виголошена в палатї посольскій ради державної при нарадах над справою опусту податку по нещастях елєментарних.
Не повинно се нїкого дивувати, що я при першім читаню сего внесеня мушу забирати голос. Ми заступники руского народу єсьмо без виїмки заступниками стану селяньского і маломіщаньского, господарів ґрунтових, а их положенє єсть в теперішних обставинах дїйстно дуже сумне і потребує конче поправи.
Хто знає обставини моєї тїснїйшої вітчини, увидить, що стан селяньскій упадає в послїднім часї, що він пригноблений матеріяльно і морально, а помимо того не хробило правительство для господарів ґрунтових, яко таких, зовсїм нїчого, так, що я мушу прилучити ся до висказів передбесїдників, бо они цїлком справедливі: займали ся всїми нашими станами і справами, говорили і радили о промисловцях, купцях, всїляких институціях і будовах комунікаційних, але нїчого о господарстві ґрунтовім, нїчого о станї селяньскім, а прецї ж правительство знає, що господарство ґрунтове становить головну основу суспільної орґанізації і нашої сили державної.
Нехай буде менї вільно, висказати насамперед Bп. п. внескодавцеви бар. Діпавльому мою найщирійшу подяку, що він так щиро займив ся сею — на першій погляд для того, хто не знає докладно відносин господарских нашого селянина — маловажною справою, що він в тім часї, котрий, як здає ся, призначений лише на розвязку великих економічних проблємів і питань, пригадує так високій палатї, як також і правительству, що крім великої ваги питань, котрі правительство поставило на порядок дневний, истнує ще богато а богато инших питань, котрі також мусять бути полагоджені.
Так, мої панове, суть ще квестії економічні, котрі для статистиків, для великих економістів можуть видавати ся так малозначні, маловажні і дрібні, що про них не варта навіть говорити в тій періодї, призначений на рішенє великих економічних питань, котрі однако помимо того для одної части австрійских горожан мають і будуть мати таку саму вагу, як для деяких кругів горожан, на пр. справа опусту надзвичайного додатку при податку заробковім, реґуляція валюти, реформа податку заробкового, або управильненє зарібку будівляного і т. ин. А згадана часть австрійских горожан, котра має також якусь претенсію, якесь право до того, щоби над єї оправданими бажанями не переходити до порядку дневного, лише щоби их заспокоювати, платить державній касї рік-річно з свого тяжко заробленого річного доходу 35 міліонів зр., в видї податку ґрунтового — не числячи всїх инших податків, як податку домово-клясового, всїх родів податку консумційного і всїляких додатків — точно, або як в дотичних виказах говорить ся "нетто", і тим дає в великій мірі з своєї сторони управі державній змогу, всї ті прекрасні економічні проєкти і так на причуд гарно обдумані правительством пляни на поли нашого економічного відродженя перевести в дїло. Так, не треба забувати, що єсли тепер наш буджет не виказує нїякого дефіциту, то се треба взагалї признати яко найбільшу заслугу господарскої роботи. (Посол Барвіньскій: Дуже справедливо!)
Одні податники ґрунтові не просять ласки, не жебрають неналежного им опусту податкового, лише жадають справедливости і справедливого, з теперішної системи податкової виходячого признаня своїх прав. Они не жадають нїякої зміни теперішної для них справдї не найкористнїйшої і не милої системи податкової, але они жадають, щоби за панованя сеї системи на основі податку доходового не обходжено ся бодай з ними гірше — як з иншими податниками, щоби також і до них примінити припцип, котрий до инших податників примінює ся в найширшій мірі, а то принцип, що де нема доходу, там не повинно ся платити нїякого податку. Здає ся менї, що лише сей принцип єсть оправданий і справедливий, котрий впрочім і иншим податникам, а именно платячим податок заробковий виходить на користь. Думаю, що бажанє господарів ґрунтових єсть цїлком справедливе; там, де дохід без вини податника зменшив ся, мусить також і держава пристати на умірковане зменшенє податку.
Податник ґрунтовий не хоче прецї, щоби з ним обходжено ся лїпше як з иншими податниками, але щоби з ним обходити ся найгірше з усїх податників, до сего нема нїякої розумної причини, і длятого мусить господар боронити ся перед не консеквенціями сего правного принципу і мусить на се напирати, щоби і в оподаткованю ґрунту найшов повне приміненє одинокій справедливий принцип цїлої системи доходового податку, що лише при истнованю доходу може наступити обовязок плаченя податку.
Що на тім селянин, властитель малого господарства найбільше терпить, не потребую може доказувати, досить єсли я лише вкажу на нещастні постанови закона з дня 6 н. ст. червня 1888 р., котрого справедливої зміни домагає ся п. внескодавець.
Не лише некористні, але для господаря грунтового, для селянина, суть постанови того закона незвичайно несправедливі і драконьскі. Они чисто фіскальної натури. (Признанє.) Там, де єму належить ся повне право до відписаня податку — там здають єго на ласку! А на чию ласку? питаю Вас панове!
В закон сказано: на ласку міністра скарбу, але в практицї, коли перемінимо право писане на практичне, виходить цїлком що иншого, виходить таке, що єго віддають на ласку найнизших властей податкових, т. є. инспектора податкового, отже орґану, котрий в першім рядї утворено до систематичного, що так скажу, фахового накручуваня шруби податкової, орґану, перед котрим селянин в теперішних часах має найбільше страху!
А дїєсь се так не без причини, бо він знає з досвіду, що инспектор податковий має змисл до стяганя податків, але не має нїякого змислу до полекші і відписаня податку, і що всюди, де лише селянин зійшов ся з тим правительственним орґаном, мусїв все справу програти. А єго право на відписанє податку в наслїдок шкід полишено після постанов §.8. закона з дня 6 червня 1888, ч. 81, в руках сего орґану, бо власть податкова першої инстанції, о якій говорить ся в законї, а котра покликана до сего, щоби розслїджувати вплинувші повідомленя що-до условій відписаня податку, щоби заряджувати і переводити комісійні дослїди і констатувати шкоду — рівняє ж ся прецї в практицї инспекторови податковому, котрий фактично всї ті пересправи урядові переводить.
Отже від него зависить в першім але фактично і в послїднім рядї, чи пошкодованим податникам, навіщеному нещастями елєментарними господареви грунтовому в загалї а селянинови спеціяльно припаде, евентуально може припасти в участи ласка міністра скарбу після §.1 сего закона.
Се несправедливо, єсли заряджує ся, що господареви при убутку чистого доходу податок "може" бути відписаний.
Се слівце "може", повинно замінитись приказуючим "мусить", бо сего вимагає найвисшій принцип нашої теперішної системи податкової. Мусить ся зарядити, що господареви ґрунтовому має ся відписати податок, коли тілько поданий буде доказ, що він і на доходї з свого ґрунту без своєї вини потерпів шкоду, бо инакше відданий він буде на ласку і неласку властей податкових, котрих очевидно обходить лише интерес держави.
Некористні і для дрібного властителя ґрунту дуже несправедливі суть також инші постанови закона з дня 6 червня 1888.
Вже сам подїл причин тих шкід на два роди: на властиві шкоди елєментарні і на инші случаї, котрих не можна оминути, єсть на мій погляд неоправданий; бо се-ж для господаря і єго господарства цїлком рівнодушне, в якій спосіб і з якої причини потерпіли засїви шкоду, досить, що шкода єсть.
Отже єсли плоди єго гіркої працї знищені, то гадаю, що причина, котра се знищенє спровадила, єсть для цїлої справи без значіня, бо при оцїнцї шкоди йде і мусить ити лиш о те, чи шкода дїйстно єсть і чи господар, властитель ґрунту, завинив тут що, чи нї.
Причина того ушкодженя мусить на кождий спосіб випасти з рахунку і можна та треба лише те мати на увазї, чи господар потерпів шкоду в наслїдок невідхилимих і від него независимих нещасть елєментарних.
Бо єсли вже потерпів шкоду, то єсть прецї річею справедливости, щоби він був увільнений і від плаченя якоїсь части податку ґрунтового.
О сю справу не можна і не треба перечитись; бо єсли-б хотїти держати ся дальше постанов закона з дня 6 червня 1888, то се не було би нїщо инше, як господаря, що потерпів шкоду, ще за тоє карати і довести єго до руїни.
(Конець буде.)
[Дѣло, 04.06.1892]
(Конець.)
Мої панове! Як несправедливі, як драконичні, а заразом — так сказати б — покручені постанови того рода закона для господаря, легко спізнаєте, єсли ви прочитали уважно §.1 того закона.
Потерпівшій шкоду господар відданий не на право а на ласку зі сторони міністра скарбу і властей скарбових. Але і та дорога ласки з такими застереженями і обмеженями, що не подає нїякої запоруки для господаря і дїйстно не приносить нїякого хісна. А в чиїм интересї властиво ті застереженя? Певно не в интересї стану селяньского, господарів, а лиш виключно в интересї фіскуса; каже ся дальше в §.1-шім, що ся ласка може наступити лиш під условіями наведеними в 1 і 2 уступі. А що за змисл того обмеженя? Мої панове! Коротка гадка тої довгої постанови отся, що селянин аж тогдї може мати право на відписанє податку, коли цїла громада податників, потерпівших страти, зійде на жебраків, або коли, як каже ся в третім уступі, дотичний господар вже попав в крайну нужду. (Слухайте!)
Чи се справедливо, чи се не противить ся принціпови справедливости, що аж тогдї можна надїятись і приступити до відписаня податку, коли вже попадаєсь в крайну нужду, коли станесь жебраком?
Думаю, що нї. Противно, я того погляду, що добро держави вимагає, признавати увільненє від податку, заки ще та крайна нужда наступить, бо єсли она раз появила ся, то увільненє від податку мусить само з себе виходити, позаяк там, де нема нїчого, сам цїсар тратить своє право.
Думаю, що така поміч, яка переводить ся після закона з 1888 р., не приносить для господаря майже нїчого, крім клопоту. А як сей закон виковують власти податкові в практицї?
Про се дасть ся неодно сказати.
Власти податкові слїпо придержують ся тих всїх формальностей, від яких в тім законї аж кипить. Передо всїм в постановах §.6-ого находять вже досить причини, щоби відмовити прохаючим их найсправедливійшу просьбу.
Установленє осьмидневного речинця дає власти податковій дуже часто причину, відкинути просьбу, не розібравши єї мериторично, а менї звістний случай, де власть податкова відмовила громадї, що потерпіла дуже великі шкоди від граду, і то з наведених уже причин, именно після ореченя податкового инспектора, урядуючого в характері предсїдателя комісії, котрий примїтив в протоколї, що внесено донесенє по осьмидневнім речинци преклюзивнім. і хоч заступник громади та поодинокі громадяне застерегли ся против того і доказували, що донесенє доручено по шести днях, громада помимо того лишалась нї при чім а заявленє инспектора віднесло побіду.
Иншій характеристичний случай: Одна громада, що потерпіла шкоду від довго треваючої посухи, виступила перед власть податкову з просьбою о відписанє податку, і заряджені доходженя виказали, що більшість господарств потерпіла а поодинокі господарства втратили більше анїж половину свого загального доходу. Але ті условія не були достаточні для властей податкових, бо між виказані господарства долучено і приходскі грунти, для котрих, після погляду дотичної власти податкової, закон з 1888 р. не мав нїякого примїненя. Сі грунти приходскі вилучила власть, через се була меншість пошкодованих господарств і потерпівша громада вийшла з порожними руками.
Ще один примїр: Одно заступництво громади повідомило в имени членів громади власть податкову, долучивши поименний спас, що плоди пільні потерпіли за-для довго треваючої непогоди. Але при доходженях показало ся, що не всїх пошкодованих громадян затягнено в предложений спис. Додаткове при комісії донесенє тих нещастних відкинено яко спізнене, а що за-для того не можна було осягнути більшости податників, то і тамті, потерпівші шкоди, не дістали нїякого відписаня податку.
Питаю вас, панове, чи се справедливо?
А ще одна илюстрація для доповненя сего злощастного закона.
В §.12-ім каже ся так (читає): "Признані відписаня податку будуть відчислятись від повинности податкової поодиноких властителїв, а єсли та повинність вже цїлковито заплачена, то треба записати се відписанє або на будучу повинність податкову, або єсли виразно того жадаєсь, готівкою виплатити."
А як переводить ся та постанова? Ось вам примїр: Одній громадї дїйстно признано відписанє податку в наслїдок шкоди з градобитя, але се признанє наступило аж по двох роках а відписанє переведено по довгій писанинї і напираню аж в третім роцї. Через три роки мусїла громада платити повний податок разом з коштами екзекуції, а само собою розумієсь, що стяганє податку не могло відбутись без екзекуції, і то именно длятого, бо люде в тім часї за-для нанесеної шкоди не були в силї виповнити свій обовязок податковий, а друге за-для того, бо они все думали і числили на признане им відписанє податку.
В одній громадї повіта брідского (Бордуляки) повідомлено в 1891 р. ц.к. староство до осьми днїв о шкодах елєментарних, нанесених градобитєм і повінею, та прошено о відписанє податку грунтового. Але сего не увзгляднено нї в старостві нї в краєвій дирекції скарбу у Львові під покривкою, що громада не могла виказати дорученя просьби до старостві реципісом подавчим. При тім треба ще примітити, що луки стояли під водою кілька тиждїв а шкода в сїнї не могла бути нїяк виказана до 18 днїв. Донесеня не можна знайти і від того часу, с. є. від весни 1891 р. аж по нинїшний день, годї віднайти того донесеня і люде мусять в наслїдок того платити податок.
Так то, мої панове, переводить ся закон!
Однак при тій нагодї мушу звернути увагу високої управи державної також на величезні кошти, які числять собі при нагодї тих розслїдів деякі инспектори податкові, урядуючі яко комісарі. Звістний менї случай, де такій делєґований в часї не повних двох місяцїв почислив собі за дієти і кошти подорожі дрібничку — 700 зр., коли противно відписаня податку, признані на основі переведених розслїдів, дійшли ледви до числа 1100 зр.
А що зискали податники з того всего? Зискали полекші в податках на 600 зр., отже о 100 зр. менше, анїж инспектор податковий зачислив собі на дієти і кошти подорожи.
Бо, хоч в §.10. постановлено, що кошти комісійні будуть покриті скарбом державним, то однак скарб державний не має властиво нїяких на се призначених фондів, тож ті кошти мусять бути покриті також з кишенї податників. Але лучає ся також, що делєґовані велять собі платити припадаючі им кошти комісійні интересованим, а се вже публична погань.
Так то, мої панове, виконуєсь в дїйстности сей закон, що мав би служити на поправу положеня господаря. Чи таким виконуванєм того вже самим собою схибленого закона може полекшитись положенє господаря а именно селянина, — про се сумнїваю ся.
Всюди жалують ся на упадок нашого селяньства; чудують ся, що оно не може прийти до себе. Але се нїчого надзвичайного, єсли наше селяньство не може піднести ся. При такім виконуваню закона, котрий все таки певно мав на цїли добро господаря, селянин не може піднести ся. Таж з сего всего можна собі представити, як закони, котрі мають цїль знести податки, виконують ся супротив селянина, єсли закон що-до відписаня податку переводить ся в спосіб, описаний мною.
При одній нагодї, мабуть підчас передпослїдної дебати буджетової, Є. Е. міністер скарбу покликав ся на се, що при екзекутивнім стяганю податків власти податкові придержують ся приписів новелї екзекуційної з 1889 р. Против сего твердженя мушу рішучо виступати і найду нагоду доказати, що власти податкові нїчого не знають про виповненє новелї, ба навіть не хотять знати, і що екзекції податкові переводять ся аж по нинїшний час без найменшого взгляду на постанови новелї з 1889 р.
Мої панове! Загально признають, що положенє господарства сїльского в теперішнім часї як найсумнїйше, тож правительство обовязане прийти єму з помочію, і то не лиш в интересї господарства і господарів але в найвисшій промові престольній говорило ся про орґанізацію сїльского господарства, принято сей уступ в кругах господарів з одушевленєм; але від того часу уплинуло много води а ми нїчого не бачили з того, правительство не зробило нїчого в тім напрямі.
При дебатї буджетовій на 1891 р. висказав ся раз Є. Е. міністер рільництва про стоваришеня спілкові для господарів і про дешевий кредит для господарів, а також про ренту ґрунтову, але на жаль, зараз на другій день товариш єго, именно Є. Е. міністер скарбу вмішав ся до дебати і піднїс против того заміти та цїла справа пійшла у воду.
Мої панове! Від того часу порішено всї можливі предложеня економічні: виратовано Лльойд, підпоможено товариство пароходної плавби на Дунаю, ухвалено будівлї комунікаційні (Слухайте!) — лиш для господарства сїльского нїчого. Тож крайна пора, щоби ми і для господарства сїльского дещо зробили.
Я вступаюсь за тим предложенєм, витаю сю проєктовану иніціятиву яко першій крок і надїю ся, що правительство як найскорше внесе заповіджені в своїй проґрамі предложеня, котрі мають причинитись до піддвигненя нашого господарства сїльского — а що-до сего проєкту, то чейже комісія не похоронить єго а чим скорше предложить високій палатї до другого читаня.
Сим кінчу. (Оплески).
[Дѣло, 07.06.1892]
07.06.1892