На сучасній літературній сцені Польщі можна зауважити різноманітні явища, представлені різними жанрами й скеровані до абсолютно різних читачів, що збагачують актуальний видавничий ринок. Серед огрому невигадливої літератури вимогливий читач знайде нішові чи фахові позиції, нестандартно видані книжки, збірки поезій поряд із фотографічними альбомами чи довідковими виданнями. У польських книгарнях також багато полиць заставлені іноземними книжками у польському перекладі.
Серед авторів, чиї твори викликають великий інтерес, є дуже різні письменники. Кілька з них – Катажина Боні, Павел Солтис, Єжи Кронгольд та Вероніка Ґоґоля – будуть (або вже були) цьогорічними гостями Місяця авторських читань у Львові. Важко знайти багато точок перетину у їхній творчості, однак тексти цих авторів високо оцінюються як читачами, так і літературними критиками.
Єжи Кронгольд (р.н. 1946) — це поет, якого в Польщі не треба нікому представляти, адже його участь у польському літературному житті налічує вже кілька десятиріч — його дебют відбувся у 1965 році, він також знаний як дипломат і культурний діяч. У 70-их роках XX ст. Він належав до краківської групи «Тераз» («Тепер»), яка була пов’язана з Новою хвилею і до якої серед інших належали Юліан Корнгаузер, Адам Загаєвський і Станіслав Стабро. Кронгольд — автор понад десятка поетичних збірок, зокрема дебютного «Самоспалення» 1972 року чи виданих в останні роки «Стрибка у даль» (2016), «Стансів» і «Адреси у темряві» (обидві 2017 року), лауреат багатьох поетичних премій, був номінований до найважливіших літературних нагород у Польщі.
Критики звертали увагу на багатство сенсів у віршах Кронгольда, на горацієвський тон цієї поезії і на ритміко-мелодійну свободу, ясність і концепти окремих текстів. Кронгольд віддавна вважається одним із найкращих польських поетів, який порушує найсуттєвіші теми в літературі: любов, смерть, страждання, пам’ять, сучасність. Вірші цього поета неймовірно багаті з точки зору змістів, вони відсилають нас до інших художніх текстів, а поетичні образи передаються зазвичай за допомогою простих і витончених прийомів. У цій поетичні стратегії, як пишуть критики, є «велика скромність поета-ремісника і гордість можливостями поетичного ремесла».
Серед вище згаданих авторів Катажина Боні (р.н. 1982) мабуть найкраще презентує актуальний ренесанс польського репортажу — як авторка текстів зі сфери літератури факту, яка спеціалізується на подорожніх репортажах з Азії (зокрема з Японії, Китаю, Камбоджі, Таїланду й Філіппін). Боні закінчила польську школу репортажу при Інституті репортажу і понад 10 років публікує свої репортажі у найбільших польських часописах, таких як «Великий формат» чи «Континенти». Вона видала також дві книжки: у 2014 році вийшов написаний разом із автором репортажних бестселерів Войцехом Тохманом «Контейнер», а у 2016 — «Ґанбаре! Воркшопи з помирання». Перша книжка — це опис гуманітарної операції, в рамках якої на території Йорданії надавалась допомога жертвам громадянської війни у Сирії. Цей спільний проект двох репортерів є прикладом репортажу, що порушує актуальну в сучасній Європі проблему біженців. Під час розмов у Заатарі автори ставлять своїм співрозмовникам непрості питання про те, що має бути далі, де вони будуть шукати собі новий дім і про що вони мріють.
Друга сольна книжка Боні розмірковує про Японію, якій весь час загрожує катастрофа. У XXI столітті країна квітучої вишні зазнала серед іншого таких лих, як цунамі, землетрус і вибух атомної електростанції, що відібрали життя багатьох японців і понівечили країну. Винесене в назву «ґарбаре», як пояснює авторка, це вигук, що має спонукати до боротьби, підносити дух, переконувати: «Не здавайся! Ти справишся! Борися до останнього!» Саме такий образ мешканців Японії і проступає у книжці: людей гордих і нескорених, які однак намагаються призвичаїтися до смерті і вже точно набагато частіше про неї розмірковують (для цього й існують згадані у назві воркшопи з помирання).
Павел Солтис (р.н. 1978) — це приклад художника, який працює з різною матерією мистецтва — він не лише письменник, але й автор текстів пісень, композитор і популярний співак, який виступає під псевдонімом Pablopavo. Як музична, так і літературна творчість цього автора були відзначені різними преміями: він був номінований на найважливіші польські літературні нагороди (Літературна премія Ґдиня, Літературна премія NIKE) і отримав «Паспорт Політики» у галузі популярної музики за «поєднання дворової локальності із поетичною глибиною і відтворення звичаєвого колориту Варшави».
Схожі прийоми він застосовує і в своїй прозі. У 2017 році видавництво «Чарне» видало його дебютну збірку оповідань — «Мікротики». Раніше його оповідання виходили в «Лампі», «Ricie Baum», «Студіумі». Книжка складається з текстів, що писалися з чутливістю уважного обсерватора дійсності: наратор показує нам деталі світу, помітити які в повсякденні у нас немає часу. Окрім того, це цілком поетична оповідь із оригінальною атмосферою – але при цьому абсолютно звичайна й реалістична. У цих коротких оповіданнях можна знайти й елементи із текстів Pablopavo, повторюються мотиви туги за любов’ю, зворушення простотою життя і зацікавлення світом довкола, особливо тим, що найближче. Герої оповідань — це сентиментально змальовані сусіди, мешканці житлових масивів: перші любові, місцеві п’янички, друзі з подвір’я, усі вони живуть пересічним і буденним життям, намагаються зрозуміти свої особисті досвіди. Головна ідея тексту полягає в тому, аби кожна людина звертала увагу на деталі й дрібнички світу, в якому ми живемо.
Ключовим провідним мотивом є споглядання. Солтис спонукає нас на мить зупинитися і звернути увагу на малі і дріб’язкові, але й прекрасні у своїй простоті речі. Автор при цьому творить не надто точний, але напрочуд сентиментальний образ барів на районах, бічних вулиць великого міста і випадково побачених там людей. Топографія міста, яку вводить автор, сприяє тому, що в своїй уяві ми разом із ним можемо брати участь у цій такій незвичній мандрівці.
Наймолодша з грона польських авторів на МАЧ у Львові — це Вероніка Ґоґоля (р.н. 1988), прозаїчка і перекладачка зі словацької мови. У 2017 році вона дебютувала книжкою, що вийшла у видавництві Książkowe Klimaty. Її «По трохи» літературні критики назвали «сильним дебютом», звертаючи увагу на появу нового, виразного голосу у польській прозі. Назва цього тексту відсилає до оповідання обірваних історій, які презентуються слухачам власне, по трохи: «Найкращі історії зі свого життя ми завжди розповідаємо по трохи, по шматочках, це зазвичай якісь уривки, фрагменти. Хтось щось запам’ятав і з цієї пам’яті народжуються найкращі оповіді». І так чинить нараторка книжки: розповідає про незначні, як і про найважливіші справи абсолютно однаково — відсторонено, спокійно, вдумливо і без зайвих слів. Оповідання Ґоґолі передають атмосферу провінції, а їх читання відсилає до інших таких форм, що говорять про «малу вітчизну3 — до текстів Анджея Стасюка чи Віолетти Ґжеґожевської. Ця найперша вітчизна — це описані з перспективи 90-их років XX століття Ольшини — типове польське село. Однак в оповіданнях із «По трохи» не домінує нав’язлива ностальгія за роками дитинства і молодості; авторка сягає також спогадів про людей, які вже відійшли, впроваджуючи смерть як один із найважливіших елементів сюжету.
12 оповідань Ґоґолі — це передовсім історії про дорослішання дівчинки в малому селі, про натугу розуміння світу і болю зрілості. Авторці вдалося створити героїню, яка не піддається стереотипам, з якою може ідентифікувати себе ціле покоління дівчат, народжених у 80-их роках минулого століття і які — як і героїня — можуть сказати: «...найгірше — це бути маленькою дівчинкою. Бути малим хлопцем набагато легше». Дебют Ґоґолі — це чудово написана збірка певною мірою пов’язаних між собою родинних історій, історій про найближчих людей, серед героїв повно названих тіток, дядьків, бабусь, дідусів чи кузинів — адже по селах усі жили поруч і не приховували своїх почуттів. Авторка при цьому значною мірою черпає з власних спогадів, створюючи різновид автобіографічної оповіді малої Вероніки, майстерно відтворюючи мову свого дитинства.
Четвірка розглянутих письменників — це лише фрагмент великої картини польської літературної сцени; картини, яка радше є мозаїкою стилів, жанрів, тем, у якій знайдеться місце для хороших текстів незалежно від способу творення літератури. І кожен зацікавлений читач знайде для себе привабливий шмат цього пазлу; до того ж, матиме можливість долучитися до розмови з (цими та іншими) письменниками під час Місяця авторських читань.
Переклад з польської Олени Шеремет
21.07.2018