Нові кордони Донбасу

15 березня на лінії розмежування між Україною й окупованими територіями Донбасу припинився рух вантажів. Шлагбауми впали о 13:00 відповідно до розпорядження Ради національної безпеки й оборони. Відтак неофіційна акція блокади, влаштована представниками націоналістичних і мілітарних рухів та кількома амбітними політиками, набула офіційної обгортки.

Засідання РНБО було реакцією на наростаючу ескалацію, спричинену спробою розгону одного з блокпостів учасників акції блокади на Донеччині. Протягом доби в різних містах України спалахнули протести, а кілька міських та обласних рад ухвалили звернення з вимогою припинити торгівлю з окупованими територіями й звільнити очільників «силових» відомств. Увечері вівторка народний депутат Володимир Парасюк вступив із однодумцями у конфлікт із поліцією під Краматорськом, коли прямував на лінію розмежування. У ці дні поліція поводилася дуже розкуто – це підштовхувало до думки, що конфлікт раніше чи пізніше обернеться значною кров’ю.

Українська влада реагувала на події із запізненням. Причім не лише на сплеск протестів, а й на «націоналізацію» підприємств на територіях, окупованих проросійськими силами, на те, що від перевезення вантажів через фронтову лінію, зрештою, віднедавна відмовилися і кремлівські посіпаки – Захарченко та Плотницький. Адже блокада (в значенні зупинки торговельних відносин) на момент скликання засідання РНБО вже була фактом, на який українській владі залишалося хіба прореагувати. Понад те, оглядачі припускають, що сценарій економічної сепарації Донбасу давно був готовий у Москві – акції блокади дозволили Кремлеві технічно втілити власні наміри, уникнувши ролі зачинателя розбою.

Зрештою, про вимушеність рішення говорив і президент України Петро Порошенко: з його слів, крок РНБО зумовлений «необхідністю запобігти дестабілізації ситуації в країні, яку розгойдують політикани, нашим бажанням не допустити громадського протистояння, потребою припинити втягування обласних та міських рад у ті питання, які не стосуються їхньої компетенції й розгойдують політичну ситуацію в країні». Більша частина його промови на Радбезі була присвячена аналізу дій організаторів блокади, котрих він назвав виконавцями «безвідповідальної антидержавної поведінки». «Завдяки спільним зусиллям блокадників і терористів Україна втратила свої підприємства – і це, на жаль, створило абсолютно нову реальність», – констатував Порошенко.

Зі слів президента, уряд отримав від РНБО наказ підрахувати майбутні збитки від припинення економічних відносин із окупованими територіями і намагатися мінімізувати наслідки.

Політик Тарас Стецьків коментує для Z рішення Радбезу й особливу роль Арсена Авакова в політичних збуреннях в Україні. Керівник проекту «Фабрика думки "Донбас"» Дмитро Ткаченко розповідає про те, яким чином рішення РНБО впливає на перспективу реінтеграції регіону. Науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань ділиться результатами соціологічного опитування про те, якими є настрої українців щодо блокади і майбутнього Донбасу.

Дмитро ТКАЧЕНКО:

"Росія вибрала абхазький сценарій. Ми підіграли"

– Як ви оцінюєте рішення РНБО?

– Аж ніяк не можу оцінити рішення РНБО як позитивне. Заява президента з цього приводу – парадокс. Він каже, що блокада грає проти України, б’є по її економіці, негативно впливає на процес деокупації та реінтеграції територій, спрямована на користь Кремля. І водночас оголошує, що ми продовжимо блокаду, але вже на вищому рівні. Це все погано, цього не треба – тому ми так і зробимо... Судячи зі всього, є якісь домовленості, якісь плани про розвиток [сценарію] не реінтеграції, а дезінтеграції з цими територіями.

– Чому блокада – це погано?

– Давайте подивимося, що відбувається насправді – але не на рівні «редутів», а вище. Росія, судячи зі всього, зрозуміла, що санкції – це назавжди і з ними доведеться жити. Москва бачить, що Донбас неможливо «запхати» назад в Україну на російських умовах, відтак вона почала здійснювати абхазький сценарій – готуватися до майбутнього визнання незалежності. Це означає, що стратегічно вони зацікавлені у розриві економічних, культурних, соціальних зв’язків між Україною й окупованими територіями.

Друга частина проблеми: торік близько 5% ВВП України припало на підприємства з окупованих територій. Якщо виключити ці фірми з української економіки, то вони підпорядкують цю податкову базу собі (навіть якщо частина з них помре, а частина працюватиме на 30-50%). Наша економіка ці підприємства втратить – а «ДНР» їх отримає. Тому в мене постає питання: до чого веде ця вся акція з блокадою? Хто кого блокує?

Перший, хто це почав, – Семенченко. Ми, донеччани, знаємо Семенченка достатньо давно, з 2014 року. І там, де Семенченко – там постійно якась біда, там завжди кров, хоча він сам обов’язково виходить неушкодженим.

Я вважаю, що ця кількамісячна блокада – це реалізація російського сценарію і нічого позитивного для України в ній немає. Як тільки виникла блокада, одразу з’явилася інформація про націоналізацію цих підприємств з боку «ДНР». Можливо, хлопці (учасники блокади, – Z) чудові люди, але вони взагалі не розбираються в темі. Вони не усвідомлюють, що ними грають.

Ми займаємося інформаційною реінтеграцією Донбасу. Я є радником міністра інформаційної політики з цих питань. І я розумію: якщо це відбудеться (економічний розрив із Донбасом, – Z), то це гратиме на відділення та відчуження цих територій. У всіх планах – економічному, політичному, соціальному – блокада веде нас до поразки. Жодної перспективи виграшу я тут не бачу.

– Блокада виявилася потужною за своїм впливом зокрема через те, що ґрунтувалася на справжніх проблемах, реаліях. Одна з них – фінансування тероризму через підтримку економічних відносин із певними суб’єктами. Як цю проблему можна виокремити, аби не зачепити інших суміжних питань? Чи це взагалі можливо без блокади?

– Річ у тім, що поняття фінансування тероризму – це не економічна категорія. Це належить до політичної риторики. Якби почали говорити тямущі економісти й аналітики, то все виглядало би по-іншому. Гаразд, давайте нарешті подивимося, де є фінансування тероризму, а де нема. Те, про що ви питаєте, стосується фінансової підтримки тероризму. Віддати українську податкову базу – це і є найбільшою фінансовою підтримкою для них. За допомогою благих намірів досягається пекельних цілей. Люди, котрі про це говорять, зазвичай або не розуміються на тому, що кажуть, або ж свідомо вводять загал в оману.

– Коли виникає криза, то зацікавлена сторона вдається до антикризових заходів. Акція блокади була оголошена ще в грудні (тоді її ініціювали як примус до звільнення заручників). Чи вжила українська влада належні антикризові заходи для можливих ризиків?

– Тут тенденції різко негативні. По-перше, взагалі допустити це на рівні явища... По-друге, з ним боролися дуже «по-рубаному». Хоча насправді з цим ніхто і не бореться. На мою думку, оця блокада – це великий фейк. У багатьох місцях блокади нема. Вони, наприклад, блокують дороги, якими не їздить вантажний транспорт. А залізничні склади з вугіллям ідуть іншими шляхами. Тобто просто створюється «картинка». Ця «картинка» є керованою і, я вважаю, є керована не Україною. Тому всі ці семенченки, парасюки чудово грають на руку нашому противнику з півночі.

Якби комусь це справді було потрібно, то його вже давно загасили б, могли би домовитися. Судячи зі всього, у цьому процесі занадто багато зацікавлених сторін, починаючи від організаторів блокади і завершуючи владою. Ми як суспільство програємо. Нам навішали кліше, що там фінансування тероризму, потім додали «ура-патріотизму» – але в самому суспільстві діалогу нема і йдуть політичні дебати. Популізм призвів до того, що ми, замість реінтегрувати території, отримуємо дезінтеграцію. Замість посилювати свою економіку, віддаємо ці підприємства курченкам, «сім’ї», росіянам, їхнім посібникам у Донецьку та Луганську. І замість того, щоби робити окупацію Донбасу дорожчою для Росії, ми її здешевлюємо. Держава діє в цьому напрямі недолуго, невчасно – зрештою, діє не так, як треба. Судячи зі всього, є люди, зацікавлені в тому, щоби держава саме так і робила.

Тарас СТЕЦЬКІВ:

"Порошенко усвідомив небезпеку силового розгону"

– Хочу акцентувати на трьох враженнях, пов’язаних із рішенням РНБО щодо блокади. По-перше, рішення РНБО – це виконання щонайменше однієї з вимог блокадників: припинення торгівлі з окупованими територіями. Щоправда, не повне виконання, оскільки йдеться про тимчасове припинення транспортних перевезень у зв’язку з захопленням українських підприємств. Попри це, я вважаю це величезним кроком уперед, який був би неможливими без початку здійснення блокади, яка була з самого початку правильним рішенням і державницьким.

По-друге, Петро Олексійович Порошенко, як завжди, хоче пройти між крапельками – і тепер пропонує альтернативу закону про окуповані території. Він анонсував якийсь закон про відновлення територіальної цілісності. Закон може називатися як завгодно: хоч відновлення територіальної цілісності, хоч про встановлення української імперії – це не має значення. У цьому законі має бути чітко і ясно визначено статус територій, які не контролює українська держава. Тобто статус окупованих територій. Без цього ситуація не розв’яжеться і конфлікт в Україні буде наростати.

Ну й третє, найтривожніше для мене, – це поведінка «Народного фронту», який самовільно завів сторонніх осіб у сесійну залу, що категорично заборонено регламентом парламенту. Це, з моєї точки зору, є елементом множення хаосу в Україні, це свідома демонстрація сили гвардійцями і самим Аваковим, який розпочав дуже небезпечну гру.

– Чи можна сказати, що «Народний фронт» грає в якусь окрему гру, ніж БПП? Чи нагадує це розподіл ролей між добрим і поганим поліцейського (де група Авакова займає радикальнішу позицію)?

– Вони точно не грають як одна команда. Це різні політичні сили, які конкурують і точно не домовляються між собою. У даному випадку Петро Порошенко як президент України зрозумів небезпеку від наростання протистояння довкола блокади і  можливого силового розгону блокадників, тому був вимушений прийняти отаке половинчасте рішення про тимчасове припинення торгівлі з ОРДЛО. Це не має нічого спільного з намірами Авакова, який дедалі більше починає демонструвати власну здатність за допомогою своїх підрозділів і полку «Азов» узяти під контроль ситуацію в Україні у неконституційний спосіб.

– За атмосферою нинішні події нагадують літо позаминулого року зі стріляниною у Мукачеві: застосування сили, демарш добровольців, облава на базу «Правого сектору», поширення розгубленості й напруги у суспільстві. Згодом ця історія зійшла «на нуль» – а от наскільки серйозним є все те, що відбувається сьогодні?

– Це справді дуже серйозно. Торгівля з окупованими територіями розкрила величезні тіньові схеми збагачення українських олігархів, усіх без винятку. На цьому заробляли всі: оточення президента, силові структури, Захарченко з Плотницьким, Ахметов. І контрабанда, і легальна торгівля. Судячи зі всього, спочатку була спроба розігнати блокаду в силовий спосіб. Виглядає, що ініціатива йшла від міністра внутрішніх справ, а президент до останнього вагався. Ймовірно, що Арсен Аваков ініціював розгін одного з блокпостів, щоби подивитися, якою буде реакція суспільства. Лише після того, як пішла ескалація і широке несприйняття такого силового сценарію, Петро Порошенко скликав РНБО – і, по суті, виконав одну з вимог акції. Це означає, що влада не веде процес, а пливе за течією.

– Ви згадали про інтерес Ахметова у дотеперішній схемі співіснування з окупованими територіями. Ми зараз бачимо, що він є персоналією, котра зазначає великих збитків від економічної сепарації регіону. Чому там вирішили мстити не лише Україні, а й Ахметову?

– Ахметов був основним бенефіціаром цієї схеми. Теплове вугілля з його шахт ішло на нашу територію, вироблена електрика постачалася як на територію України, так і на окуповані території (цим Ахметов ділився як із оточенням Порошенка, так і з ватажками невизнаних «республік»), а потім іще Кабінет Міністрів відшкодовував йому ПДВ за експорт металургійної продукції. Він красиво жив. Після того, як цю схему знищено, він постраждає. Але основне – від цього постраждають керівники окупованих територій, терористи Захарченко і Плотницький, які з того жили. А Україна, на мою думку, виграла.

– Ви ж не станете сперечатися з тим, що в нас виникне дефіцит вугілля, впаде металургія, зменшиться ВВП, буде менше валютного виторгу?

– Так, буде менше. А під час війни завжди всього менше. Але не можна фінансувати ворога. Не можна з ним торгувати, коли триває війна. Так, ми втратимо експортну виручку. Так, буде менше валютних надходжень у країну. І це є ті неминучі втрати, які зазнає країна, проти якої розпочали війну. Це очевидні речі. Не треба міряти грошима і економікою те, що стосується національного інтересу.

– Як ви інтерпретуєте гру Росії та ОРДіЛО? Є думка, що «націоналізація» і паспорти була давнім сценарієм, а блокада з українського боку просто допомогла їм це швидше провести, іще й знайшовши «крайнього».

– Я так не думаю. На мій погляд, Росія діяла реактивно, вона реагувала на події в Україні. Захоплення підприємств було відповіддю на дії блокадників в Україні. Це був шантаж з метою змусити нас відступити. А Україна вчинила по-іншому. Тепер у Путіна дуже неприглядна ситуація. Тому що всі видатки за утримання окупованих територій нестиме Росія. Ціна окупації для неї зросте. Москві не була вигідна блокада. Росії було вигідним продовження торгівлі, яке давало можливість їй на міжнародній арені говорити, що в Україні нема агресії, а є громадянська війна: бачите, торгівля йде, «заводіки работают» і навіть влада «зарабативаєт». Тому я вважаю, що нинішні рішення є стратегічно правильними.

– Яким чином це точкове рішення – заборона торгівлі – впливає на перспективу реінтеграції Донбасу?

– Думаю, що це рішення називає речі своїми іменами. Воно покладає на Росію всю відповідальність за окуповані території і підвищує в Україні мобілізаційний потенціал для того, щоби чітко і ясно поставити питання: ці території – тимчасово окуповані. Україна зобов’язується їх рано чи пізно визволити – військовим, дипломатичним або комбінованим способом. Коли це станеться – ми не знаємо. Але речі треба називати своїми іменами. І юридично, і фактично це сприятиме консолідації суспільства, а також закладе суттєвіші підвалини для визволення цих територій, аніж та угодовська політика, яку проводили до сьогодні.

Олексій ГАРАНЬ:

"Виникла загроза отаманщини"

– Наскільки акцію блокади підтримує суспільство?

– У нашому останньому опитуванні не було прямого запитання про блокаду, але було питання про те, якої лінії має дотримуватися Україна щодо конфлікту на Донбасі. За повну ізоляцію територій виступило 18% респондентів, 14% залишалися прихильниками нинішньої політики: це політика часткової ізоляції. Іще 14% – за реінтеграцію цієї території на основі «особливого статусу». А майже 30% – за відновлення довоєнного стану.

Тобто якщо ми сприймаємо блокаду як елемент політики повної ізоляції, то за таку поведінку виступає 18% українців. Це немало – але це й далеко не більшість.

– Як ви оцінюєте останні події довкола блокади?

– Рішення РНБО потребує додаткового аналізу. А щодо самої акції, то хотів би наголосити, що поява у зоні бойових дій озброєних людей, які не підкоряються владі, – це отаманщина. Це те, що завело Україну у безвихідь під час Української революції 1917–1921 років. Коли Петлюра віддавав накази, але не міг проконтролювати, що там робили на місцях його загони… Ми можемо дебатувати щодо змісту рішень на урядовому рівні і парламентському, але дії, які виявляють, що держава сама не контролює поведінки окремих своїх громадян, та ще й озброєних, – якраз дуже припасовуються до риторики Росії, котра каже, що Україна – це failed state. Якими б не були цілі організаторів блокади, але спосіб, у який справа вийшла назовні, позначився на позиціях України дуже негативно.

– Який потенціал підтримки у протестних акцій, пов’язаних із блокадою?

– За минулі роки ми бачили вже не одну акцію протесту в Україні. Бачили, скільки людей виходило на «тарифний майдан», скільки людей вийшло в Києві вчора [проти розгону блокади] – це невеличкі групи осіб. Серед організаторів часто трапляються люди, які мають шлейф дій свідомо дестабілізаційних, як Коханівський, Семенченко чи Парасюк.

Проголошувати радикальні патріотичні гасла – не означає грати на користь Україні, а навпаки це може призводити до негативних, навіть небезпечних наслідків. Набагато відповідальніше для політиків – прораховувати наслідки і прораховувати подальші дії Росії. Ну а те, що це використовуватимуть у політичній боротьбі – це й так зрозуміло. Блокада використовує дуже прості, дуже популярні гасла.

– Як ви оцінюєте рішення застосувати силу для розгону блокади або використати автомати для залякування заворушників?

– Уявіть собі, що під Львовом з метою протидії фестивалеві Jazz Fest, який фінансує російський банк, розбирають колію. Банк «Альфа» – російський капітал, це капітал, який підтримує контакти з Путіним. Як має реагувати на це поліція? Як реагуватиме мер? Але питання не у Львові, та й не в Донбасі. Це питання, чи є в держави політика, чи є в держави контроль. А в зоні бойових дій воно стоїть особливо гостро.