В справі реформи правописи.

З Снятиньского пишуть нам:

"Случайно попав ся менї в руки 41 і 42 нумер opґану воpогів нашої самостійности народної, а в нїм вичитав я "писаніє" чи "посланіє" о. Фаддея Кончевича з Тростянця, де він — яко адгерент "Дѣла" і член "Просвіти" — при нагодї відсилки "Русской Рады" підписів против реформи правописи в школах безчестить народовцїв, а себе величає. В реформі правописи — каже о. Фаддей — нарід бачить "пониженє св. письма" і не має довірія до молодої партії, котра дала докази, що "уміє виречи ся своєї св. церкви". Не знаю вже, до кого о. Фаддей се послїдне піє: чи до народовцїв, чи може до радикалів, бо виразно не каже, але совість, честь і Бога в серци приписує собі і з патосом заповідає, що він не хоче мачати [!] рук в братній крови [!].

Я з о. Фаддеєм не хочу полємізувати: котра правопись лучша? Що нинїшна правопись шкільна за трудна і треба би єї зробити приступнїйшою, на се дає доказ само письмо о. Фаддея до "Русской Рады", в котрому учитель народної школи підчеркував би множество ортоґрафічних похибок і склясіфікував би на: "дуже зле?". А о. Фаддей — чоловік прецїнь з університетским образованєм! А що-ж доперва говорити о мало письменнім селянинї? Я, отче Фаддею, ваш брат во Христї, також маю на селї і раз-у-pаз стикаю ся з народом, але я ще в житю своїм не подибав селянина, котрий би писав правильно по руски, ба що більше, значнїйша часть селян не пише навіть буквами рускими, але польскими, бо то приходить им лекше. А кажи одному-другому, щоби писав рускими буквами, він відповість, що не годен, бо не міг вивчитись. Paз ширшій кружок нас священиків дебатував над тим, длячого селяне не пишуть по руски, — то навіть священики з старої партії признавали, що селянинови не єсть можливо навчитись тяжкої правописи. "Як навчить ся селянин, коли ми, люде з університетскими студіями не могли навчити ся і пишемо на здогад?..." Остатними часами нарід тут дуже собі вподобав правопись ширених соціялістичних ґазеток "Народа" і "Хлібороба" та й переймає єї, бо приходить єму легко: має замість сїм знаків на звук "і" [і, и, ѣ, ы (н. пр. добры) û, ô, ê] і замість трех звуків на звук "и" [и, ы, і] (по одному звукови: "і" та "и", отже й пише тою правописію радо а правильно, не бачучи в тім "пониженя св. письма"...

Що-до довірія, отче Фаддею, про котpe ви говорите, то даруйте, але милитись — може бути, що судите других після себе. Кождий священик, котрий єсть священиком не propter esum але propter Jesum, до якої би партії він належав, чи пише правописію етімольоґічною чи фонетичною — має довіріє у народу. Я знаю неодного священика-фонетика, до котрого нарід має безграничне довіріє, а знаю знов неодного священика етімольоґа, котрий довірієм народу похвалитись не може, — і vice versa, але се не длятого, що той фонетик а той етімольоґ, але задля чого иншого. Впрочім коли-б се було правдою, що народовцї не мають у народу довірія, то по що би ваша, отче Фаддею, партія піднимала против них стілько шуму, крику, безчестя, нечестних фортелїв? — по що би була "Русская Рада" так штурмувала до вас телєґрафом?..

Ви, отче Фаддею, підписали протест "Русской Рады" самі а з вами підписали також деякі парохіяне. Не знаю, як там у вас було, але я вам розкажу, як у нас один о. парох зібрав підписи на формуляр "Русской Рады". В пятницю дня 4 н. ст. марта загостив я до него. Він впрочім честний чоловік, але на очи не терпить сего що руско-народне, а так вірить в "Галицкую Русь", як отсе ви, отче Фадею, доперва зачинаєте вірити, — і кромі "Галицкой Руси" нїчого більше не читає, — "Дѣла", "Зорі" до рук би не взяв! Отже за стаю у него кількох єго парохіян — як я опісля довідав ся: найповажнїйших і впливових в громадї. І о. парох як раз вів ось-яку з нами розмову: "Пpiйшло до нас письмо від Русскої Ради зі Львова. Пан Дїдицкій пише, що хотять нам скасувати наше євангеліє, наші книги церковні, а хотять накинути нам якусь чужу заграничну мову, якесь базїканє, якусь фонетику. Чуєте? розумієте?" На се деякі кашельнули, а другі сказали: "Та розуміємо, хотять скасувати наше св. євангеліє." — А знаєте, хто то все хоче зробити? Поляки та Українцї, такі Романчуки, Барвіньскі і другі, що взяли від Поляків гроші за тоє, щоби мужиків запродати панам та й в церкві завести якесь вкраїнське базїканє і фонетику. Чуєте? розумієте?" Скінчило ся на тім, що о. парох вручив протест старшому братови і війтови, аби пійшли по селу і зібрали підписи, а потому і він сам підпише з чистою [!] совістію. Мужики, не вміючи навіть читати пійшли прибрати собі писаря, щоби він підписував: громаду і протест против реформи правописи змайcтpoваний!

Однакож кождий приплесне менї, коли скажу, що такій протест єсть чистою комедією. Люде не уміючі не то писати, але навіть читати, рішають о правописи! Они підписують, бо вірять свому священикови — але на дїлї их не обходить анї етімольоґія анї фонетика, а більша часть з тих має навіть за засаду пословицю: "коби хлїб та сіль, то вже супокій". Длятого хоч-би й міліон таких підписів на петиції против реформи правописи не значать нїчого супротив одного поважного вотума фахового фільольоґа. Коли-б ишло о якусь річ доскулюючу мужикам, н. пр. о сіль, тогди они були-б компетентні судити і суд их мав би вагу але в cпpaві правописній можна про их суд сказати то, що казав капраль до однорічного охотника з-польска: Pan ajnjerig со do książkowości jezdeś mądry, ałe co do wojskowości — naj ne powim.

Даруйте, пане редакторе, що я забрав вам трохи місця в стовпцях "Дѣла" а ви, отче Фаддею, памятаючи слова св. письма: "аще брат зло что творить, обличи єго..." і т. д., прийміть тих кілька слів правди від прихильника реформи правописи — во Христї брата молодшого священика з Снятиньского.

_______

З Підбужа пишуть нам:

Ось недавно помістив россійскій орґан політичний у Львові з великою утїхою спис, кілько то Русинів протестує против поправи правописи в школах! З того спису я довідав ся, що з підбузького повіта вислали до "Рускої Рады" протести чотири интеліґентні Русини. І так:

З Підбужа вислав протест o. Н. К з 57 [!] підписами. Хоч я мешкаю в Підбужи, та якось я не чув, щоби хто тут підписував протест, а довідав ся аж з "Галицкой". Зацїкавлений тим, почав я довідуватись, хто то підписав, і показує ся, що підписав ось-хто: хлопя 10-лїтне Василь Палїй, хлопя 10-лїтне Михайло Луцїв, хлопя 9-лїтне Стефан Кишик, хлопя 9-лїтне Михайло Бараняк, дївча 8-лїтне Євка Тимчишаківна, хлопя 8-лїтне Михайло Копач — і т. д. Чи-ж се не компетентні особи, чи не авторітет в справі правописній?! Дїтвора, запитана: що она підписувала, — відповідала: "Не знаємо; ксьондз казали підписати і ми підписали..." Питав я деяких старших господарів та ті казали, що не підписували, впрочім в цїлім Підбужи нема і 20 господарів, щоби уміли по руски підписати ся. З того би виходило, що чи не дяк Дмитро Трускавецкій підписував людей. А якій етімольоґ той дяк, можна переконати ся з актів одного публичного уряду в Підбужи, де містить ся одне поданє писане єго рукою, а де бачимо таки цвітки етімольоґічної правописи: "світлый", "в слід", громадянин [без ъ], громади, річно, вівса, грішми, декрет [ъ] дідівства [дідицтва]. Чи не гарний протестант против етімольоґії?!

Дальше запротестував о. С. П. з М. Сей чоловік не предплачує анї не читає нїяких ґазет і книжок, до всїх властей пише по польски, а про розвій руского народу зовсїм не дбає.

Дальше запротестував о. Ю. Ш. з Д. І той не передплачує і не читає нїяких ґазет і книжок та й єму про розвій руского народу байдуже. А чи спосібний він сказати своє слово в справі правописи, нехай посвідчить факт, що у внесенім сими днями до одного уряду поданю правописію етімольоґічною він в 14 рядках пописав блудно "світлий", "спадщини" [два рази], "ухвали"; "син", "зрôкъ ся"...

Вкінци запротестували з Кропивника нового о. Н. Л. і господар Я. С. і призбирали разом до сто підписів. Се вже загадка, котрої розвязати годї. Кропивник новий в нашім повітї громада найбільше запущена. Там школа, в котрій учить молодий хлопець дячок, єсть низше критики, а кромі кількох старших людей нїхто не вміє по руски підписати ся. О. Л. не читає лиш "галицкую" і нїмецкі твори, до розвою руского народу нїчим не причинюєсь, а до урядів пише лиш по нїмецки.

Бачимо, хто и як протестує!

Стикаючись безнастанно з народом від кількадесять лїт в Галичинї і Буковинї, мав я часто нагоду пересвідчитись, як тяжко людям вивчитись нетілько писати, але навіть читати теперішною правописію. Парубки, що покінчили народну школу вимовляють: "ôтділъ — ітдїлъ", "ôн — ін", "тои доброи — тоы доброы", "сôль — соль" і т. д. А що-ж доперва в писаню! Як висше показано, о. Ш. скінчившій університет, не має понятя і етімольоґічної правописи, а як же може мати селянин, що скінчив одну-дві кляси школи народної? Длятого рускі селяне в Галичинї намагають ся радше писати по польски, а в Буковинї по нїмецки. Ба я читав раз лист писаний студентом фільософії у Відни до батька честного шевця і дяка в Садагурі, не по руски а по нїмецки, хоч батько розумів і говорив добре лиш по руски, а по нїмецки мало.

Коли б наші протестанти мали більше науки, то знали би, що перед кількадесятьма роками в Сербії так само малодухи та противники поступу просвіти народної підняли були ґвалт, коли правопись сербску зреформував Вук Караджич, славний назбирач шістьох томів пісень і дум народних, учений, котрого знакомством дорожили славні лінґвісти братя Grimm-и. Обскуранти довели там до того, що навіть правительство сербске заборонило було писати і друкувати правописію Караджича а самого єго вигнано з княжества, — а мимо всего Вук Караджич [помершій у Відни 1864 р.] ще дожив того, що всї Серби вже не писали иншою, як лиш єго правописію! А кілько на тім зискала просвіта народу, подивіть ся на зріст літератури сербскої!

Дальше наші протестанти повинні бачити: хто то у нас підносить борбу против реформи правописи? Чи не ті, що плюють на своє рідне, a помагають нинїшній системі россійскої держави в змаганю омосковщеня 40 міліонів нашого народу, — системи, котра з огляду на національний розвій давить нашу народність тяжше, анїж давило єї татарске лихолїтє та польска шляхетчина! Коли-б инші протестанти мали тілько серце горяче для свого рідного питомого, они би се бачили, — та що ж? аґенти нинїшної россійскої системи державної вистудили в их серци любов до свого рідного!...

_______

Зі Львова пишуть нам: "Минувшої недїлї рано закристія Волоскої церкви чудом перемінила ся в салю засїданя рускої академії наук, а именно єї секції фільольоґічної, котра мала порішити справу правописну. Презес тої импровізованої академії о. Павликів і секретар — сотрудник о. Яримович та півець Спринь — проголосили тезу: "народовцї хотять скасувати руске письмо", а квестори — дячки почали стягати "фільольоґів" з церкви до закристії. Фільольоґи [честні рускі робітні люде: сторожа камениць та дроворуби] поспішили на засїданє до закристії. Секретар півець Спринь, осїдлавши честний свій ніс не менше честними окулярами, почастував славно-звістних фільольоґів своєю "цудовною" табакою, а потім подавав перо до підпису протесту против реформи правописи в школах. Але позаяк богато фільольоґів не уміло підписати ся анї етімольоґічною анї фонетичною правописію, лише хиба знаком хреста святого, то секретарі казали квесторам підписувати фільольоґів. Так запротестувало може зі сто фільольоґів в закристії Волоскої церкви [о акуратнім числї підписів довідаємось з "Галицкой Руси"] — а тим очевидно справа правописна вже порішена. На опінію — нїби-то фахових — фільольоґів руских з ґімназій і семінарій учительских нїхто не буде й дивитись, коли свою опінію віддали тії властиво і єдино фахові фільольоґи в закристії Волоскої церкви.

[Дѣло]