«Американський президент попросту не вміє розрізнити між тим, що в кліматизмі пов’язане з ідеологією, і тим, що пов’язане з наукою. Змішуючи одне з іншим, він послаблює свою власну позицію, яка сама собою є цілком прийнятною».
Дональд Трамп є егоцентричним, непередбачуваним і небезпечним. Це незаперечні факти, та інколи буває, що діти кажуть гірку правду, якої уникають дорослі. Наприклад, щодо «кліматичних змін». Ми знаємо, що під час нещодавнього саміту G-7 на Сицилії американський президент розпочав публічну кампанію проти того, що називають Паризькою угодою, за якою держави погоджуються обмежувати викиди парникових газів на своїй території.
Роблячи це, Трамп з усього маху налітає на різновид нової ідеології, яку я називаю «кліматизмом». Кліматизм – це позиція, що об’єднує всіх тих, хто її поділяє, у спілку «ангели проти Зла», що ним є вуглекислий газ, який викидають автомобілі і електростанції, котрі працюють на вугіллі. Кліматизм є однією з найвідвідуваніших каплиць у новому культі Природи, найвищі жерці якого називають себе «екологами». Ця містика наділяє тих, хто ототожнює себе із нею, новим політичним і моральним авторитетом, й вони – в міру того, як держави проявляють свою відносну економічну неспроможність, – бачать у собі достатньо сил для того, аби стверджувати, що захищають нас від кліматичних змін. І це є абсурдом, бо клімат за означенням є тим, що змінюється.
Проте вважайте, не приписуйте мені того, чого я не кажу: кліматизм як релігія – це щось інше, ніж наука про клімат. Ця наука, що з’явилася недавно, базується на спостереженні, на стриманих гіпотезах і теоретичних моделях, які завжди можна переглянути в міру того, як покращуються знання. З цієї науки, яка не є точною, але прагматичною, випливає, що клімат має тенденцію до повільного потепління, що вже не раз траплялося впродовж тривалої історії нашої планети; з неї також випливає, що вуглекислий газ, як і метан (два гази, частково пов’язані з діяльністю людини), сприяє цьому потеплінню. Зусилля, спрямовані на те, щоби контролювати ці парникові гази, мабуть, могли б загальмувати трохи це потепління і спричинені ним пертурбації. У кожному разі, якби це спробували, нічого би не сталося, – за умови, що це не стане на заваді економічному розвитку; цей розвиток, що забезпечить нас майбутніми техніками виробництва, які споживають менше енергії, є найкращим захистом від кліматичних змін.
Отож, у цьому питанні Дональдові Трампу не можна докоряти, що він поводиться як слон у крамниці з порцеляною. Задумане ним є правомірним, от тільки робить він це напрочуд незграбно. Американський президент попросту не вміє розрізнити між тим, що в кліматизмі пов’язане з ідеологією, і тим, що пов’язане з наукою. Змішуючи одне з іншим, він послаблює свою власну позицію, яка сама собою є цілком прийнятною. А ще більше послаблює свою ціль, коли виправдовує своє вороже ставлення до кліматизму захистом вугільної промисловості, бо Трамп тоді схожий на представника промислового лобі, яке посприяло його обранню, а не на президента США. Що ж, вугільна промисловість переживає спад у цілому світі, і винні у цьому не екологи чи кліматисти, причиною є те, що вугілля стало менш рентабельним, ніж інші джерела енергії. Навіть коли США не застосовуватиме Паризької угоди, це не створить жодного нового робочого місця у вугільній промисловості, тому що вона застаріла. Одне слово, дітвацька агітація Трампа, яка могла би посприяти кращому розумінню теми клімату, є ще більш ідеологічною, ніж агітація кліматистів. Американський президент через необачність і незнання теми зробив послугу своїм опонентам, тому що ті, тобто європейські керівники, що об’єднались проти Трампа, також були достатньо розумними, говорячи не так про «потепління», як про «зміни», і представляючи Паризьку угоду як джерело технічного прогресу та економічної вигоди в пошуку альтернативних енергій. Це хитромудро і не облудно.
Трамп втрачає всіх своїх союзників, навіть найвідданіших США, як-от Німеччина, тому що явно відмовляється прийняти 5-ту статтю угоди НАТО, що визначає напад на члена альянсу як агресію проти всіх його членів. Либонь, американці, які використали цю статтю після теракту 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку, вже не хочуть, щоб нею скористалися країни на лінії фронту, як-от країни Балтії і Польща. Французи та німці, Макрон і Меркель, висновують із цього – і цілком резонно, – що настав час створити незалежну від США європейську армію. Часто згадують, що Європейська Унія була створена проти СРСР; і її ось-ось реконструюють проти США Трампа. Для прихильників ЄУ Трамп зненацька зробився корисним ідіотом. Чи треба йому за це подякувати?
Guy Sorman
Y si Trump tuviera razón
ABC, 05.07.2017
Зреферувала Галина Грабовська