Родичка відомого історика Івана Крип’якевича Олеся Крип’якевич розповіла, що до 50-х роковин зі смерті науковця планують започаткувати його меморіальний музей, пише ЗіК.
Під меморіальний музей Львівська наукова біліотека ім. В. Стефаника виділяє дві великі кімнати, родина історика подарує музею меблі, книги, архіви й інші особисті речі, якими користувався Іван Крип’якевич.
Олеся Крип’якевич уточнила, що музею подарують декілька архівів, бо Іван Крип’якевич належав до родини, в якій було кілька визначних людей. Зокрема його син Петро був людиною з обмеженими можливостями, проте ввійшов у першу десятку найвизначніших учених світу як фахівець із хімії кристалів.
«У нас вдома було, як на кафедрі механічної хімії. У нього є дуже багато винаходів, його запрошували на європейські конгреси. Після служби в армії в Петра діагностували поліомієліт, він не міг ходити, але закінчив університет, захистив кандидатську, докторську, видав підручник з неорганічної хімії кристалів, яким користувалися в Радянському Союзі, а також зробив багато винаходів», – зазначила Олеся Крип’якевич.
За її словами, Орест Скоп та Ірина Лужецька взялися за художнє оформлення цього музею. До оргкомітету також входять директор Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України Микола Литвин, археолог, письменниця, громадська діячка Лариса Крушельницька та інші.
Іван Крип’якевич відійшов у вічність 21 квітня 50 років тому. З цієї нагоди на Личаківському цвинтарі, де похований історик, цього дня відбудеться панахида.
Іван Петрович Крип’якевич (25 червня 1886 – 21 квітня 1967) – український історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Народився і похований у Львові.
Найважливіші історичні праці Крип’якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини – «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925–1931), «Богдан Хмельницький» (1954) та інші.
Іван Крип’якевич – автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія», 1923); археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури», 1937); численних науково-популярних нарисів з історії України: «Історія України» (1920), «Велика історія України» (1935), «Запорозьке Військо» (ч. ІІ з «Історії українського війська», 1936); та підручників «Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл» (1918), «Огляд історії України: Repеtitorium для вищих класів середніх шкіл та вчительських курсів» (1919), «Історичні проходи по Львові» (1932, перевидання 1991 р.) та ін.
18.04.2017