Ві второк рано по відправленю архієрейского богослуженя о 8 год. рано, розпочались були засїданя зборів деканальних відпоручників вдовичо-сирітского фонду львівскої архіепархії. На збори сі прибуло из 30 управнених до того делегатів, 25, (небуло делегата из перегиньского деканата), явив ся також Є. Ексц. Впреосв. Митрополит Сильвестер, дальше члени управляючої фондом комісії і синдик фонду, адвокат др Федак. Збори відкрив Впреосв. Митрополит промовою, в котрій зазначив, що любов ближнього, ся найкрасша честнота людскости, повинна би передовсїм Всч. відпоручників одушевити при их нарадах. Любов тую покажуть они в той спосіб, наколи зріло застановлять ся над способом забезпеченя лучшої долї вдів і сиріт по священиках. "Я — сказав Впреосвящений — по силам своїм стараю ся вже від многих лїт, щоби товариству нашому забезпечити розвій як найкрасшій".
Потім предсїдатель вдовичо-сирітского фонду крил. о. Білецкій, подякувавши Впр. Митрополитови за щирі єго заходи, аби стягнути залягаючі вкладки до фонда, — покликав на секретарів засїданя оо. Т. Кордубу, Я. Сїнгалевича і Ю. Дуткевича.
Опісля секретар о. Темницкій відчитав справозданє за послїдні два роки. В справозданю зазначив, що вправдї вдови і сироти львівскої епархії побирають на око меншу квоту в порівнаню з вдовами і сиротами других епарxiй, то однакож річ представляєсь не зовсїм так. В перемискій епархії в р. 1890-ім побирали вдови по 54 зр. а сироти по 45 зр., в р. 1891-ім вдови по 54 зр., а сироти по 48 зр., в станіславівскій епархії вдови по 57, а сироти по 25 зр. у львівскій же епархії побирали всї вдови і сироти по 48 зр. Колиж зважити, що в тамтих епархіях вкладки впливали правильно і залеглостей мають дуже мало, а у львівскій епархії єсть до 30.000 зр. залеглостей, то розмірно до впливаючих вкладок вдови і сироти львівскої епархії діставали найбільше. Потім о. секретар подав до відомости зборів, що фонд добре вийшов на полагодженю своїх рахунків з "Заведенієм", через закупно каменицї "Заведенія" бо набув єї за 85.000 зр, а тепер дають за ню 92.000 зр. Що до проєкту, щоби товариство вдів і сиріт священичих злучити з яким другим того рода товариством, комісія узнала то за некористне, бо затративсь би характер фонду; а що инчі товариства виказують розвій користнїйшій, то длятого, що: 1) там вкладки більші і впливають правильно, а 2) мають добродїїв, котрі складають жертви.
Фонд коренний товариства для вдів і сиріт священичих львівскої епархії виносить тепер 170.850 зр. 80½ кр.; фонд запомоговий 15.306 зр. 6 кр.; готівка до розпорядимости в касї 7.671 зр. 78 кр. В 1891 р. мав той фонд 88.236 зр. доходів а 22.367 зр. розходів.
Опісля вибрано три комісії: контрольну, адміністраційну і петиційну. Одна з комісій мала розбирати, чи не продати би каменицю по "Заведенію" куплену за 85.000 зр. і зреставровану коштом 3.000 зр. за 92.000 зр.
О. Дуткевич (з дек. бродского) внїс таку зміну статутів: щоби кождий священик платив вкладки до фонда 40 лїт (приходники, крилошане і дїйстні катихити ґімназій по 15 зр., а инші по 10 зр. річно); щоби нездібним до працї і добре учачим ся сиротам давати запомоги також по 18-ім роцї житя і др.
Дальше ставили интерпеляції о. Заяць (з дек. ходорівского) і о. Давидяк (з скільского). О. Давидяк интерпелював в справі рестанцій крилошан і архикатедрального духовеньства. Крил. о. Білецкій відповів, що рестанції ті походять не з байдужности, але з недостатку.
О. Коновалець, відпоручник львівско-загородского деканата поставив в справі основуючого ся руского товариства взаїмних убезпечень під назвою "Днїстер" таке предложенє: Вдовичо-сирітскій фонд нехай закупить значне число удїлів зі своїх фондів, потім нехай постараєсь, щоби ті удїли розкупили священики рускі, через що они стануть ся членами товариства, будуть яко члени дїлати в користь товариства, бо старались би не лиш о убезпечуванє в "Днїстрі" приватних будинків, але й конкуренційних, будуть мати вплив на заряд товариства і часть доходів може ити для фонду вдовичого. Се предложенє о. Коновалця придїлено одній з комісій, вибраних збором відпоручників.
[Народна Часопись, 06.05.1892]
В доповненю до справозданя из зборів відпоручників деканальних вдовичо-сирітского фонда львівскої епархії, мусимо ще зазначити, що збори перейшли над справою "Днїстра" до порядку дневного, і подати справозданє комісії управляючої, позаяк в нїм містять ся деякі гадки, над котрими не зле би було близше застановитись. Справозданє се звучить:
Комісія управляюча вдовичо-сирітским фондом, вибрана на остатнім загальнім зборі з дня 20 червня 1888 р., старала ся ввести в житє ухвали остатного загального збору з виїмкою ухвали о перенятю від Общого рільничо-кред. Заведеня селяньских вірительностей на заспокоєнє довгу 75.000 взглядно 45.000 зр., уміщеного в тім Заведеню, а то з тої причини, що по рішеню Є. Е. покровителя, по всестороннім основнім і вичерпуючім застановленю ся над тою справою набрано пересвідченя, що на тій дорозї фонд не прийшов би до своїх грошей, а при тім і священьство і фонд булиб наражені на необчислені страти, і моральні і матеріяльні.
Длятого по припорученю митроп. Ординаріята комісія вибрала до зреалізованя претенсії другу дорогу, именно закупно каменицї від Заведеня. По побореню многих трудностей, по довгих і тяжких пересправах, котрими комісія на многих, як свідчать дотичні протоколи, засїданях займала ся, при помочи жертволюбивих і щирих людей, — побіч инших наших людей при помочи дра Стан. Крижановского, краєвого адвоката, удало ся комісії набути каменицю за 90.000 зр., довги на нїй загіпотековані на річ банку Славія на 7%, гіпотечного банку на 9% і каси щадничої на 5% через затягненє довгу в краєвім банку в високости 45.000 зр. на 4½% зуніфікувати, так по відтягненю тягарів в високости 49.260 зр. на нїй находячих ся 40.474 зр. забезпечити. Таким способом вдовичо-сирітскій фонд мав би від Общ. рільн. кред. Заведеня жадати 4.200 зр. Чи комісія в тім случаю через те більшій успіх осягнула, нїж тогдї, коли би була приняла вірительности після ухвали загального збору? Тут лиш додаємо, що кошти стягненя таких вірительностей були би певно не мали і могли би пожерти значну часть самих вірительностей. Того не треба близше доказувати, бо всїм нам се відомо з досвіду аж надто добре.
Також і другі ухвали загальних зборів, а навіть і гадки многих відпоручників, комісія постановила була собі в дїло перевести, щоби все можливе виповнити і не залишити нїчого, що могло би причинитись до успіваня, піднесеня вдовичо-сирітского фонду, для приспореня користей для него та поставленя єго в те положенє, щоби міг удїляти як найбільші запомоги.
Однак тут комісія мусить дати свідоцтво правдї і навести лиш те, що самі душпастирі, дбаючи о добро фонда, як приватно так і публично не залишили висказати, що многі з наших собратів відносять ся до фонда дуже холодно і не хотять до него річних вкладок платити. Дуже много єсть таких, котрі по кілька а навіть по кільканацять лїт залягають, і то нераз на суму висшу як 300 зр., а се по більшій части такі, котрих матеріяльне положенє єсть користне. То тим сумнїйше, коли зважити, що біднїйші платять по більшій части правильно, а заможнїйші відтягають ся. З відси походить, що залеглости священьства до фонда виносять все ще поважну суму звиш 30.000 зр.
Управляюча комісія уважала своїм обовязком — до неплатячих відносити ся що року по кілька разів через митроп. Ординаріят і Консисторію, і не єї вина, що запомога за 1890 рік мусїла бути обнижена з 54 на 45 зр., а за 1891 рік на 48 зр.
Тут треба і те сказати, що львівскій фонд все ще більше роздїлює запомоги, як перемискій і станіславівскій, бо хоч запомога в перемискій епархії виносить 50 зр., то за те сироти з того фонду побирають лиш половину. В станіславівскій епархії запомога виносила 57 зр., але там не всї вдови і сироти побирали таку запомогу, а лише біднїйші. Засібнїйні і н. пр. стіпендіями обдїлені сироти не діставали нїякої запомоги. У нас, противно, запомога удїляє ся всїм вдовам і всїм сиротам і се в рівній висотї. Вправдї часто підносили ся голоси з посеред священьства, котрі вказували на товариства приватних офіціялістів та ц. к. урядників і твердили, що єсли запомога для вдів, сиріт і вислужених членів тих товариств єсть висшою, то і фонд повинен за их прикладом також удїляти запомоги значнїйші. Однакож тут треба замітити, що вдовичо-сирітскій фонд не можна порівнувати до висше згаданих товариств, бо там запомоги висші, щорічні вкладки значнїйші і правильно вплачують ся, дальше ті товариства, а особливо товариство приватних офіціялістів, мають много добродїїв, котрі дають значні жертви.
Щоби отже після згаданих проєктів деяких священиків розважити, чи не можна би і фонд на тих самих підставах устроїти, — комісія уважала потрібним взяти участь в нарадах, які вели ся над тим предметом в комісії вдів-сирітского фонду в Перемишли при участи членів заряду товариства приватних офіціялістів. Відпоручником комісії був Впр. о. крил. Карачевскій. З нарад показало ся, 1) що при товаристві прив. офіціялістів суть инші условія, бо до него належать лиш члени вільно приступаючі, та лиш они і их родини користають з запомог; 2) що річні вкладки суть більші і всілякі, а після того значнїйші і всїлякої висоти запомоги для членів.
Комісія пересвідчена, що зміняти підстави нашого фонда, а то: що всї священики до него належать, не принесло би хісна, а довело би до всїляких експеріментів, котрі би могли надїї завести і многих знеохотити. Найважнїйше однак се, що фонд втратив би се дуже важне знамя институції для загалу священьства, а за тим наступило би се, що вдови і сироти найбіднїйших членів лишили би ся буквально без всякого заосмотреня на моральну шкоду всего клира.
Найлїпшим доказом о правдї висше сказаного може послужити та обставина, що функціонарі згаданого товариства не знали нїчого лїпшого порадити, як подати проєкт загальної асекурації всїх священиків членів належачих до фонда, а так на сїй підставі хотїли фондови прийти в поміч і поставити єго в се положенє, щоби міг удїляти для своїх членів значнїйні запомоги.
Проєкт не новий, а єго зреалізованє, коли вже не цїлком неможливе, то що найменше труднїйше, анїж би се моглось видати на першій погляд.
Комісія управляюча висказує тут ще раз своє пересвідченє, набуте своїм довголїтним досвідом, що успіх вдовичо-сирітского фонда попри точнім завідуваню зависить головно від Всч. священьства а именно від правильної вплати вкладок до тогож фонда, бо лиш тогдї сей фонд буде в силї виплачувати запомоги правильно і в звичайній висотї; буде міг поволи но стало і певно поступати та розвивати ся, не завидуючи нїкому і нїякій институції скорого розвитя мов би карколомними скоками, як сего деякі хотїли дорадити фондови предложенєм на приступленє до т. зв. шматяного банку; буде посїдати репутацію певної институції, котра доси вже не одну сльозу стерла, і дасть Біг, також на будучність при співдїланю та світлім покровительстві як Преосв. митр. Ординаріята так і управляючої комісії і всего священьства лагодити буде дальше сумну долю вдів і сиріт.
Тут лиш примічає ся, що після гадки, висказаної членами згаданих товариств асекураційних, прилученє вдов.-сирітского фонду до тих світских товариств було би лиш тягаром а користи тягнула би взглядна институція а не фонд і єго члени.
Світлі збори можуть як для себе так і для всего Всч. священьства приняти се запевненє, що і митроп. Ординаріят і заряд фонда повитали би радо і охотно ту хвилю, коли би могла повстати институція нова після рецепти многих з Всч. священьства, котра би могла роздавати замість десятками сотками запомоги для всїх потребуючих котра би обнимала при тім всї вдови і сироти та мала всї прикмети певної і тревалої институції; доки однак се не наступить, уважає управляюча комісія своїм обовязком просити Всч. священьство, щоби в своїм власнім добре понятім интересї зволило підпирати вдов.-сирітскій фонд з безнастанною ревності і готовостію.
(Конець буде.)
[Народна Часопись, 07.05.1892]
07.05.1892