виголошена при ґенеральній дебатї буджетовій на вечірнім засїданю сойму дня 7 н. ст. цвітня.
Високій сойме!
На вступі я повинен оправдати ся, що я, член комісії, в котрій голосував за внесенєм більшости, тут зголосив ся против буджету. Се тому, бо уважаю нездоровим господарованє без рівноваги буджетової, і єдино можливим виходом з нинїшної ситуації принятє внесень. Скоро видатки ростуть а ростуть з конечностію і в великій проґресії, то головна вага у мене в тім, щоби підстава й жерело доходів в міру того ширшали і ставали видатнїйшими. Латанина все латаниною, чи позичка від случаю, чи велика конверсія, то все не здорова економічна засада; тою дорогою лихо спихає ся, але не усуває ся.
Конечно потреба з державою обчислити ся, кілько автономія за неї видала й видає, і під якими услівями машина автономічна годна дальше функціонувати.
Тілько о буджетї грошевім! Але є й другі справи так само важні для краю. Маю на думцї справи політичної натури. По попередниках, котрі говорили о підставах економічних і цифрами змучили, няй менї вільно буде повести панів у сферу висших интересів.
Промова п. Антоневича улекшила менї значно задачу. Констатую з приятностію ознаки звороту з позиції, яку займив був в 1890 р.
Приступаючи до річи, заявляю, що я й мої одномишленники стоїмо статочно на становиску прінціпіяльнім — девізою нашою не опортунізм, але консеквентне змаганє до рішеня питаня: бути або не бути.
Спростую ще твердженє одно: сказано було сеї сесії, що навіть посли рускі не мають права промовляти в имени народу руского. Я кажу: мають, скоро чують ся Русинами, стоять на ґрунтї єго традицій, не неґують підстав єго розвою і будують для него свою хату, а в тій хатї місце для всїх єго святощів і идеалів.
Памятним остане рік 1890. Провідник наш сказав в имени нашім, хто ми? Неправдою є, будьто ми під розсуд сойму піддали справу, котрої рішенє до сойму не належить.
Ми поставили принціп національної индівідуальности. Принціп той є передо всїм етноґрафічною тезою, але він є й тезою соціольоґії й політики, а для нас вихідною точкою акції політичної. Индівідуалізм то ґеній в нашій исторії, тож і в політицї мусить бути фундаментом, від котрого мусить зачинати ся, забираючи ся до будови для хоч би й найдальшої будучости. Исторія вчить, що нарід рускій боров ся статочно за свою индівідуальність — але исторія поставила два знаки роздорожні. Від знаку сепаратистичного одна дорога, котрою централізм по унії люблиньскій завів до недуги і знемощіня, — друга дорога, котрою від трактату переяславского слїдом панроссійского централізму повіяло гробом. Належало отже сказати, що живемо, що жити хочемо, що не дамо ся живцем у гріб зложити, — належало сказати: проч из грабарями!
Знаєте, панове, хто ми, тож знайте, чого хочемо, куда йдемо, і де наша мета. Хочемо жити, хочемо свобідного розвою на всїх полях економічного, культурного й політичного житя. Йдемо й ити хочемо за Европою під єї стягом. Мета наша там, де мета кождого народу, котрий живе, котрий вірить в свою будучість і в велику місію историчну.
Устами першого слуги корони й першого достойника державного в краю висказано приреченє, що правительство хоче й буде підпирати Русинів, скоро ті станули на засадах, проголошених пос. Романчуком за згодою князїв церкви.
Скажу, що не дуже підпирало. За місяцїв 16 від листопада 1890 р. зроблено дещо в напрямі увзглядненя конкретнїйших а пекучих постулятів на поли язика руского. Се признаємо, але кажемо, що правительство, опізняючи ся з акцією, ослабило нашу позицію, а противникам нашим дало в руки оружє против нас на шкоду справи рускої а навіть не без шкоди интересів держави. Розуміємо, що тут було дїло і з третьою стороною, а та певно ставляє непередвиджені трудности.
Панове! Ви чули, чого хочемо, отже зрозумійте, що і в вашім і в нашім интересї єсть, щоби ми мали те, що ви вже посїдаєте, — тогдї спільність интересів зміцнить вас і нас до оборони тих интересів. Було колись, ми жили на спільнім обійстю, а кождий в своїй хатї, своїм житєм, своєю правдою — на спільну оборону волї несли ми спільно жертву. Був се період найсвітлїйшій в исторії нашій, а не менче світлий він і в исторії нашій. Була правда, була сила, бо житє розвивало ся на рівноправности, основувало ся на федерації й автономії.
Сказав я вам, куда йдемо; таж і ви туда йдете, а в двійку й вам і нам лекша й певнїйша дорога: ви не пійдете за далеко в право, ми не пійдемо за далеко в лїво.
А наша мета? няй вас не лякає. Она аж на кінци дороги, і чим довше рівним кроком згідно одною дорогою, кождий з наь своїми силами а з обопільною помочею йти будемо — тим певнїйше, що й на попас разом сядемо, а й на кінци дороги у враждї не розійдемо ся.
Ожидаємо отже звороту від суспільности польскої.
За мало нам того, що тепер частїйше чуємо прихильні голоси з вашої сторони, за мало нам, що безповоротно минули ся неґатори Руси; за мало нам і того, що від случаю до случаю увзглядните котре з наших неоспоримих прав. Ми бажаємо рівноправности, хочемо шанувати ваші права, почесть маємо для ваших народних святощей і идеалів. Однак домагаємо ся не сентиментів і романсів, але узнаня і шанованя наших народних прав та змагань, жадаємо пошанованя рівного для наших святощей і идеалів. На тім обопільнім зобовязаню дасть ся заснувати згідна, мирна праця культурна і спільна борба для забезпеченя і розширеня прав краю і народів.
Будьте пересвідчені, що допускаючи нас до повної рівноправности в житю щоденнім і публичнім, робите тілько місце, щоби і ми сїли. Зискаєте на тім, бо ущербку в правах не потерпите, а розширить ся підстава тих прав а тим самим праця культурно-економічна і політична зискає робітників і свобідним для неї стане широке поле до роботи без перепон.
В 1890 заанґажувало ся було тілько правительство, але вже і тогдї ми до вас звернули ся були, однакож відгомін найшли ми тілько у тих, котрі і давнїйше прихильниками були.
Однак ми би раді, щоби і цїла суспільність польска в краю зичливо відносила ся до наших змагань і щоби крім репрезентанта корони також і найвисшій начальник автономічної власти підмагав і підпирав наші управнені змаганя.
А именно теперішного маршалка мусимо з многих взглядів уважати за найодвітнїйшого до уладженя відносин польско-руских і сподїємо ся, що тої так важної і високої місії не відкаже ся.
Від правительства домагаємо ся консеквентного і рішучого дїланя і надїємо ся, що на дорозї, на котру вступило, не стане.
Початок здїланий, но ще богато до здїланя. Вирозумілости і терпеливости доказ дали ми, але жадаємо именно і передовсїм, щоби на всїх точках адміністрації державної рішучо зірвано з давною системою, що більше, жадаємо, щоби правительство також і руску справу трактувало яко справу державну.
Вдоволенє всїх народів то найпевнїйша підпора династії і идеї державної. Задоволенє і привязанє Русинів то найсильнїйшій атут в руках Австрії. (Живі оплески.)
[Дѣло]
08.04.1892