В комісії валютовій на засїданю з 9 н. ст. червня при дебатї ґенеральній забрав голос пос. Телишевскій і висказав свій погляд на квестію валютову. Промову пос. Телишевского подаємо після записок дослівно.
"Заки перейду до властивого темату — говорив пос. Телишевскій — мушу заявити, що буду говорити в моїм имени, а не в имени моїх товаришів клюбових, тож і все, що я тут скажу, буде обовязувати лиш мене а не моїх політичних товаришів.
Заявивши отсе наперед, приступаю до квестії валютової. Мої вискази будуть короткі, щоби лиш наскіцувати моє становище супротив сеї квестії.
І так господарка паперова не має в менї приятеля, але навіть я рішучій противник єї. Мабуть не треба менї наводити причин сего мого погляду, бо гадаю, що кождий, хто лиш поверховно занимав ся исторією гроша і честно задивляв ся на сю справу, — не може побиватись за господаркою паперового гроша, хиба що він ставляє свою тактику партійну висше по-над интерес держави і загалу горожан.
Що можна бути монометалістично успособленим, що можна встоюватись чи то за білим чи за жовтим металем, що можна бути чи то за висшою чи за низшою реляцією, за тяжшим чи за лекшим ґульденом — се вже дуже добре понятне як для мене так і кождого з нас. Рівнож можна поняти, що сей або той побиваєсь за обома металями, за так званим біметалізмом і хотїв би, щоби ті оба шляхотні металї були рівночасно чеканені на гроші і стали монетою, — бо на підпиранє тих біметалістичних поглядів подає исторія розвою квестії грошевої не лиш загальна, але також спеціяльно нашої держави, деякі точки опору, і то, після моєї гадки, досить поважні, котрих би не годилось поминати, єсли би то лиш від нас залежало.
Але щоби можна встоюватись за задержанєм і консервацією теперішних відносин, які истнують у нас що-до квестії грошевої, — щоби можна називати ті відносини не лиш похвальними, але навіть хосенними і вельми пожаданими для нашої економії, для розвою нашого промислу, нашої торговлї, нашого рільництва та нашої господарки державної і краєвої — сего я не міг добачити в нїчім і відгадати, хоч і як старав ся о се.
Противно по основнім і пильнім перестудіованю цїлої справи прийшов я до пересвідченя, що неможливо на основі теперішних монетарних відносин розвивати наші економічні справи і поправити их в будучности, — що, як довго не порішена наша квестія валютова, мусимо побоюватись кождого дня, чи наші добутки економічні нараз не попливуть з водою, хоч ми не завинимо в тім анї не приложимось до того, а лиш виключно в наслїдок фактів, на котрі не можемо мати нїякого впливу.
Бо годї заперечити вже довершеного факту, що наші гроші стратили вартість і що цїлком не відповідають вимогам, які ставляють ся і мусять ставляти ся до міри вартости. Таж ся наша міра з року на рік, з дня на день, а навіть так сказати би, з години на годину, стає то довша то коротша; она не має тої стійности, яку повинна мати безусловно яко міра.
Треба лиш прирівняти цїни срібла від 1851 р. по нинїшнїй день, а кождий мусить набрати пересвідченя, що при теперішних обставинах годї задержати срібло за одиноку підставу нашої системи грошевої, єсли взагалї по 1878 р. можна уважати срібло за підставу нашої системи грошевої, бо по засистованю вибиваня срібла, наша валюта фактично роздїлена від срібла.
Хто не хоче пізнати наслїдків господарки паперовим грошем з исторії нашої вітчини, сей най пізнасть их з исторії сусїдної нам держави, де веде ся на велику стопу господарка паперовим грошем, господарка тим так високо славленим грошем національним. Маю на думцї Россію.
В Россії заведено паперовий гріш указом з 29 грудня 1768 р. В 1786 р. дійшли асиґнати до вартости 40 міліонів рублїв. В 1786 р. рубель паперовий мав ще цїлком рівну вартість з срібним рублем. В тім роцї прийшло до емісії нових 80 міліонів рублїв і зараз показало ся діс-ажіо — за одного рубля сріблом плачено вже рубля і 45 копієк асиґнатами. По закінченю наполеоньских воєн збільшило ся число асиґнат, які були в обізї, на 800 міліонів рублїв і в 1815 р. паперовий рубель мав вартости 23 3/7 копієк сріблом, се значить, що за рубля сріблом треба було платити 4 рублї і 8 копієк асиґнатами, отже властиво, хто мав в кишенї одного рубля асиґнатами, мав лиш дїйстно 23 копієк. В 1839 р. зредуковано суму рублїв асиґнатами з 800 на 595 міліонів при помочи двократної заграничної 6% ової позички, при чім в 1817 р. за кождих 85 рублїв в асиґнатах виплачувапо обліґацію довжну на 100 рублїв. Але і се не помогло. В 1837 р. указом з 1 липня установлено реляцію між срібним рублем а паперовим, заявляючи, що рубель сріблом варта 3½ рубля асиґнатами. В 1846 р. перемінено асиґнати на рублї кредитні, при чім за кождих 3½ рубля асиґнатами давано одного рубля в кредитних білєтах. При тім знесено примусовий курс і привернено виплату готівкою. В 1853 р. скликано спеціяльну комісію і oнa оповістила такій виказ: припасів металю було на 123,707.380 рублїв, процентуючих ся паперів на 23,087.488 руб., а кредитних білєтів на 311,375.581 рублїв. Білєти кредитні дійшли al раrі. В 1855 р. застановило правительство в наслїдок кримскої війни виплату готівкою, проклямувало, що кредитні білєти не суть виплати і наложило на них примусовий курс. Заразом заповіло, що виплату готівкою підійме до трех лїт, але до сего не прийшло. Аж до 1876 р. було кредитних білєтів в обізї на загальну суму 735 міліонів. З 1 сїчня 1879 р. дійшли они до суми 1.162 міл. і в тій висотї суть они по нинїшний день в обізї. Перед 1876 р. плачено за ½ имперіяла в золотї 6 рублїв 50 копієк, в 1878 р. 8 руб. 60 коп., в 1884 р. 8 руб. 20 коп. а тепер платить ся асиґнатами.
Така то исторія з тим так славленим від деяких грошем національним. Дати, які я тут навів, побрав я з урядових жерел.
А уважав я потрібним се навести на доказ, що паперовий гріш, так високо цїнений в деяких кругах, скорше чи пізнїйше мстить ся на своїх творцях. Хто побиваєсь за емісією нот державних, для сего повинно бути після моєї гадки першою заповідію, як найобережнїйше з тим поступати. З тої причини я все встоював ся за системою звінкого гроша.
Але з мене також не прихильник біметалізму, бо при біметалістичній системі приходять в оборотї властиво дві міри вартости, а удержати між ними рівномірну пропорцію не в нашій змозї. Одна з них буде все або за коротка або за довга. Ми не можемо удержати их в рівномірности, бо єсли піднесесь вартість срібла за границею, вивандрує там срібло, — а противно, єсли вартість срібла за границею упаде при рівночаснім у нас раrі, то припливе до нас срібло, а нам не лишаєсь нїчого иншого, як застановити вибиванє металю, що стратив вартість, єсли не має вийти величезна необчислена шкода для держави, рільництва, торговлї і промислу.
Таке саме було би і з золотом, єсли би оно мало ввестись за металь валютовий побіч срібла з певним законним раrі.
Прошу лиш поглянути на Францію, сей клясичний край біметалізму — а що там сталось: потреба було доконечно застановити вибиванє срібла.
Так отже я монометаліт, — а радше прихильник валюти опертої на золотї, бо маю пересвідченє, що єсли хочемо мати релятивно сталу міру вартости, мусимо приняти за тую-ж золото, котре аж по нинїшний день остало релятивно яко найбільше стала міра вартости. Про се не буду розводити ся, бо многі инші мої передбесїдники точно се виказали, і я на них покликую ся.
Я рад бачив би, щоби золото зaведено до нашої системи валютової — на разї щоби лиш введено золото а не валюту золоту. Я не був би на разї за чистою валютою золотою, яко такою, бо, після моєї гадки, ми не можемо в тій стадії підняті виплати готівкою, а під виплатою готівкою я розумію не стягненє нот державних, лиш отворенє кас банкових і видаванє золота за банкноти, які суть в обізї. На се не маємо ще потрібного золота, — ми маймо ще придбати єго і аж по придбаню приступити до виплат готівкою.
(Конець буде.)
[Дѣло, 15.06.1892]
(Конець.)
Я цїлкoм не уважаю предложень правительтвенних за дефінітивне введенє золотої валюти, але за першій крок до переобразованя наших відносин монетарних і валютових, як се справдї також і правительство в своїх мотивах зазначує. Длятого не можу згодити ся на стилізацію І-го артикулу в першім предложеню закона, бо она противить ся сему, що сказано тамже в XIII. і XIV. артикулї. Я не можу сего разом погодити.
Ми не установляємо на разї нїякої валюти золотої, лиш впроваджуємо золоті монети до нашої тепер истнуючої валюти та установляємо заразом аж до піднятя виплат готівкою численє після золота, а властиво перечислюванє після золота — то-ж се властиво, після моєї гадки, задача тих перших кроків в нашій квестії грошевій.
Противно же артикул І-шій установляє вже золоту валюту яко таку, бо там кажесь дослівно: "An die Stelle der bisherigen österreichischen Währung tritt die Goldwährung, deren Rechnungseinheit die Krone ist. Die Krone wird in hundert Heller eingetheilt". Ce що значить? Истнуюча валюта зносить ся, а нова заводить ся. Я би того не хотїв. Се установленє треба полишити аж на будучність, именно до часу, коли будемо могли підняти виплати готівкою. Перед тим часом установляти золоту монету, се просто нерозважне, бо ми тим усунули теперішну основу нашої валюти і завели вже нову, — а се треба безусловно оминути.
Моя гадка, що ми повинні поступати після нїмецкого взірця. Прошу прочитати І-шій артикул закона нїмецкого з 4 грудня 1871 — там нїчого не говорить ся про зміну валюти, а лиш вводить ся золото в истнуючу систему монетарну за монету державну, та аж в два а взглядно 3 роки пізнїйше установлено монету золоту, именно законом з 9 липня 1873 р.
Після моєї гадки було би відповідним також у нас придержувати ся тої дороги, — найперше треба мостити дорогу до переходу від паперового гроша до золотої валюти — бо инакше постанови XIII. і XIV. арт. не мають практичного значіня. З цїлого проєкту закона виходить ясно, що маємо на разї до роботи лиш з численєм після золота і з введенєм золота, — виплати готівкою мають задержатись аж на пізнїйшій час. З таким поглядом на справу я годжу ся.
Але помимо того мій погляд такій, що реляція, с. є. відношенє між теперішним ґульденом паперовим а будучим ґульденом золотим, мусить бути законно установлена вже при введеню золота до нашої валюти, бо без такої постанови цїлий закон мycїв би лишитись без найменшого практичного значіня. При вчерашній дебатї боронив д-р Ґрос погляду, що постанови реляційні повинні війти в житє аж в тій хвили, коли зачнесь виплата готівкою.
Сей погляд єсть основно блудний і фальшивий. Я міг би д-рови Ґроссови навести много причин, котрі мусїли би виказати нестійність єго погляду, але я наведу лиш се, що про се сказав в 1878 р. д-р А. Сетлєр, безперечно нaйлїпшiй знаток справ монетарних, а се чей-же пересвідчить д-ра Ґросса. На 25-ій сторонї свого твору, якій написав про новий нїмецкій закон монетарний, каже він ось як: "Предложенє, яке деякі роблять, щоби поминути всяку законну переміну истнуючих зобовязань довжних, гласячих на срібло, а полишити конверсію добровільній угодї або судейскому вимірови — було би, з теоретичної точки погляду, для законодатства поєдинчим а вигідним средством виходу, але в практицї і для населеня жерелом безконечного заколоту і непевности. Мабуть настав би — каже він дальше — величезний заколот і непевність і то именно переважно для покривдженя слабших економічно партій." — Ce слова одного з найлїпших знатоків квестії монетарної і після моєї гадки, він цїлком в праві. Се най буде опрокиненєм того, що д-р Ґросс наводив і старав ся доказати.
Тепер приступаю до висоти реляції. Я находжу єї вповнї оправданою. Єсли не хочемо скривдити нї довжника нї вірителя, нї продуцента нї консумента, то мусимо безусловно придержуватись пересїчного результату. Тож годжу ся на спосіб, якій вибрало правительство до установленя висоти реляції.
Вправдї піднесено з одної сторони закид, що сю реляцію осягнено штучними махінаціями, але наведені на оправданє сего ґазетні статьї не могли мене пересвідчити. Але nil novi sub soli, — такій сам закид зроблено нїмецкому правительству в 1871 р. Славний монетарник Бамберґер заявив виразно в нїмeцкім парляментї, що, єсли би він не був пересвідчений о правости правительства, мусїв би єго обжалувати, що предкладана реляція 1 до 15½ витворила ся штучно через закупно певної скількости золота. — Тож як я сказав, і сей закид не єсть нїчим новим.
Єсли приходить ся до квестії придбаня золота, то треба сейчас зійти на наш білянс торговельний і платний. В тім взглядї годжу ся вповнї з виводами д-ра Менґера. Наше економічне положенє не таке славне, як то деякі пп. передбесїдники хотїли представити. Ми держава задовжена за границею, з наших цїнних паперів по-над 2/3 частей находить ся за границею, і тим то поясняю собі обставину, що ми помимо нашого активного білянсу торговельного не могли виссати золота в держав стоячих з нами в торговельних зносинах, бо що зарабляємо експортом наших товарів, се знов виходить, позаяк мусимо платити за границю проценти від наших довгів. Отсе причина, за-для чого не припливає до нас чуже золото, як се після результату торговельного білянсу повинно припливати.
Відтак я тої гадки, що се численє після золота, бо чей-же се не золота валюта, як то виходить з плянів Є. Е. міністра скарбу, повинно бути переведене без нових тягарів і мусить бути переведене, бо для мене удержанє рівноваги буджетової єсть найбільшою заповідію, ще більшою анїж прихильність для сеї квестії монетарної. Єсли би рівновага буджетова мала потерпіти в наслїдок введеня тої реформи — то заявляю наперед, що я не міг би голосувати за предложенєм під нїяким условієм. Аж до сеї пори ми не чули від правительства, в якій спосіб оно загадало покрити кошти наміреної реформи валютової. Лиш з ґазетних справоздань знаємо, мов би Є. Е. міністер скарбу мав заявити, що придбає потрібні фонди введенєм яких нових посередних податків або підвисшенєм истнуючих податків доходових. Єсли би се дїйстно мало наступити, то мушу виразно заявити, що я не міг би нїколи згодити ся і не згодив би ся на той намір. Наші посередні податки досягли найбільшої висоти — і що тут вже підвисшати — а вкінци підвисшенє посередних податків мусїло би найприкрійше вразити найбіднїйше населенє і се чей же було би безперечно нещастєм для наміреної реформи податкової. Рівно-ж нема і бесїди про підвисшенє безпосередних податків, а в тім взглядї покликую ся на заявленє Є. Е. міністра скарбу при буджетовій дебатї в 1891 р., именно що ми з нашими податками доходовими дійшли до найскрайнїйшої границї нашої можности плаченя.
Длятого треба поглядати за иншими жерелами покритя коштів реформи валютової. Я роблю зависимим моє голосованє від відповіди на се питанє і заявляю, що єсли би нове обтяженє найбіднїйшого населеня мало допомочи до введеня реформи валютової — то я буду голосувати против предложеня. Єсли ми не в силї вибрати такої дороги, якою Мадяри идуть — то радше не вдаваймо ся в той интерес.
А тепер на закінченє про наше відношенє до Угорщини. При нашім предложеню говорить ся всюди про згоду. Сеї згоди, сего спільного поступованя обох правительств я вже тепер не виджу. Наш міністер скарбу заявляє нам, що виплати готівкою годї сейчас підняти — і се я понимаю та годжусь з тим — а в Угорщинї заявляє тамошний міністер скарбу щось цїлком иншого, щось таке, що не годить ся нї дрібки з заявленями нашого міністра скарбу.
По чиїй сторонї правда? Котре заявленє правдиве? — питаюсь. Де запорука, що ми не найдемось на будуче в такім положеню як нинї, і що не можна би нас приневолити до піднятя виплат готівкою? Такої запоруки не бачу. Бо де-ж запорука, що коли ми будемо готові підняти виплати готівкою, принесши стілько жертв, і друга половина держави заявить ся готовою до того? — і на се не бачу запоруки. Противно я побоюю ся, що Мадяри, коли вже буде усталена реляція, о що им головно розходить ся, коли будуть мати сконвертовані довги, коли вкінци позбудуть ся австро-угорскої валюти і будуть мати заведену чисто угорску валюту коронну, що они дуже легко забудуть на піднятє виплат готівкою. Се не перешкодило би им, бо их не буде нїчого коштувати цїла справа, але для нас, затягнувших довги на придбанє золота, була би халепа, якої ще не було. Длятого мусимо застеречись против того і домагатись запоруки — а на се не вистане нїяке заявленє міністерске, лиш треба постаратись о законну поруку.
Се мій погляд, якій я мусїв виложити, та на тім кінчу.
[Дѣло, 16.06.1892]
16.06.1892