Промова голови Клюбу українських послів Буковини Миколи Василька.
Виголошена в палатї послів в буджетовій дебатї 16. червня 1917.
Маю честь в імени клюбу українських парляментарних послів з Буковини зложити отсю заяву:
Українцї Буковини в сїй для українського народу в границях Австрії і поза її границями однаково важній історичній хвилї є в своїх почуванях і в своїх цїлях солїдарні з українським населенєм Галичини, отже також годять ся вповнї з застереженєм, зложеним Українською Парляментарною Репрезентацією Галичини на засїданю 30. мая.
Та крім того наш клюб просить високу палату приняти до відомости ще ось що:
Впорядкована австрійська адмінїстрація застала населенє Буковини з вибухом війни в повнім моральним узброєню проти неприятеля, особливо нас Українцїв проти нашого історичного неприятеля Росії. (Тут бесїдник наводить ряд фактів про патріотизм бук. Українцїв і говорить:) Все те є доказом, що там, де австрійське пpaвительство не ставило перешкод розвиткови українського народу, де він зізнавав благодати впорядкованої державности, де через демократизацію краєвої управи наступило знесенє кастових привілеїв, там були тільки Українцї, які радо давали державі все, чого вони були в праві ждати від їх патріотизму.
Австрійський патріотизм буковинського населеня взагалі і — можу се зазначити на визначнім місци — патріотизм буковинських Українцїв не був і не є нїякою штучною ростиною, тільки випливом щирого переконаня населеня, вдоволеного своїм розвитком в монархії.
Для Буковини й її народів Австрія не є чужим панованєм, бо між нас і австрійську управу не всунуло ся нїяке національно чуже панованє. Очевидно й ми буковинські Українцї, не можемо відректи ся мрії української ідеальної програми державного з'єдиненя всеї української землї, але ся мрія може стати для нас тільки тоді проґрамою, коли б нам грозила доля наших галицьких братів, себто, коли б між нас і Австрію мало бути всунене національно чуже панованє.
Ми Українцї Буковини, які є з 40 мілїонами російських Українцїв і навіть з російським народом звязані спільною православною церквою, в найвдячнїйшій вірности до династії й монархії відкидаємо всяку думку про зміну границь Aвстpії через виключенє нашого краю з Австрії — доти, доки Австрія, як доси, не накине нам чужого панованя.
Тому з найповнїйшим зрозумінєм стоїмо ми по сторонї наших галицьких братів в їх боротьбі проти здїйсненя наміру відокpемленя Галичини. Адже польське коло — в повнім противенстві до державно-правних заяв південно-славянських послів і навіть Чехів, які домагають ся тільки розвитку своєї націонацьної проґрами в границях монархії і під скиптром нашої династії, — представило тут ясно і виразно свою програму в тім напрямі, що для неї є міродатна ухвалена 28. мая с. р. в Кракові резолюція, яка домагаєть ся з'єдиненої і незалежної Польщі включно з Галичиною. Отже з польського становища відокремленє Галичини є тільки переходовою стадією до з’єдиненої й самостійної Польщі.
Є се зрозуміле, що в добре зрозумілім інтересї власної нації, але також в інтересї Австрії й її династії Українцї мусять відокремленє Галичини відкинути, що український нарід і його заступники мусять старати ся всїми способами, які мають до розпорядимости, до нього не допустити.
Перед заступниками австрійських народів у сїй палатї і перед правительством стоїть отся проґрама австрійських Українцїв:
Утворена з усїх українських областий монархії окрема провінція, яка має дістати повну національну автономію, одначе хоче оставати в Австрії і під правлїнєм цїсаря Австрії.
Ми, австрійські Українцї, є свідомі того, яку опору свобідне, в своїм розвитку необмежуване українство може дати державним визвольним змаганям мілїонів наших братів у Росії на їх певне ще тернистім шляху аж до повного здїйсненя самостійної української держави, — змаганям, за якими ми слїдимо з найгорячійшими почуванями, — але ми знаємо також, що провідники українського руху в Росії тільки тоді вилучать австрійських Українців з своїх плянів будучности, коли будуть певні, що вони є свобідні від польського гнету і забезпечені як справдї рівноправні горожани сеї держави.
Тому на нашу думку сповнюємо ми патріотичний обовязок, коли остерігаємо правительство і всї ті партії палати, які разом з нами бажають вдержаня і навіть скріпленя монархії, щоб вони нашим коштом не робили уступок постулятовій полїтицї.
Наші Сїчові Стрільцї, яким ми ось тут перед заступниками всїх народів Австрії складаємо нестерту подяку за те, що вони за свої геройські подвиги зискали признанє найкомпетентнїйшого чинника, найвисшого вожда, нашого славного цїсаря Карла І., і велике число українських полків усїх родів оружя з Галичини й Буковини, які проти Росіян і Ромунів з безпримірною хоробрістю радо жертвували житє і здоровлє на вівтари австрійської вітчини і які власне тепер творять ядро оборони в страшних боях над Сочею, — всї вони черпали відвагу з надії, що своїм братам принесуть визволенє з російського царизму, а самим собі з польського ярма.
Хвилевий успіх осягненя парляментарної більшости при помочи голосів польського кола не повинен би совісного правительства і свідомих своїх патріотичних обовязків австрійських партій заставити перемінити ту надїю в настрій розпуки.
[Дїло]
20.06.1917