенях тепла так густий як масло. З сего вже видко, що той рожевий олїйок, якій продають у нас, а котрий єсть навіть рожевої барви, не єсть правдивий. Правдивий рожевий олїйок, по турецки і перски "атар" або "ґул-юґ", єсть у всхідних краях найбільшою дорогоцїнностію і має там таку вартість, як у нас н. пр. золото або дороцїнні каменї; єго вивозять дуже мало за границю. Давнїйше навіть зовсїм не було вільно єго вивозити, а за фальшованє єго була навіть назначена кара смерти. А всеж таки єго фальшують дуже, особливо в Константинополи; той олїйок, якій ще до недавна розвозили по Европі нїби то турецкі та грецкі купцї і продавали єго по дукатови за кілька капель в маленькій фляшчинцї, був фальшований; по найбільшій части була то есенція з пахучих трав або якій иншій олїйок з дуже маленькою домішкою правдивого олїйку рожевого.
Турецкого рожевого олїйку вирабляють річно 1.500 до 2.500 кільо, а що кільо того олїйку платить ся у нас що найменше по 360 до 420 зр., то він представляє вартість звиш одного міліона зр. Аби виробити пів лута олїйку, треба на то сто фунтів рож, або на кільо олїйку більше як 6.400 кільо рож; на 2.500 кільо олїйку треба отже більше як 16 міліонів кільо рож. Припустім же, що на кільо йде лиш 100 рож, то треба би більше як півтора міліярда рож, щоби виробити повисшу масу олїйку. З сего вже можна собі легко представити, длячого рожевий олїйок єсть так дуже дорогій.
Олїйок рожевий вирабляють тепер не лиш в Туреччинї і Болгарії, але також і в Нїмеччинї а именно в Липску. До турецкого олїйку уживають цїлих рож, т. є. і листочків з т. зв. віночка (корони, т. є. рожевих листочків), і зелених листочків з чашечки; нїмецкій олїйок вирабляють лиш з листочків віночка, а зелені листки чашечки відкидають. Крім того фабрикують ще рожевий олїйок і в Персії та Індії, але лиш в малій скількости; там вирабляють найбільше рожеву воду, котра уважає ся на цїлім всходї за найкрасше і найцїннїйше пахно. В Персії вирабляли рожеву воду вже від давна в великій скількости, бо з исторії звістно, що перска провінція Фарсістан мусїла вже в вісїм сот лїт по рождестві Христовім, платити каліфам з Баґдаду данину рожевою водою і висилала єї річно по 30.000 фляшок до того міста. У Персів був давнїйше такій звичай, що они скрапляли гостя рожевою водою, коли той входив до хати а Араби змивали христіянскі церкви рожевою водою, коли з них робили свої божницї. Султан Салядин вислав був рожеву воду аж на 500 верблюдах, аби нею змити мошею Омара, з котрої христіяне підчас хрестоносних походів зробили були собі церков.
Звичай уживати рожевий олїйок і рожеву воду яко пахно занесли до Европи Араби, а именно до Испанїї, Портуґалії і Италії. Давнїйшими часами заносили до Европи той олїйок також і богомольцї що вертали з Єрусалима; они приносили єго маленькими флящинками в милї, аби на граници не оплачувати від него великого податку. Вироблюванє рожевого олїйку стало звістне в Европі аж в 16-ім столїтю; видумав єго италіяньскій хемік Єроним Россі в Равеннї. Від того часу війшли в моду й всїлякі другі пахна або перфуми, бо люде знали вже спосіб робити их из всїлякого пахучого зіля.
Від правдивого олїйку рожевого треба добре відрізнити олїйок з рожевого дерева. То рожеве дерево не єсть з poжі, лиш корінє і долїшна часть з пенька ростини, належачої до рода паутиць або повійок, котра росте на канарійских островах. Та ростина росте корчиками й буває сподом до 5 цалїв груба; дерево з неї буває жовтаве а в серединї аж червоне; коли єго потерти, то oнo пахне як рожа. Отже з того дерева вирабляють через дестіляцію штучний рожевий олїй, котрий головно служить до фальшованя рожевого олїйку. Так само роблять також і штучну рожеву воду, а то з американьскої ростини званої "ґольтерія", котрої листєм фальшують також гербату. Ся ростина належить до тих, що наш вересїнь. B єї лиcтю єсть етеричний олїйок, котрий надає єму запах подібний до листя гербати. Колиж єго розпарити в лузї потасовім і той луг відтак відоляти, то він пахне сильно рожами. Через дестіляцію з водою достаєсь з него відтак штучна рожева вода.
(Дальше буде.)
[Народна Часопись, 05.07.1892]
Крім олїйку рожевого і рожевої води доставляє рожа також важний артикул до приправ всїляких страв і напитків. Хтож не знає хоч би у нас горівки званої розолїсом? Єсть то звичайна чиста гopівкa заправлена рожевою водою і засолоджена цукром. Сама назва розоліс походить від италіяньского слова rosoglio (читай: розоліо), що значить "роса сонця". Италіянцї робили давнїйше свій розоліс з ростини званої у нас "росичка або мухоловка" (від того, що єї листки ловлять мухи, о чім буде пізнїйше мова). — Вино рожеве роблять головно из окремого рода нашої дикої рожі, з т. зв. винної рожі. Листки тої рожі наливають ся вином і мочать ся в нїм через цїлий місяць на сухім місци; вино зливає ся відтак і засолоджує ся ще трохи медом. Дальше робить ся, особливо на Всходї, т. зв. рожевий оцет, дуже улюблена приправа до салати. В Туреччинї і Греції єсть майже в кождім домі той оцет, бо єго уживають часто яко лїку в слабостях і омлїню. За великій присмак уважає ся рожевий мід, котрий уживає ся головно в Греції. Греки називають єго "розомелі". Єсть то мід, котрий збирають пчоли з рож; він пахне сильно рожами і висилає ся иногдї яко велика рідкість до Европи. Давнїйше, коли ще Греція була під панованєм Турції, не вільно було нїкому уживати того меду або висилати за границю, лиш весь відставлювано для султаньского двору.
Дуже велику ролю не лиш на Всходї, але й у нас грають рожеві цукри і консерви. У нас як раз в теперішну пору роблять цукорнї і приватні доми конфітури з рож і зуживають на то велику масу рожевого цвіту. Хто має тепер кілька спорих корчів цукрової рожі в городї, може зібрати за єї цвіт легко 30 до 50 зр. Конфітури з рож роблять ся в той спосіб, що цукор розпускає ся в водї і заварює ся на сіруп і в тім сірупі заварюють ся листки рожі. Майстрами в робленю рожевих цукрів суть знов народи всхідні, Греки і Турки, у нас Вірмене і Волохи на Буковинї. Всюди на Всходї, а у нас вже й на Буковині єсть звичай, що скоро гість вступить до хати, як вже ставлять перед него варені цукри і воду; гість їсть цукри ложочкою і попиває водою. На Всходї роблять ще так званий "сорбет" з рож, рід маси цукрової, котра має смак рожі і рожеву краску, але листків з рожі в нїй не видко так, як в рожевих конфітурах. Сорбет уважає ся вже за найбільшій присмак і гостеви, перед котрого ставлять сорбет, віддають вже тим найбільшу почесть. Наконець і овочі рожі не суть без ужитку. Чаша рожевого цвіту грубне з часом, стає мясиста, подібна до ягоди, єсть квасно солодкава, набирає краски червоної і під назвою свербиуза або з нїмецка "печепече" уживає ся до всїлякої приправи. В тій ягодї містять ся зернятка з твердими щетиноватими волосками, котрі перед ужитком ягоди треба насамперед видобути з неї. З тих ягід роблять сос, компоти і повила. Можна их їсти навіть сирі, але аж тогди, коли трохи перемерзнуть. Свербиус збирає ся до ужитку з дикої рожі, найлїпше з рода т. зв. винної або яблочної рожі.
Яко лїк не має рожа великої сили а все таки ужиток єї в аптикарстві єсть великій. Цвіт рож француских уживає ся на робленє рожевої води, рожевого меду, рожевого оцту та рожевої масти. Рожевої води уживають до полоканя горла і промиваня очей. Рожева масть, котру купує ся в аптицї, коли комусь попукають губи, робить ся з рожевої води, воску і смальцю. Далеко більше значінє має рожа для фабрикації пахна. Найдорожші пахна — то рожеві; розуміє ся, що в першім рядї до их фабрикації уживають рожевого олїйку а рожевої води. Так роблять рожеві помади до волося, рожеві мила і рожевий порошок. Порошок сей, то єсть звичайно крохмаль закрашений на червоно карміном з маленькою домішкою рожевого олїйку для запаху. Коли вирабляють рожевий порошок до чищеня зубів, то єсть в нїм лиш закрашений порошок з сепії і маленька домішка рожевого олїйку. Сушене листє рожі уживає ся яко домішка до кадила і до випиханя подушечок. Також і овочі рожі уживають ся яко лїк, але они не мають нїякого значіня; их дають иногдї дїтем против хробаків. Єсть рід оси, котра як заколе листок рожі і запустить в него свої яєчка, то на листку вирастає тогди рід губки в видї мохнатої кульочки або мохнатого ґуза; в серединї того ґуза суть маленькі червачки, котрі по якімсь часї перероджують ся в оси. Тих отже мохнатих ґузів званих "бедеґварами" уживано давнїйше також на лїк против многих слабостей, розуміє ся без всїлякого успіху; нинї в декотрих сторонах кладуть их дїтем під голови, аби они добре спали.
В штуках і промислї грає рожа також непослїдну ролю. В малярстві і різбарстві єсть рожа одною з найбільше уживаних прикрас. Подібно як листє аканту і пальми дало в штуках плястичних взорець до листків званих пальметами, так цвіт рожі дав взорець до т. зв. розет; суть то круглі, иногдї і чотирогранні цвіти, зложені з більше листків, котрі звичайно уміщають ся по серединї або по рогах якогось предмету артистичного н. пр. на стїнах і стели якогось будинку і т. д. Дерево рожі має в виробах столярских також своє значінє; оно служить до жированя або викладаня иншого дерева, уживає ся однакож дуже мало а то длятого, що пень рожі доходить рідко до такої грубости, щоби єго можна ужити. Однакож і рожа доходить иногдї до значної грубости. В Тульонї, в Франції, в городї маринарки єсть рожа, котру ще в 1813 р. прислав був туди Боплян. Рожа та має сподом до 3 стіп в обємі; єї галузє закриває мур на 75 стіп широкій а на 10 до 18 стіп високій. Єї річні пагони довгі на 11 до 15 стіп треба щороку трохи обтинати, бо мур, під котрим се рожеве деревце стоїт, не може вже єго при собі помістити. Єсть то т. зв. вічно зелена рожа Банксія; она цвите від цвітня до мая і покриває ся иногдї від разу 50 тисячами розцвилих рож. З сего вже проміру видко, що рожа може не лиш доходити до значної грубости в пни, але також і до великої старости. Найстарша из всїх рож, які лиш звістні, єсть мабуть рожа при соборній церкві в Гільдесгаймі в Нїмеччинї; кажуть, що она походить ще з 814 року, мала би отже тепер не менше лиш тисячу сїмдесять і вісїм лїт. Побожне оповіданє так о нїй розказує: Коли Людвик побожний, цїсар нїмецкій, що заложив в 814 р. епіскопство в Гільдесгаймі, перебував в Ельце, вибрав ся був одного разу пізно в осени на лови в велики лїси, казав свому прибічному душпастиреви, відправити таки в лїсї службу Божу. По службі Божій спішив ся священик і забув чашу з святими дарами в лїсї. На другій день біжить священик на то місце і застав там чашу на зеленім корчику рожі. На то приїхав також і цїсар, а побачивши таке чудо, велїв на тім місци виставити церков, а престол умістити коло самої рожі. В одинацятім столїтю (в роках межи 1054 а 1079), вeлїв епіскоп Гецільо сей дивний памятник далекої минувшости старанно плекати, а коли церков погоріла і єї в 1061 роцї на ново поставлено, казав він ту рожу пустити по мурі від гробницї, котру огонь не знищив. Рожа та стелить ся тепер по мурі на яких 24 стіп широко і високо, а єсть при земли лиш на два цалї груба. Она єсть з рода наших диких рож.
Отсе оден маленькій, але, думаємо, досить цїкавий і поучаючій образок из світа ростин.
ІІ.
(Фіялка і єї роди. — Дещо з исторії і символіки фіялків. — Фіялка в городництві; penseеs; фіялкові деревця. — Фіялка в кухни і аптицї; фіялковий корінь. — Пахно фіялкове. — Ладан. — Ростини, що їдять мясо: росичка держимуха, збанятник мухоловка, лусковець).
Коли бесїда про рожу, комуж не прийде зараз на гадку невидненька і скромненька фіялочка, що десь там недалечко від рож, криє ся на земли в травичцї? Она, то як то хороше дївча з біднїйшого роду, що спустивши соромливо свої пречудні сині оченята, криє ся поза своїми в богатих строях посестрами, не висувавсь на перед, а жде, щоби аж пошукав єї собі той, кому она сподобаєсь. В родинї ростин стоїть фіялка далеко від рожі, але між ними єсть все таки якась близька звязь, звязь, що так скажемо духова, поетична. Міркують то й люде, бо не одному, коли прийдесь вибирати рожу чи фіялку, сам не знає, котру має вибрати, а найрадше взяв би хиба таки oбі.
Фіялка побіч poжі єсть одним из найбільше люблених наих цвітів, не так може задля свого цвіту, як задля дуже милого запаху. Загально числять 150 родів фіялок з многими відмінами, но з тих лиш декотрі пахнуть. Найбільше звістна синя, пахуча фіялка і фіялка живокостник, котрої листє, в тім чaсї, коли она цвите, єсть звинене в трубку. Прокидають ся також і білі фіялки а штучно плекані в городах бувають і повні. Фіялки, що ростуть по полях і котрих листки в віночку бувають троякої барви: білі, сині і жовті, називають братчиками і сестричками. Они пахнуть також, але дуже слабо.
Фіялки були вже у стародавних народів улюбленим цвітом. Старі Греки розповідали собі, що коли донька их героя чи божка, Атляса, що то нїби держав землю на своїх плечах, утїкала перед божком Аполлоном і сховала ся, перемінила ся в фіялку; тому то фіялка і до нинї ховаєсь в траві. У старих Греків була фіялка образом що року наново відживаючої землї і дївочої непорочности, у нас уважає ся фіялка образом скромности і чемности.
(Кінець буде).
[Народна Часопись, 06.07.1892]
(Конець.)
Що може штука городництва, того найлїпшим доказом хоч би одні рожі і фіялки. З обоx сих ростин виведено в новійших часах таке множество всїляких прекрасних відмін, що годї их навіть перечистити. Синя фіялка і братчики суть для городництва зарівно важні; перша грає велику ролю яко цвіт зимовий і весняний, уживаний головно до робленя китиць, другі яко цвіт лїтний, до обсаджуваня цвітників. Для зимової культури важні: италіяньска фіялка, россійска і т. зв. красавичка з Шатней, з білими, дуже повними цвітами, в котрих листочки мають береги слабо фіолєтові. Суть також відміни з зовсїм білим, червоним і трибарвним цвітoм. Фіялка, звана "королевою", має повний, білий цвіт, в серединї синій; найбільша фіялка зве ся "королева Вікторія".
Из помішаня наших, звичайних братчиків з альтайскими братчиками з Азії, виродилось множество прекрасних відмін, званих по француски панзе (реnsees). З жовтої і синьої краски на них повстали всїлякі відміни красок від білої аж до чорної. Найкрасші суть анґлійскі братчики з дуже великим цвітом; их листочки творять майже рівне колесо, в котрого серединї мусить бути ще т. зв. "маска", т. є. осередок з яркої краски, оксамітний. Иншою відзнакою их краси бувають: "очка" — темні пятки на двох листочках або на всїх пятьох; жовті як золото або білі як срібло береги листочків, смуги і т. д. Всі відміни виводять ся з насїня, але що они й борзо зводять ся, то для удержаня в них постійної краски, розмножують их садженичками. Декотрі однакож мають постійну краску: білу, жовту, бронзову, золото-жовту, темно-синю і чорну.
Із синьої фіялки виводять також фіялкові деревця. Коли через 8 або 10 лїт не допускати фіялку до цвіту, обрізувати на нїй всї пагони і пасинки та вести просто в гору, то з неї виросте опісля гарне деревце, котре відтак цвите.
Давнїйшими часами мала фіялка велике значінє яко приправа до страв і яко лїк на всїлякі недуги: особливо уживав ся т. зв. "фіялковий цукор", як то видко хоч би из слїдуючої стародавної байки.
"Пропасниця і блоха набідували ся одної ночи дуже тяжко, та стали відтак жалувати ся одна перед другою. Блоха зайшла була в гостину до якоїсь богатої панї, а та казала що хвиля світити свічку та шукати за блохою і єї ловити. Блоха не мала цїлу нїч спокою і була на другій день як збита. Так само повело ся й пропасници, що зайшла була на ніч до прачки. Прачка нїчого собі з неї не робила. Насамперед зварила якогось чиру, наїла ся і попила водою, а відтак взяла ся жмикати шматє. Досвіта взяла цебрик з шматєм і пішла прати на потік. Пожалувавшись так перед собою, постановили пропасниця і блоха замінятися з собою: на другу ніч пішла блоха до прачки а пропасниця до панї, і обом було вже добре. Прачка, наробившись цїлу ніч і цїлий день, спала на другу ніч, як колода, а панї, почувши в собі пропасницю, стала їй дуже прибагати. Насамперед казала ся положити до постелї. Відтак закликала служницю і наказала їй, що має робити: перш всего гріти цеглу і класти в постїль, аби панї добре спотила ся; відтак натирати ноги солею і оцтом, а голову скраплювати рожевою водою; дальше казала собі давати їcти ґранатові яблочка і риж з микдаловим молоком, а наконець наказала служници, щоби не забула принести їй для охолоди "фіялкового цукру".
Той фіялковий цукор роблено із фіялків, збираних з росою. На фунт фіялкового цвітy давано фунт цукру і товчено разом в марморовім моздїри. Мішанину ту давано відтак до широкого слоїка, завязувано і ставляно на сонце; пізнїйше через доданє соку цитринового закрашувано той цукор на червоно. Ще славнїйшій був фіялковий сируп; єго роблять ще нинї в цїлій Греції і в декотрих сторонах Нїмеччини. На свіжій фіялковий цвіт наливають кипячої води, а коли она постоїть так 6 до 8 годин, витискають той цвіт через полотно, гріють воду і наливають нeю свіжій цвіт. Так роблять чотири до пять разів, а відтак додають до тої води цукру і заварюють на сируп. Той сируп уважали давнїйше за дуже добрий против кашлю, запаленя горла, кольок і т. д. З фіялки роблено також фіялкове вино а навіть уживано в кухни за приправу до всїляких страв. Сморжі, дрібно посїкані і уварені в винї з микдаловим молоком, закрашувано фіялками. Роблено також кілька родів зуп з фіялками. На султаньскім дворі роблять ще нинї сорбет (шербет) з фіялків для турецкого цїсаря.
Наші братчики польні уживають ся до нинї за лїк. З их листя запарюєсь гербата, котру дають дїтєм пити против кошулї (рофії), прищів на тїлї і всїляких других висипок. Листє братчиків в більшій скількости викликує легке розвільненє і блювоту. Так званий "фіялковий корінь", котрий продають в аптиках а котрий дає ся дїтем, щоби они єго глодали, і тим скорше проколювались им зуби, єсть властиво корінєм з коситня фльорентійского і називаєсь лиш длятого фіялковим, що має запах фіялковий.
Між пахнами займає пахно фіялкове одно из найперших місць. Найлїпше пахно фіялкове фабрикують в Франції, де в пoлудневих сторонах садять пахучі фіялки великими масами. Характеристичне для сего пахна єсть то, що єго уживають по найбільшій части рознервовані женщини, котрі кажуть, що успокоюють ся, коли єго понюхають і що их перестає від него болїти голова.
Тут може не від piчи буде згадати про два цїкаві роди ростин, котрі стоять в близкій звязи з фіялками, а то про ладановець і ростини мясоїдні. Ладановець єсть досить високій корч, що росте на острові Крета коло Греції. З него збирають тамошні монахи живицю звану "ладаном", котрої уживають у нас по церквах на кадило. В горячі днї, коли з того корча тече живиця, виходять монахи, прикладають ремінцї до галузок того корча, на котрі відтак натїкає живиця; вечером коли живиця на них застигне, відривають они ремінцї і відлупують з них біляві грудки, котрі відтак продають яко ладан. Далеко цїкавійші суть мясоїдні ростини і длятого розкажемо тут про них трохи обширнїйше.
Чи може бути, щоби яка ростина, яке зілє їло мясо? На першій погляд, оно здаєсь, що то річ не можлива, бо насамперед у ростини нема анї рота з зубами, щоби она гризла мясо, aнї жолудка, аби єго травила, а відтак ростина прецї не ходить, аби собі шукати мяса, аби ловити звірину. А однакож суть такі ростини, що ловлять собі звірину і їдять єї мясо. На що шукати далеко, коли навіть у нас суть такі ростини; они ростуть по найбільшій части по торфовищах. Коло Сколього н. пр., зараз як лиш вїздить ся до него зі Стрия, єсть на лїво гора, покрита лїсом, а на вершку тої гори єсть озеро, т. зв. Морске око. Вода в тім озері сягає, кажуть, дуже глубоко, але она покрита з верха грубою, місцями і на півтора сяжня, верствою моху торфового, на котрім ростуть навіть ялички. Одного разу ходив я на то озеро і знайшов там ростинку, звану росичкою, котрої листки поросли, особливо доокола берегами, довгими волосками, а на кождім волоску єсть маленька баньочка, що виглядає так, як би капля роси — від того то і цїла ростинка зве ся росичкою. Як же я здивував ся а заразом і зрадував ся, коли знайшов одну таку росичку, котрої листок держав зловлену муху. От бачите, та росичка не ходила по муху, але муха сама до неї прийшла і она єї зловила, щоби єї відтак зїсти. Як же ловить росичка мухи і як их їсть?
Листки росички поросли, як вже сказано, довгими волосками, що мають ще на кінци круглі баньочки; ті волоски мають в собі червонавий сок. Коли прилїзе якась комашка і доторкне ся хоч би одного з тих волосків, то зараз липне до него і зачинає собою тріпати, бо хотїла би увільнити ся. Тимчасом она доторкає ся і других волосків, а ті хилять ся до неї прилипають і держать ще лїпше. В пів години по тім зачинають ті волоски ба й цїлий листок корчитись і замикають н. пр. муху зовсїм в собі. Так держать они ту муху 8 до 12 годин, а відтак зачинають випускати з себе сок, котрий подібно як жолудковий сок (пепсина) в чоловіцї, розпускає всї мягкі части мухи, а лишає лиш тверді, нїби то кости. Ті розпущені мягкі части втягає листок в себе і живить ними цїлу росичку. Так то, бачите, їсть ростина мясо. Ще дивнїйша річ, що така ростинка зміркує, чи зловила мясо для себе чи нї. Коли на єї листок дістане ся щось такого, що не має мяса, то листок стулює ся також, але по короткім часї знов отвирає ся; коли же впаде товста мушка, то листок держить єї і кілька днїв, доки аж єї зовсїм не зїсть.
Ще красше видко то на американьскій мухоловцї, котрої листки, порослі волосками по краях, мають ще на серединї по три дуже дразливі волоски; листки ті зараз замикають ся як дві долонї і держать кожду комашку або кусник мяса 8 до 9 днїв, доки аж не зїдять. Колиж им кинути кусник дерева або камінчик, то они вправдї зараз єго зловлять, але і зараз отвирають ся. На листках мухоловки суть дуже маленькі наростки подібні до міхурцїв, котрі випускають з себе сок, що травить комашку.
Дуже красно представляєсь друга мясоїдна ростинка, збанятник, що росте в Азії, особливо на островах Борнео і Суматра. Представте собі корчик з листками подібними трохи до нашої кукурудзяної шумилини. З кінця тих листків звисає збанятко зовсїм таке, як бувають инодї порцелянові люльки на довгім гнучкім цибусї. То збанятко має ще й накривку, котра стоїть до гори піднесена. В серединї того збанятка суть волоски, обернені кінцями в долину, і оно пускає з себе воду; коли до него залїзе якась комашка, то вже не може з него видобути ся, лиш паде в долину і топить ся в водї, котра з неї витягає соки і живить ними ростину. Ті збанятка бувають в декотрих родах і на пів метра довгі, а накривочка на них єсть на то, щоби дощ до них падав. Наконець мусимо ще згадати, що в новійших часах показало ся, що і наш лусковець, ростина галапасна, котра тягне соки з коріня буків і ліщин, живить ся також комахами, єсть отже мясоїдна.
[Народна Часопись, 08.07.1942]
08.07.1892