Генрі Марш про можливості мислення та погляд на події у світі

 

Наше мислення більш обмежене і не таке правильне, як ми гадаємо, а все тому, що люди не мають нескінченного потенціалу для прийняття рішень через когнітивні упередження та пізнавальний ліміт мозку. Про це та багато іншого розповів британський нейрохірург Генрі Марш, відомий бестселером “Історія про життя, смерть і нейрохірургію” на відкритій лекції, яку прочитав у Львові 25 квітня цього року.

 

 

ОСОБЛИВІСТЬ МИСЛЕННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОБОТУ ХІРУРГА

 

Про пізнавальний ліміт мозку

 

Британський антрополог Робін Данбар популяризував концепцію, в якій стверджував, що в сучасному світі слід розглядати суспільство як таке, що поділене не на тисячі мешканців, а на групи по 150 людей. Тобто ми можемо спілкуватися, підтримувати відносини з близько 150-ма людьми і розуміти їх взаємозв’язок у цій групі.

 

На цих висновках базується теорія розвитку мозку, в якій ми враховуємо розміри групи. Данбар стверджує, що такий когнітивний ліміт щодо кількості осіб, з якими одна людина може підтримувати відносини, існує. Науковець спробував перевірити, чи справді це лише 150 людей. Для цього вибрав простий шлях – просто переглядав контакти в мобільних телефонах. Середня кількість не перевищувала 150 імен. Також це число стосується списку тих, кого треба привітати з Різдвом, або чисельності військових частин, чи навіть середньої кількості друзів у Фейсбуці.

 

У нас справді обмежене число людей, з якими ми можемо підтримувати стосунки на стабільній основі. Якщо всі знають один одного на одному рівні, тоді мають більш-менш однакові знання. Якщо ж група перевищує цю чисельність, то відбувається нерівномірний розподіл знань, і ми втрачаємо соціальну прозорість, бо не можемо простежувати всі відносини між усіма учасниками групи.

 

Ми обмежені у своєму мисленні

 

Для мислення потрібна енергія, і 25% крові від серця щохвилини поступає до мозку. Тому когнітивний ліміт напряму пов’язаний з роботою мозку. Видається, що все дуже просто – мовляв, ми можемо правильно оцінити і зрозуміти будь-що. Але насправді ми обмежені в тому, що можемо зрозуміти і про що можемо думати.

 

Багато років тому нобелівський лауреат Гербарт Саймон говорив про обмежену раціональність. Він вважав, що наше мислення більш обмежене і не таке правильне, як ми собі гадаємо, а все тому, що люди не мають нескінченного потенціалу для прийняття рішень. Інший науковець, видатний психолог Деніел Канеман казав, що всі наші дії пов’язані з роботою мозку і наш мозок неминуче робитиме помилки. Тому, вважаючи свої дії правильними, ми все одно помилятимемося.

 

Чому когнітивне упередження заважає роботі хірурга

 

Ми завжди упереджені й узгоджено на постійній основі робимо помилки при прийнятті рішень в умовах непевності. Це явище – когнітивне упередження, і я як хірург завжди працюю в умовах непевності. Відповідно, є ризик, що рішення щодо потрібності операції буде неправильним. Мене переслідують думки: що буде, якщо я не проведу операцію, і що станеться, якщо проведу. Безліч варіантів виникають в умовах непевності.

 

Тому наш мозок еволюціонував, придумав короткі шляхи мислення, щоби швидко приймати рішення. Тут виділяють дві системи мислення. Система один – коли ми мислимо інстинктивно й автоматично доходимо до висновків. Мислення за системою два – коли продумуємо майбутні дії детальніше, осмислюємо, щоби прийняти рішення. Звичайно, діяти за системою один набагато простіше, бо для цього потрібно менше енергії.

 

Не менш важливо при прийнятті рішення зважати на думки оточуючих. Висока ймовірність, що інші люди краще бачать наші помилки, аніж ми самі – а все тому, що вони не мають таких же когнітивних чи емоційних упереджень. Але проблема у тому, що ми часто погано сприймаємо критику. Тому, щоб уникнути критики, треба діяти за системою два, тобто витрачати час та сили на мислення, продумування варіантів дій.

 

Також на наше прийняття рішення впливає форма, в якій ми отримали у чи іншу інформацію чи запитання. Тому лікарі завжди формулюють інформацію так, щоби пацієнти обрали те рішення, яке ми вважаємо правильним.

 

Потрібно йти на ризик

 

Якщо ви як хірург не будете ризикувати, то ніколи нікому не допоможете. Звісно, ніхто не застрахований від помилок, тому коли пацієнт помирає, лікарю дуже легко піти на самообман і сказати, що це не його вина, а сама операція пройшла успішно. Тому найважливіша проблема – покращення процесу прийняття рішень.

 

ПОГЛЯД НА ПОДІЇ У СВІТІ

 

Про Майдан

 

Я дуже пишаюся тим фактом, що вже двадцять п’ять років приїжджаю в Україну. Спершу, коли повертався в Англію, то розповідав своїм колегам і друзям, що Україна – це насправді дуже важлива країна, це водорозділ, це те місце, де Схід зіштовхується із Заходом, де свобода зіштовхується з рабством. Мої друзі дивувалися – мовляв, "ти справді так вважаєш? хіба Україна – це не частина Росії?" І тільки після Майдану багато моїх колег зрозуміли, що я таки був правий.

 

У той час я також написав статтю для однієї з британських газет про Майдан і своє перебування там. Далі полилися сотні критичних коментарів в Інтернеті, які однозначно писали тролі Кремля. Звісно Росії не подобаються британці, які критикують Росію і люблять Україну.

 

Погляд на Брексіт

 

Коли у Європі розпочалося голосування щодо Брексіту, для мене і для моїх колег це був шок. Ми усвідомили, що це насправді жахлива подія. Можливо, ви знаєте жарт, який побутує в Америці, про індичку, яка голосує за Різдво. Так само й у цьому випадку. Британці, які проголосували за Брексіт, просто не зрозуміли суті референдуму і повелися на брехню політиків і їх газет.

 

Наша країна теж поділена. У Лондоні, де є Оксфорд і Кембридж, та в інших великих містах проголосували проти виходу Британії з Євросоюзу. Але мешканці сільської місцевості, які не мають хорошої освіти, підтримали ідею, що Британії буде набагато краще за межами Євросоюзу.  Але насправді вже за два-три роки ми можемо побачимо певні економічні зміни. Тому, як на мене, ці "нерозумні індички", які проголосували "за", принесли більше шкоди нашій країні.

 

Мігранти потрібні Європі – проблема у їх інтеграції

 

Корінне населення Європи зменшується демографічно – для того, щоби на стабільному рівні утримувати ту саму кількість населення, нам треба, щоби жінки народжували 2,5 дітей. Але ми знаємо, що для більшості європейських країн ця цифра є значно меншою. Тому мігранти нам справді потрібні: зокрема, в системі лікарень, в якій я працюю, більшість медсестер і багато лікарів – це мігранти з інших країн.

 

Втім, проблема полягає в їх інтеграції. Зокрема коли ми говоримо про мігрантів ісламських національностей, які намагаються закритися в своїх осередках, ходити в свої школи… Європейські уряди витрачають гроші на мігрантів, але одночасно сподіваються, що вони будуть інтегруватися у суспільство. І справжня проблема тоді, коли це не відбувається.

 

 

Підготувала Оксана ЛЕВАНТОВИЧ

 

27.04.2017