Абдикація царя.

Львів, 16 марта 1917.

В Петербурзї вибухла революція, і то — напоперек усїм дуже оправданим висловам скептицизму супроти всяких хронічних вістей про "революцію" в Росії — сим разом таки справдїшна революція. Цар Микола II. абдикував. Про факт сей нинї вже не можна сумнїватись — він безсумнївний. За те нема покищо нїяких зовсїм певних подробиць і відомостий про характер і цїли ceї революції, щоб на них можна було будувати висновки не то вже про історичне значінє ceї подїї, а бодай про вигляди, які вона розкриває для найблизших тижнїв і місяцїв воєнної полїтики.

Стоять нам покищо до розпорядимости тільки дуже уривочні, подекуди навіть суперечні вісти, які позволяють полїтично оцінювати петроградські (чи може в сїй хвили вже навіть загально-російські?) подїї тільки з крайною резервою і з всесторонними застереженями.

Виразно підчеркаючи провізоричний і резервовий характер того, що кажемо про можливости, які розкриває петроградська революція, можемо приняти як річ майже певну, що характер революції ceї парляментарно-війсковий. В сїм вона пригадує молодотурецьку революцію з 1908 року.

З сього основного характеру нинїшного російського перевороту передовсїм насувають ся — не тільки по самій анальоґії з молодотурецькою революцією — виводи про полїтичні й воєнні дороги, якими революція в разї побіди (а на се заносить ся) поведе Росію. Як молодотурецька, так і ся революція імовірно виявить на зверх зусилє до полїтичного і війскового скріпленя Росії.

Які шляхи виберуть провідники побідної революції до осягненя ceї патріотичної мети? Подумати можна два шляхи: шлях швидкого мира, хочби й окремішного, тай шлях енерґічного, державним патріотизмом окриленого веденя війни "до побідного кінця".

Мало видаєть ся імовірним перший шлях. Адже поважні познаки вказують на те, що саме ізза своїх нахилів до окремого мира наразило ся правительство царя Миколи II. на ненависть парляменту. Без порівнаня більш імовірний здогад про другий шлях. Для тих, котрі бажали б собі швидкого мира, розкривав-би сей шлях вигляди не рожеві.

З українського національного становища можна самим про себе фактом російської революції тїшити ся. Які-б не мав він безпосередні наслїдки, то в результатї він таки мусить принести що найменше один крок в напрямі освободженя всїх народів російської імперії від абсолютистичної самоволї.

Голова Вел. кн. Михайло Олександрович реґентом.

Голова Думи Родзянко шефом революційного правительства.

ЛЬОНДОН, 16. марта (Бюро Райтера) В палатї громад повідомив Бонар Лов, що цар абдикував. Реґентом мали проголосити вел. кн. Михайла Олександровича.

Отся найновійша звістка, яка прийшла про Росію з анґлїйського урядового жерела, свідчить, що внутрішні подїї в Росії довели вже до дуже поважних перемін. Висше подана звістка не подає близших подробиць; та коли мова про абдикацію царя і проголошенє реґента, то вносити треба, що цар абдикував

на річ свого нелїтного сина,

який є законним наступником престола, та що на час, доки він дійде до повнолїтности, іменовано реґента. Хто є вел. кн. Михайло Олександрович, годї докладно означити; можливо, що є се брат царя.

Як прийшло до цїлої зміни,

з відірваних звісток трудно утворити докладний образ. Вже вчерашна звістка Петроградської Телєґрафічної Аґенції донесла, що власть має виконуючий комітет, зложений з 12 членів Думи. День перед тим прийшло донесенє тої самої Аґенції, що Державну Думу і Державну Раду з днем 11. марта відложенє. Певна річ, що новий лад є вислїдок конфлїкту між правительством і Думою.

На засїданю Думи 9. марта опозиція виступила з острими закидами проти правительства з приводу важкого положеня в державі, недостачі поживи наслїдком злої орґанїзації заосмотреня, страйків, робітничих розрухів і т. д. Подробиць про се засїданє петроградські ґазети не принесли, а тільки помістили

заяву голови Думи Родзянка,

відчитану в Думі поза денним порядком за згодою президента мінїстрів кн. Ґолїцина. Ся заява звучить:

"Розрухи в Петроградї і богатьох инших містах прибрали такі розміри, що грозять поважним зворотом. Такі подїї о теперішнім критичнім часї є особливо сумнї і не можна їх толєрувати. Поминувши инші причини, викликала такі прояви головно недостача доцїльної орґанїзації заосмотреня в поживу. Положенє вимагає швидких заряджень в цїли успокоєня населеня. На моє внесенє буде нинї під проводом президента мінїстрів окрема нарада, в якій візьмуть участь 4 мінїстри, що управляють 4-ма комісїями оборони, голови, заступники голов і секретарі Державної Ради і Державної Думи, як також представник петроградської ґубернії і представник петроградського ґубернського земства. Я прошу палату бути переконаною, що на сїй нарадї президія Думи буде заступати погляди Думи про орґанїзацію заосмотреня в поживу."

Вислїдом сеї конференції,

предложеної головою Думи, було очевидно таке заостренє конфлїкту між правительством і Думою, що Думу відложено. Одначе Дума ухвалила

на піддати ся царському указови

й радити далї. Рівночасно установила Дума

виконуючий комітет,

зложений з 12 членів Думи під проводом голови Думи Родзянка.

Сей комітет проголосив себе

тимчасовим правительством

і видав отсю відозву:

"3 огляду на важке положенє і внутрішний нелад, який треба завдячити полїтицї давного правительства, виконуючий комітет Думи бачить конечність обняти публичний порядок у свої руки. В повнім почутю відповідальности за принятє рішенє комітет висловляє довірє, що населенє й війско стануть по його сторонї в тій задачі, якою є утворенє нового правительства, яке прихилося би до бажань населеня й війска й мало його довірє.

Виконуючий комітет опер ся на населеню столицї, яке піднесло бунт, і на петроградській залозї, яка в силї 30.000 людий в цїлости злучила ся з повстанцями. Комітет арештував всїх мінїстрів і замкнув їх у вязници. Дума заявила, що кабінет перестав істнувати.

Комітет звернув ся до населеня, до війска, до зелїзницї і до банків з відозвами, щоби вернули до своїх правильних занять".

Успіх революції

— як виходить з дотеперішних звісток — став швидко повний. Під датою 14. марта Петроградська Телєґрафічна Аґенція доносить:

"Нинї, в третій день повстаня, столиця, в якій швидко вертає порядок, є у власти виконуючого комітету і війска, яке підпирає Духу".

Видимим знаком власти виконуючого комітету в Петроградї є факт, що вісти про по дїї розсилає урядова Петроградська Телєґрафічна Аґенція. Управу Аґенції обняв з рамени Думи пос. Ґронский.

Петроград і Кронштат.

Вже вчерашне донесенє повідомляло, що комендантом Петрограду став посол до Думи Енґельгардт. Донесенє Петр. Тел. Аґенції з 14. марта повідомляє, що посли Петеляєв і Таскін удали ся з порученя виконуючого комітету до Кронштату, де залога віддала ся до розпорядимости комітету. Комендантом Кронштату став Петеляєв.

Москва, Казань, Харків і Одеса прилучають ся до комітету Думи.

До "Frankf. Ztg." доносять з Стокгольму: Управи міст Москви, Казани, Харкова й Одеси зголосили телєґрафічно, що прилучають ся до виконуючого комітету Думи. І уконституували ся як комітети внутрішного визволеня Росії.

Поступовий бльок.

Як можна вносити з отсих вістий, акція, яка вийшла з Думи і довела до захопленя власти в столици виконуючим комітетом Думи, є ділом т. зв. поступового бльоку, який вже від довшого часу має в Думі більшість і який усе домагав ся, щоби правительство співдїлало з більшістю Думи. Конфлїкт, який з сього повстав між правительством і Думою, довів в кінцї більшість Думи до державного замаху, який поки що удав ся.

Чи абдикація царя й установленє реґента означає, що

двір годить са з новим порядком,

на се питанє тепер ще годї відповісти. Вияснять його найблизші днї.

Вплив на війну.

Який вплив будуть мати внутрішні подїї на війну, годї передвидїти. Знаємо, що поступовий бльок був за веденєм війни аж до побідного мира. Та на однім з останних засїдань Думи Мілюков мав заявити, що Росія доси несла найбільшу часть воєнного тягару та що коли союзники не облекшать того тягару, то вона не має інтересу вести війну далї і повинна подумати про окремий мир. На увагу треба взяти й те, що загал робітників в обох столицях і по більших містах є проти війни. А при тім війна вже занадто втомила все населенє.

Важне й те, що така внутрішна реорґанїзація викликає стільки тертя і вимагає стільки сил і часу, що з природи річи мусить бодай на якийсь час ослабити воєнну відпорність держави. Тому не виключене твердженє, що одним з наслїдків внутрішних подїй у Poсії може бути прискоренє мира. Одначе нїчого рішучого про се сказати не можна.

[Дїло]