Якби мені треба було створити персонаж для фільму про письменника, то я змальовував би його з Юрія Винничука. Такий собі окуляристий бородатий всезнайко, що сидить у кімнаті, до стелі захаращеній книжками, загадково сам до себе всміхається, вмочує перо у келих з вином і на пожоклому від часу пергаменті виводить нерівні рядки.
Це міг би бути і дитячий фільм, і трагедія, і комедія, і навіть пікантна стрічка – постать Винничука настільки стереоскопічна, що годиться для кожного жанру. Чого вартий лишень факт, що письменник отримав нагороду «Книга року ВВС» двічі – одного разу за еротико-бурлескні «Весняні ігри в осінніх садах» (2005), а наступного – за пронизливу історико-психологічну драму «Танго смерті» (2012).
Війна спотворює й знищує наше життя, й один з її наслідків такий, що ми не встигаємо й забуваємо про справді важливе. Саме через російську агресію відносно непоміченим минув великий ювілей Юрія Винничука – 18 березня йому виповнилося 70 років. 70 років одному з наших найбільших і найпопулярніших письменників! У мирний час то була б велика подія з багатьма пошанівками, відзнаками, нагородами й тостами, а в ці пекельні дні ювіляр мусив переховуватися під час повітряних тривог у своєму винниківському підвалі.
Ну нічого, після перемоги відсвяткуємо, дай Бог пережити – і все ми ще зробимо. А сьогодні я хотів би сказати кілька слів про Винничука. Насамперед про його ювілей, бо 70 років – це якась зовсім фантастична цифра. Юрко такий молодий, активний, веселий, до всього цікавий, в’їдливий, насмішкуватий, невгамовний (деколи аж занадто), що дуже контрастує зі своїм віком і поколінням. Ну справді, гляньте на решту 70-річних, розмови яких зводяться до обговорення гомеопатичних піґулок, закрепів і (не)підвищення пенсій, а потім порівняйте з Винничуком із його масними жартами й вічною пляшкою вина в чемодані. Це ж два різні світи!
Юрко такий молодий і моторний, бо через совєтську окупацію мусив просидіти роки своєї молодості в затінку, пишучи в шухляду. Мені, тридцятилітньому, складно уявити, що в свої тридцять Винничук ще не мав власної книжки, що літературне життя для нього почалося з 1990-го, тобто з сорока років! Саме через це Юрко й так активно наздоганяє, пише, публікує, поспішає жити. Мов у вікнах застиглого часу, його молодість зупинилася й почала розмерзати тільки з часу незалежності, тому тепер ми бачимо його в кнайпах лише в товаристві значно молодших людей. Він з ними – тобто з нами – одноліток.
Є багато причин любити, дякувати і хвалити Винничука. Передусім – за таку різнопланову творчість, за книжки, від яких не відірватися, з яких можна наплакатися й нареготатися, яким не потрібна не реклама, бо їх самі читачі передають із рук у руки.
Є ще одна важлива роль Винничука – він дбає про молодих і про мертвих, таким чином фактично забезпечуючи тяглість поколінь, неперервність української культури. Розшукує й оцифровує твори забутих письменників, воскрешає з непам’яті постаті репресованих і розстріляних митців, видає їхні антології й окремі фоліанти; а з іншого боку – весь час підтримує молодих, читає їхні твори, замовляє слівце перед видавцями, підтримує й домовляється про публікації (Наталка Сняданко, Богдан Коломійчук, автор цих рядків чи Марта Брижак – не дамо збрехати).
У якомусь сенсі Винничук рівняється на Франка в своїй працездатності й широті зацікавлень, тут вам і газети, і книги, і антології, і переклади, і політична активність, і відчуття твердого місцевого ґрунту під ногами. Адже Юрко – передусім галицький письменник, міфотворець Львова, хранитель ґвари й діалектного багатства; з його книжок ми вчимо нові слова, це він запровадив моду на смаколики, розкішниці й бамбетлі.
Юрку, ми Тебе цінуємо й любимо Твої книжки. Вибач, що не вдалося гідно відсвяткувати Твій ювілей, але ми ще все надолужимо.
Хочу побажати простого: міцного здоров’я і ясної голови, бо життя надало Тобі шанс стати свідком цієї страшної й визначальної для долі України війни, а значить – і поклало на Тебе обов’язок художньо її переосмислити, написати про цю війну глибокий, пронизливий, потрясний і водночас стилістично довершений і цікавий роман. Словом, такий, як Ти вмієш.
З роси і води!
22.03.2022