розмова о. Юзефа Тішнера з Яцеком Жаковським


РОЗМОВА ДВАНАДЦЯТА: ІНШОГО ОБ’ЯВЛЕННЯ НЕ БУДЕ
(попередню частину див. тут) 

 

 

Ю.Т.: Мушу тобі, Яцеку, зізнатися – навіть мене дуже інтригує теза з нового «Катехизму», що нового об’явлення вже більше не буде, а звіряння, яке Господь дав – також і через Ісуса Христа – остаточно закрите.

 

Я.Ж.: Не лише не буде, але вже дуже віддавна – близько двох тисяч років – немає більше жодних об’явлень.

 

Ю.Т.: Тут у «Катехизмі» є твердження, яке може викликати застереження. Може, прочитаєш його?

 

Я.Ж.: «Християнська ікономія, будучи Новим й остаточним Союзом, ніколи не закінчиться, і не треба очікувати, таким чином, ніякого нового публічного об’явлення аж до приходу у Славі Господа нашого Ісуса Христа»¹ – тобто, перед кінцем світу. «І все-таки, якщо Об’явлення і завершене, воно не повністю з’ясоване; християнській вірі доведеться впродовж віків проникати поступово в глибини його змісту»².

 

Ю.Т.: Що зумовлює труднощі у розумінні цієї тези? Думаю, що наша обмежена уява, сформована позитивізмом. Бо позитивні науки передусім цікавляться загальними законами. Вони ґрунтуються на принципі повторюваності явищ. З точки зору фізика чи хіміка, та сама причина за тих самих умов дасть однаковий результат. Формула E=mc² описує загальний закон, а під загальний закон підпадають усі конкретні випадки.

 

Я.Ж.: І в цьому сенсі релігійне знання не є знанням позитивістським…

 

Ю.Т.: Ні, не є…

 

Я.Ж.: …бо, наприклад, неможливо експериментально повторити народження Ісуса Христа.

 

Ю.Т.: В релігії все одноразове й індивідуальне.

 

Я.Ж.: Принаймні теоретично це зрозуміло, і з цим легко погодитися. Але драматичною проблемою, зокрема для Польської Церкви, Церкви дуже марійної, – є теза, що від часу смерті Ісуса Христа нових об’явлень більше нема. А як бути з Фатімою? А з Меджугор’ям? Як бути з Богоматір’ю, що з’являється у цьому світі й переказує людям різні повідомлення? А навіть, як бути із сестрою Фаустиною і Господом Ісусом, який їй об’явився? Адже існує святий образ, намальований відповідно до вказівок Фаустини, існує її культ, який Церква визнає³.

 

Ю.Т.: «Катехизм» каже, що об’явлення ще до кінця не з’ясоване. Отже всі ці явища чи надзвичайні події укладаються в лінію «з’ясування об’явлення».

 

Я.Ж.: Ти вважаєш, що Господь Бог хоче тільки спрямовувати це з’ясування за допомогою випадків чудес – як, хоча би, об’явлення Богоматері чи Господа Ісуса?

 

Ю.Т.: Існує така загальна теза, що Господь Бог до кожної людини промовляє відповідно до її можливостей. До однієї так, до іншої – інакше. Господня мова пристосована до вух кожної людини. Але ця мова завжди перебуває в рамках фундаментального об’явлення. Вона не приносить нам жодної нової істини. Вона лише інтерпретує те, що вже було сказане раніше.

 

Я.Ж.: Підтверджує те, що вже давно відомо?

 

Ю.Т.: Я би сказав: нагадує, а також актуалізує. Тут, у «Катехизмі», читаємо: «Упродовж віків були так звані "приватні" об’явлення, деякі з яких були визнані Церквою. Але вони не належать до спадщини віри, їхня остаточна роль – не "покращити" і не "доповнити" остаточне Об’явлення Христа, а допомогти, щоб воно повніше вводилося в життя в певну історичну епоху»⁴. Тут немає об’явлень у дослівному розумінні цього слова. Це вже не є звіряння Господа Бога. Адже Бог уже звірився і, в принципі, звірився людині лише в одному: що любить цей світ.

 

Я.Ж.: Але є на світі сотні мільйонів людей, котрі вважають, що після фундаментального, основного звіряння настало ще наступне – може, вже не звіряння, але велике пророцтво, висловлене Магометом. Якщо ти допускаєш чудесне об’явлення Божої Матері, то чому не допускаєш пророцтва Магомета, який значною мірою підтвердив попереднє об’явлення?

 

Ю.Т.: Зверни увагу на логіку теологічного мислення, висловлену в тезі, що нових об’явлень не буде. В «Катехизмі» є чудова цитата із св. Хуана де ла Круса. «Оскільки Він дав нам Свого Сина, який є одним-єдиним словом Його, у Бога немає іншого слова, яке він має дати нам. Він разом усе сказав нам у цьому Єдиному Слові»⁵.

 

Аргументація така: якщо Ісус Христос є Сином Божим і якщо Бог дає нам Сина як своє звіряння, то немає вже нічого більшого, нічого досконалішого. Натомість іслам погоджується, що Христос є пророком, а не Сином Божим. Бо якби мусульмани повірили, що Христос є Сином Божим, то Магомет вже не був би пророком, а лише одним із майстрів релігійного життя – таким, як у християнстві св. Бенедикт чи св. Франциск Асізький. Його включили б в історичний нурт інтерпретацій об’явлення.

 

Я.Ж.: Але з іншого боку, коли читаєш Біблію чи історію Церкви, все ж бачиш певний сценарій спасіння.

 

У цьому сценарії в міру виникнення чергових історичних викликів з’являються чергові старозавітні пророки, а коли самого пророцтва не вистарчає, на світ приходить Месія, тобто Ісус Христос. Після Його розп’яття історія спасіння ніби уривається. Так, наче поява Ісуса серед людей позбавила Бога цієї великої загальної ініціативи спасіння.

 

Але ж наш світ змінюється і постійно продукує дедалі нові й нові виклики. Людські драми постійно накопичуються, а Господь уперто мовчить. Навіть до Аушвіца Він не послав Мойсея, щоби той вивів із неволі юрми обраного народу. Втім, можливо, що після двох або може після трьох тисячоліть Господь Бог відчує якусь нову потребу порозумітися з людьми, можливо, він потрібуватиме для спасіння якогось чергового пророцтва. Кажучи, що «нового об’явлення ніколи вже більше не буде», Ти позбавляєш Його того шансу.

 

Ю.Т.: Радше показую, де міститься істотний шанс. А міститься він у розумінні. В зусиллях, спрямованих на те, щоби зрозуміти дане нам у вигляді об’явлення.

 

Те, що ти казав, – це дуже гарний приклад уяви, яка працює згідно з правилами нашого природознавства. Такої уяви, яка прагне повторюваності, уяви, котра хотіла би звести об’явлення до E=mc². А з іншого боку, ми маємо драматичну уяву, яка стверджує, що одноразовість є цінністю.

 

Євангеліє гласить: «(...) ти не зрозуміло часу твоїх відвідин»⁶. «Час твоїх відвідин» – це хвилина, це мить – так, як зустріч людини з людиною. Або щось між людьми відбудеться, або ця хвилина буде змарнована. Драматургія віри основується на миті. І тому вона (страшне слово, але так це називається) – христоцентрична. Щоби трохи це слово відчарувати, покличуся на К’єркеґора: «Подивися, он там стоїть Він, Бог. Де? Там. Не можеш його побачити? Він є тим Богом, але, попри це, не є, оскільки не має місця, де би голову прихилити. І Йому не можна упокоїти її на колінах людини, щоб людина від цього не впала у гнів. Він є Господом, але незважаючи на це Його хода є більш обережною, аніж би Його ангели несли. Не для того, щоби часом не вдаритися в ногу, але щоб не потоптати людей на порох, якщо вони гніваються на Нього. Він є Богом, але попри це око Його, сповнене тривоги, спочиває на роді людському, бо окрема людина є тоненькою очеретинкою, яку можна швидко зламати як билинку».

 

Цей чудовий текст К’єркеґора спрямовує нашу уяву на постать Ісуса. І твердить, що якщо ти хочеш знати, яким є Бог, то вдивляйся в Ісуса. Читай у тому, що каже, читай у тому, що робить, читай Його кроки. Знаєш, Яцеку, власне таким чином віра стає христоцентричною. І цей новий катехизм тому такий цінний, що він христоцентричний.

 

Може, я скривджу тридентський катехизм, але вважаю його еклезіоцентричним – тобто зосередженим перш за все на ролі Церкви. Катехизм Тридентського Собору передусім призначався для духовних осіб, а не для загалу віруючих. Натомість цей катехизм призначений для всіх. І ще ціннішим стає те, що відчитувати звіряння Господа, Його таємницю він пропонує нам через діяння Ісуса Христа.

 

Звичайно, що постає питання, чи між тими двома катехизмами існують суперечності. Якщо хтось навчався релігії з давнього тридентського катехизму, то що йому тепер робити? Викинути його з пам’яті? Звичайно, що ні! Бо традиція полягає не в тому, щоби щось викидати, а на його місце запроваджувати цілком інше, – але на тому, що на те, що старе, слід поширити нове розуміння.

 

Я.Ж.: Ну добре, а якщо Господу Богу цей катехизм усе ж дуже не сподобається, якщо Бог вирішить, що нові нурти нищать Його Церкву, то Він вже не може дати жодного видимого знаку, що люди надто заблукали, що то все неправда, що в той бік іти далі не вільно?

 

Ю.Т.: Але ж цей катехизм уже критикують. Кажуть, що не до кінця щось сказано, що те й те можна було би краще висловити. Процес розуміння вже триває. Ти щойно сказав, що життя минає, потреби зростають, змінюються. Це правда. Але об’явлена істина про Божу любов невичерпна, отже кожна епоха щось до неї буде додавати.

 

Адже кожна епоха має інакший історичний досвід зла, і Божі звіряння відчитує крізь призму власного досвіду. Дехто каже: «Нічого нового під сонцем», – і стверджує, що зло, яке діється на світі, вже колись діялося, а від часів Каїна ніхто більше нічого нового не створив. Але мені здається, що таки створили. Назви залишилися такими ж, але досвід змінився. В атомну епоху зло стало загрозливішим, ніж у часи списа й пращі. Тому й звіряння Божі ми прочитуємо по-іншому. Але зажди христоцентрично.

 

А ще я тобі скажу, що теза про остаточне звершення об’явлення зовсім не означає, що людині більше істин не потрібно. Це означає лише те, що людині вже більше нічого не потрібно для спасіння. Бо для спасіння їй цілком вистачить знати, що Бог її полюбив.

 

Я.Ж.: Але, щоби жити, потрібно щораз більше знати.

 

Ю.Т.: Щоби жити – так. Щоби будувати, творити, потрібно знати щораз більше. Але це вже не є найважливішим. Те, що найважливіше, – вже відслонене, хоча розуміння того, що найважливіше, далеке од завершення. Потрібно постійно намагатися зрозуміти це щораз краще – себто завжди «fides quaerens intelectum»⁷.

 

___________________________________

¹ Пункт 66 офіційного перекладу "Катехизму", цитата з ухваленої на II Ватиканському Соборі Догматичної конституції "Dei Verbum", 4. Значення терміну "ікономія" пояснено в п. 236 "Катехизму": "Отці Церкви розрізняють Богослов'я (Θεολογίαν) та Ікономію (Οìκονομίαν), використовуючи перше поняття для визначення таїнства внутрішнього життя Триєдиного Бога, а друге – для всіх Божих справ, через які Він об'являється і передає Своє життя. Богослов'я об'являється нам через Ікономію, і, навпаки, всю Ікономію висвітлює Богослов'я. Божі діла розкривають, Ким Він є в Самому Собі; і, навпаки, таїнство Його внутрішнього буття просвічує всі Його діла, дозволяючи їх зрозуміти. Аналогічний процес ми спостерігаємо між людьми: людина виявляє себе у своїх діях, і чим краще ми знаємо людину, тим краще розуміємо її дії". Докладніше дивіться тут: http://poradnyk.ucu.edu.ua/theological-comments/iconomia/.

² Пункт 66 офіційного перекладу "Катехизму".

³ Йдеться про польську черницю Марію Фаустину Ковальську (1905-1938), причислену в 2000 Папою Іваном Павлом II до лику святих; на підставі її видінь маляр Еуґеніуш Казимировський у 1934 р. намалював ікону "Ісусе, уповаю на Тебе".

⁴ Стаття 67 офіційного перекладу "Катехизму".

⁵ Цитата зі "Сходження на гору Кармель" (2, 22, 3–5) наведена в статті 65 "Катехизму".

Лк. 19:44.

⁷ «Віра шукає порозуміння» (лат.). Див примітку до розмови 5.

 

[див. наступну частину]

 

Переклав Богдан Панкевич

Редактор перекладу Андрій Павлишин

 

12.03.2017