Корейська бомба

«З точки зору Заходу ця непоступливість династії Кім у Пхеньяні здається нераціональною, бо вона ізолює країну від решти світу й увічнює її бідність. Але у контексті місцевих цивілізацій, конкретно корейського конфуціанства, Кім Чен Ин є радше нормальним; не коритися, не домовлятися і не схиляти голову – означає бути корейцем»

Політично коректно і, без сумніву, закономірно тривожитися північнокорейськими ядерними випробуваннями, тоді як арсенал атомної зброї, який є в розпорядженні США, Росії, Індії, Пакистану, Великої Британії, Китаю, Франції й Ізраїлю, залишає нас байдужими. Чому арсенал Північної Кореї породжує цей страх, а решти – ні? Це правда, що той режим є дикторським, – але Китай і Пакистан не справжні демократії. Китай має імперські амбіції й загрожує своїм сусідам. Росія також. Але ніхто не збирається відбирати в них ядерну зброю, і нікого, окрім Північної Кореї, не карають і не бойкотують за володіння такою зброєю. Диктатор Кім Чен Ин здається нам особливо дивним – та чи варті більшої довіри Владімір Путін або Сі Цзіньпін? Мені здається, у цьому конфлікті, що його Дональд Трамп у даний момент загострює своїми випадами і погрозами, ми помиляємося стосовно функції ядерної зброї і стратегії Пхеньяна.

Нагадаймо, що ядерна зброя, якої після 1945 р. не використовували жодного разу, здається наступальною, але насправді, якщо виходити з досвіду, вона є оборонною. Дуже ймовірноо що володіння нею гарантує – на певну територію ніколи не нападуть, бо санкції супроти загарбника будуть гіршими, ніж вигоди від завоювання. Тому ядерна зброя служить переважно для підтримання status quo; у крайньому разі вона стає основною гарантією виживання для таких країн, як Ізраїль і Пакистан, оскільки не дозволяє більшим сусідам їх поглинути. У стосунках слабкого і сильного (Ізраїль проти арабського світу, Пакистан проти Індії) володіння ядерною зброєю захищає слабкого, якою б не була симпатія чи антипатія, що їх можна відчувати щодо тих чи інших. Для режимів під загрозою, як-от іранська аятолократія супроти сунітів і американців чи Північна Корея проти Південної Кореї, ядерний вибір, схоже, є єдиною бодай трохи дієвою опцією, щоби вижити. Тож я гадаю, що єдина причина, чому керівники Північної Кореї, бідної країни, стільки інвестують в ядерне озброєння – це бажання продовжити на необмежений термін свою диктатуру. І нічого більше. Для керівної касти Пхеньяна, сформованої передусім із військових офіцерів та їхньої цивільної прислуги, режим є невичерпним джерелом прибутків, влади і грошей – завдяки рабському становищу народу і сумнівному обігу зброї, фальшивих грошей і розмаїтих наркотиків.

Скинути цю керівну касту маже неможливо – саме тому, що вона має цей ядерний вибір. Отож, ми не бачимо, як американський тиск і погрози могли б змусити керівників Пхеньяна відмовитись від нього, тому що для них це було б самогубством. Тож коли Рекс Тіллерсон, державний секретар Дональда Трампа, погрожує Північній Кореї військовою інтервенцією, як він це нещодавно зробив під час свого першого візиту до Сеула, – він демонструє повне незнання теми чи попросту робить із себе паяца, аби сподобатися Трампу. Це сподіване роззброєння Північної Кореї, якого намагаються добитися вже 30 років, є аж ніяк неможливим, адже керівна каста Пхеньяна має спокійну совість, оскільки впевнена, що вона представляє відвічну корейську цивілізацію, якою впродовж століть нехтували китайці і японці. І я мав нагоду чути цей дискурс in situ. Пхеньян вважає, що південнокорейське суспільство вже не є корейським, і гадає, що воно культурно колонізоване американцями. Окрім того, в Сеулі є численні інтелектуали, які думають так само – для них справжня Корея, хоча диктаторська і бідна, розташована на півночі. Немає сумніву, що наступний південнокорейський президент, якого оберуть 9 травня, не розпочне війну, бодай словесну, проти Пхеньяна, бо він належатиме до лівих і вважатиме, що північні корейці є їхніми братами по расі, з якими треба домовлятися. Відтак адміністрація Трампа займатиме протилежну позицію до позиції своїх південнокорейських союзників.

З точки зору Заходу ця непоступливість династії Кім у Пхеньяні здається нераціональною, бо вона ізолює країну від решти світу й увічнює її бідність. Але в контексті місцевих цивілізацій, конкретно корейського конфуціанства, Кім Чен Ин є радше нормальним; не коритися, не домовлятися  і не схиляти голову – означає бути корейцем. Культурне нагадування: корейське конфуціанство, яке прославляє вічний порядок світу, беззастережну повагу до природних ієрархій і неприйняття критики,  вже кілька століть найбільш непоступливе в Азії, є водночас і філософією, і теологією. Кім Чен Ина в Пхеньяні вважають божеством – так його і вшановують, тому що його постать є константою в корейській історії. Очевидно, що адміністрації Трампа все це є незрозумілим, бо занадто складним, і це дуже непокоїть. 

Guy Sorman
La bomba coreana
ABC, 27.03.2017
Зреферувала Галина Грабовська