У Грузії письменників чимало. Така активність доводить, що сучасна грузинська література не застигла в класичних тенденціях — поява нових авторів, формування різноманітних напрямів допомагає різнобічному розвитку літератури. В країні виникло багато літературних угрупувань — більшість, щоправда, так само швидко зникли, бо творчі люди все-таки надають перевагу індивідуальній роботі. Та іноді саме у суперечках та дискусіях народжується багатовимірність сучасної грузинської літератури.
Неможливо відповісти на питання «Що таке література?», якщо попередньо не з'ясувати, «що таке моє власне Я?». У сучасному світі масмедіа, високих швидкостей і глобальних ринків майже неможливо віднайти: де точка відліку? Захід зливається зі Сходом, Північ із Півднем. Літературна істина не може більше оцінюватися за ознакою координат.
Грузинські письменники-концептуалісти 90-х робили ставку виключно на «гру в бісер»: культурні коди, міркування; вони від сампочатку не визнавали нічого справжнього. Після їхніх дослідів, правду кажучи, пішла мова про подальше існування поезії як такої. Бо ж якщо всі культурні алюзії втратили свої основи, то чи можливо взагалі написати щось нове? Запитуєш це, і одразу розумієш: можливо. Адже читаючи окремих авторів, відчуваєш, що культура майбутнього існує вже тут.
Письменники в подальшому переліку — учасники літературного фестивалю «Місяць авторських читань 2017», і саме про них піде мова. Коротке знайомство розпочнемо з поетів.
Паата Шамугія — поет, літератор, один з найцікавіших авторів сучасної грузинської поезії. Його вірші дуже часто провокаційні, але там завжди присутній глибокий поетичний інтелект. У його творах чимало присвячено проблемі стосунків ліричного героя і маси.
Ека Кеванішвілі — поетка, чиї вірші гострі, наче репортажі з гарячих точок. Вона не шукає метафор, щоб висловлювати свої думки чи просто історії, у неї немає на це часу. У своїх віршах-сповідях вона оповідає про людей, своє Я, про любов, секс і старість.
Лела Самніашвілі — поетка, перекладачка, авторка метафоричних, сюрреалістичних віршів, чий поетичний голос звучить дуже оригінально. Її лірична героїня — сильна й рішуча жінка. Жінок, на жаль, рідко називають «інтелектуальними поетками»; Лела — саме така.
Заза Кошкадзе — поет, прозаїк, чиї твори часто розвінчують темну сторону нашого буття. Він описує те, що відбувається в брудних провулках і в ліжках коханців. У своїх оповіданнях він намагається відкрити незнайомий для грузинської літератури жанр хорору.
Бату Данелія — поет, можливо, найцікавіший представник конвенційної лірики. Його поезія — достойний приклад традиційних, а проте — сучасних віршів. Усі разом, його твори сприймаються як цілісна, захоплююча оповідь. Мова його дуже поетична й тонка. У класичних ліричних роздумах Бату Данелії є й містично-релігійні сюжети й образи, а є вірші-баллади.
Гіоргі Лобджанідзе — поет, перекладач, один із видатних поетів. Головна цінність його лірики — метафоричність зображуваного світу. Варто також зазначити виключно вдалу композицію його поезії: кожен складник його нарисів може існувати як окремий, завершений і самоцінний текст.
Шота Іаташвілі — поет, літератор, якого цікавить те, що в темряві, те, чого інші не помічають. Один із найпопулярніших поетів, він ніколи нічого не ускладнює у своїх віршах. Далекий від зверхнього стилю спілкування, він не дивиться на світ із висоти. Шота описує події, які можуть статися в повсякденні, з кожним із нас — ось тільки здебільшого ми й не підозрюємо, що про це можна написати.
Зураб Ртвеліашвілі — поет, що вже давно мешкає у Швеції, і там продовжує свою поетичну та артистичну діяльність. Його вірші — це перфоманси, які треба бачити наживо, у виконанні автора.
Гіоргі Кекелідзе — прозаїк та поет, чиї вірші переповнені міфологічними оповідками й метафорами. Його вважають представником так званого «орнаментального стилю». У прозових текстах він, натомість, описує звичайних людей без жодних ребусів чи півтонів, і в тому його проза різко відрізняється від його лірики.
Теа Торурія — поетка. Туга завжди була фавориткою поетичних чуттів, і як тема — досить зношена. Але у випадку Топурія — це не так. У її віршах це почуття отримує зовсім іншу силу: біль, горе й образа відлунюють у кожному рядку.
Звіад Ратіані — поет, перекладач, один із найпопулярніших та найцікавіших авторів. У його віршах поєднуються традиції та новаторство. Він наче створює дизайнерські прикраси з давніх дорогоцінних металів — і тому вони цікавлять як достойне панство в літах, так і молодих тинейджерів.
Ерекле Деісадзе — письменник і музикант, якого медіа звикли називати епатажним. Не зважаючи на усю цю риторику, Деісадзе — дуже цікавий автор. Він із прискіпливою увагою вирізняє й підкреслює часом жахливі деталі буття, і цим тверезить читача.
Два слова про окремих прозаїків та драматургів у програмі фестивалю.
Ака Морчілазде — найпопулярніший, мабуть, грузинський прозаїк. Головна таємниця його творчості — це стилістична гра, особливе володіння мовою в потоці свідомості. Він однаково цікаво розповідає будь-яку історію. Його новаторство в художній формі перш за все зумовлене необхідністю висловити зміст, співзвучний часу. Часом письменник звертається безпосередньо до відтворення історичних подій. Втім, усі його тексти вражають замисленим самозаглибленням. Це така напруга думки, яку хочеться вимовити якомога чіткіше, не обірвати, додумати до кінця.
Тамта Мелашвілі — письменниця, яка відволіклася від малої прози, і спробувала прослідкувати, що станеться, коли у єдине зіллються так звані «жіночі теми», історія, психологія… Її цікавить приховане — його вона й дістає на поверхню.
Бесо Хведелідзе — прозаїк, чиї історії часто спрямовані до фантасмагорії. Гумор та легкий стиль — ось особливості цього автора.
Нене Квінікадзе — сценаристка, авторка прози. У її творах можна зустріти різних людей, різні історії, кольори, тональності. Іноді її герої наче беруть участь у якійсь ексцентричній трагікомічній грі; тоді гіперреалістичність тексту раптом змінюється на повну його ірреальність.
Анна Кордзая-Самадашвілі — перекладачка та письменниця, яка може змалювати свого персонажа майже миттєво. Один влучний штрих — і характер окреслено. Вона розповідає чітко і ясно, не ускладнюючи сюжетів, і намагається завести дружбу з читачем. У її мініатюрних оповіданнях і романах письменник постає перед читачем майже відкрито: спонтанна мова, обірвані абзаци, точкові міркування, короткі описи, і, ясна річ, гумор.
Лела Кодалашвілі — прозаїк, драматург, працює також у літературній критиці. Її головні героїні — сучасні жінки. Авторку цікавить їхній внутрішній світ, пристрасті, психологія, феміністичні проблеми, еротика й самотність, безсенсовність і старість. Вона прагне викрити внутрішній фарс всередині самої людини.
Давіт Габунія — драматург і прозаїк, чия творчість здебільшого — це погляд на проблеми з іронічно-саркастичного ракурсу. На фестивалі він презентуватиме п’єсу на гендерну тематику, з вкрапленнями чорного гумору. Нещодавно Габунія опублікував роман, у якому продемонстрував себе також як добрий і цікавий прозаїк.
Загалом, з цього невеликого огляду зрозуміло, що грузинська сучасна література відкрита до процесів світової та європейської літератур. На відміну від поезії, проза та драматургія Грузії поки що не презентують аж такого різноманіття в тематиці чи стилістиці. Можливо, тому, що поетичні переклади ззовні отримують значно більше уваги, аніж прозові. У голосі грузинської поезії яскраво вчувається новизна, перевага вільного поетичного стилю, вплив на нього західної літературної тенденції, що органічно зливається з традиційним грузинським поетичним духом. І хоч мова цим віршів — грузинська, їхня емоція — наднаціональна.
04.07.2017