Вашингтон змінює пріоритет в сирійській політиці? Принаймні постійна представниця США при ООН Ніккі Гейлі (Nikki Haley) заявила в інтерв'ю телекомпанії CNN, що тепер головні зусилля Америки в Сирії спрямовуватимуться на повалення Башара Асада. І важко було поставити ці слова під сумнів після поважного ракетного аргументу – 59 крилатих ракет Tomahawk, які вдарили по сирійській авіабазі.
Щоправда, шеф Гейлі – американський держсекретар Рекс Тіллерсон – дещо релятивізував слова своєї підлеглої, заявивши майже одночасно з нею в інтерв'ю телеканалу CBS, що пріоритетом дій США в Сирії залишається боротьба з «Ісламською державою». Але спишемо цей різнобій трактувань на занадто хуткий розвиток подій – вербальність просто не поспіває за реальністю, як грім за блискавкою.
Частково це пояснюється і складним перехідним періодом в Державному департаменті США, де багато ключових позицій, як і раніше, не заповнені. А деякі – досі перезаповнюються в зв’язку з демісією попереднього радника Дональда Трампа з питань безпеки Майкла Флінна. Адже разом із ним з президентської команди мусили ретирувалися і представники скомпрометованого зв’язками з Кремлем політика, щоби звільнити місце для людей нового радника Герберта Макмастера. Тому певні неузгодженості ми ще фіксуватимемо неодноразово, допоки триватиме перехідний період.
Зрештою всі крапки над «і» щодо американської позиції в Сирії має розставити наступний саміт «Великої сімки», який пройде наприкінці травня на Сицилії. Ну, можливо, про «всі крапки» – це трохи перебільшення, але принаймні Трамп буде змушений дати своїм європейським партнерам відповідь: з ким він – з Асадом і Путіним чи з цивілізованим світом?
Хоча, як ми вже зазначали, американському президентові складно буде долучитися до компанії «злих хлопців» після ракетного удару по летовищу Шайрат, яке розташоване в провінції Хомс на заході Сирії, у п'ятницю, сьомого квітня. У Вашингтоні вважають, що саме з цієї авіабази сирійські урядові війська (а може, й російські) здійснили атаку з використанням хімічної зброї.
Та все ж питання залишаються, адже раніше президент Трамп давав зрозуміти, що він буде менш схильним до інтервенціоністських дій, ніж його попередники, і готовий заплющувати очі на порушення прав людини, якщо це відповідає інтересам США. Тому ракетний удар США в Сирії став несподіванкою не лише для ворогів, а й для союзників Вашингтона.
З одного боку, останній ракетний удар може свідчити про намір адміністрації чинного американського президента відмовитися від декларованої під час виборчої кампанії позиції невтручання в закордонні конфлікти. З другого – все ще залишається невизначеність в питанні про те, чи хоче Білий дім домагатися відсторонення Асада від влади, на чому наполягає більшість європейських лідерів, чи ж ракетна атака була лише одноразовою акцією.
А деякі західні ЗМІ, схильні до конспірологічних теорій, висловили навіть припущення, що обстріл авіабази Шайрат був таким собі спектаклем, який розіграли Путін і Трампм, аби зняти з останнього підозри щодо його проросійськості. Чи слід сприймати такі гіпотези поважно? Навряд чи, і для цього є чимало аргументів.
Адже ракетна атака, здійснена з есмінців ВМС США Porter і Ross, які базуються на сході Середземного моря, стала, з одного боку, точкою неповернення в сирійському конфлікті (та й у геополітичному протистоянні загалом), з другого – дозволила чіткіше розставити пріоритети. Що можна чітко стверджувати після цього кроку Вашингтона?
1. Вашингтон не вважає сирійського президента Башара Асада особою, котра, як стверджує офіційна Москва, протистоїть тероризму на Близькому Сході й здатна стабілізувати ситуацію в регіоні.
Зрозуміло, що наразі це американська реакція на окремий інцидент. Поки що зарано говорити про бажання Трампа негайно змінити режим в Сирії. Якби це було метою, то ми б побачили ракетні удари не по авіабазі, а по палацах і президентських резиденціях. Але…
2. Сполучені Штати продемонстрували, що готові у разі чого повалити режим Асада, і їм для цього не забракне ні рішучості, ні військових засобів.
Що подаровані сирійському режиму зенітно-ракетні комплекси С-300, що привезені російською армією новіші ЗРК С-400 не врятували летовище від американських Tomahawk’ів, які, за підрахунками Пентагону, знищили 20 відсотків бойового повітряного флоту Башара Асада.
А варто зазначити, що Tomahawk – це зброя 70-80-х років минулого століття. Але навіть проти неї у Росії немає контрзасобів, здатних захистити себе чи своїх союзників. Захистити – у реальній «гарячій точці», де Москва нібито відстоює свої геополітичні інтереси. То що тоді можна говорити про загальний стан боєготовності російської армії і її здатності «павтаріть» тріумфальну ходу європейським континентом.
3. Вашингтон повернувся на Близький Схід, зробив це гучно й рішуче. Цим він поставив на місце супротивників і підбадьорив союзників США в регіоні. Відтак рівновага сил стрімко починає хилитися аж ніяк не на користь Кремля.
Таким чином і опозиційна Вільна сирійська армія, й закордонні союзники, котрі воюють з режимом Асада, отримали новий імпульс, впевненість у підтримці «старшого брата». Таким чином можна сподіватися, що відтепер дії антиасадіської коаліції стануть значно рішучішими. А от сирійська урядова авіація діятиме відтепер значно обережніше, а отже менш ефективно.
4. Перші 75 днів нового президентства дозволяють зробити висновок про те, що на відміну від адміністрації Обами, адміністрація президента Трампа готова, принаймні іноді, використовувати силу в ситуаціях, де, з її точки зору, зачіпають американські інтереси.
5. Реакція кремлівських очільників яскраво свідчила про сум’яття й хаос у їхніх лавах. Важко було б повірити, що ця розгубленість зіграна на публіку. Отже російський істеблішмент явно був заскочений ракетною атакою. Ніхто не сподівався на такий розвиток подій, на такий рішучий крок Трампа.
6. Ракетна атака завдала нищівного удару по пропагандистських зусиллях Кремля. Тепер кисельовські лякалки на кшталт «ядерного пєпла» не викликатимуть нічого, окрім саркастичної посмішки. Так само у світі ставитимуться й до казок про російський ракетний «щіт і мєч». Особливої прикрості росіянам мав завдати той факт, що запуск фатальних ракет здійснювала жінка – командир корабля USS Porter Андріа Слау (Andria Slough).
Окрім того, втіха росіян у зв’язку з обранням Трампа президентом США тепер перетворилася на повну її протилежність. Дональд більше не «свой парєнь», отже даремно пилося шампанське, запускалися феєрверки, влаштовувалися банкети. Це означає, що «мудре» кремлівське керівництво цілковито прорахувалося, «допомагаючи» йому захопити Білий дім. Чи не значить це, що воно не таке вже й «мудре» – задумається пересічний російський обиватель.
Тепер псевдогромадська думка в Росії оперативно перелаштовується на мем «Трамп – чмо!». Наступним, очевидно, має бути «Обама, вєрнісь!».
Всі наведені аргументи вщент розбивають конспірологічне обґрунтування ракетної атаки. Занадто високою виглядала б ціна такої угоди між Трампом і Путіним, аби надати сумнівне антикремлівське алібі чинному американському президентові.
Спробуймо спрогнозувати, як далі можуть розвиватися події в Сирії, після переддення цієї ракетної точки неповернення. Скоріш за все, на саміті G7 у Сицилії Трамп підтвердить свою рішучість разом з європейськими партнерами повалити «злочинний режим Башара Асада». От тут вже Путіну дійсно не залишиться нічого іншого, як скорчити добру міну за злої гри й звалити подалі від гріха. Тут вже буде не до захисту свого союзника в Сирії – самому б не потрапити в тарапати. Бо скоріш за все Захід спробує реваншуватися за нереалізований план 2012 року, коли готувалася міжнародна операція проти режиму Асада за використання ним хімічної зброї.
11.04.2017