Якби друзі не чкурнули в Штати, легковажно залишивши мені свого сина на три тижні, то цілком можливо, що про нинішній День Конституції я б узагалі забув. А так змушений був учора вранці прориватися крізь гурт сонних батьків, що скупчилися на східцях біля входу в дитячий садок. Вони уважно читали якесь оголошення. Тягнучи за руку набурмосеного хлопчака, я краєм вуха перехопив зміст їхньої розмови.
— Це у них вихідний, а я на приватній фірмі роблю, у мене вихідного нема, куди я малого діну? – бідкалася жіночка.
— День проституції, а не Конституції! – заримував вусатий чоловік у білій сорочці й із барсеткою в руках; виглядав на держслужбовця і, вочевидь, знався на темі.
Залишивши баласт радості в групі, я поспішно ретирувався сходами вниз, але таки встиг прочитати оголошення. І подумки теж вилаявся: середа пропала. День Конституції. Адміністрація дитячого садочка вітає і повідомляє. Та щоб їх!
Що я взагалі знаю про Конституцію? Філологічна пам’ять підказує, що §38 правопису наказує вживати велику літеру, пишучи «Конституційний Суд України», «Конституція України». Зі шкільної парти ми мусимо запам’ятати, що Конституція – щось важливе й поважне, але чи змушує нас це поважати Основний (знову з великої!) закон?
Скільки себе пам’ятаю, Конституція завжди була шматою для витирання ніг. Кожен нікчемний політик мав своє бачення змін до неї, партії мінімум раз на рік оголошували про збір підписів за конституційний референдум, президенти намагалися протиснути через парламент конституційні реформи, а один великий тупий предмет навіть спромігся здійснити конституційний переворот.
Цим тарґанням наша Конституція й десакралізована. Основний закон Сполучених Штатів Америки прийнято 1786 року, і за двісті тридцять літ з того часу до нього внесли аж 27 поправок. А в нас кожна зміна влади означає майже автоматичні зміни до Конституції за принципом «переможець отримує все».
Якщо розібратися, то Конституція України непогана, ба навіть добра. Проблема не в ній, а в тому, що її ніхто не виконує. Проблема у владі. І в народі, цьому – за Конституцією – єдиному джерелі влади в Україні. У тому, що Основний закон ніхто не читає, не знає – ані народ, ані влада.
Тому я підтримую лише одну зміну до Конституції. Пропоную статтею першою записати: «Заборонити будь-які зміни до Конституції». І маю одну технічну пропозицію: якщо поправку до своєї Конституції янкі називають Білль, то в нашому випадку треба одну л скомуніздити і писати слово з малої – біль. Бо так і є.
А якщо ще якась гаряча голова з нашого політичного цирку запрагне повернутися до котроїсь зі старіших редакцій конституції, то раджу повертатися одразу до Конституції Пилипа Орлика. Верховна Рада України мала би її підтримати, бо за нею Генеральна Рада (парламент) працює лише тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову. Дотричі, так би мовити. А наші більше й не працюють. Президентові (не лише чинному, а й будь-якому) вона також припаде до смаку – владу йому там ґарантовано довічну. Одна біда: оригінал цієї Конституції у Москві зберігається; навряд чи москалі згодяться віддати нам його – тож таки доведеться оголошувати війну.
Але не сьогодні. Нині відпочиваємо. Бо яка б не була та наша багатостраждальна Конституція, є в ній одна-єдина стаття, яку таки виконують. №161.
«День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України»…