Книга Тімоті Снайдера “Чорна земля” англійською мовою була видана ще наприкінці 2015 року. Але саме цьогоріч працю, присвячену проблемі Голокосту, переклали і на українську. З цієї нагоди провели першу публічну дискусію в українському контексті, на якій обговорили слабкі та сильні сторони книги, переконливість аргументів і провідних тез.
Науковий редактор перекладу, кандидат історичних наук Володимир Склокін відзначає, що Тімоті Снайдер як дуже амбітний історик пропонує власну оригінальну інтерпретацію подій, про які вже сказано і написано дуже багато, адже Голокост – одна з центральних тем наукових досліджень і публічних дискусій на Заході.
«Це перша синтеза української історії Голокосту, яка виходить українською мовою і розглядає Голокост у глобальному загальноєвропейському контексті – йдеться про Голокост на території всієї Європи, а не лише на українських чи польських землях», – каже Володимир Склокін.
Останній розділ цієї книги Тімоті Снайдера названо «Наш світ». Тут автор, серед іншого, вказує на загрози, пов’язані з агресією Росії, внаслідок чого відбувається поступове повернення ідеї етнічної війни з намаганням знову руйнувати держави і бажанням знайти нового офірного цапа, який відповідатиме за занепад світу.
«Мені випала приємність бути присутнім на певних етапах підготовки цієї праці. Підсумки писалися у 2013-му і 2014 роках – тобто коли відбувалися події Євромайдану. Тоді Снайдер був у Відні, в Інституті наук про людину. Ми з ним багато спілкувалися – і я бачив, як події, які відбувалися тоді в Україні, впливали на його інтерпретацію Голокосту. Зокрема теза про руйнування держав і бездержавності, що відбувалося на Східній Україні та в Криму.
І це занурення в події Голокосту допомагали йому краще розуміти політику Росії. Водночас із книгою "Чорна земля" професор Снайдер писав багато публіцистичних текстів, присвячених подіям Євромайдану. І це дуже гарний приклад, як можна дивитися на минуле з перспективи сучасності», – каже Володимир Склокін.
Що ж стосується основних розділів книги, то, як вважає Володимир Склокін, автор висуває основною тезою подвійне руйнування держав нацистським і радянським режимами. Професор Снайдер пояснює, що причиною винищення євреїв стала не всесильна бюрократична модерна держава, яка поєдналася з нацистською антисемітською ідеологією, а навпаки – процес руйнування держав у Центрально-Східній Європі, особливо в зоні подвійної окупації, яка охоплює території Західної України, Польщі та Балтійських країн. І саме ці держави стали подвійним інкубатором для Голокосту: в них відбулося поєднання нацистської ідеології з місцевими умовами і політичними прагненнями місцевого населення.
«Таким чином Снайдер, – каже Склокін, – підважує традиційну інтерпретацію про Голокост як наперед запланований план Гітлера і каже, що винищення євреїв – це непередбачуваний наслідок колоніальної війни, руйнування держав і бюрократичних інституцій, які позбавили євреїв правового захисту, котрим вони користувалися до того».
Тим часом не найкраще враження ця праця Тімоті Снайдера справила на професора Ярослава Грицака. Подаємо його слово у дискусії прямою мовою.
Ярослав ГРИЦАК:
"Окремі тези, які у Снайдера звучать переконливо, насправді є гіпотезами"
«Спершу варто наголосити, що книга, яка зробила з Тімоті Снайдера всесвітньовідомого історика, називається "Криваві землі" і є найбільш відомою його працею. І дуже важко писати іншу книжку після дуже доброї, бо всі будуть рівняти до попередньої. Снайдер хотів написати працю, яка хоча б дорівнювала попередній. Зразу скажу, що книга "Чорна земля" є не кращою, а слабшою – і це також видно по реакції рецензій. Майже кожна рецензія має дуже сильну негативну складову.
Втім, найсильніша і найсуперечливіша теза цієї книги – не про генезу Голокосту, а про те, що Голокост стався через Україну. Тому й така назва – "Чорна земля", тобто український чорнозем. Насправді професор Снайдер пробує змінити центр вивчення Голокосту: коли раніше говорили про винищення західних євреїв і табір Аушвіц, то тут акценти зміщуються на Схід. Ця книга написана за формою "Польща+", коли Східна Європа не є периферією – навпаки, саме там, зокрема в Україні, відбувається центральна історія ХХ століття.
Снайдер показує, що присутність держави, навіть найгіршої, – краще, ніж її відсутність. Бо тоді це призводить до деструктивного сценарію. Тому автор називає Гітлера екологічним анархістом, який свідомо знищує державу. Але Гітлер не єдиний анархіст – його попередником був Сталін. Відтак територія між Балтійським і Чорним морями зазнала процесу подвійного руйнування держави. Спочатку в 1939 році прийшов Сталін і зруйнував усе це "узбережжя", яке стало західним пограниччям Радянського Союзу. А потім на цю територію прийшов Гітлер – і зруйнував її вдруге. Це значною мірою призвело до сценарію Голокосту.
Снайдер ставить дуже сильний акцент на важливості всієї поділеної території у ХХ столітті. Він чітко пояснює, як плани Гітлера щодо України і щодо Голокосту виникають з поразки Німеччини у 1917 році. Він робить крок до концепції тридцятилітньої війни ХХ століття: тобто війни, яка почалася в 1914 році, а закінчилася в 1945-му.
Хоч тут варто зазначити, що Гітлер не мав чіткого плану Голокосту і не передбачав повного винищення євреїв. Немає жодного документа, де було б сказано, що всіх євреїв треба винищити. І до кінця війни існував так званий "мадагаскарський план" – суть його в тому, що євреїв, які виживуть, мали вислати на острів Мадагаскар. Через це виникла гіпотеза, що ідея винищення всіх євреїв з’явилася влітку 1941 року, коли Гітлер окупував Україну. Але ця думка у більшості досліджень є маргінальною – у Снайдера вона стає центральною.
Тімоті Снайдер – майстер стилю. Але коли підходиш ближче до питання України, то починаєш сумніватися – бо окремі тези, які у нього звучать переконливо, насправді є гіпотезами. Зокрема це стосується радянської окупації 1939–1941 років. Автор пише, що Радянський Союз свідомо потурав місцевим комуністам-націоналістам і дозволив їм зберегти місцеві інституції. Цього насправді не було.
Тобто часто зміст фрази стає жертвою її краси й аргумент губиться серед занадто гучних слів. Загалом теза книги є перебільшеною – так би мовити, занадто сильною. Вона потребує дуже великої роботи далі. Але в цьому можна побачити і плюс, адже перед нами відкривається новий простір для дискусії, якого часто українські історики не помічають і не розуміють важливості українського питання. Ця книга Снайдера має мотивувати писати про Україну в інший спосіб – усвідомлюючи, по-перше, наскільки цікавою є Україна, а по-друге, як через вивчення цього процесу можна прогнозувати майбутнє.
Без сумніву, важливість книги – у її масштабності, глобальному контексті, який вона охоплює. Після цієї праці мені буде легше говорити про відповідальність українців за Голокост. Автор не релятивізує, не знімає з нас відповідальності – навпаки, контекстуалізує її і робить процес вибачення набагато природнішим.
Асистент Єльського університету
Євгеній МОНАСТИРСЬКИЙ:
"Ця книжка – не розмова про пам’ять, це розмова про інтерпретації"
Важливо, що у цій книзі, зокрема в останній частині, ми не бачимо жодного звинувачення, намагання когось пересварити. Навпаки, Снайдер пропонує звернути увагу на проблему в Сирії, біженців або ж проблему агресії Росії.
Щодо провідної тези книги – на мою думку, для Снайдера головною є не Польща і навіть не Україна, а території, що були поділені між Німеччиною і Радянським Союзом за пактом Молотова-Ріббентропа. Тому автор пояснює, що вся історія Голокосту не звертає уваги на цей документ, а одразу починає з опису страждань, убивств. Так, ніби це було задумано.
Надто після падіння Берлінської стіни і відкриття архівів ми говоримо про Голокост з особливою тінню пам’яті – коли потрібно не лише пам’ятати, а й шукати теорії, зв’язки. Саме Тімоті Снайдер намагається відійти від цих конотативних практик, які захопили історичну науку впродовж останніх тридцяти років. Його книжка – не розмова про пам’ять, це розмова про інтерпретації.
Аспірант кафедри нової та новітньої історії УКУ
Микола БАЛАБАН:
"Снайдер має сміливість об'єднати надскладні питання"
Я є прихильником тих висновків, які пропонує професор Снайдер у всіх своїх книгах, і намагаюся на кейсі Львова дослідити, чи працює на макрорівні механіка, яку він запропонував, – зокрема концепт подвійної окупації, винищення місцевих еліт, які могли б запобігати різним негативним явищам у міському просторі. З тих матеріалів, які встиг опрацювати, висновки Снайдера підтверджуються.
Варто додати, що книга “Чорна земля” є дуже велика, зважаючи на процеси, які в ній охоплено. Звісно, всі тези професора Снайдера не є зовсім новими і їх можна знаходити в окремих статтях, але йому вистачає сміливості ці надскладні питання об’єднати. Книга дає дуже велике узагальнення, дуже універсально дивиться на речі, як той супутник підноситься над землею.
Підготувала Оксана ЛЕВАНТОВИЧ
30.03.2017