Ольга БАЖАН

 

Понад півтори тисячі документів: від урядових постанов до аналітичних записок профільних відомств, від звітів про перебіг будівництва Чорнобильської атомної електростанції до увіковічених в одному лаконічному «пропав безвісти» людських трагедій. Це все архіви – промовисті та нещадні свідки того, як день у день творилася, проживалася, а нині забувається, найбільша техногенна катастрофа людства.

Директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України Ольга Бажан, стверджує, що відкритий доступ до архівів це не просто вивчати історію з першоджерел, але й переконливий доказ того, що історичне шило не втримати ні в якому мішку. І навіть найретельніше приховувані факти, з часом, спливають на поверхню.

 

* * *

 

 

В цьому році – 31-а річниця аварії на Чорнобильській АЕС. Безперечно, ця трагедія закарбувалася в пам’яті тисячі тисяч українців, які були свідками, які постраждали від тих подій. Але можна сказати, що так само, ця трагедія відобразилась у численних документах, які створювались у ті часи і які сьогодні зберігаються в архівних установах, і доступ до яких сьогодні є абсолютно відкритим.

 

Якщо говорити про те, що саме відбивають ці архівні документи, то ми можемо сказати, що за цими архівними документами сьогодні можна відтворити цю трагедію, цю катастрофу планетарного масштабу майже за кожен день того часу, починаючи, буквально з 26 квітня 1986 року.

 

 

Ці документи абсолютно різні за своєю тематикою. Якщо ми говоримо про тематику, то вони відбивають і події, по-перше, будівництва цієї атомної електростанції, введення її в дію, також архівні документи дозволяють простежити перебіг подій під час самої аварії і організацію робіт з ліквідації наслідків. Також вони дозволяють відчути людські трагедії, які сталися внаслідок того, що багато-багато людей було переселено з своїх домівок до інших міст проживання. І це якраз трагедія – як вони влаштовувалися на новому місці, чи була їм допомога, чи не була? Тобто, все це дуже і дуже гостро нагадує ті події, хоча вже від тих подій минув 31 рік.

 

 

У Центральному державному архіві громадських об’єднань України зберігається величезний комплекс таких документів. Понад півтори тисячі документів з чорнобильської тематики. Вони абсолютно різні за рівнем своєї змістовності, наповнюваності. Серед них є документи, постанови і рішення вищих органів партійно-державного керівництва тодішньої Української радянської республіки. Серед них численні повідомлення, аналітичні записки міністерств, відомств, наукових установ, які активно залучалися до подолання наслідків тієї трагедії. Також представлені документи інформаційні, зведені відомості місцевих органів влади. Причому за видовим складом вони такі ж різні. Є текстовий документ, є навіть графіки за різноманітні періоди часу, коли відстежувався радіаційний рівень буквально щодня і на день по декілька разів. Також є табличні документи, які відтворюють події з евакуації населення у 1986 році і (після чистки певних територій) реевакуацію населення.

 

 

Якщо ми говоримо про те, як відтворена Чорнобильська катастрофа в архівних документах, то треба, насамперед сказати, що першою задокументованою звісткою про ті події можна вважати доповідну записку, яку 26 квітня написав директор Чорнобильської атомної електростанції Віктор Брюханов і надіслав цю доповідну записку секретареві Київського обласного комітету Компартії України. Якщо вдивлятися в цей документ, то він настільки начебто і стислий, та в той же час досить ємний. І коли його читаєш, то відчувається такий нерв напруги, який тоді, мабуть, відчували всі ті, хто був в епіцентрі аварії. Я дозволю собі зачитати, бо іноді архівні документи говорять самі за себе більш красномовно. Він писав 26 квітня:

 

«26 апреля 1986 года в 1 час 25 минут произошел взрыв на энергоблоке №4 Чернобыльской АЭС в Киевской области в период подготовки блока к плановым ремонтным работам. В результате взрыва произошло обрушение крыши и стен верхней части реакторного отделения, а также частично покрытия маш. зала. В районе взрыва возник пожар, который в 4 часа 50 минут локализован, а в 6 часов ликвидирован подразделением пожарной охраны. В период аварии на станции находилось около 200 человек обслуживающего персонала. Девять человек из них получили ожоги различной степени. Один человек скончался в медсанчасти, три человека находятся в тяжелом состоянии. Кроме того, в медсанчасть доставлено на обслуживание 34 человека, принимавших участие в ликвидации пожара. Из них 9 человек – это работники пожарной охраны. На 8 часов не установлено местонахождение старшего оператора реакторного цеха Ходемчука».

 

До речі, Валерій Ілліч Ходемчук – перша жертва аварії, він загинув 26 квітня 1986 року.

 

Далі Брюханов повідомляв:

«В связи с аварийной обстановкой на 4-м энергоблоке, остановлен енергоблок №3, енергоблоки №1 и №2 работают в нормальном режиме. Причина аварии и материальный ущерб устанавливаются правительственной комиссией. Обстановка в городе Припять и прилеглых населенных пунктах нормальная. Уровень радиации контролируется».

Підпис стояв короткий: «Директор ЧАЭС Брюханов».

 

В той же день, отримавши цю звістку, обласний комітет партії повідомив про це (ще стисліше) Центральний комітет Комуністичної партії України. Фактично з цього моменту запроваджується низка заходів для того, щоби подолати цю аварію.

 

 

До речі, дуже цікавий момент – документи дають можливість прослідкувати, як розповсюджувалась інформація про те, що сталося в Чорнобилі, чи були там жертви тощо.

 

Що цікаво: в засобах масової інформації перша коротенька дуже звісточка пролунала зі шпальт газети «Правда України», це відбулося тільки 29 квітня. Було невеличке повідомлення Ради Міністрів СРСР про те, що в районі Чорнобиля сталась аварія, що для ліквідації наслідків створена урядова комісія, і постраждалим надається допомога. Ця коротенька звістка була опублікована не на перших шпальтах. А вже наступного дня цю новину продублювали інші центральні газети тодішньої радянської України, тодішнього Радянського Союзу.

 

 

Тобто, інформація йшла абсолютно дозовано, вона не містила для населення ніяких чітких вказівок, як себе вести в такій ситуації. Тому, зрозуміло, що у населення в перші години, коли ця звістка розносилась із уст до уст («сарафанне радіо»), було безліч питань, що потім, звичайно, породило паніку.

 

 

До речі, відділ організаційно-партійної роботи Центрального комітету Компартії України повідомляв про це, і 30 квітня вони зробили такий невеликий огляд питань, які виникали у бесідах з людьми, які проживали не тільки на території, прилеглій до Чорнобиля, не тільки на території Київськіої області, а й у інших регіонах України. І вони в цьому огляді вказували найбільш характерні питання, які виникають у людей. Сьогодні, коли вже ці події відійшли на 30-річну відстань, цікаво, що тоді цікавило людей, що не давало їм спокою. У цьому повідомленні говорилося таке: «От трудящихся поступают вопросы: авария это, головотяпство или диверсія? Каковы причины случившегося? Как могли компетентные службы не досмотреть и допустить человеческие жертвы, выбросить миллионы рублей на ветер? Какой размер ущерба от аварии? Будет ли в дальнейшем работать атомная электростанция? Обнаружены ли продукты радиактивного распада, выпавших 26 и 27 апреля в осадках? Можно ли пользоваться питьевой водой или надо употреблять только минеральную? Разрешается ли купаться или ловить рыбу в реке Днепр, на притоке котрого расположена АЭС?».

 

Були і більш гострі питання, які також відмічались у цьому повідомленні: «Надо иметь головы на плечах, да еще и с мозгами, чтобы построить такое «чудо», да еще и возле самой столицы».

 

Зрозуміло, паніка була неймовірна, але тривали першотравневі свята, і жоден із заходів цих свят не був відмінений, все відбувалося за планом. 6 травня у Києві навіть стартувала міжнародна XXXIX «Велогонка Миру». Тобто, все начебто давало таку ілюзію, що нічого в житті людей не змінилося. Хоча доля деяких людей змінилась докорінно. І назавжди поділила їх життя на дві частини – до аварії і після.

 

 

Зрозуміло, таке прискіпливе ставлення до витоку інформації було не випадкове, і навіть деякі документи тодішнього партійного та радянського керівництва чітко регламентували саме такий порядок подачі дозованої інформації. І це дуже чітко прослідковується в рішенні Урядової комісії СРСР з ліквідації наслідків Чорнобильської аварії в липні 1987 року, яка фактично унормувала таке становище з подавання інформації для населення, для іноземних журналістів.

 

До речі, дуже цікаво, які з питань підлягали засекречуванню. В рішенні так і говорилось, що саме цей перелік питань не підлягає відкритому опублікуванню ні в друці, ні будь-яким іншим шляхом. Фактично всі ці питання мали бути засекречені, і вони були засекречені. Цей перелік був достатньо розлогий. Взагалі заборонялося розповсюджувати будь-які відомості стосовно рівня радіаційного забруднення, також інформацію про результати окремих вимірів рівнів радіації. Заборонялось розповсюджувати дані «о результатах оценки экономического ущерба от радиационного загрязнения по отдельным хозяйствам, сведения о затратах на внедрение новых агротехнических и агрохимических мероприятий, а также технологии переработки отдельных видов сырья, обеспечивающих снижение перехода радионуклидов в конечный продукт». Не дозволялося розповсюджувати також дані про концентрацію радіонуклідів у сільськогосподарській продукції у зоні відчуження, про факти загибелі сільгосптварин, також диких тварин внаслідок дії на них радіоактивного забруднення, відомості про фактичне забруднення лісів в результаті радіаційного забруднення.

 

Рапорт про загибель гвинтокрила (3 жовтня 1986 р.)

 

 

До речі, саме таке ставлення до інформації про наслідки і масштаби аварії на Чорнобильській АЕС пояснюють той факт, що багато років після 1986 року ці всі дані і всі ці події були замовчувані, доступу у дослідників до цих документів не було, тому підстав сказати, що проводились якісь широкі дослідження, не було. Відкриття цих документів відбулося вже після 1991 року, коли Україна здобула незалежність. Всі ці документи були позначені грифами «таємно», «цілком таємно», і після здобуття Україною незалежності ці грифи були зняті і вони стали доступні для дослідників. Звичайно, що попит дослідницький був дуже величезний. Врешті решт дослідники дістали можливість зануритись в ці документи, для того, щоби по крупицях відновити події, які сталися з перших хвилин аварії.

 

 

Наслідками таких досліджень можна назвати те, що в 1996 році, коли відзначалася річниця трагедії, спільними зусиллями вчених-істориків з Інституту історії України Національної академії наук і низки архівних установ була підготовлена перша збірка документів, яка називалась «Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали». До тієї збірки увійшли ще не опубліковані документи з колишнього архіву Центрального комітету Комуністичної партії, з архівів колишньої Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки. Тобто, це була така плідна співпраця, внаслідок якої в науковий обіг був введений величезний комплекс документів, який дозволив прочинити таємничі завіси над цією проблемою.

 

Треба сказати, що в наступні роки, вже після 1996 року також побачили світ фундаментальні праці багатьох науковців. Я би хотіла відзначити роботу відомого дослідника цієї проблематики, доктора історичних наук пані Наталі Барановської.

 

 

Якщо говорити про продовження цієї творчої плідної співпраці науковців і архівістів, для того, щоби оприлюднити ще більше досі не опублікованих, але відомих документів,  у цьому році, буквально на початку цього місяця побачило світ унікальне видання. Це також збірка документів, тому що, як я вже говорила, іноді документи красномовніші, вони більш детально розповідають про ті події, ніж якісь коментарі, навіть найбільш фахові. Ця збірка, яка вийшла буквально щойно, називається «Чорнобиль: документи оперативної групи ЦК Компартії України». Збірка присвячена функціонуванню та діяльності найвищої ланки тодішньої радянської України, оперативної групи при Політбюро ЦК Компартії України. Вона містить 130 документів. Це повне видання протоколів і стенограм засідань цієї групи, яка була створена 3 травня 1986 року. Воно публікується абсолютно без купюр і дає можливість зрозуміти, яка напружена робота, який спектр питань підіймався спочатку, як тільки стало відомо про аварію на Чорнобильській АЕС, і як трансформувалися потім ці питання.

 

Тобто, спочатку, звичайно, треба було локалізувати наслідки самого вибуху, а потім уже займатися працевлаштуванням людей, відселених із забруднених територій. Скажу, що оперативна група засідала протягом травня майже кожного дня. Це не були засідання (і про це свідчать документи) заради засідань. Ці документи свідчать, що коли підіймалося і приймалося рішення на засіданнях цієї оперативної групи, наступного дня відповідальні виконавці мали вже доповідати про виконання доручених завдань або про хід виконання цих завдань.

 

Зрозуміло, що першочерговими завданнями цієї оперативної групи було мобілізувати всі ресурси на подолання цих наслідків, надання максимальної допомоги Урядовій комісії Радянського Союзу, яка діяла безпосередньо в Прип’яті та в Чорнобилі. До речі, дуже цікавий такий факт, що буквально з перших днів було прийнято рішення використовувати суміш деяких речовин для того, щоби засипати зруйнований реактор з повітря. Ця суміш складалась з таких речовин: пісок, борна кислота, доломітова глина і також свинець. Так от, для того, щоби забезпечувати виготовлення цієї суміші та доставка її на місце, завдання з цього якраз належало до компетенції оперативної групи. А вже безпосередньо з повітря «тампонування» зруйнованого реактору робили військові авіатори.

 

"Список загиблих при аварії на Чорнобильській АЕС", стор. 1

 

 

До речі, сам жанр документу (а там представлені і стенограми) дає можливість цілком відчути атмосферу, в якій відбувалися обмін думками, прийняття рішень, іноді суперечки. Вони були – й дуже жорсткого характеру, але цього вимагала обстановка, яка склалася.

 

Із цією збіркою можна сьогодні ознайомитися в режимі он-лайн. Він розміщений на офіційних веб-сайтах тих установ, які його підготували (а підготували його працівники Центрального архіву громадських об’єднань України, а також науковці Інституту історії НАН). Ця збірка наразі у вільному доступі он-лайн. Тим, хто захоче ознайомитись з першоджерелами (тобто, безпосередньо з протоколами, зі стенограмами засідань цієї оперативної групи), можуть звернутися як дослідники до нашого архіву і отримати в користування для ознайомлення саме ці документи. Тому я вважаю, що можливість ознайомлюватись з архівними документами дасть змогу всім, хто бажає, створити для себе об’єктивну картину того, що трапилося, для того, щоби зрозуміти, що питання, які сьогодні начебто відходять від нас на другий, третій план (а саме збереження навколишнього середовища) іноді стає першочерговим для подальшого розвитку і взагалі, існування людства.

 

* * *

 

Лекція була прочитана 23 квітня 2017 року у циклі «Лекторій» по 1-й програмі Українського радіо

 

Також її можна прослухати на сайтах «Лекторій. База знань» та SoundCloud.

 

 

26.04.2017