Ірина Романчук

Вже втретє до України завітає ціла плеяда сучасних словацьких письменників, які запропонують українському читачеві кращі зразки своєї творчості. На цьогорічному Місяці авторських читань очікуємо зі Словаччини «велику сімку» – сім літературних зустрічей з відомими (не лише в межах слов’янського простору) авторами: Міхал Гавран, Марек Вадас, Ондрей Штефанік, Сільвестер Лаврік, Петер Репка & Іван Штрпка, Владімір Балла, Моніка Компанікова.

 

 

Вдалий підбір словацьких письменників на МАЧі 2017 презентує українським читачам комплексну картину сучасної словацької літератури: від представників старшої ґенерації прозаїків, шанованої поетичної школи «Бігуни самотні» – до молодих митців-постмодерністів з великим запасом цікавих літературних прийомів, широким кругозором та оригінальними ідеями для сюжетів. Короткий огляд особливостей творчості кожного з авторів, що його пропонуємо тут, трохи підготує нас до зустрічі словацьких гостей та читання їхніх творів.

 

 

Першим словацьким автором на цьогорічному МАЧі буде журналіст та письменник Міхал Гавран-старший. Він спеціалізується на американській міжнародній політиці та арабських країнах, що відверто тематизує у своїй творчості: «Агент із паспортом дипломата» (2014), «Російська шпигунка» (2016), «Від Арабської весни до Ісламської держави» (2017). Не менш скандальною є культурна діяльність Міхала Гаврана-молодшого, журналіста, публіциста та телеведучого, який підтримує письменницьку творчість батька і таким чином постійно привертає увагу глядачів/читачів до сім’ї Гавранів. Гавран-старший відомий також своєю книгою «Сага Біла та Моніки», в якій автор розкриває деталі любовного скандалу з президентом Клінтоном.

 

Він належить до письменників старшої генерації, котрі, власне, стояли біля витоків формування літературної картини післявоєнної Словаччини. Як автор репортажів та коментарів, він захопив читачів скандальними історіями, заплутаними детективами та направду неймовірними записками подорожуючого журналіста, який за життя переїхав півсвіту, «вітався з Білом Клінтоном» та «перекинув чарку з Фіделем Кастро». Де проходить межа між літературною фікцією та реальними фактами у творах Міхала Гаврана – вирішуватиме український читач 7-го липня на зустрічі з письменником особисто.

 

 

Подібним до Міхала Гаврана «громадянином світу» є також і Сільвестер Лаврік – драматург, режисер, прозаїк, публіцист, есеїст, або ж, як стверджує критика, «коментатор культурної діяльності» у Словаччині. У такому багатовимірному амплуа автор веде кочовий спосіб життя, і тим самим популяризує словацьку драму не лише на теренах своєї країни, але і в Чехії та Угорщині. Лаврік видав свої перші прозові твори («Allegro barbaro» (2002), «Villa Lola» (2004)) вже будучи успішним та відомим драматургом. Він є лауреатом багатьох престижних премій Словаччини: Премія імені Альфреда Радока, Премія Міністерства культури СР «Творча діяльність року», «Анасофт Літера 2007» та інші.

 

Новий образ Лавріка-прозаїка приніс йому успіх і збагатив сучасну словацьку прозу новим жанровим розмаїттям та оригінальними літературними світами, в яких зустрічається реальність з абсурдом, раціональне з фантазійним. У його творах прослідковуємо моделі автентичних словацьких образів, наповнених сильним внутрішнім світом, а часом і поетичною душею. Хоча сам автор поезію не пише (принаймні, не публікує), та все ж наділяє такою здатністю своїх героїв. Про себе Сільвестер Лаврік говорить: «Я лише посередник, аніматор своїх персонажів». За плечима автора – десятки драматичних постановок, виданих книг та відвіданих міст, до яких 18-го липня цього року приєднається і Львів.

 

 

Творчий тандем Петер Репка & Іван Штрпка відвідають Львів 20-го липня, однак вже не вперше представлятимуть тут свою поезію. Відомі як засновники літературного угрупування «Бігуни самотні» (разом з Іваном Лаучічком), вони втілюють, так би мовити, словацьке поетичне Бу-Ба-Бу. Поети відіграли визначальну роль у формуванні постмодерністської літературної традиції, видали маніфести «Повернення ангелів» і «Переваги триногих солов’їв» (1964), та досі вважаються шанованими письменниками старшої ґенерації.

 

Редактор багатьох літературних часописів Іван Штрпка є також автором концепції «відкритого вірша», або ж «передвірша», яка стала основним інструментом поета для опису свої філософських роздумів, адресованих виключно інтелектуальному читачеві/слухачеві. В його останніх збірках відчутно вплив ідей буддизму та феноменології на пошук відповідей з приводу людської екзистенції. Петер Репка, на противагу теоретику і філософу Штирпці, втілив у своїй творчості елементи постмодернізму: різноманітні колажі анекдотів, цитат, інтертекстуальних посилань та власних римованих рядків створили неповторну авторську манеру письма, що користується великою популярністю серед читачів.

 

Творчість «Бігунів самотніх» стала літературною школою для розвитку сучасної словацької поезії молодшої ґенерації, з якою український читач вже мав змогу ознайомитись на минулорічному МАЧі. Вже відомі нам Ерік Ондреїчка, Ян Літвак, Міхал Габай, Петер Шулай та інші молоді поети досі беруть за основу літературну традицію, розпочату майстрами поетичного слова Петром Репкою та Іваном Штрпкою.

Владімір Балла, Марек Вадас, Ондрей Штефанік та Моніка Компанікова є представниками вже молодшого покоління письменників-постмодерністів, творчість яких знаково відрізняється від митців попередньої епохи, однак абсолютно нічим не поступається в естетичній якості.

 

 

Вже знайомий з українською публікою Владімір Балла відвідає Львів 2-го серпня. Письменник під псевдонімом БАЛЛА та з фахом економіста розпочав свою письменницьку діяльність виданням оповідань, котрі критика одразу оцінила високо. Перша опублікована збірка Балли «Лептокарія» (1996), нагороджена Премією імені Івана Краска, очевидно відрізняється від останніх творів автора. Розпочавши літературну творчість в постмодерністському руслі, від інтектекстуальних акцентів та перетину комічного і серйозного, автор у свої новіших прозах перейшов до я-нарації. В центрі уваги прозаїка – внутрішній світ однієї людини, в якої розум бореться з емоціями, яка губиться у спогадах та змушує читача розплутувати лабіринти її пам’яті. Наперекір своєму меланхолійному світогляду, автор залишається вірним гострій іронії, самоіронії, пародії та чорному гумору. Сам письменник вважає себе великим скептиком-нігілістом і про свою творчість висловлюється коротко: «Хто не осилює прочитати, хай не читає. Хто осилює, то прочитає собі». Однак тиражі Баллових видань все-таки говорять про тенденцію до зростання його популярності.

 

 

Як і Баллову прозу, твори Марека Вадаса у Словаччині читають із захопленням. Його ранню творчість критика оцінює як підручник з постмодернізму та деконструкції: вже у дебютному «Малому романі» (1994) автор застосовує пародію і пастиш, розкладає історію на фрагменти, заплутує сюжетні лінії (існуючі та неіснуючі у творі), розмовляє зі своїм читачем. Особливістю творчої манери письменника є оригінальність тематики його творів – Марек Вадас сім разів відвідав Африку та проживав там тривалий час. Збірки оповідань «Цілитель» (2006) та «Чорне по чорному» (2013) занурять українського читача у світ екзотичних пейзажів, африканських міфів та давньої магії.

 

Те, що критики визначають у творчості Марека Вадаса як елементи магічного реалізму, сам письменник називає «чорним реалізмом». Автор оперує категоріями сакрального і профанного, шукає знайомі для слов’янського народу архетипи, закорінені у давніх африканських племенах, відкриває простір для ілюзії. Українські читачі зможуть здійснити для себе такі відкриття на літературній зустрічі з письменником 11-го липня, а також ознайомитись із вже виданим українським перекладом вибірки оповідань Марека Вадаса «Відчайдушно гарне життя» (2011).

 

 

Дещо подібний до Владіміра Балли, молодий скептик Ондрей Штефанік, новоспечений випускник філософського факультету Університету імені Я. А. Коменського в Братиславі, вперше на МАЧі та в Україні прочитає свої твори 17-го липня. Він увійшов до сучасної літератури збіркою оповідань «Чоловік-страус» (2011) – цей калейдоскоп чотирнадцяти оповідань перенесе читача у віртуальний простір псевдомистецького, дизайнерського продукту. Ондрей Штефанік – креативний працівник у рекламному бізнесі – створює літературні образи, які вступають у конфронтацію з реальністю. Художній світ (за словами автора – «псевдореальний») є світом перманентної продукції: ідеальних виробів, досконалих людей і стосунків між ними. Такі візії поступово розвіюються у кожному наступному оповіданні, і фантазійні, позитивні історії заміщує критична та скептична правда. На перший погляд жартівливі, розповіді із повсякдення насправді розкривають серйозні теми споживацького способу життя сучасної людини.

 

У 2012 році Ондрей Штефанік видає детективний роман «Місто без пальців», в якому, проте, встановлює свої правила постмодерністської гри – головний герой «повинен шукати вбивцю, щоб не втратити самого себе». Молодий письменник говорить, що під словом «читач» не може собі уявити когось конкретного – для нього це швидше абстрактне поняття, щось далеке і невідоме, а тому підходить до розмови з аудиторією з покорою, та без запрограмованої емпатії. «Хоча сама думка про читача мене невідкладно мотивує до написання тексту, а особливо до спроби його видати», – стверджує Ондрей Штефанік. 

 

 

На цьогорічному МАЧі єдиною словацькою представницею жіноцтва буде молода письменниця Моніка Компанікова, котра, не зважаючи на молодий вік, вже досягла значних кар’єрних і професійних успіхів. Авторка розпочала літературний шлях збіркою оповідань «Місце для самотності» (2003) та одразу завоювала увагу читачів. Вже у 2010 році письменниця видала роман «П’ятий човен», який нагородили премією «Анасофт Літера», а фільм, знятий за цією книгою зараз презентують на відомих кінофестивалях в Берліні та Каннах. Моніка Компанікова зосереджує увагу читача на проблемних стосунках батьків та дітей, жіночій психології, пошуках власної ідентичності, апелює до питання індивідуального простору, застосовує елементи магічного реалізму. Критика зауважує оригінальну особливість надання людських рис приміщенням, в які письменниця поміщає своїх персонажів. Про свою творчість авторка зазначає: «Мені подобається, що мої герої можуть безкарно говорити і робити речі, на які я би сама не відважилась або які я б хотіла пережити, але не виходить». Перекладені багатьма мовами, твори Моніки Компанікової безперечно представляють кращі зразки жіночої літературної творчості на теренах Словаччини, з якими український читач матиме змогу познайомитись 3-го серпня на зустрічі з авторкою.

 

З огляду на здобутки цьогорічних словацьких гостей МАЧу, хочеться запитати: а чи справді Словаччина все ще невідома країна? До нас завітають знані словацькі письменники; їхні імена звучали на літературних зустрічах у Європі, Америці й Африці, а твори – неодноразово нагороджені престижними преміями та перекладені багатьма мовами. На щастя, з кожним роком завдяки Місяцю авторських читань українські читачі все глибше знайомляться з культурою та письменством сусідньої, з кожним фестивалем все ближчої нам, Словаччини.

29.06.2017