Відчит Антона Г—ого.
Всї ми годимось на те, що поправа биту економічного народу нашого — то найперше услівє поступу і розвою єго. Розвернім котру небудь карту исторії котрого-небудь народу, а вичитаємо там ясно звязь розцвіту і поступу культурного з розвоєм биту народу та пояснимо собі причини, за-для котрих зникали величезні ґрупи народів з лиця землі лиш економічними процесами. Впрочім не глядаймо илюстрації того зелїзного закона рішаючого о "бути або не бути" якомусь народови аж в исторії. Процес той відбуває ся серед нас і перед нашими очима.
Щасливі сини того народу, що потрафлять видїти зло і розпічнуть з ним борбу; — бідний той нарід, котрий несвідомо чим раз дальше бреде в пропасть руїни і мов той Прометей навіть вже боронитись не має сили. А ми чей-же не заложимо рук, мов ті Индіяне американьскі або Неґри, що засуджені на смерть, уступають — поволи, не нараз, по одному, не масами — мїсце иншим расам та навіть не в силї здати собі справи з того, що в округ них і з ними дїє ся. Бо то неправда мов-би ми не були в силї сотворити собі красшої долї. Неправда, що з нашої матеріяльної нужди вже нема виходу. Але правдою, і то великою правдою єсть, що бит наш поправить ся лише нашим власним трудом. Галицка нужда вправдї грозить нам витиснути на нас пятно економічної смерти, але лише грозить, так довго, поки ми єї не схопимо за Ахилеву пяту, — а се станесь тогдї, коли ми пізбудемо ся истнуючих економічних і суспільних хиб, а возьмемось до позитивного труду, збільшаючи своє і народне богатство.
Економічний бит народу потягає за собою цїлий ряд появ. Розцвіт національний, сила політична, поступ культурний, словом: цїле житє народу пульсує в народї так, як старчить запас крови і соків жизневних. З житя народу можна відчитати єго бит економічний, так само як з термометра температуру або з барометра тиск воздуха. А мимо того у нас так мало сил до серіозної працї економічної!
Кождий розуміє, а бодай удає, що розуміє вагу того питаня, а кінчиться звичайно на академічнім трактованю єго. Що-найбільше, хопимось до викорененя піяньства мїж народом, глядаємо за иншими паліаятивними средствами, представляемо собі, що сельскі крамницї, шпихлїрі громадскі або "Народна Торговля" — то вже вершок нашого економічного розвою. Нам-же властиво, треба так дїлати, щоби труд економічний був огнищем всеї нашої працї патріотичної. Тут маємо сконцентрувати свою дїяльність, бо инакше не потягнемо нїколи народу всею збитою масою за собою на перед, не освідомимо єго і не видремо єго з рук експльоатації та геґемонії.
Бідний, пригнетений мужик послухав лише того, хто єму може щось дати, инакше — він пійде за тим, за ким ити мусить. За-для условій биту запродує ся він жидам, піддає ся в их лихварску неволю, оглядаєсь добре, щоби де не нарушити интересів жидівских, від котрих чує ся зависимим. За-для того биту заглушує мужик і свою совість народну, щоб не нарушити интересів чужої політики. За для того биту занедбуєсь і просвіта дїтей: мужик мусить послати пасти худобу або в службу.
Коли-ж ми вже зрозуміли, що економічна робота єсть підоймою народного житя, то уміймо-ж єї повести після пляну і всесторонно, використовуючи всї дороги, які маємо до диспозиції. Ми мусимо працювати над тим і в радї державній, і в соймі, і в радї повітовій, і в радї громадскій, — мусимо взятись і до самопомочи.
А кого-ж то маємо ми взяти під опіку своїх трудів? — Відповідь ясна, що: селяньство, той головний пень народу руского.
Не з промислу, не з торговлї черпає нарід головне жерело доходів своїх, а з землї і працї рук коло тої землї. Земля і рука — отсе наш варстат до хлїба насущного! Найпоряднїйше функціонованє того варстату — то найперше услівє нашого поступу народного.
Чого ж той варстат селяньскій якось плохо функціонує? Чому не годні побіч того рільничого варстату розвинутись і инші поменші варстати продукції ремісничої та промислової і зложити ся в одну велику здорову фабрику народну? — Не годні тому, що головний варстат рільництва селяньского, котрий дає екзистенцію міліонам людей, функціонує за слабо, сам ледви дихає, а з того йде дальше факт, що на плечах селяньства не годні двигнутись инші верстви продуктивної суспільности народної.
Темнота мас — се перші тайни причин нашої нужди. Тая темнота не позваляє нам використати законодавства конституційного і автономічного, — за-для тої темноти не видять маси чистої стежки самопомочи,— тая темнота кидає нас в грубу сїть експльоатації жидівскої і капіталістичної. Темнота у всїх напрямах — она нe допускає нас навіть використати наших природних богатств і питомих условій нашої екзистенції, які нам дала природа. Вже не говорю о вишуканю нових доріг для свого биту і о розширеню підстави того биту через розумне приміненє наших сил интелєктуальних.
За темнотою иде в парі велике задовженє селяньства, котре спровадило безземельність великого проценту сельского населеня, а процес той не перестає, а поступає що-раз дальше. Земля наша йде в чужі руки, а автохтони, колишні властителї тої землї, нидїють мов ростина, що їй червак підточив коріня.
Задовженю селянина можемо запобігти скоро і не так тяжко трояким способом: через законодавство, через достатченє відповідного кредиту і через орґанізацію институцій самопомочи, між котрими і товариство закупна земель має дуже поважне місце.
Елєментарні нещастя, котрі так часто навіщують наш край, особливо найбільше плодородну часть краю, Поділє, підкопують до крихти і так зруйноване селяньство.
Наконець нема у нас всего того, що може додатно вплинути на розвій селяньства. Торговля продуктами рільничими — в руках жидів. Торговля артикулами селяньству потрібними також в руках жидівских. У жидів і кредит — лихварскій. А то нарід на скрізь непродуктивний, експльоатуючій, неспосібний до позитивного впливу на економічний розвій котрої-небудь суспільности. Промисл рільничій, опертий на переробленю сирівця, у нас за слабий, а і той, що єсть, то або в руках жидівских, або в чужих. Анї цїна працї, анї жерело зарібку для малоземельних селян через него не піднесесь. Також не маємо льокальних консументів на продукти рільничі. Малоземельний селянин не має можности виховати дїти свої спосібними до промислу або инших нерільничих занять, але всї мусять душити ся в селї, збільшаючи чим-раз більше число сїльского пролєтаріяту. Селянин не має можности придбати готівки до вкладу в господарство иншим способом, як лише через заощаду своїх доходів з грунту.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 07.06.1892]
Та які то можуть бути у наших селян доходи з грунту?
На то нам відповість найлучше державна статистика, котра — як знаємо — в обчислюваню чужих доходів, особливо таких, котрі підпадають оподаткованю, єсть незвичайно скрупулятна.
Возмім для порівнаня під розвагу два великі краї нашої держави, Чехію і Галичину.
Ораної рілї має Чехія 2,630.000 гектарів, Галичина — 3,804.000 гект. А чистого доходу катастрального має Чехія 33,915.000 зр., а Галичина 16,840.000 зр. З одного гектара Чехія 14 зр., а Галичина 4 зр. 44 кр.
Мимо того, що Галичина єсть півтора раза більша нїж Чехія, [бо Галичина займає 27%, а Чехія лише 18% простору австрійскої держави] Галичина має лиш меншу половину доходів из землї, нїж має Чехія. На Галичину припадає 15% катастрального доходу из землї, а на Чехію аж 31%.
Той дуже низькій дохід з галицкої землї илюструє ся ще ярче в сумі плаченого державі податку грунтового. І так платять грунтового податку річно: Галичина 3,905.000 зр., Чехія 11.147.000 зр. Податку домового: Галичина 2,877.000 зр., Чехія 5,588.000 зр. Значить: Галичина платить за то, що єї жителї можуть мешкати по хатах, податку майже стілько, скілько податку за свої грунти.
Єсть се з одної сторони ярка илюстрація низького стану продукції господарскої, але з другої сторони єсть се доказом, під як тїсно прикрученою шрубою податковою стогне наш нарід... Він приневолений згрошити артикули господарскої продукції, мимо того, що они би і єму самому були потрібні; він від губи мусить собі уймати, щоб роздобути готівки на різні оплати податкові. За для великої, можна-б сказати, примусової продажи тих артикулів — цїна продуктів господарских спадає по торгах так, як би то було де на ліцитації. На доказ того зазначу лише нечувано низьку у нас цїну худоби. А що у нас нема инших поважних жерел доходів крім рільництва, се знов показує статистика податкова. Заробкового податку платить Галичиеа 747.000 зр., а Чехія 3,000.000 зр., значить: більше, нїж Галичина платить податку грунтового.
Впрочім всї селяне господарують менше-більше на однакову моду: як той, що має 10—15 морґів землї, так і той що має 1—2 морґів рілї. На посїлостях дрібних від 2 морґів в-гору жиє 2,300.003 душ, і тих бит ще яко-тако зносний, — але на посїлостях понизше 2 морґів жиє в Галичинї 2,700.000 душ, а то вже, можна-б сказати, рільничій пролетаріят. Такого числа рільничого пролетаріяту не викаже жадна статистака европейского краю.
Мимо так величезного надміру спосібних рук до працї рільничої — у нас продукція рільнича о половину менша, як продукція инших країв. Значить ся: ті руки дармують, не продукують навіть на стілько, кілько треба до заспокоєня потреб житя. Длятого то головні біжучі потреби покривають ся через продаж основного свого капіталу, яким єсть земля і єї инвентар недвижимий і движимий, або бодай через обдовженє, і то обдовженє у лихварів. Тим способом тратить ся — по-просту проїдає ся — рік річно по 9—10 міліонів зр. з свого основного капіталу і о таку суму край стає що року біднїйшій.
Нерозвитий промисл краєвий потягає за собою анормальний импорт товарів заграничних і спроваджує утрату 10 міліонів зр., котра то сума могла би лишити ся в краю, сли-би ми мала на місци фабрики тих товарів.
Рільник за свої продажні продукти дістає за-для ненормальних відносин купецких і великого числа крамарів жидівских так низьку цїну, що весь можливий зиск из них лишає ся в руках жидівских, а продуцентови ледво вертає ся вложений наклад.
Елєментарні нещастя, виникаючі з повеней, градів, посухи, морозів весняних і огнїв, приносять шкоди на суму 12 міліонів зр. річно.
Лихва, котрою займають ся жиди, а часом — на жаль — і самі селяне, зїдає жизненні соки селяньства. Тої язви не позбудемо ся скорше, аж рівень добробиту селяньского не піднесе ся до тої степени, що селянин потрафить обійти ся без лихварів і поки не викоренимо між самим селянством многих звичаїв руйнуючих добробит цїлих околиць.
Величезне число анальфабетів, людей зовсїм неписьменних, доходяче до 74% всего населеня краю, потроює истнуюче зло і не дозваляє винайти скорий спосіб направи истнуючих відносин. Сміло можна сказати, що між сїльским населенєм єсть неписьменних 90%.
Сумне економічне положенє ядра населеня краю — селянства — відбилось фатально на всїх прочих верствах суспільности. Всї они терплять на якусь загальну безсильність. Замість того, щоби всї лучились і старали ся вибороти краєви якусь лучшу екзистенцію, они изолюють ся одні від других. А міста наші, ті найрухливші центри економічного житя а заразом центри культури, не лише що не причиняють ся до загального поступу краю, але изолюючись з своїми спеціяльними интересами від цїлости, експльоатують сїльске населенє в користь елємненту жидівского.
Годить ся зазначити і то, що сей загальний скіц економічного положеня цїлого краю нашого в далеко більше понурих красках виступає в рускій части Галичини. Мазур рухливійшій і спосібнїйшій до борби економічної, більше освічений, а до того і край більше ним опікуєсь, і менше там жидів. Там розвинув ся сильнїйше промисл, там є фахові школи промислові, там більше реґулюють ріки, меліорують грунти, там розвивають ся kółka rolnicze.
З огляду на все те, годї-ж нам не сказати, що робота над економічним піддвигненєм нашого селянства і взагалї всеї рускої суспільности не єсть основною точкою нашої проґрами. Робота наша мусить бути ведена всесторонно, після з гори обдуманого пляну, і на всїх можливих позиціях, і у всїх закутинах Руси. Використати мусимо конституційну і автономічну управу, законодатство, і кинутись з цїлою силою на поле самопомочи.
Самопоміч — се найширше поле дїяльности для рускої интеліґенції. Рідко-хто може мати здібність і можність дїлати в тїлах репрезентаційних, хоч би в радах повітових, але за то кождий може, повинен і мусить причинятись своєю муравлиною працею, тихою а невтомимою і систематичною, до загального поступу економічного в селї, в містї і в повітї.
А ми Русини дали доси наглядний доказ, що не розуміємо ся на так пекучих питанях економічних, — скляними очима дивимо ся на змаганя Поляків, котрі що-раз більше обмотують нас сїтію економічної зависимости, не бачимо далекосягаючих наслїдків тої економічної их роботи, котра побіч цїлей гуманних має і иншу важну закраску — польонізаційну. Річ же се природна, що Поляки за нас і "для нас" працювати не думають. Они працюють за нас, але не для нас, лише для себе.
Досить тут згадати про институцію краєвого банку і єго проєкт кольонізації великої посїлости на Руси, — о чім читала ми недавно в "Дѣлї". Хто доси не звернув на то належної уваги, тому щиро раджу — застановитись над річами там порушеними.
Темне наше селянство єсть обезсилене ненормальними відношенями та знищене колишною політикою центрального правительства, що трактувало Галичину яко кольонію, котру инші краї держави і капіталізм віденьскій могли експльоатувати. Однакож тепер уже поставлено бодай перші основи реставрації в цїли економічного подвигненя краю.
Найпершою роботою реставрації eкoномічної буде — піднести з упадку 76%-ве населенє рільниче. В тій реставраційній роботї має сельска интеліґенція найважнїйшу, хоч найменше видну, ролю: орґанізувати самопоміч і переводити єї в житє.
Ті народи, у котрих велика часть одиниць уміє ступати самостійно і сама собі радити, а при тім коли у них робота йде після обдуманого пляну, — все скоро зносили ся в гору і усували найприкрійші услівя свого биту. Хосенність самопомочи найкрасше можна зилюструвати на анґло-саксоньскій расї в Америцї, де она весь світ зачудовує своїм поступом культурним. Розумному а консеквентному приміненю засад самопомочи дякує і Ирляндія за свою зносну долю, а Чехія економічний розцвіт та політичну силу. І Польща під Россією та в Познаньщинї колись була такою самою країною нужди, як край наш, — нинї-ж змінило ся.
(Конець буде.)
[Дѣло, 08.06.1892]
(Конець.)
Самопоміч наша мусить бути правдивою помочію, а не патріотичною бляґою. Не жертви, не огню патріотичного домагаємо ся від співробітників на поли самопомочи, але хосенної роботи, котра дасть ся почути — в кишени.
Институції економічні, чи то будуть крамницї, чи шпихлїрі, чи каси позичкові, єсли они не приносять реального хісна всїм беручим в них участь, не можуть нїяким способом довго устоятись. Доказом того упавше у нас товариство господарске в Станиcлaвoві, доказом того богато истнуючих на папери шпиxлїpiв громадских.
Самопоміч наша мусить бути добре зорґанізована і ведена систематично та раціонально. Робота одиниць по селах мусить бути повязана в систему повітову, мусить мати звязь і з центром. Тілько тогдї закипить робота по цїлій нашій Руси, не буде изольованих одиниць, що рвуть ся до працї та або скоро знеохочують ся або не знають, що робити.
Система орґанічної нашої роботи мусить бути мудро зложена, щоб відповідала потребам народу. В тім взглядї у нас не богато ще зробило ся. Мало єсть людей, котрі на тім розуміють ся, а ще менше таких, котрі в веденю таких справ мають досвід: що удаєсь, а що не удає ся, що потрібне і практичне а що чиста теорія.
Від коли "Просвіта" перемінила ся в товариство просвітно економічне, в єго руках спочиває одинокій провід в систематичнім веденю економічної самопомочи.
Коло того товариства мусимо ми скупити ся колись в веденю економічної самопомочи, не лише вписуючись в єго члени, але й виповнюючи старанно всї можливі пляни економічні начеркнені статутом і фаховою анкетою економічною. Ті плани мусимо совістно розважати і сли они будуть хосенні, брати ся до их здїйстненя. Памятаймо при тім, що й наймудрійшій плян остане лиш на папери, сли не буде робітників, котрі розуміють гадки і наміри полководця. Ревні і интеліґентні робітники потрафлять і з неконче совершенним пляном довершити показного дїла і поправлять стратеґічні похибки своїх полководцїв.
Та не лише в "Просвітї" маємо дїлати на поли економічнім. Ми мусимо брати чинну участь у всяких eкoнoмiчниx рухах нашої суспільности, о скілько се для нас тілько можливе.
Єсть "Народна Торговля". Не лишаймо-ж єї на волю судьби, — не кажім: "Я там не вписую ся, бо я маю инакшу в тій справі гадку." Така робота — то не робота самопомочи, але деструкція патріотична. Хиби, сли де які суть, легко направити, коли єсть кому зажадати направи і коли єсть кому направити.
Закладаєсь асекураційне товариство "Днїстер". Не будьмо-ж лиш рівнодушними, або лиш чисто-критичними приглядачами, — се була би знов патріотична деструкція.
Економічний поступ народу нашого таки найбільше залежить від нас самих. Коли Угорщина потребувала розвинути у себе свій краєвий промисл, весь нарід сказав собі: Не купуємо нїяких заграничних продуктів, — і довершив свого. Але наша нездарність в области економічній єсть справдї клясичною. Не хочемо того поняти, що сила лежить в нас самих.
Коли-б у нас була свідомість того: що нам треба робити і як до того брати ся, — найшлись би скоро й робітники і злучились би в одно тїло.
Коли хочемо, щоби нарід наш ще глубше не брив по похилій дорозї економічної руїни, треба поперед всего старатись о удержанє народу в тій позиції, яку він тепер має.
В руках наших єсть земля і міліони рук до працї. Землю і труд людскій повинна ублагороднити, оживотворити интеліґенція, основана на висшім ровени рільничого образованя.
В тім взглядї може допомогти селяньству священик [і учитель]. Народови треба живих примірів в веденю интензивного господарства. Таким взором може бути священик яко такій, що може використати запас своєї интеліґенції в спосіб раціональний. До того треба, щоби духовеньство наше само було економічно сильне, а при тім мало знанє і замилуванє до господарства. А нїякій иншій вплив не зможе так глубоко досягнути мас селяньства, як живий примip интеліґентного рільника священика [або учителя].
Наш край рільничій повинен мати бодай одну руску школу господарску. Почин до заложеня такої школи міг би дати "Народний Дім у Львові". [Того від давна Русини домагались від зарядів "Народного Дому".] Край або держава певно не відмовили би помочи.
Наш край рільничій повинен мати доконче руску центральну институцію господарску на взір польского товариства господарского, котре побирає до 40.000 субвенцій з міністерства на цїли галицкого рільництва. Таке товариство господарске повинно бути провідником в веденю справ економічно-господарских, бути речником наших жадань перед краєм та державою, і видавати фаховий орґан і рільничу бібліотеку. [Поки се наступить, мусить ті функції сповняти товариство "Просвіта".]
Священик має широке поле дїлати і з проповідницї в напрямі економічної солідности та лагодити нужду бідних. Виступати против марнотратности і легкодушних звичаїв єсть обовязком церквою на священика вложеним. Марнотратність — то окраданє себе самого і цїлої суспільности. В тім взглядї повинен сам священик присвічувати селянинови приміром поєдинчого, економічного способу житя. Нужду бідних може священик лагодити частим взиванєм богатших до поратунку бідних і щоби богатші давали бiдним заробок, не визискуючи их.
Економічну екзистенцію дрібного селяньства можна-б значно поправити через приміненє интензивної системи управи землї руками, т. зв. "системи городової". [О сїй справі міг би написати д-р I. Олеськів.] Священики могли би у себе випробовати сю систему бодай на 1—2 морґах, аби селяне мали де поучити ся.
В селяньстві треба розбуджувати змисл до ощадности через закладанє сїльских щадниць, сполучених з касами позичковими. Тим способом можна би в короткім часї позбутись жидівских довгів і призбиралось би капіталів так необходимих до вкладу в господарство, щоби піднести єго продуктивність.
Кождий Русин, бажаючій економічного піднесеня народу, повинен насамперед добре розглянути ся в дотеперішній роботі економічній Русинів: як в теоретичнім трактованю справ — а, мимоходом сказавши, підносилось у нас богато цїнних гадок, та они перейшли незамітно по-над головами сучасників — так і в теперішнім станї і устрою руских економічних институцій, котрих де-що маємо, але про них знаємо дуже мало, деякі лише з имени.
Всї Русини повинні звернути особливу увагу на орґанізацію наших фінансових институцій, котрі мають нас визволити з економічної зависимости від чужих людей і зробити то, аби рускі капітали обертались між своїми людьми і служили руским цїлям. Чей-же вже час, щоб руским заощадженим грошем оперував Русин і уживав на свої продуктивні цїли. Прецїнь нам самим треба міліонів капіталу для одного селяньства, щоби раз викоренити язву лихви і поставити єго яко тако кріпко на ноги.
Кождий Русин повинен обзнакомити ся з статистикою, особливо з краєвою, з котрої можна спізнати глубокі рани економічні нашої суспільности і довідати ся, в яких напрямах робота найпотрібнійша і найреальнїйша. Також повинен слїдити за роботою економічною цїлого краю, сойму і видїлу краєвого, а зарівно і за економічною роботою Поляків на Руси. Не кажемо вже про великі банки, але хоч-би такі kółka rolnicze, towarzystwa zaliczkowe і т. и., все то робота, з котрої Русини повинні учити cя.
Важною для нас єсть справа просвіти економічної і фахового образованя молодежи. Нераз один другій знаходить ся в тім положеню, що належало би єму умістити здібнїйшого хлопця селяньского в якійсь школї промисловій, котрих єсть богато, — шкіл ткацтва, для промислу деревного, кошикарства, гончарства, колодїйства, управи льну, молочного господарства і пр. Між тим многим Русинам ті школи навіть з имени не знані. Для того треба обзнакомити ся з станом краєвих шкіл фахових, по можности ті школи звідувати і о них писати в руских часописях.
[Дѣло, 18.06.1892]
18.06.1892