Відчит посла, виголошений в 300-тні роковини уродин великого реформатора шкільництва.
Дня 16 (28) марця с. р. святкував нарід ческій 300-тні роковини уродин Ивана Амоса Коменьского, котрий починає найновійшу добу в вихованю й научуваню. Се апостольска постать зближеного до протестантизму ческо-моравского братства, автора сотнї книжок, переложених ще за єго житя на всякі мови европейскі і азійскі; се великій учитель, котрого за-для поправи шкільництва покликували анґлійскій парлямент, князї і правителї держав европейских; се бездомний бурлака і несхитний у вірі в своє посланництво страстотерпець, що тиняючись по чужих землях, найшов місце вічного супочинку в чужій, несвоїй земли, на далекім побережу нїмецкого моря! Великаньскій поступ в остатних часах на ниві шкільницва всїх країв і народів — се наслїдок єго славної дїяльности, се лише поворот до єго заснованя, до єго постанов научуваня. Добутками працї сеї величної постати, що вийшла з лона ческого народу, користувалась і довго ще користувати-меть ся вся людска суспільність у вихованю й научуваню. Тому й Руске товариство педаґоґічне, поважаючи безсмертну память великого учителя, постановило звеличати єго заслуги, познакомлюючи нашу суспільність з добутками єго працї і з своєї сторони вплести листок у вінець слави, яким наше освічене столїтє увінчало незабутну память славного педаґоґа.
______
Иван Амос Коменьскій уродив ся 16 (28) марця 1592 р. в Нивницях коло Угорского Броду, в Мораві, а златинщене назвище Коменіюса (се-б то Коменьского) прибрав від сусїдної місцевости Комна, де проживали єго предки. Отець єго був заможним мелником і належав до ческо-моравского братства. Ся секта займала посередне становище між католиками і гуситскими утраквістами, а визначуючись старо-моральним житєм, мала чималий вплив на молодого Коменьского. З вітцївского дому винїс Коменьскій ті засновки моральности і справдїшної реліґійности, що видала в дальшім єго житю такі гарні овочі.
Рано вже втратив вітця і доперва в шіснацятім роцї житя вступив до латиньскої школи, з котрої винїс немилі споминки. Вчащаючи в зрільшому віцї до латиньскої школи, міг Коменьскій на основі власного розуміня робити поміченя про тогдїшну методу шкільну і мабуть ся обставина спонукала єго стати реформатором шкільництва. Університетскі науки відбув Коменьскій в Герборнї (в княжестві Насавскім), і в Гайдельберзї, а відтак обіхав північно-західні краї европейскі і доповнив теоретичне своє знанє живими поміченями. Такі положив він міцні підвалини під велику будівлю своїх далеко-сягаючих плянів і робіт.
За молодий, щоб висвятитись на священика, пійшов 22-лїтний Коменьскій за покликом могучого протектора ческо-моравского братства, Кароля Жеротина, і став управителем школи в Прерові, де мав доволї нагоди роздумувати про заохоту молодежи до наукових студій, про засновуванє шкіл і поправу методи шкільної. Після дволїтного побуту в Прерові, обняв Коменьскій місце проповідника в моравскім містї Фульнек а при тім і догляд ново-заснованої там школи братскої, так що міг дальше вести свої дидактичні студії. Саме тогдї розгорілась 30-лїтна війна, а недоля постигла і Коменьского, котрий прожив три найщасливші роки свого житя у Фульнеку, де в-перше й одружив ся. Испаньскі війска спалили Фульнек, а Коменьскій пострадав в пожежи не тілько своє майно і бібліотеку, але й свої власні працї дидактичні в рукописи. Переслїдувані ческо-моравскі братчики, a між ними і Коменьскій, втративши жінку і двоє дїтей, найшли пристановище, справдїшній Канаан, в добрах згаданого уже Жеротина Брандайс над Орлицею в північно-всхідній Чехії. Численні писаня Коменьского з того часу недолї засвідчують, як сей великій чоловік, хоч стілько переносив горя сам а з своєю родиною, не переставав думати про добро загалу, свідомий свого великого післанництва серед всяких обставин дбав лише про справи своїх братів по вірі, про свою народність, а на останку і про потреби цїлої людскости. Глибока віра і справдїшна реліґійність подавала силу і відраду Коменьскому в трудних хвилях житя, коли здавало ся, що всї підпори і підвалини єго истнованя захитані.
В 1624 мусїли всї протестантскі проповідники полишити краї австрійскі, отже й Коменьскій, проживши ще три роки в добрах Садовского в Слупнї над жерелами Лаби, мусїв покинути рідний край враз из своїми товаришами. Приїхавши на границї Чехії і Шлеска, кинулись они на-вколїшки і з слезами благали Бога, щоб не відвертав зовсїм свого милосердя від дорoгoї вітчини та не допустив, щоб кинене Коменским сїмя науки на віки завмерло.
Дня 8-го лютого 1628 р. опинив ся Коменьскій в колибі Лєщиньских, польскім містї Лєшнї, і прожив там майже третину свого віку (1628—1656), аж до зруйнованя сего міста. Там найшов він гостинний приют у ґр. Рафаїла Лєщиньского, доглядав тамошної ґімназії і дальше працював над своїми дидактичними писанями, котрі бистро рознесли єго славу по всїй Европі і по-за єї межі. В тім часї вибрано єгo (1632 р.) єпископом ческо-моравсского братства.
Имя Коменьского стало голосним ще з того часу, коли він яко управитель школи в Прерові видав "Правила лекшої граматики", улекшуючи тим науку латиньскої мови, а в Лишнї появило ся (1631 р.) єго знамените дїло "Відчинені двері мови" (Janua linguarum resereta), котре переложено на 12 европейских і кілька всхідних язиків. Се коротко уложена метода (в 100 роздїлах і 1000 реченях, щоб виучити латиньскої мови (і инших) а заразом всего, що чоловікови треба знати про весь світ. Се дїло рознесло славу Коменьского по всїм світї і в роцї 1638 запросили єго до Швеції, щоб там перевів реформу шкільництва. Однак він не пійшов за тим покликом, а позаяк не судилось єму занятись поправою шкіл в своїй вітчинї, задумав обернути добутки свого знаня в хосен цїлої людскости. Коменьскій вислав до Швеції латиньскій переклад написаної ческою мовою "Великан дидактики". Смілими і ґеніяльними чертами подає він спосіб научуваня, починаючи вихованєм немовляти, а доводячи вихованє чоловіка до подобія Божого. Небавом опісля Самуїл Гартліб, прихильник Коменьского в Анґлії, довів до того, що анґлійскій парлямент запросив славного педаґоґа поправити школи в Анґлії, одначе революція в Ирляндії спинила єго задачу. Коменьского запросили відтак до Франції, а з-відтам виїхав він до Норкепінґ в Швеції, де богатий нідерляндскій купець Людвик Ґер забезпечив єму прожиток, щоб лише всї свої сили віддав науцї і поправі шкільництва. Також канцлєр державний Оксенштірн заинтересував ся методою Коменьского і заохочував єго до дальшої працї на тім поли. Коменьскій поселив ся (1642) в Ельбінґу і видав кілька педаґоґічних дїл, а між ними найважнїйша "Нова метода язиків".
В роцї 1650 запросив Коменьского князь Жигмонт Ракочій до Шариского Потока (в угорскій Руси), щоб уладив школи після своєї методи. Коменьскій виробив взірцевий плян 7-клясоваї ґімназії, а коли князь затвердив єго, взяв ся Коменьскій до реформи школи. Однакож небавом умер Жигмонт Ракочій, а завидливі помічники Коменьского не дали єму довести дїла до кінця, що й спонукало Коменьского виїхати з Угорщини. Проживаючи в Шарновім Потоцї, написав Коменьскій найзнаменитше і найпопулярнїйше дїло "Світ в образах" (Orbis pictus), видане в Норимберзї 1657 р. Се дїло виявляє найвиразнїйше головну идею єго реформи шкільництва, і ставить науку на зовсїм нових основах, впроваджуючи науку з погляду. Сего одного дїла було б досить, щоб имя Коменьского стало безсмертним.
З Угорщини вернув Коменьскій (в червни 1654 р.) до Лєшна і там постигло єго нове горе, котрого не міг забути до кінця свого віку. Між Швецією і Польщею почала ся война. Король шведскій завоював Польщу аж по Краків, а коли опісля польскі війска відбивали свою вітчину, спалили і зруйнували місто Лєшно 28 цвітня 1656 р. З димом пійшло все майно, бібліотека і дорогоцїнні скарби більше як 40-лїтної невсипучої працї Коменьского. Там згорів і ческо-латиньскій словарь Коменьского, приладжений по 44-лїтнім трудї до друку. Сю невіджалувану, важку втрату для ческого письменства виповнив доперва в нашім столїтю учений Чех Юнґман словарем, над котрим трудив ся 30 лїт.
В 65-ім роцї житя довелось Коменьскому утїкати, в чім стояв, і глядїти пристановища на чужинї. Тиняючись по Шлеску, Бранденбурґії і в Гамбурзї, опинив ся Коменьскій на останку в Амстердамі, найшов там богатих протекторів і міг на старости лїт безжурно засїсти до дальшої працї. Єго дух зовсїм не ослаб, а до кінця житя зберіг ту свіжість і плодовитість, якою втїшали ся лише такі ґенії, як Софокль, Ґете, Олександер Гумбольд і инчі. З щедрою підмогою Лаврентія Ґера, сина давнїйшого протектора, видав там Kоменьскій все свої дидактичні твори — Opera didactica omnia — написані в роках від 1627—1657.*)
Коменьскій умер в Амстердамі 15 падолиста 1671 р. в 80-ім роцї житя яко останній епископ ческо-моравского братства, котре відтак злило ся з сектами протестантскими.
*) Після справозданя Гануша в ческім товаристві науковім, видав Коменьскій не менше як 146 дїл і полишив 12 рукописей, а коли зважимо, скілько єму праць згоріло, то зрозуміємо єго невсипучу працю!
(Дальше буде.)
[Дѣло, 04.03.1892]
(Дальше.)
Подавши найважнїйші подїї з житя і учительскої дїяльности Коменьского, бажаю тепер в головних чертах зібрати провідні думки, які виявив сей великій учитель в своїх педаґоґічних писанях, а передовсїм в найважнїйшім своїм творі у "Великій дидактицї".
В усїх наукових змаганях одушевляла Коменьского одна велика идея: вихованєм ущасливити рід людскій.
Чоловік може стати чоловіком лише через вихованє. Вихованє, образованє потрібне всїм людям. Найбільше потребують ґенії вихованя і образованя, бо вони подібні до рілї урожайної, на котрій найбуйнїйше розростаєсь бурян і осет, коли єї не управлять. Богачі без науки, — се худоба тучена отрубами. Убогі без знаня річей — подібні вючним ослам. Красивий неук — се гарна папуга або золота похва з оловяною шпадою. Образованє потрібне всїм людям, бо чоловік не повинен остати звіриною і кождий о стілько перевисшає другого, о скілько він більше образований і вправнїйшій в потрібнім єму знаню.
Образованє чоловіка найприроднїйше починати в ранім віцї. Овочеве дерево може вправдї само вирости, одначе яко дичка родити-ме лиш терпкі або красні овочі; коли-ж бажаєм добрих і гарних овочів, треба, щоб огородник дичку нащепив і плекав. Так і чоловік має людску постать сам про себе, але сам про себе не стане розумним, честним, побожним, коли єго не наведуть на ту дорогу. Все те треба як найранше в чоловіцї защепити, бо чоловік не знав, як довге єго житя. Деревце лекше нагнути, — старе дерево зломить ся. І чоловік приймає найлекше вражіня в молодости, а то лишаєсь на цїлий вік, що впоїмо чоловікови в молодих лїтах.
Плекати і виховувати дїтей повинні родичі. А позаяк обставини людскої суспільности так складають ся, що лиш немногі родичі можуть тим заняти ся, тому вихованєм і образованєм займають ся учителї, а місцем до того — школа.
Школи призначені для хлопцїв і дївчат, для убогих і богатих. Люде повинні бути людьми, се-б то розумними истотами. А такими можуть стати через науку, честноту і богобоязливість. Не давати чоловікови вихованя і образованя — значить: дїяти єму кривду. Сонце освічує, огріває і оживлює все, щоб зеленїло ся, цвило, видавало овочі, — те саме повинна робити школа.
В школах треба учити всїх і всего. Одначе сего не треба так розуміти, щоб усї учили ся всїх наук і штук тай доводили до досконалости. Навіть ґеній не доводить знаня до досконалости та й не всяка голова визначуєсь у всякій науцї або штуцї. Отже в школах повинні дбати о те, щоб они стали добродїйством на цїле житє через се, що: 1) образують ум знанєм і штукою, 2) видосконалюють мову, 3) ублагороднюють звичаї і 4) підносять справдїшню благородність. Школи — се варстати людскости, бо дбають, щоб чоловік став чоловіком, се-б то розумною истотою, паном тварей і себе самого та втїхою свого Творця. Сю цїль осягають школи просвітою ума, призвичаєнєм до розваги в дїланю, піднесенєм духа до Бога. Сі три умови повинна кожда школа впоювати молодежи. Школи повинні подавати все те, що ум просвічує, коли дає напрям і розбуджує сумлїнє, щоб ум був ясний, воля неохитна і непохибна, а сумлїнє живе і все звернене до Бога. Як ті три сили душевні нероздїльні, так нероздїльні повинні бути образованє, честнота і богобоязливість. Образованє без моральности і богобоязливости єсть марне і доводить до нещастя. Совершенне образованє містить в собі і честноту і богобоязливість, і не суперечить нї одному нї другому.
Метода научуваня мусить вважати на рівнородні здібности і прикмети молодежи шкільної — учитель повинен уміти обходити ся з бистрими і тупоумними, з мягкими і слухняними, як і з упертими та отяжілими головами, з охочими і жадними науки, з повільними і лїнивими. Всїх треба вести до одної мети мудрости, моральности і побожности. Хоч як різнородна у людей вдача, а все ж таки мають они ту саму загально-людску природу. Рівнородні здібности голов — се нїчо инше, як надмірність або недостача природної гармонії. Отже найлїпша буде та метода, котра доведе до доброї гармонії.
Порядку научуваня треба вчити ся з природи. Треба дбати, щоби був здоровий дух в здоровім тїлї. Здоровлє тїла можна піддержати відповідною і здоровою поживою. Ласощів і острих страв та приправ не треба подавати особливо дїтям. Як дерево в зимі відпочиває, так чоловік повинен в день робити а в ночи спочивати. Та й у день повинна бути робота розумно роздїлена, труднїйша на переміну з лекшою. Вісїм годин треба призначити на спанє, 8 на роботу і инші справи, а останних 8 треба обернути на плеканє здоровля, на поживу і вправи тїлесні, примірне розвеселенє, прохід і т. и.
Як можна з добрим і певним успіхом учити і вчити ся?
1) Природа вижидає в усїм слушного часу. Огородник всяку роботу робить в свій час і постепенно. Образованє треба починати з дитиньства, з весни житя — в ранїшних годинах, се-б то на веснї дня. Тілько того треба учити, що єсть зрозуміле.
2) Природа підготовляє спершу матеріял а відтак надає форму. Після того правила природи поступає будівничій: збирає насамперед матеріял а відтак обрабляє єго. Відповідно тому треба в школї обходити ся з книжками і предметами помічними в научуваню: наперед ум образувати, а відтак язик; язиків учити не з граматики, а читаючи писателїв.
3) Природа вибирає для своєї дїяльности відповідний предмет або підготовляє єго, щоби був відповідний. Огородник вибирає здорову дичку, підготовляє землю, садить дичку, не щепить єї, поки не принялась, а поки защепить, обтинає вершок і т. д. Так треба і молодїж призвичаювати до витревалости, підготовляти єї духа до всякого научного предмету, усувати всякі перепони.
4) В природї нема скоків, все розвиваєсь постепенно. Пташка пробує спершу в гнїздї лїтати, потім по-над гнїздо, опісля з галузки на галузку, з дерева на дерево, а на останку свобідно у воздусї. Так треба й науку уладити, щоб попередне служило підставою до загального, промощувало дорогу, і єї освічувало. Час треба так подїлити, щоб на кождий рік, місяць, день і годину припала відповідна задача.
5) Природа, почавши що-небудь, не спочиває, поки не доведе до кінця. Отже й ученик чи учениця повинні так довго в школї остати, поки не стануть образованими, моральними, реліґійними людьми; школа сама повинна бути в супокійнім місци, щоб не було нїякої перешкоди.
6) Природа виминає взагалї супротивности і шкідні впливи. Пташка охоронює свої писклята від вітру, дощу, граду і инших супротивностей. Треба дбати, щоб молодежи не підпадались в руки шкідні книжки, а шкільні учебники повинні бути так уложені, щоб містили в собі найважнїйші основи, що доводять до пізнаня, моральности і реліґійности.
Якими-ж способами ту цїль можна легко осягнути?
Науку треба вчасно зачинати, а одного предмету повинен учити лиш один учитель. Спосіб научуваня повинен улекшити науку, щоб ученик не відстрашив ся. В природї все виходить з малих починів, — отже вчити тpебa правилами як найкоротшими, але і як найдокладнїйшими, кількома але ясними зрозумілими словами, а до кождого правила подати кілька прикладів. В природї поступає ся від лекшого до труднїйшого. Отже в школах поступають не розумно: коли навчаючи латиньскої мови подають тою мовою правила; коли замісць нїмецко-латиньского словаря дають в руки ученикови латиньско-нїмецкій; коли дають ученикам учителя-чужинця, що не знає их матїрної мови; коли думають, що всякої мови можна вчити після однакової системи граматичної. Треба, щоб учитель і ученики говорили тою самою матїрною мовою; щоби всї поясненя подавано зрозумілою, матїрною мовою; щоб граматика і словарь були примінені до матїрної мови; щоб науку чужої мови попереджувала наука мови рідної. При науцї чужих мов треба поступати постепенно і призвичаювати ученика, щоб наперед навчив ся розуміти, відтак писати і на останку говорити. Поступаючи від близшого до дальшого, треба вправляти насамперед змисли ученика, відтак память, потім ум, а на останку розсудок. Не треба перетяжувати учеників, — нехай лиш найважнїйших річей учать ся на память і то тілько того, що наперед зрозуміли. Природа сама собі помагає: отже й учитель не повинен бити учеників за науку, бо він сам винен, коли они не вчать ся; учитель повинен усе пояснити, чого і як ученики мають вчити ся, як до того забирати ся, як довести задачу до ладу, а в усїм треба помагати наукою з погляду, щоб ученики лекше зрозуміли. Природа видає все, що приносить хосен і пожиток з у сего наглядний, отже й ученика треба вчити того, що може єму придати ся і подати хосен для житя на сїм і на тім світї.
Щоб наука була основна, повинен учитель розбудити між учениками любов і охоту до предмету, показати наглядно хосенність і приємність науки. Як природа глубоко запускає корінь, так учитель не повинен ити до дальшої науки, поки попередно подана добре не утвердила ся. Природа видає все з коріня. І люде повинні вчити ся всего з великої книги природи. Все треба висновувати з несхитних основ річей. Не треба нїчого в науцї основувати на самім авторітетї, а на основі помічень з погляду і дослїду ума; не треба отже прикладати лиш аналітичну методу, а найбільше синтентичну. Природа лучить все з собою: науки з цїлого житя повинні бути так уладжені, щоби були енцикльопедією, в котрій все виходило-б з одного кореня, все було на своїм місци, а всего належить учити так, щоби в нїчім не було сумнїву, щоб нїчого не лишати в забутю. Вся наука повинна мати причиновий звязок, — показати не тілько, що се єсть, яке оно єсть, але й длячого і на що оно єсть і длячого не може бути инакше. Як в природи єсть певна розмірність між пнем дерева а галузями, так і наука повинна мати певну підставу, відтак розгалужувати ся; треба розуміти і вміти вихіснувати. Знанє твоє єсть нїчим, коли иншій не знає, що ти се вмієш. В природї єсть безнастанний рух. І чоловік помножить і розширить своє образованє, коли глядїти-ме духового корму і приймати-ме єго, коли сей корм спожиє і оберне в користь загалу.
(Конець буде.)
[Дѣло, 05.04.1892]
(Конець.)
Яких же засад треба придержувати ся, щоб в короткім часї і скоро чогось научити? Як ткач одним порушенєм ноги тисячі ниток сплїтає, як мельник розмелює нараз тисячі зернят, а механік виконує машинами найтруднїйші роботи, так є способи усунути трудности науки, і саму науку скоротити. Нехай нам сонце буде взірцем. Оно все освічує і огріває не поодинокі предмети, а всю землю, всему дає житє і силу. Так учитель повинен учити не поодиноких учеників, а всїх, що стоять перед ним, на всїх повинен зважати, бути тим сонцем в клясї. Він повинен говорити, коли ученики слухають, нїчого не учити, коли ученики не уважають, бо тілько уважні можуть навчити ся. Увагу можна піддержати: коли учитель уміє все щось нового, займаючого, хосенного подати; питанями оживленє розбудити; коли всїх обіймає своїм зором і не позволить на що иншого звернути увагу, як на учителя; коли все наглядно представляє, а від часу до часу перерве науку перепитуванєм і повторюванєм; коли при однім ученику не буде за довго задержуватись і. т. д. Сонце освічує все тими самими лучами. Кожда кляса повинна мати свій учебник, кождий ученик свою книжку. Учитель повинен добре переробити практично те, що подає книжка, а до науки наглядної повинні висїти на стїнах відповідні образи, бо світ єсть видовищем образів, фіґур і характерів. Богато книжок і богато слів не піднесе наука; кусень хлїба і чарка вина часом посильнїйші, анїж много страв і напитків. — Все, що єсть в звязи з собою, повинно і в науцї бути в звязи подаване: слово і річ, читанє і писанє, вправа стилю і мисли, ученє і виучуванє. Для того не треба допускати до школи книжок, що учать лише слів а не річей: наука повинна бути реальна. Чого ученик учить ся, те повинен і написати; що бачить, повинен нарисувати. Стилістичні вправи треба задавати о річах знаних і обговорених, бо мисль, се стиль. Учебник повинен подавати ученикови річи з погляду (Коменьскій мав на думцї своє дїло "Світ в образах"). Сонце не видає нїчого нехосенного, або спалить се, знищить, коли таке вийшло. В науцї не треба допускати нїчого непотрібного, непригідного, не вдавати ся в дрібницї.
В методицї наук вимагає Коменьскій першого головного правила житя: все поставити перед змисли! — бо пізнанє виходить від змислів. Погляд на предмет, се найлїпшій доказ. Лише там, де нема сего предмету, треба послугувати ся добрими образами. Школи повині бути випосажені добрими нарядами помічничими до науки. Перша задача учителя, — розбудити увагу, а відтак треба предмет, о котрім мова, вивести просто перед очи учеників.
В методицї штуки вимагає Коменьскій трех умов: 1) взірцевого образу або идеї, яку артист має зобразити; 2) матеріялу, з котрого має бути зроблена форма; 3) нарядів, котрими має се виконати. Взірець повинен бути досконалий, перші вправи треба робити на знанім матеріялї, а уживаня нарядів треба учити ся на самім предметї, бо слова нїчого не поможуть. Наперед приклад, а відтак правило, наперед взірцї і идеали, відтак наслїдуваня, а на останку вільні, самостійні композиції. Вправи треба так довго робити, поки не доведе ся до зручности в штуцї.
Коменьскій подав також методу язиків. Виучити ся язиків, се ще не дає образованя і мудрости, се тілько дорога до образованя. Перед всїм треба добре знати свою рідну, матерню мову, відтак мови сусїдів, щоби з ними порозуміти ся, а для читаня старинних творів, грецку, арабску, латиньску і єврейску. Латиньска потрібна всїм ученим, грецка, арабска фільософам, лікарям, историкам, а грецка, єврейска і арабска теольоґам. На науку матерньої мови призначує Коменьскій 8—10 лїт, бо з нею злучена і наука про річи, на латиньску два, на грецку оден і рік і т. д. Кождої мови треба учити ся з уживаня, прислухуючись, читаючи і наслїдуючи, а правила повинні лише підпомагати уживаню. До перших вправ в чужій мові треба брати предмети знані. Не у всїх мовах треба доводити до однакової совершенности, найбільше в матернїй і латиньскій.
Про методу морального образованя каже Коменьскій, що вся наука єсть средством до морального образованя. Молодежи треба впоювати всї чесноти а передо всїм чотири кардинальні: розсудок, мірність, силу і справедливість. Розсудкy повинні ученики набратись з науки, пізнаючи вартість річей. До мірности треба их заправити в їдї і питю, спаню, роботї і забаві, в говореню і мовчаню. Силу повинні здобути, щоб уміли погамувати ся і перемагати себе самих в нетерплячцї, невдоволеню, гнїві. Справедливости научать ся, коли нїкого не будуть обиджувати і вражати, кождому признавати, що єму належить ся, виминати неправди і хитрощів, коли будуть услужними і привітливими.
Чесноти треба впоювати заздалегідь, поки ще не вдерлись в душу пороки і блуд. Чесноти можна навчати безнастанним честним поступованєм і дїланєм. Родичі, няньки, учителї, товариші шкільні і позашкільні, і винні давати добрий приклад, а до прикладів можна додати і правила житя. Від злих товариств треба дїтей старанно оберегати.
Треба дїтям впоювати також реліґійність. Се вправдї дар Божій, однак родичі і учителї можуть се вщіпляти дома, в суспільности, в церкві і школї. Ученик повинен зрозуміти, що хто з Богом, Бог з ним, що туземне житє єсть лише підготовленєм до житя вічного. Отже віру, любов і надїю належить защіплювати в серцях молодежи, а подаючи науку, доводити до зрозуміня, що все без Бога єсть марне.
Вельми замітні приписи подає Коменьскій про карність шкільну. Школа без карности, се млин без води. Карність се спосіб довести учеників до того, щоби були справдешними учениками. Карність має більше впливати на характер, як на науку. Поступ в науцї можна осягнути відповідним трактованєм предмету, карність мусить виступити проти непошанованя, злосливости, зухвальства, зависти, лїни. Сонце вказує нам найкрасшу методу карности, бо подає рослинам: 1) завсїгди світло і тепло, 2) часто дощ і вітер, 3) малоколи блискавки і громи. Педаґоґ повинен 1) присвічувати власним прикладом в усїм, 2) впливати поучуванєм, доганами, докорами з вітцївскою лагідностію, 3) приміненєм приналежним строгости, де не можна осягнути нїчого лагідностію; однак не треба доводити строгости до краю. Карність не повинна приголомшувати, нищити, а підносити, бути випливом мудрости і любови, без неконсеквенцій, повинна доводити до доброго помало, не нагально, повинна розбуджувати і плекати в учениках почутє обовязку, щоби средства карности невільничої, різга і кій, були злишними.
Своєю системою вихованя і образованя обіймає Коменьскій весь час від уродан дитяти аж до 24 року житя і дїлить сей час на чотири роди шкіл. Перша школа материньска до скінченого шестого року належить до матери. Коменьскій подає розумні правила, щоб дух здоровий був в здоровім тїлї, звертає бачність на велику вагу впливів в тім віцї, вимагає доброго прикладу від родичів яко основи реліґійно-морального вихованя і строго засуджує розпещуванє і зноровленє дїтей.
З матерньої школи вступають дїти по шестім роцї до школи матерньої мови (schola vernacula), котру Коменьскій протиставить школї латиньскій. Се наша народна школа, для котрої призначує Коменьскій 6 лїт. Треба признати, що Коменьскій першій означив понятє "народної школи" в нинїшнім новочаснім змислї, тої школи, котру повинна перейти вся маса народу, без різницї полу, стану і здібности, де в матернїй мові повинно подати ся дїтям образованє язикове і предметове.
З 12-им роком каже Коменьскій посилати дїти до ґімназій (латиньских шкіл), а від 18—24 до академії.
Отсе в найзагальнїйших чертах система педаґоґічна Коменьского. Се розумно і основно обдумана цїлість бистроумних помічень, смілих указок і зрілих добутків науки. Він найшов властивий ключ природи, впровадивши до научуваня реальний реалізм, себ-то наука на основі змислового, безпосередного погляду на річи — і се превелика єго заслуга.
Бувши на скрізь христіянином, вимагав КоменьскІй, щоб і наука і карність в школї були обвіяні христіяньским духом. Для того домагав ся він усуненя з школи поганьских творів, попадаючи в крайність і маловажучи велику вагу образованя на клясичній старовинї. З всїм справедливо дає він велику вагу науцї матерньої мови, бо учити чужої мови, поки добре не знає ся своєї, значить учити когось перше їздити на кони, поки навчив ся ходити. Вправдї затемнив Коменьскій опісля сю важну засаду і обмежив єї тим, що превелике значінє надавав латиньскій мові, котра посля єго думки мала сполучити всї народи в один нарід, одначе своїм "Світом в образах", тим первовзором всїх наших образових дїючих книжок, дав привід, що з мрачної, тїнявої науки вивело ся молодїж на реальне, природне поле, на помічуванє річей і предметів в дїйстности. Єго система виходить від здорового загального погляду на людску природу, людскі обставини і педаґоґічні задачі і се надає вічної вартости педаґоґіцї Коменьского.
Исторія шкільництва і научуваня починає з виступленєм Коменьского нову добу, а далекосягаючі реформи новочасної школи опирають ся на плечах Коменьского і тому справедливо каже про него один учений: "Коли б Коменьскій нїчого більше був не вдїяв, як ті поміченя, що довела до поправи шкільництва, зробив би вже дуже багато". Тим то слава имени Коменьского буде славна по всякі часи і поміж усїми культурними народами.
[Дѣло, 09.04.1892]
09.04.1892