Пліснеськ

Байдуже зустрічає прохожий орієнтаційнy таблицю "Пліснесько" на пришосовому рові біля броварні, поблизу с. Підгорець, віддалених 17 км. від Золочева.

Весною тут оподалік розспівується пташинами ліс, на травах розсипаються весінні квітки, розбруньчуються вітки кущів і дерев, а вдалі видніють залишки старих валів. Це свідки княжого города. Пліснеське. Недаром знайшов тут О. Новаківський пристановище (1923 р.), щоб насолоджуватися красою природи. Невідомо тільки, чи залишилося щонебудь по цьому 2-місячному побуті. І. Франко знайшов у тутешньому василіянському манастирі кілька творів палкого оборонця прав українського народу перед зазіханнями польських впливів — І. Вишенського.

Першу згадку про Пліснеськ знаxодимо в "Слові про полк Ігоря сина Святослава, cинa Ольги", яке оспівує події, що сталися на початку ХІІ сторіччя (1187 р.). Невідомий автор твору пише, що київському князеві Cвятославові снився зловісний сон про чортове вoроння, яка звечера до ранку без упину крякало під Пліснеськом на оболонні й змії, що були в прірвах і неслися до синього моря. ("Всю ношь съ вечера бусови враки възгряху. У Плѣсньска на болони бѣша дебрьски сани и несошася къ синему морю"). Крім валів, залишилася досі назва, яку люд вимовляв "Пліснисько" та рівнинний луг, на схід від Підгорець, що його населення називав "оболонням". Проф. Щурат один із дослідників "Слова" і Пліснеська, писав: "Згадка про Пліснесько й оболоння відповідає вповні Пліснеську і його оболонню під нинішніми Підгірцями. Пліснеське оболоння є й досі жировищем тисячів ворон, що гніздяться в сусідніх Вороняках. Осінню вкривають вони оболоння".

Деякі дослідники дошукуються ще дебри Кисані, інтерпретують "дебрьски сани" як "дебрь Кисані", пропускаючи літеру "с". (Переклад В. Щурата). Цю назву спопуляризував був проф. львівського університету Сидір Шараневич, хоч у дійсності вона на місці не була знана й не задержалася. Суттєва тут назва городу.

Вдруге згадує Пліснеськ Київський літопис. В 1188 р. Волинський князь Роман, по втечі перед yгopським королем Андрієм, що захопив Галич — "післав військо до Пліснеська, щоб зайняти його. Тут замкнулися Романові воїни та не на довго. Угри й галичани (бояри з Галича) наїхали їх у Пліснеську, одних полонили, інші повтікали, а Роман пішов до ляхів". Пліснеськ був тоді однією з галицьких рубежних кріпостей. В "Галицько-Волинському літописі" під 1233 р. є й третя згадка про існування Пліснеська.

По бою з уграми — читаємо — князь Данило, як показалася трава, пішов із братом (Васильком) і Олександром до Пліснеська, відібрав його від Арбузовичів (бояр), забрав велику добичу й повернувся до Володимира (Волинського). Коли ж зруйновано Пліснеськ?

На це можна б дати здогадну, але правдоподібну відповідь.

Сімнадцять літ пізніше, 1240 р., на Україну нападають орди Батия. Вони, у грудні цього року, захоплюють Київ, руйнують його. Опісля йдуть нищівним походом на Волинь. В Володимирі вибивають усіх без пощади, нищать Галич. Тоді — розповідає "Галицько-Волинський літопис" були плюндровані і "иньши грады многы, им же несть числа". Тільки Кремянець та "город Данила" встоялися проти татарської навали, не здалися. Сталося це 1241 р. Тоді найімовірніше спустошено й Пліснеськ. Проф. Пастернак встановлює ХІІІ—XIV сторіччя, століттям його загину. Літопис вгадує й близькі городи до Пліснеська, як нп.: Голі Гори, по яких залишилася тільки назва гір і села у Золочівщині (Гологори).

Положення Пліснеська вказує, що він мав першорядне стратегічне значіння. Розположений на горі, окружений високими валами, був неначе сторожею на рубежі між Галичиною й Волинню.

Зведення відомостей із трьох історичних джерел, назва, що досі залишилася, осталі вали і розкопи в останніх часах є показниками ідентичності Пліснеська *), про якого згадує "Слово про Ігорів полк". На площі городища, як вказують на те старі малюнки, були могили. Розкопи, зроблені Земєнським і Гадачеком, не дали однак багато матеріялу про Пліснеськ. Земєнський у 60 роках минулого століття розкопав у одній могилі чоловіка, і другій жінку. Обидві могили були багаті в різні предмети. В першій могилі знайдено варязкий меч, залізний топорець, ніж, сpiбний хрест, золоті й срібні перстені та деревяні відра з окуттям. Біля гробника жінки було знайдено сережки, прясничку, деревяний посуд і скляне намисто. Ця могила походить із тих часів, коли на наших землях панував родовий патріярхальний лад, який виник по матріярхальному. Значіння жінки відійшлo тоді на задній плян; жінка стала підлеглою, залежною від чоловіка. Ховаючи по смерті чоловіка, ховали й жінку, вбиваючи її на місці. В могилу закопували й цінності. В Україні існує багато таких могил, деякі з дуже багатим інвентарем (нп. Чортомлицька могила коло Нікополя, "Солоха" біля Чортомлицькoї могили й ін.). Проф. Пастерєн знайшов могилу з XI століття, що вказує в ній черепя.

Давніш на Пліснеському городищі, яке — за словами археолога Я. Пастернака — дорівнює величиною Крилоському, було багато могил. Їх розкопано або розорано; досі збереглося їх тільки кілька у ліску. Ці могили — свідки частих боїв загород, Найважніша частина городища (дітинець), обведена валом, була найполуденніше рівнинної вишини. Дебри, між якими вона була розташована, робили її недоступною. На північ, куди простягалася тяжко оборонна поверхня, були висипані подвійні вали та вирите глибоке ровище між ними. Передмістя, що розположене було на північ від згаданих валів, було окружене високим валом, за яким знаходилися ще три вали. Вони, на деякій віддалі один від одного, мали захищати городище від півночі, звідкіля був найкращий доступ до городу.

Розкопи, проведені влітку 1940 року від імени Академії Наук проф. Я. Пастернаком та В. Петровим, дали дальші підтвердження, що тут, а не в інших місцях, як догадувалися московські дослідники "Слова", знаходився Пліснеськ. Ці розкопи дали докази про високу матеріяльну культуру наших предків, головно керамічного виробництва та промовляють про те, що Пліснеське городище засноване в 9 столітті, або й скоріш, а зруйноване в 13—14 столітті.

Ці розкопи виявили, що головна частина городу була вибрукована дрібним камінням.

Велику кількість керамічних фрагментів знайшли дослідники Археологічного Інституту в Варшаві 1938 р. Ними було знайдено й багато частин кахель, кухонних плиток, залізних предметів тощо. У мене находиться інтересний наконечник лукового стрілу**).

Не від речі буде згадати, що поблизу Пліснеська знайдено багато кремяних предметів білого, синього й коричневого кольору, подібних виглядом до тих, що їх знайшли на інших територіях України; в Пушкарівській та Мізинській стоянках на Чернигівщині.

Гріш із часів Констянтина Великого (306—337), теж знахідка в околиці Пліснеська, свідчить про звязки наших прапредків із центром старинної культури, Візантією.

*) Совітські вияснювачі тексту "Слова" перекладають помилково Плѣсньско на Плесенськ, читаючи ѣ як е згідно большевицького правопису староукраїнських слів і московської вимови. Деякі з них шукають зовсім помилково Пліснеська на Волині.

**) Княжі тереми, церква і частокіл були деревляні, тому й сліду по них не лишилося.

[Краківські вісті]